Захист цукрових буряків від шкідників

Цукрові буряки в Україні пошкоджують багато шкідли­вих комах. Серед яких найбільш шкідливими є звичайний і сірий бурякові довгоносики, бурякові блішки, щитоноски, буряко­ва крихітка, личинки коваликів - дротяники, бурякова мінуюча муха та листкова бурякова попелиця.

В окремі роки цукровим буряка шкодять листогризучі та підгризаючі совки, лучний метелик, коренева бурякова попели­ця, личинки мідляків - несправжні дротяники, мертвоїди, міну­юча міль та деякі інші види фітофагів.

Видовий склад шкідників у різних зонах бурякосіяння різний. Так, дротяники, бурякові блішки і сірий буряковий довгоносик трапляються в усіх районах бурякосіяння, а звичайний буряковий дов­гоносик, бурякова крихітка, щитоноски, мінуюча муха й буряко­ва листкова і коренева попелиця - тільки в окремих зонах.

Залежно від ареалів шкодочинності цих комах у зоні буряко­сіяння України виділяють райони з характерними комплексами фітофагів, а саме:

- північно-західний (Рівненська і Волинська області, північні райони Львівської, Тернопільської і Хмельницької областей і центральні райони Житомирської області) - дротяники, буря­кові блішки, сірий буряковий довгоносик, бурякова мінуюча муха, листкова бурякова попелиця;

- західний (Чернівецька і Івано-Франківська області, центральні й південні райони Львівської, Тернопільської та Хмельниць­кої областей, південні райони Житомирської області, північні й центральні райони Київської і Черкаської областей) - дротяники, бурякова крихітка, бурякові блішки, сірий буряковий довгоносик, щитоноски, листкова бурякова попелиця, буря­кові мінуючі мухи;

- центральний (центральні і південні райони Чернігівської об­ласті, східні райони Київської та Черкаської областей, західні райони Полтавської області) -дротяники бурякові блішки, зви­чайний та сірий бурякові довгоносики, щитоноски;

- південний (південні райони Вінницької ї Черкаської облас­тей, західні райони Кіровоградської області, північні райони Одеської і Миколаївської областей) - дротяники, бурякова крихітка, бурякові бляшки, звичайний і сірий бурякові дов­гоносики, щитоноски, бурякова коренева попелиця;

- південно-східний (Сумська, Харківська, Дніпропетровська області, центральні і східні райони Полтавської і Миколаївсь­кої областей і центральні райони Одеської області) - дротяни­ки, бурякові блішки, звичайний та сірий бурякові довгоноси­ки, бурякова коренева попелиця.

У кожному з названих комплексів виділяються види комах, які щорічно наносять найбільшої шкоди цукровим бурякам.

Так, у північно-західному районі найбільшими шкідниками є дротяники та бурякові блішки, у західному - бурякова крихітка та дротяники, у північному - звичайний і сірий буряковий довгоноси­к (44% і 18%), в центральному, південному і південно-східному - зви­чайний буряковий довгоносик і дротяники.

Довгоносик звичайний буряковий (Bothynoderes punctiventris Gen.) поширений у центральних, південно-західних, південних і східних областях України, особливо в Черкаській, Пол­тавській, Київській, Кіровоградській, Дніпропетровській тощо. Жуки пошкоджують сходи: з'їдають сім'ядолі, надземну час­тину підсім'ядольного коліна й перші пари листків. Дуже пошкод­жені рослини гинуть. Личинки об'їдають корінці, а також вигри­зають м'якуш коренеплодів, від чого рослини в'януть і засихають навіть при достатній вологості ґрунту. Шкодять жуки у квітні-травні місяцях, личинки - у травні-серпні місяцях.

Жуки нового покоління з'являються в серпні-жовтні й зали­шаються в ґрунті до весни наступного року.

Довгоносик сірий буряковий (Tanymecus palliates F.) поши­рений в усіх бурякосіючих районах України, найбільшої шкоди зав­дає посівам у Вінницькій, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Кіровоградській і Житомирській областях.

Жуки об'їдають на сходах вилочку й перші листки, дуже часто знищують проростки, які ще не з'явилися на поверхні ґрунту. Ли­чинки живляться коренями осоту, берізки, рідше - інших рослин.

Розвиток одного покоління шкідника триває два роки, з яких у стадії личинки - 13-14 місяців. Жуки нового покоління виходять з ґрунту лише весною наступного року. Зимують личинки на гли­бині до 100 см і більше, жуки - на 30-50 см. Жуки нового поко­ління виходять з ґрунту весною.

