Особливості становлення і розвитку консультаційного бізнесу в Україні

Консультаційна діяльність як професійна допомога і підтримка управлінських інновацій на вітчизняних під­приємствах існувала й розвивалася ще за радянського часу. Академічні та галузеві науково-дослідні установи на замовлення підприємств розробляли рекомендації щодо удосконалення методології управління виробництвом, принципів організації і управління, ефективної організа­ції праці, використання матеріальних, людських та фінан­сових ресурсів тощо.

Консалтингова діяльність в СРСР зародилася в середи­ні 20-х років XX ст. й істотно вплинула на формування та вдосконалення теорії і практики управління. Управлінсь­ке консультування бере початок у концепції наукової орга­нізації праці 20-30-х років, коли Інститут техніки управління при Наркоматі РКІ займався консультаційною діяльністю. Пізніше, в епоху індустріалізації і зміцнення адміністративно-директивного стилю управління, консал­тингову діяльність було згорнуто. Багато років вона мала епізодичний характер, зусилля консультантів ґрунтували­ся на особистій ініціативі.

У 1971 р. було прийнято Комплексну програму подаль­шого вдосконалення співпраці і поглиблення соціалістич­ної економічної інтеграції, де особливо наголошувалося на процесі обміну виробничим досвідом між країнами – чле­нами Союзу економічної взаємодопомоги (СЕВ). У Міжна­родному науково-дослідному інституті проблем управлін­ня (МНДІПУ, Москва) було підготовлено декілька описів досвіду господарської діяльності передових підприємств країн СЕВ.

У СРСР поступово накопичився значний досвід з упра­влінського консультування. У цьому напрямі плідно пра­цювали спеціалізовані центри в Таллінні, Москві, Ленін­граді, Києві, Новосибірську. У 80-ті роки XX ст. радянські і болгарські фахівці проводили спільні розробки з прак­тичного експериментального застосування методів діагно­стичного аналізу в управлінському консультуванні. Цей досвід, безперечно, має важливу теоретичну і практичну цінність. Також почали відроджуватися служби наукової організації праці, націлені насамперед на вирішення пи­тань підвищення ефективності праці і управління. За змі­стом діяльності вони наближалися до служб внутрішніх консультантів у США.

Розвиток ринкової економіки надав управлінському консультуванню новий імпульс. Адже власникам підпри­ємств потрібні консультанти, стороння допомога, незаангажована і об'єктивна, для компенсації недостатньої ква­ліфікації власних фахівців. Нині в Україні працює до 500 вітчизняних консультаційних організацій, з яких 42% займаються лише наданням послуг з питань управлінсько­го консультування, відкрито також представництва зару­біжних консультаційних фірм.

На відміну від поширеного в економічно розвинутих країнах планомірного співробітництва комерційних бізнес-організацій із консультантами з питань управління управлінське консультування в Україні використовується епізодично. Більшість вітчизняних виробничо-господарсь­ких організацій звертається за консультаційною допомо­гою в критичних ситуаціях, коли власними зусиллями вже неможливо розв'язати існуючі проблеми. Відсутність статистичної інформації й охорона комерційних інтересів не дають змоги в грошових одиницях оцінити прибутко­вість та фінансову привабливість консалтингового бізнесу. Проте високий рівень конкуренції на консультаційному ринку свідчить про значну рентабельність послуг, що на­даються клієнтам.

Основними постачальниками консультаційного про­дукту в Україні є:

— відомі транснаціональні консультаційні організа­ції, які виконують консультаційні проекти на замовлення державних органів управління або за грантами, наданими Євросоюзом, з питань вступу до міжнародних організацій, удосконалення оподаткування, бюджетного регулювання, нормативно-правової бази господарювання, а також обслу­говують спільні та іноземні виробничо-господарські орга­нізації та банки в Україні;

— представництва іноземних консультаційних фірм, які вважають український ринок привабливим і активно завойовують стратегічні позиції на ньому;

— іноземні консультаційні організації, що працюють за програмами міжнародних донорських організацій і на­дають допомогу з питань управління в пріоритетних галу­зях національної економіки (енергетика, транспорт, зв'я­зок, сільське господарство тощо);

— іноземні та міжнародні фінансові інституції, які на­дають оцінки, консультації й поради макроекономічного характеру (Світовий банк, Європейський банк реконструк­ції і розвитку тощо);

— вітчизняні консультаційні організації, які надають консультаційні послуги з окремих напрямів управлінсько­го консультування (бізнес-планування, фінансове оціню­вання, маркетинг, податкове планування, митне регулю­вання та ін.);

— міжнародні та українські консультаційні компанії, що спеціалізуються на ІТ-консультуванні;

— міжнародні та українські консультаційні компанії, що спеціалізуються на доборі менеджерів вищої ланки;

— приватні консультанти;

— псевдоконсультаційні організації.

