Малюнок 40 Мій звичайний емоційний стан

П.: Це вже не лебеді, а лелеки

М.: Фламінго.

П.: Лев в центрі – це ви?

М.: Це скрізь мій емоційний стан.

П.: Але лев найбільш виражений.

М.: Так, він спокійний.

П.: Це ваші стани: «я відчуваю себе то ягням, то левом».

М.: Так, або собачкою.

П.: Тут людина в перевернутому вигляді?

М.: Вона перекидається.

П.: Спільність із батьком, бо батько – собачка (мал.), значить, ідентифікація з ним. Праворуч - хлопчик, який теж може гладити лева? Але лев потенційно несе агресію, яким би він добрим не був. Його повинні боятися, з ним рахуватися, і він лежить, як осел (мал.). Я думаю, що моменти агресії у стосунках - то боротьба за таку позицію лева. Бо в цьому певна сила. Якщо на небі головний Бог (мал.36), то на землі - лев. І кіт (мал.14) - такого ж кольору, він головний, значущий, і супутніми є дві пташки, рівні собі. А де можна найти рівного собі з «ангельськими крилами»? Треба тільки до ідеалізованого образу Бога вдаватися.

М.: Я тепер більше завантажена, у мене з’явилося більше хвилювань, більше роботи, аніж здавалося.

П.: Ви думали, що вже можна спочивати, бути тією скрипкою, яка вже відпрацювала?

М.: Я знаю, що мені потрібно багато працювати, але тепер ще більше роботи. Деякі моменти я усвідомлювала і не дивувалася, але про свої скриті тенденці я й не здогадувалася. Дякую вам, ви відкрили мені багато нового. Інших людей треба пізнавати і саму себе, виправляти щось погане.

П.: Звичайно, так є на малюнку, де ви - квіточка, а всі інші – листочки (мал). І це заважає пізнавати іншу людину. Пасивність цього лева капсулює і заморожує це ягня в собі самій, бо уявлення себе таким левом породжує потребу відчувати себе таким левом, який метушиться, не рветься кудись. Він лев і до нього щось само приходить, бо інакше він втратить статус лева. А раз він спокійний, то це тривожне ягня обов’язково буде до нього прилипати, бо лише так воно знаходить спокій. Така бажана ілюзія ідеалізованого «Я», вона капсулює, заморожує власну неповноцінність. То існує логіка: “Але ж я повинна любити себе такою, якою я є! ” І на цьому заспокоїлися.

М.: Ні, я себе не люблю такою, як я є.

П.: І в цьому є суперечність: З одного боку є ілюзорна, ідеалізована теорія, яку я вербалізую і проговорюю, а з іншого - є реальність, і звідси суб’єктивна зінтегрованість. А насправді психіка об’єктивно дезінтегрована. Бо така ідеалізація закриває можливість бачити внутрішні конфлікти, натомість вона ставить власну позицію «Я» на більш вищий щабель, ніж інші люди, якби «я маю на це певні переваги, права».

М.: Дійсно, я інколи так зайнята собою, що можу не помічати інших, я не склала ще собі ціни, якою я є насправді.