Щитоноскалободова (Cassida nobilis К.) і бурякова (Cassida nebulosa L.). Шкідники поширені в південно-західних і централь­них областях України.

Жуки відгризають м'якуш листків зверху, а личинки - знизу, залишаючи епідерму і скелетні жилки. Після підсихання шкіроч­ка розривається і в листку утворюються отвори різного розміру та форми.

В Україні розвивається в основному одне покоління, друге - найчастіше буває факультативним. Зимують жуки в насад­женнях дерев і чагарників, серед листків та рослинних залишків. Основною кормовою рослиною для жуків і личинок щитоноски бурякової є лобода біла. З якої жуки і личинки переселяються на буряки, а для щитоноски лободової - буряки й рідше лобода.

Попелиця листкова бурякова (Aphis fabae Scop) поширена всюди в зоні бурякосіяння України. Але масово з'являється в західних і центральних областях Лісостепу.

Дорослі безкрилі та крилаті самки й личинки висмоктують соки з листків та стебел (насінників) буряків, заселяючи колонія­ми переважно нижню частину листка і верхівки стебел. Внаслідок пошкодження листок скручується, стає зморшкуватим, жовтіє і за­сихає. Якщо пошкоджуються стебла, припиняється їхній ріст і розви­ток, а коли рослини дуже заселені - вони передчасно засихають. Крім того, шкідник сприяє поширенню вірусних хворіб рослин.

Навіть часткове пошкодження листків буряків та стебел при­зводить до зниження врожаю коренеплодів і насіння, а також зменшує вміст цукру чи якість насіння.

Шкідник зимує в стадії яйця на гілках - брусниці, калини, жасмини. Протягом вегетації розвивається на бурякокультурах 6-8 поколінь.

Мухи мінуючі бурякові (Pegomya hyosciama Panz., Betae Curt.) поширені скрізь, але з'являються дуже часто в західній час­тині Лісостепу, часто в центральних і рідше - у східних областях України.

Шкодять личинки зразу ж після відродження - в'їдаються в м'якуш листків, якими живляться протягом усього періоду розвитку. В од­ному листку може жити декілька личинок, і кожна з них прокладає під верхньою шкірочкою листка ходи, які поступово роз­ширюються і можуть охоплювати весь листок.

Верхня шкірочка листка вкривається пухирцями, стає жовтувато-білою, після підсихання розкривається і засихає. Від значного пошкодження листки відмирають, що негативно позначається на мо­лодих рослинах (1-4 пари листків). Рослини з пошкодженими лист­ками відстають у розвитку.

Личинки живляться, крім буряків, листками лободи, дурма­ну, блекоти, шпинату та інших рослин. Зимують личинки у пупаріях у ґрунті. Протягом року розвивається 2-3 покоління.

Метелик луговий (Margaritia (Purausta) sticticalis L .) пошире­ний по всій території України. Але найчастіше масово розмножується в сте­повій та східній частині лісостепової зони.

Гусениці першого-другого року життя вигризають «віконця» в лист­ках, старші третього-п’ятого року - з'їдають їх повністю, залишаючи головні судини та черешки. Коли ж їх багато, вони обгризають навіть стебла, а та­кож зелене насіння. Особливо великої шкоди завдають гусениці першого покоління.

Протягом вегетаційного періоду розвивається 2-3 покол­іння. Зимує метелик в стадії гусениці (пронімфи) в коконі, який розмі­щується вертикально біля поверхні ґрунту.

Совки листогризучі - капустяна (Mamestra brassiacae L .), гама (Autographa gamma) та інші – поширені всюди.

Частіше трап­ляється совка капустяна. Гусениці об'їдають тільки листки: молоді шкідники виїда­ють у листку цукрових буряків отвори, старші - грубо скелетують листкову пластинку. Гусениці переважно живуть на верхніх частинах рослини. У спеку вони ховаються в тінь або в поверхневий шар ґрунту. При високих температурах і низькій вологості в серпні-вересні гусениці капустяної совки можуть сильно вигри­зати м'якуш коренеплоду.

За вегетаційний період совка капустяна дає два або три покоління. Зимують у стадії лялечки. Совка-гама дає три покоління. Зимують переважно різновікові гусениці.

Совки підгризаючі- озима (Scotia segetum Schif.), оклич­на (Scotia exclamationis L .) та інші - поширені всюди, але найча­стіше шкодять у східних та центральних областях України.