Масштаби діяльності великих міжнародних консуль­таційних фірм дають змогу їм залучати фахівців будь-якої кваліфікації для роботи над найрізноманітнішими проек­тами і проблемами будь-якого рівня складності. Ці компа­нії зорієнтовані на розв'язання проблем, які цікавлять ви­щий менеджмент великих вітчизняних корпорацій. їх під­ хід заснований на загальних принципах бізнесу, які кон­кретизуються щодо проблемних ситуацій: вони допомага­ють розкривати причини виникнення проблем і пропону­ють рішення щодо їх усунення. Великі консультаційні фірми характеризуються повною незалежністю і об'єктив­ністю. Будучи приватними, вони не вступають до асоці­ацій і альянсів, тому не лобіюють жодних інтересів; не на­даючи послуг з аудиту, вони позбавлені від спокуси пере­більшувати результати раніше реалізованих проектів. Вартість їх послуг висока, однак наявність.у вітчизняної компанії стратегії, розробленої МакКінсі або Бостонською консалтинговою групою, може значно підвищити її капіталізацію. Високий авторитет зарубіжних консульта­ційних організацій використовують деякі некоректні віт­чизняні підприємці для введення в оману клієнта, прив­ласнюючи відомі бренди.

На консультаційному ринку активно працюють організацїі-аудитори – департаменти бізнес-консультування міжнародних і українських аудиторських компаній. Пі­сля скандалів, пов'язаних із поєднанням аудиторської і консультаційної практики, найбільші міжнародні ауди­торські компанії не припинили надавати послуги упра­влінського консультування. Замість департаментів упра­влінського консультування з'явилися департаменти кон­сультування бізнесу з дещо скороченим переліком послуг.

Українські аудиторські організації успішно конкурують зі своїми закордонними колегами. Вони мають відповідний досвід виконання українських проектів і достатньо потуж­ний штат. Послуги українських аудиторів дешевші, вони краще розуміють специфіку українського бізнесу, що ва­жливо для компаній, орієнтованих на український ринок.

Міжнародні аудитори мають незрівнянно більший між­народний досвід, що важливо для компаній з міжнародни­ми амбіціями. Як правило, департаменти консультування бізнесу обслуговують клієнтів аудиторських практик, яким вигідно одержувати такі послуги від однієї компанії. Проте при цьому клієнт ризикує стати жертвою необ'єктивності, оскільки одна й та сама компанія спочатку дає по­ради, а потім перевіряє їх ефективність, проводячи аудит.

Чимало міжнародних і українських консультаційних компаній спеціалізується на інформаційно-технологічно­му консультуванні (у середовищі консультантів їх назива­ють «системниками»). З міжнародних «системників» в Україні працюють тільки колишні департаменти упра­влінського консультування міжнародних аудиторських фірм, нині незалежні компанії Accenture, PWC Consulting i KPMG Consulting. Українські компанії – системні інте­гратори, які було утворено на початку 90-х років XX ст., є холдингами, що мають до 1 тис. працівників і надають по­слуги найбільшим українським підприємствам. Переваги зарубіжних «системників» – великий досвід здійснення управлінських проектів, налагоджені партнерські відно­сини з усіма постачальниками інформаційних систем і від­повідно широке поле для маневру при доборі інформацій­ної системи під конкретні потреби клієнта. Однак вони зорієнтовані на масштабні проекти вартістю в сотні тисяч, а то й мільйони доларів. Послуги українських «системни­ків» значно дешевші, вони мають досвід у розв'язанні про­блем вітчизняних підприємств. У своїй діяльності вони гнучкі, враховують особливості українського бізнесу, а не сліпо наслідують західні підходи. Більшість лідерів укра­їнської системної інтеграції підтримує партнерські відно­сини з провідними західними постачальниками і має вели­кий послужний список успішних проектів.

