Властивості головного вектора, головного момента і результуючої приєднаної пари системи сил. Статичні інваріанти
Величини і напрямки головних векторів і у системі координат Oxyz (рис. 5.4) визначаються за правилами векторної алгебри формулами ; , (5.8) де ; ; ; ; ; ; ; ; ; ; ; .
х Рис. 5.4
Кут між векторами і визначається за допомогою формули їх скалярного добутку: . Якщо на практиці при вирішенні задач рівноваги твердого тіла виникає питання зміни центра приведення системи сил з точки О у наперед задану точку О 1, то головний вектор, головний момент і момент результуючої приєднаної пари системи сил мають наступні властивості. Враховуючи вирази (5.2), (5.8) є очевидним, що головний вектор системи сил ні за величиною, ні за напрямком не залежить від положення центра приведення, тобто завжди виконуватиметься рівність (точка О 1 - новий центр приведення). Це обумовлено тим, що за формулою визначення () головний вектор є функцією тільки параметрів сил початкової системи і не залежить від положення точки О на тілі. У механіці головний вектор називається першим статичним інваріантом. Це означає, що для будь-якої вихідної системи сил його величина і напрямок є сталими величинами, тобто незалежними (інваріантними) до вибору центра приведення: , де п - номер поточної точки приведення. Момент результуючої приєднаної пари вихідної системи сил при перенесенні центра приведення буде визначатися (рис. 5.5) за формулою , (5.9) де - момент приєднаної пари сил. На рис. 5.5 вектор є, за правилом векторного добутку, перпендикулярним що площини Е, якій належать вектори і , тобто .
Рис. 5.5
Вираз (5.9) отримано за допомогою наступних еквівалентних системних перетворень: , де . При цьому використано лему про паралельне перенесення сили в точку О 1 з одночасним додаванням у центрі О 1 пари сил з моментом , рівним моменту вихідної сили відносно точки О 1, а також враховано властивості моменту (моменту приєднаної пари сил у точці О) як вільного вектора, який можна переносити паралельно самому собі в будь-яку точку тіла (в даному випадку з точки О у точці О 1). Крім того, використано властивості геометричного додавання векторів моментів пар сил у точці О 1, тобто: . (5.10) З рівняння (5.10) виходить, що момент приєднаної пари сил при перенесенні центра приведення змінюється на величину моменту пари сил, рівному моменту сили відносно нового центра приведення О 1. Головний момент системи сил при перенесенні центра приведення вихідної системи сил матиме, в свою чергу, наступну властивість. Враховуючи вираз (5.3) і рис. 5.6, отримаємо: . (5.11)
Аk
Рис. 5.6
З рівняння (5.11) випливає, що головний момент вихідної системи сил при перенесенні центра приведення до точки О 1 змінюється на величину моменту головного вектора відносно нового центра приведення О 1. Враховуючи рівняння (5.5) і (5.7) отримаємо вирази: , (5.12) З виразу (5.12) випливає рівність моментів результуючої пари і головного моменту системи сил відносно нового центра зведення О 1, а також справедливість приведених на рис. 5.7 системних перетворень.
Рис. 5.7 Однак, на практиці виявилось, що більш зручним у використанні є рівняння (5.11), яке стосується головного моменту системи сил. Розглянемо далі інші властивості головного вектора і головного моменту системи сил, які мають суттєве теоретичне і практичне значення. Важливою властивістю головних вектора і моменту системи сил є незалежність їх скалярного добутку від положення точки приведення на тілі. Дійсно, для будь-якої точки приведення О 1 отримаємо: . (5.13) За визначенням вектор і вектор (рис. 5.7) є перпендикулярними. Тому формула (5.13) приводиться, враховуючи що , до виду . (5.14) Вираз (5.14), в результаті незалежності головного вектора системи сил від зміни полюса приведення, перетворюється у рівність , (5.15) яка і доводить зазначену властивість. У механіці цю властивість скалярного добутку головного вектора і головного моменту системи сил визначають як другий статичний інваріант (перша форма). Розглянемо другу форму другого статичного інваріанта системи діючих на тіло сил, які зведено в центрі О до головного вектора і головного моменту . З векторної алгебри відомо, що за величиною скалярний добуток двох векторів може бути визначеним через проекцію одного з векторів добутку на напрямок іншого: , (5.16) де - проекція вектора на напрямок головного вектора . Тоді з формул (5.15), (5.16) випливає вираз , який, з урахуванням рівності першого статичного інваріанта, перетворюється до вигляду . (5.17) Співвідношення (5.17) виявляє, що проекція головного моменту систем сил на напрямок її головного вектора не залежить від положення точки приведення. У механіці цю властивість визначають як другий статичний інваріант (друга форма).
|