Гусениці пошкоджують рослини біля самої землі, часто зовсім відокремлюючи листкову розетку на коренеплоді. Крім того, гусе­ниці підгризають черешки листків, через це вони в'януть, звисають або падають на землю. На відміну від листкогризучих совок, гусениці підгризаючих совок пошкоджують рослини переважно вночі.

Зимують гусениці у поверхневому шарі ґрунту і заляльковуються весно. Протягом вегетаційного періоду рослин совки розвиваються в двох поколіннях.

Попелиця коренева бурякова (Pemphigus fuscicornis Koch.) поширена в степових і східних лісостепових областях, а та­кож трапляється в інших бурякосіючих областях України.

Самки та личинки різного віку живуть колоніями на мичку­ватих корінцях буряків (цукрових, столових, кормових) та їх на­сінників. З них шкідники висмоктують соки, внаслідок чого корінці відми­рають. При достатній вологості ґрунту відростають нові корінці, коли ж стоїть спекотна, суха погода, рослини в'януть і заси­хають. Пошкодження найчастіше проявляється вогнищами, переваж­но на крайових смугах.

Зимують партеногенетичні самки на глибині 20-100 см. Вес­ною, при прогріванні ґрунту, вони відроджуються з личинок, які се­ляться на корінцях лободи, де попелиця розвивається в 4-6 поко­ліннях. Пізніше (найчастіше в червні-липні) личинки мігрують на посіви цукрових буряків. На лободу та буряках протягом вегета­ційного періоду попелиця розвивається в 6-8поколіннях. У липні місяці з'являються крилаті самки-мігрантки, які народжують личинок, що перетворюються в партеногенетичних самок. Поява самок-мігранток сприяє розселенню попелиці на бурякових плантація і ускладнює боротьбу з цим шкідником.

Крихітка бурякова (Atomaria lintaris Steph.) поширена кри­хітка бурякова в усіх бурякосіючих районах. Найчастіше у ве­ликій кількості розмножується і шкодить у західних, південно-західних та центральних областях України (Тернопільська, Івано-Франківсь­ка, Чернівецька, Вінницька, Черкаська, Київська, Житомирська області).

Жуки пошкоджують сходи - корінці та підземну частину стеб­ла, вигризаючи в них ямки різного розміру. Рідше вони пошко­джують сім'ядолі, виїдаючи дрібні отвори. Пошкоджені рослини відстають у рості, гниють, що призводить до зрідження посівів.

Зимують жуки в ґрунті або на поверхні під рослинними реш­тками, переважно на полях з-під буряків та насінників, у лісосму­гах. Протягом року розвивається одне покоління.

Ковалики та їх личинки - дротяники: посівний (Agriotes sputator L.), степовий (Agriotes gurgistanus Fald.), широкий (Selatosomus latus Fbr.) та ін. - поширені всюди в різному співвідношенні видів. У значній кількості зустрічаються на Поліссі, у лісостеповій та степовій зонах, а також на зрошуваних землях півдня України.

Цукрові буряки пошкоджують лише личинки (дротяники), які підгризають або перегризають підземні частини рослини - сте­бельця і корінці молодих сходів, а також вгризаються в насіння. Такі ураження викликають загибель рослин й істотне зрідження посівів урожаю. Пошкодження коренеплодів цими шкідниками викликає їх загнивання.

Розвиваються личинки протягом 3-4 років, живлячись різни­ми рослинами. Сприятливі умови для розмноження коваликів створюються під час вирощування багаторічних трав декілька років підряд на одному місці (рис.6.4).

 

 

 

Рис.6.4. Різні типи личинок комах з повним перетворенням.

Примітки:

а) червоподібні личинки: 1 - мухи, 2 - жука-довгоносика, 3 - жука-листоїда;

б) гусеницеподібні личинки: 4 - гусениця метелика, 5 - псевдогусениці пилильника;

в) камподієвидна личинка: 6 - дротяників.

Мідляки та їх личинки - дротяники несправжні. Поширені мідляки: піщаний (Opatrum sadulosum L .), степовий (Blaps halophila H.), кукурудзяний (Pedinus fempralis L.) та інші пере­важно в степовій та лісостеповій зонах.

Жуки об'їдають листки та сім'ядолі, особливо коли рослини втра­чають тургор під час спекотної погоди. Личинки мідляків (дротяники несправжні) так само, як і личинки коваликів, в'їдаються в підземні частини молодих рослин цукрових буряків та інших культур.