На ринку консультаційних послуг активно працюють рекрутингові компанії, які спеціалізуються на доборі ме­неджерів вищої ланки. Вартість послуг у міжнародних рекрутингових компаніях досягає декількох десятків тисяч доларів за проект. Українських компаній, які займаються добором менеджерів вищої кваліфікації, небагато, а спе­ціалізованих саме на цьому виді бізнесу – одиниці. Біль­шість кадрових агенцій розглядає добір топ-менеджменту як додаток до добору менеджерів середньої ланки і фахів­ців з управління персоналом. Це, ймовірно, зумовлено тра­дицією добирати вищих керівників в українських підпри­ємствах із власних кадрових резервів і побоюванням осіб, на яких покладено функції добору керівників, дотримува­тись рекомендацій збоку.

Особливість міжнародних рекрутингових компаній – єдині стандарти якості, затверджені в міжнародній мережі цих організацій. Крім того, міжнародні компанії володі­ють унікальною можливістю доступу до всесвітнього рин­ку праці. Молоді українські організації, що виходять на міжнародний ринок, опиняються перед необхідністю най­му на роботу людей, які мають досвід роботи на глобаль­них ринках і розуміють проблеми співтовариства бізнесу в різних країнах. Рекрутингові компанії надають послуги з усього комплексу завдань у сфері управління людськими ресурсами – від добору конкретних фахівців до розро­блення програм управління талантами і здійснення кадрового аудиту всередині компанії. Як правило, рекомендації на вакантні посади в організаціях-клієнтах отримують мо­лоді перспективні керівники, яких уже не задовольняють масштаби і зміст попередньої діяльності.

Солідна рекрутингова компанія не тільки ґрунтовно знайомиться з претендентами, а й проводить спеціальне їх навчання. Однак у діяльності керівників, рекомендованих закордонними рекрутинговими компаніями, часто спосте­рігаються небажані тенденції. Оскільки навчання кандида­тів у західних рекрутингових компаніях, як правило, зорі­єнтоване на внесення змін у діяльність організації, надісла­ні кадри запрограмовані на реорганізацію, злам старих структур, відносин, що не завжди збігається з інтересами організації-працедавця. Друга тенденція полягає у спробах запровадити західні стандарти в систему відносин всередині менеджменту організацій, які суперечать ментальності віт­чизняних керівників: звернення на «ти» до старших за ві­ком і становищем керівників, прагнення створювати «ко­манди» поза межами наявного структурно-ієрархічного по­ділу організацій, безумовне заперечення попередніх напрацювань організації тощо. Такі підходи, як правило, не вписуються в сучасну культуру вітчизняного менеджменту.

В Україні, крім великих консультаційних компаній, успішно працюють також індивідуальні консультанти – фахівці в окремих галузях і напрямах діяльності. їх пере­вагою є індивідуалізований і гнучкий підхід. Такими кон­сультантами часто стають професори вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, партнери консуль­таційних фірм, що вийшли на пенсію.

На вітчизняному ринку діють і псевдоконсультаційні організації, які разом з консультаційними послугами включили до своїх статутів найрізноманітніші види діяль­ності, дозволені чинним законодавством (наприклад, проектно-кошторисні і будівельні роботи, торговельна і виробнича діяльність, поліграфічні послуги, сервісне об­слуговування комп'ютерної техніки, металооброблення, видобування корисних копалин, рибальство тощо). Споді­ватися на отримання якісних консультаційних послуг від таких багатопрофільних організацій не завжди можна.

Сфера застосування знань і вмінь українських кон­сультантів охоплює:

— стратегічне консультування;

— консультування з питань управлінського обліку, си­стем бюджетування й оптимізації податкових платежів, запровадження фінансового менеджменту;

— питання оптимізації структур управління й розподі­лу функцій в організаціях;

— рекламний і маркетинговий аудит;

— управлінсько-технологічний аудит під час купівлі-продажу промислових підприємств;

— управління персоналом: добір, навчання персоналу, постановка систем наскрізного управління людськими ре­сурсами;

— персональне тренування керівників вищої ланки, стрес-менеджмент, консультування у сфері формування індивідуального й корпоративного іміджу.

