Контакт з аудиторією

Контакт з аудиторією важлива складова ораторського мистецтва, важливий момент спілкування. Два оратора можуть говорити одне і те ж, але слухати одного з них буде цікаво, іншого – ні. За визначенням психологів – контакт з аудиторією, це спільність психічного стану оратора та аудиторії, це взаєморозуміння між виступаючим і слухачами. У зв’язку з чим виникає ця спільність? Перш за все на основі спільної мисленнєвої діяльності, бо оратор і слухачі повинні вирішувати одні і ті ж проблеми, обговорювати одні і ті ж питання – оратор, розкриваючи тему свого виступу, а слухачі слідкуючи за розвитком його думки. Спільну мисленнєву діяльність оратора й аудиторії вчені називають інтелектуальним співпереживанням. Невипадково в народі кажуть: «Слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає».

Головні показники взаєморозуміння між виступаючим і аудиторією – позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги слухачів (їх поза, зосереджений погляд, посмішки, аплодисменти, кивання головою на знак згоди), «робоча» тиша в залі.

Треба мати на увазі, що оратору іноді вдається установити контакт тільки з частиною слухачів, а не з усією аудиторією. Можна сказати, що контакт – це величина змінна. Він може бути повним і неповним, стійким і нестійким, змінюватися в процесі виступу. Стійкість контакту залежить від: актуальності питання, що обговорюється, новизни, змісту, особистості оратора, його репутації.

Контакт з аудиторією починається з ораторської паузи (перед початком виступу, поки люди ще не зосередились). Помилкою оратора буде присікати аудиторію, вимагати тиші, робити зауваження тим, хто запізнився.

Важливо встановити зоровий контакт з аудиторією. Час від часу слід дивитися в очі слухачам, тоді аудиторія відчуває турботу про себе, а оратор бачить, чи цікаво, чи пора закінчувати.

Новий викладач, читаючи лекцію, на прохання експериментатора на одну групу студентів довго і безвідривно дивився, а на другу кинувши погляд, відводив очі. У результаті перша група оцінила його як владного і впевненого в собі чоловіка, а друга віднесла його до категорії дуже сором’язливих людей.

Зрозуміло. Що виявлений у ході експерименту вплив погляду на формування первинного враження про людину – це наслідок досвіду людей, який був сформований ще в далекому минулому,про те, що вольова по натурі людина не боїться дивитися в очі людям, з іншої сторони, якщо людина затримує на нас погляд, значить ми їй чимось цікаві.

Розповсюджені помилки ораторів: погляд поверх голів, дивитися на одну і ту ж людину, дивитися тільки в текст доповіді.

Контакт з аудиторією встановлюється за допомогою майстерності викладу матеріалу: питання до аудиторії, інтрига, гумористичні вставки, приклад із життя, невеликі відступи від теми.

Налаштовують аудиторію проти оратора зарозумілість, монотонність, суперечки зі слухачами, ворожі випади тощо.

Образ оратора (хто говорить)

Цицерон: «… і скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється цей суд».

При першому сприйнятті оратора увага слухачів розподіляється таким чином:

60% – ХТО оратор, що він представляє собою;

30% – ЯК оратор говорить;

10% – ЩО він говорить.

Образ оратора (те, як він виглядає і яким його бачать слухачі) може серйозно вплинути на сприйняття того, що він говорить.

Загальне враження є синтезом багатьох чинників, які оратору необхідно контролювати і які важливі для створення образу оратора.

1. Одяг. Він не повинен кидатися в очі, а повинен відповідати очікуванням аудиторії і характеру ситуації. Якщо аудиторія запам’ятає ваш костюм замість промови, потрібно зробити для себе відповідні висновки. Одяг завжди повинен бути охайним, чистим.

Про те, що зовнішній вигляд людини впливає на думку про неї аудиторії доводять багато експериментів. Перед різними групами слухачів (рівними за різними характеристиками) виступав один і той же доповідач, але у різному одязі (воєнна форма, спортивний костюм, звичайний ділови й, робочий комбінезон тощо). Слухачі, оцінюючи його, крім якостей, помічених усіма групами,називали такі, вказувати на які заставляв костюм. Наприклад, коли доповідач з’являвся у воєнній формі, йому приписували дисциплінованість, акуратність наполегливість, а коли, у звичайному штацькому костюмі – внутрішню розкутість. Свободу у прояві почуттів.

Виявляється, що і окремі деталі у зовнішньому вигляді людини можуть впливати на думку про неї, наприклад, окуляри. У проведеному експерименті одні й ті ж самі люди, в окулярах здалися аудиторії більш розумними і старанними чим без окулярів. У цілому позитивний вплив окулярів на сприйняття особистості широко використовується в діловому світі. Багато ділових людей носять окуляри тільки для того, щоб викликати краще враження про себе, виняток – затемнені окуляри.

2. Позиція. Як проголошувати промову – сидячи чи стоячи, – залежить від характеру виступу і розміру аудиторії. У невеликій аудиторії у неофіційній обстановці можна і сидіти. Однак спостереження показали, що переваги віддаються виступаючому, який стоїть під час виступу.

В одному експерименті людей, які виступали в ролі об’єктів формування першого враження, просили під час розмови нахиляти свій корпус вперед, а в інших – відхиляти назад. Виявилось, що у першому ці люди подобались аудиторії більше, ніж у другому.

Люди, виховуючись у сучасному суспільстві, навчилися непогано володіти своїм обличчям при вираженні почуттів, і гірше – тілом. Тому дуже часто саме поза видає істинне хвилювання оратора.

3. Вираз обличчя. Оратор повинен уникати стереотипних виразів обличчя, які можуть не відповідати настрою аудиторії. Вираз обличчя оратора повинен бути природним для нього самого. Час від часу слід дивитися в очі людям для встановлення контакту. «У гарного ритора обличчя говорить разом з язиком», - говорив відомий юрист Анатолій Коні.

Михайло Сперанський: «Мова обличчя завжди була визнана найточнішим вираженням переживань душевних. Часто один погляд, одне опускання брови говорить більше, ніж усі слова оратора, а тому він повинен … вміти настроювати обличчя відповідно до мовлення, а особливо око – орган душі настільки сильний, наскільки й виразний, як і мова – повинне слідувати за усіма його рухами і передавати слухачам почування його серця».

4. Жестикуляція. Усі люди використовують жестикуляцію для підкріплення ідей і допомоги в описі. Оратору слід звернути увагу на жестикуляцію, бо вона надає значущості фрагментам промови, роблячи її більш виразною. Ц додатковий засіб впливу на учасників аудиторії.

Навчитися правильної жестикуляції – складний процес, який повинен здійснюватися під керівництвом педагога. Наприклад, американські політики і бізнесмени говорять і тримаються бездоганно саме тому, що беруть уроки у спеціалістів, які вчать їх ходити, стояти, вимовляти слова, тиснути руки, співчувати, сміятися).

Існують механічні жести – супроводжують промову без зв’язку з її змістом (автоматичні).

Ілюстративні жести (описові) – жести, які зображують те, про що йде мова.

Жести емоційні – підсилюють виразність промови, прикрашають, допомагають у виділенні думок (стиснутий кулак, витягнута рука, рухи головою, руками). Ці жести викликають аналогічні приховані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином.

Жестикуляція, міміка та інтонація - найважливіші складові ділового спілкування. Австрійський вчений А. Піз говорить про те, що за допомогою слів передається 7 % інформації, за допомогою звукових засобів (включаючи інтонацію, тембр і т.д.) -38 %, жестикуляції і пози – 55 %.