Пластинчатовусі шкідники: хрущ травневий (Melolonta paelolota L .), червневий (Amphimallon solstitalis L.), квітневий (Rhizortogus aeguinoctialis Hrbst.), хлібні жуки (Anisoplia segetum Hrbst.) та інші поширені в усіх бурякосіючих районах з різним співвідношенням видів. У Лісостепу найчастіше зустріча­ються травневий, у Степу - квітневий та червневий хрущі, хлібні жуки. Останні види зустрічаються також і в південно-східному Лісо­степу України. Цукровим бурякам шкодять лише личинки. Вони об'їдають дрібні корінці, а також вигризають великі ямки на коренеплодах, а після перегризання центрального кореня вся рос­лина швидко в'яне без попереднього пожовтіння листків. Найбільш шкодочинні личинки останнього (третього) віку.

Залежно від виду розвиток одного покоління продовжується: хруща травневого - 4, червневого та квітневого - 2, рідко 3, жука хлібного - 3 роки.

Мертвоїди: матовий (Aclypea opaca L .), голий (A. Undata Mull.), темний (Silpha obscura L .) та інші поширені переважно в західних областях України - Львівській, Волинській, Рівненській і північних районах - Житомирської, Київської, Чернігівської та інших прилеглих до них областях. Жуки та личинки пошкоджують листки, об'їдаючи їх з країв, молоді листочки з'їдають повністю, особливо у рослин пізніх строків сівби, оскільки поява сходів на таких посівах збігається з масовим відродженням личинок мерт-воїдів. Жуки й личинки багатоїдні.

Блішки бурякові: звичайна (Chaetocnema conica Marsh.), південна (С. Breviscula Fald.) західна (С. Tibialis I.) поширені у всій бурякосіючій зоні України, проте найбільше - у східних, півден­но-східних і центральних областях України. Жуки вигризають парен­хіму зверху листка у вигляді круглих «віконець», залишаючи шкірку. При більших пошкодженнях ці отвори зливаються, від чого сім'ядолі та перші листки засихають, а якщо пошкоджена і точка росту, то рос­лина гине. Блішки шкодять бурякам від появи сходів до утворення 2-3 пар листків, а також влітку, коли відроджуються жуки нового по­коління. Найбільшої шкоди бурякам жуки завдають весною в ясну й суху погоду при поступовому підвищенні температури.

Жуки зимують у місцях їх живлення восени, переважно там, де ростуть лободові та гречкові рослини (на краях лісосмуг, доріг, ярів, серед рослинних залишків), а частково - у верхньому 2-3 см шарі ґрунту. Личинки розвиваються в ґрунті на корінцях лободових та гречкових рослин. Жуки нового покоління з'являються в липні місяці. Розвиваються блішки протягом року в одному поколінні. Лише на півдні можливий розвиток двох поколінь блішки південної.

Міль мінуюча бурякова (Gnorimoschema ocellatella Boed.) поширена у південних та центральних областях України, особли­во в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Дніпропетровській, Кіровоградській та інших.

Гусениці спочатку пошкоджують молоді листочки, а потім - пагінці, проточуючи в них ходи у вигляді мін, такі самі ходи роблять у головках коренеплодів, а на стеблах насінників утворюють гли­бокі борозенки. При значних пошкодженнях листки відмирають, утворюючи на головці коренеплоду чорний клубок. На насінни­ках можуть відмирати стебла. Молоді рослини від значних пошко­джень гинуть.

Шкідник зимує в стадії лялечки та гусениць у коконах, які знаходяться в поверхневому шарі ґрун­ту. Протягом року розвиваються 3-4 покоління шкідників.

Нематода бурякова (Heterodera schachtii S.) поширена в ба­гатьох бурякосіючих областях України (Вінницькій, Черкаській, Сумській тощо).

Життєвий цикл нематоди складається з таких фаз розвитку:

яйця і личинки (інвазійна II віку, паразитна - III і IV віків);

дорос­лої особи (самця і самки);

сплячої цисти - відмерла самка з яйцями і личинками.

Яйце нематоди ниткоподібної форми, інва­зійна личинка також ниткоподібна, завдовжки 0, 44 мм і завширшки до 0, 025 мм. Паразитна личинка має булавоподібну форму, а сама самка – лимоноподібну форму.

Нематода розвивається на корінцях уражених рослин. Навесні за температури ґрунту в орному шарі більше 10°С і вологості понад 20% із цист виходять личинки другого віку. Вони через корені рослин проникають у коренеплід. Плодючість нематоди - 80-200 яєць, іноді по­над 500 яєць. За вегетаційний період вона утворює 2-4 покоління.