Важливою проблемою розвитку управлінського кон­сультування в Україні є кадрове забезпечення консульта­ційних організацій. На першому етапі зародження консуль­тування в Україні виникла нагальна потреба у підготовці вітчизняних кадрів з огляду на недостатню кількість закор­донних. Спочатку перевагу надавали фахівцям економіч­них спеціальностей з досконалим володінням іноземними мовами. Навчання відбувалося «на ходу», переважно завдя­ки запозиченню досвіду роботи зарубіжних консультантів, ознайомленню їх із проблемами вітчизняних підприємств, ментальністю управлінців і скеровуванню спільної діяльно­сті у відповідне русло. Згодом українські консультанти створювали власні консультаційні організації або ставали «золотим капіталом» працедавців у сфері консультування.

Джерелом поповнення кадрів вітчизняних консульта­ційних організацій були також фахівці з досвідом роботи на управлінських посадах за кордоном, в іноземних або спільних підприємствах на території України. На сучасно­му етапі існує попит на фахівців, підготовлених вітчизня­ними вищими навчальними закладами, які в процесі прак­тичної консультаційної діяльності набувають вміння діа­гностувати проблеми, володіють теоретичними знаннями з менеджменту та методиками їх застосування, а також ма­ють необхідні організаційні й комунікаційні вміння для втілення програм консультаційної допомоги.

Попри те, що значна кількість вітчизняних організацій потребує консультаційної допомоги з питань управління, попит на консультаційні послуги в Україні низький. Ос­новними причинами цього є складна макроекономічна ситуація і невисока діло­ва активність у багатьох секторах національної економіки; низька культура роботи з незалежними експертами; наявність подвійних систем обліку (для себе і для контролюючих органів), що передбачає сувору конфіден­ційність; низька платоспроможність клієнтів; неспроможність оцінити корисність консультацій­них послуг; недостатньо активна маркетингова діяльність кон­сультаційних організацій.

Однак вітчизняний ринок управлінського консульту­вання має перспективи. Це зумовлено поліпшенням якості послуг внаслідок підвищення професіоналізму вітчизня­них консультантів, їх досвіду, удосконалення методів, на­вичок і прийомів виконання робіт та замовлень; налаго­дженням сталих зв'язків з бізнесом і переходом на постійне консультаційне обслуговування клієнтів; усвідомленням бізнес-організаціями вигоди від залучення консультантів для подолання існуючих проблем і отримання нової інфор­мації, ідей, пропозицій; готовністю до нововведень, адапту­вання послуг до потреб клієнтів, диференціації консульта­ційних продуктів і ринків тощо.

Гостро постало в Україні питання щодо ліцензування і сертифікації консультаційної діяльності. Згідно із Зако­ном України «Про ліцензування певних видів господарсь­кої діяльності», консультаційна діяльність не входить до переліку ліцензованих видів діяльності. Це означає, що для її здійснення не потрібна ліцензія – документ держав­ного зразка, який засвідчує право ліцензіата на прова­дження зазначеного в ньому виду господарської діяльності впродовж визначеного строку за умови виконання ліцен­зійних умов, тобто установленого з урахуванням вимог за­конів вичерпного переліку організаційних, кваліфікацій­них та інших спеціальних вимог, обов'язкових для вико­нання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. За відсутності ліцензування на консультаційну діяльність і ліцензійних умов для її здій­снення будь-хто може займатися нею, дотримуючись зако­нодавства про здійснення підприємницької діяльності, що не сприяє високій якості консультаційних послуг.

Проблема підвищення якості консультаційних послуг пов'язана також з їх сертифікацією. Сертифікат – доку­мент, який засвідчує відповідність товару або послуги кон­кретним стандартам або технічним умовам. Очевидно, неможливо сертифікувати всі консультаційні послуги. Тому у цій сфері за прикладом економічно розвинутих кра­їн слід сертифікувати не послуги, а професійну підготовле­ність осіб, які їх надають. За кордоном цим займаються громадські асоціації професійних консультантів. В Україні національна система сертифікації консультаційних по­слуг відсутня. Однак деякі види діяльності професіоналів на ринку консультаційних послуг уже сертифікуються в межах авторитетних сертифікаційних систем. Так, в Україні поступово впроваджується СІРА (Сертифікований міжнародний професійний бухгалтер) – програма міжна­родної сертифікації бухгалтерів. Вона працює в 7 країнах: Росії, Україні, Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Та­джикистані та Молдові. Програма СІРА ґрунтується на Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО). Сертифікати СІРА та САР, що присуджуються програмою СІРА, завіряються печаткою Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО) – розробника МСБО. 13 професійних бухгалтерських та аудиторських організацій з цих країн об'єдналися в Міжнародну раду сертифікованих бухгалтерів та аудиторів (МРСБА) і запро­понували програму сертифікації світового рівня, доступну широкому загалу бухгалтерів країн-учасниць та наближе­ну до вимог місцевого ділового середовища. Україна у складі МРСБА представлена Федерацією професійних бух­галтерів і аудиторів України.

