Особливості термінів– високий ступінь систематичності, зумовлений системністю науки, до якої ці терміни належать; – наявність наукової дефініції: кожен термін має чітке визначення, що вказує на відповідне поняття; – функціонування в науковому стилі; – штучність: терміни свідомо утворюють для потреб науки, техніки, мистецтва, суспільного життя, які виникають у зв’язку з їх розвитком, появою нових реалій. Серед термінів превалюють слова іншомовного походження. У зв’язку з цим терміни поділяють на питомі і запозичені. Наприклад, до питомих термінів, що утворилися на українському ґрунті, належать: звук, хвиля, закон, мито, скарга, ціна, час; виробництво, добуток, імовірність, позика, прибуток, податок, свідок, суспільство, угода. Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується з інших мов (банк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та іншомовних або із запозичених складників (фотокартка, агровиробник, автопромисловість). Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Кожна вузька галузь науки має свої терміни: економічні вживаються в економіці, медичні – в медицині, технічні – в техніці і т.д. Проте деякі терміни мають кілька значень. Стандарт – зразок, еталон, модель; нормативно-технічний документ, який установлює одиниці величин терміни та їх визначення, вимоги до продукції; шаблон, трафарет. Контекст допомагає з'ясувати правильне значення того чи іншого терміна. При утворенні похідних форм терміна необхідно користуватися лише тими формами, які подаються в словнику чи довіднику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання та сприймання. Слід уникати використання застарілих, нестандартних термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор. Це ускладнює зрозуміння змісту документа. Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками. Терміни, як правило, є семантично точними, однозначними словами. Серед термінологічної лексики виділяють слова і словосполучення, якими користуються представники різних наук, професій – таку лексику ми називаємо загальнонауковою. Наприклад: визначення, дослідження, аргумент, теорія тощо. Науково-термінологічна лексика – один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий, публіцистичний. При НАН України працює Комітет наукової термінології, який апробує суспільно-комунікативну вартість наукових термінів. Розв’язання термінологічних проблем має не тільки лінгвістичне, а й державне значення, оскільки наявність термінології є однією з обов’язкових умов розвитку науки, техніки, освіти. Існують також у мові спеціальні терміни окремих наук, професій тощо – вузькоспеціальна термінологія. Наприклад, граматичні терміни: відмінок, морфема, інфінітив; медичні – гастрит, інфаркт, грип; фінансова – авізо, акциз, валюта, інвестиції. Становлення української спеціальної термінології відбувалося в досить складних умовах, викликаних обмеженнями суспільного функціонування української наукової мови. Штучне гальмування її в різні періоди історичного розвитку позначилося на формуванні термінологічного словника.
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. В українській мові виділяють такі основні групи термінологічної лексики: * математичну (множення, кут, дільник, квадрат); * фізичну (молекула, електрон, калорія, вольт); * літературознавчу (драма, поема, сюжет, персонаж, гіпербола); * лінгвістичну (фонема, іменник, сполучник, лексикологія, діалект); * філософську (метафізика, базис, діалектика); * фінансову (банк, кредит, дебет, баланс); * хімічну (водень, кисень, оксиди, іон); * біологічну (рецептор, клітина, тичинка); * медичну (хірургія, ін'єкція, термометр, пеніцилін); * музичну (соло, тріо, квінтет, октава, гітара); * морську (катер, боцман, кубрик, навігація); * залізничну (купе, експрес, тамбур, начальник тяги); * спортивну (футбол, тайм, гол, аут, шахи, гросмейстер); * електротехнічну (контакт, струм, заземлення, ізоляція); * радіотехнічну (антена, радіоцентр, радіоприймач). Звернемося до історичних джерел творення української термінології. Коли на Східній Україні діяла заборона української мови, коли просвітні змагання „Основи” і основ’ян були придушені, у Галичині ж, навпаки, саме в цей час починається активна робота по створення підручників, збирання матеріалів до української термінології, видання словників. Своїми міркуваннями у різних статтях М.П.Драгоманов підхопив обірваний забороною 1863 року процес формування української термінології на Східній Україні і певним чином уплинув на процес термінотворення у Західній Україні. Для того, щоб українська термінологія не була системою, побудованою виключно за принципом оригінальності і своєрідності, він пропонував використовувати різноманітні джерела для її творення: запозичення зі споріднених мов, калькування слів, збереження слів романо-германського походження. Особливе місце в концепції М.П.Драгоманова посідала російська мова як джерело творення термінології. Ураховуючи ті реальні обставини, що більшість українців Царської Росії здобували освіту російською мовою, учений уважав, що запозичення російських слів чи термінів полегшить витворення української термінології й оволодіння нею. Очевидно, що з лінгвістичного погляду, за природного складання української термінології в умовах рівноправності мов, запозичення з російської мови, творення українських слів за моделями російських, не могло б загрожувати українській термінології настільки, щоб зашкодити її національному характеру. Але М.П.Драгоманов не міг передбачити можливість насильницької русифікації української термінології, якої вона зазнала за часів розвитку соціалістичних націй. М.П.Драгоманов активно утворював терміни з такими суфіксами: * -ість- – безсистемність, замкнутість, виключність; * -ств(о) – дилетантство, українофільство, українство; * -щин(а) – московщина, писаревщина. Запозичення в термінології необхідно розглядати як об'єктивний і неминучий фактор її еволюції. Однак вони доцільні тільки тоді, коли відповідають життєвим потребам і засвоюються, не порушуючи національної специфіки терміносистеми. Співвідношення між національними та інтернаціональними елементами у термінологічних системах встановлюються в доцільних пропорціях тільки за умови, якщо розв'язане питання національного. В умовах розширення Європейського Союзу в Україні значно зростає роль національного термінотворення у сфері фінансово-кредитних відносин та грошового обігу, що адекватно і природно відображають і творять ці відносини. Сучасна термінологія, в тому числі економічна, характеризується надмірною синонімічністю (виторг – виручка, витрати граничні – витрати маргінальні, обмеження – рестрикція, знижка – дисконт тощо), паралельним функціонуванням іншомовних та національних термінів: санація– санування, індексація – індексування. Це питання, які вирішить час і практика – саме там відбувається відбір оптимальних варіантів, термінів, що задовольняють вимоги професіоналів. Фінансово-економічні й банківські терміни, запозичені з різних мов: · Англійська мова: аудит, бартер, ф’ючерс, банкнот, менеджер, бізнес, бюджет, демпінг, долар, трест, чек, маркетинг. · Німецька мова: агент, менеджер, вексель, бухгалтер, касир, маклер, формуляр, штат, штраф, акція. · Французька мова: аванс, акциз, акціонер, акція, баланс, тариф. · Італійська мова: банк, авізо, валюта, інкасатор, каса, фірма, дебет, кредит. Отже, в умовах розширення Європейського Союзу українське термінотворення у сфері фінансово-кредитних відносин та грошового обігу, спираючись на тяглість української традиції термінотворення, досить природно і органічно вписуються у світові інтеграційні процеси, потрапляючи при цьому під англомовні термінологічні впливи та запозичуючи інколи досить механічно і не завжди доцільно разом із відповідними поняттями їхню неприродну для нас словесну форму (бізнесвумен, крос-курс, трейдинг, єврокард).
|