Впровадження МСБО є невід'ємною складовою проце­су європейської інтеграції України. Про міжнародний ста­тус програми СІРА свідчить також той факт, що вона вико­ристовує найкращу світову практику та рекомендації та­ких поважних організацій, як Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та Міжнародна федерація бухгал­терів (МФБ) тощо.

В Україні діє Аудиторська палата України, яка, згідно із законодавством, є неурядовим органом. Її діяльність спрямована на створення системи незалежного фінансово-господарського контролю у формі аудиту, який дає об'єк­тивну оцінку фінансовому стану підприємства, сприяє ра­ціональному господарюванню та запобігає банкрутству власника, забезпечує достовірний контроль за документа­ми і видатками власників та одночасно оберігає інтереси держави. Палата видає ліцензії аудиторським фірмам і окремим аудиторам на право здійснення аудиторської діяльності, веде реєстр аудиторів України, яким видано кваліфікаційний сертифікат на проведення аудиту.

Основними завданнями Аудиторської палати є органі­зація і координація незалежної аудиторської діяльності, сприяння її розвитку, удосконалення та методологічна мо­дифікація аудиту в Україні, надання допомоги у професійній захищеності аудиторів при виконанні покладених на них функцій. Палата також розробляє нормативи і мето­дичні рекомендації для проведення аудиту, атестує і видає кваліфікаційні сертифікати на право здійснення аудитор­ської діяльності, проводить роботу з підготовки кадрів, пі­двищення кваліфікації, здійснює облік аудиторських ор­ганізацій, контролює їх діяльність, вивчає ринок аудитор­ських послуг.

Консультування в Україні розвивається разом з еконо­мікою і є ознакою її оздоровлення та соціально-психоло­гічної стабілізації.

Таким чином, у процесі становлення та розвитку ринкової еконо­міки в Україні вітчизняні підприємці та менеджери відчу­ли потребу в отриманні консультацій фахівців з ринкової економіки щодо методів ведення бізнесу, відносин з інши­ми суб'єктами господарювання, органами державного управління, розроблення стратегій розвитку підприємств, дослідження ринку, впровадження інноваційних проце­сів, побудови організаційних структур управління, органі­зації мотивування працівників і розвитку персоналу тощо.

Ринок консультаційних послуг є одним із сегментів загального ринку. Особливості його функціонування ви­значаються співвідношенням попиту і пропозиції, специ­фікою продукту, який подається на цей ринок, — кон­сультаційної послуги, наявністю певної кількості ко­нсультаційних організацій та їх спеціалізацією, рівнем ціноутворення і стратегією поведінки продавців та по­купців на цьому ринку. Різноманітність клієнтів і рин­ків, проблем і завдань, ресурсів і можливостей, підходів і осіб, які беруть участь у процесі управління, зумовлює наявність широкого спектра консультантів на ринку кон­сультаційних послуг.

Сучасний український ринок консультування пред­ставлено кількома групами зовнішніх консультантів з управління: міжнародні консультаційні компанії; депар­таменти бізнес-консультування міжнародних і українських аудиторських фірм; міжнародні й українські консуль­таційні компанії, що спеціалізуються на ІТ-консультуванні; міжнародні та українські консультаційні компанії, що спеціалізуються на доборі менеджерів вищої ланки; при­ватні консультанти; невеликі і середні вітчизняні консуль­таційні компанії. У багатьох великих вітчизняних корпо­раціях в останні роки створено внутрішні служби упра­влінського консультування, які беруть на себе виконання тих завдань, що раніше доручалися зовнішнім консультантам.

У процесі розвитку вітчизняного консультаційного бізнесу необхідно зменшити залежність української еконо­міки від іноземних експертів, що зумовить зниження ви­трат на управлінське консультування. Перевагою роботи вітчизняних консультантів є насамперед знання і розумін­ня ними глибинних причин існуючих управлінських про­блем, пов'язаних з менталітетом, національними особли­востями та нормативно-правовим полем діяльності бізнес-організацій.