Глава 1. ИСТОРИЯ И МЕТОДОЛОГИЯ ЭТОЛОГИИ

Історію боротьби ОУН-УПА умовно можна розділити на два періоди:1. До 30 червня 1941 року, коли була проголошена відновлена Українська держава. 2. Після подій літа 1941 року, коли остаточно були розвіяні ілюзії керівників ОУН(орган укр. націоналістів) щодо допомоги фашистської Німеччини українцям у самовизначенні.На першому етапі ОУН повела рішучу і безкомпромісну боротьбу проти польських окупантів. Вдаючись до тактики терору та саботажу до польської влади,намагалася стимулювати в українському суспільстві стан постійного революційного піднесення і підтримки та розвитку руху протесту проти влади. Таким чином, ОУН вбачала ідею зміни статусу України у війні.За допомог нім армії створ незалежну укр. держ.Але Гітлер хотів завоювати укр. землі і зробити з них колонії. Потім ОУН почала створювати партизанські загони, які в жовтні 1942 року об’єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА).Укр була охоплена масовим рухом Опору. УПА в 1940-1950-х роках була єдиною організованою військовою силою, яка відкрито виступила проти гітлерівськогоі сталінського тоталітарних режимів. А про масовість цього руху Опору свідчить,що через формування УПА пройшло не менше 700 тисяч добровольців.Найвищий ідеал ОУН-УПА – створення незалежної Укр.

52.Вклад українського народу в боротьбу проти німецьких військ у 1941-1945 рр.

Серед різних форм народної боротьби в тилу ворога найактивнішою були збройні партизанські дії. В Україні у кількох тисячах загонів і груп воювали сотні тисяч патріотів. Робітники, селяни, службовці, нерідко під впливом діяльності підпільників, саботували економічні, політичні та воєнні заходи окупантів, чим ослаблювали ворожий тил. Бойові дії народних месників очолили Центральний та Український штаби партизанського руху, створені у червні 1942 р.Особливо активний опір окупантам чинила молодь.

Найсильніше на західноукраїнських землях, вела боротьбу і самостійницька течія, очолювана Організацією Українських Націоналістів. Саме під керівництвом ОУН(б) і діяла Українська повстанська армія. Оскільки ОУН-УПА вели боротьбу за самостійну соборну Українську державу, проти їхніх прагнень виступали і нацисти і комуністи.

53. Повоєнна відбудова і розвиток України (1945 – середина 1950-х рр.) Особливості відбудови в Україні: - Відбудова передбачалась п’ятирічним планом (1946-50 рр)–Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив 65 млн. крб. Таким чином, виснажене війною населення змушене було працювати на межі фізичних можливостей. Значні масштаби відбудовних робіт – Розрахунок в основному на свої сили з частковим застосуванням німецької техніки – Відбудовувалась перш за все важка промисловість та енергетика (80% з усіх капіталовкладень). Нестача робочої кваліфікованої сили, технологій. Вагома роль адміністративно-командної системи. Саме вона давала змогу за короткий проміжок часу мобілізувати і зосередити значні матеріальні і людські ресурси на певному об'єкті;

– Почалась електрифікація радгоспів, колгоспів. – Газифікація населених пунктів – 1947р. – Промисловість України в 1946-1950 pp. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15%. Проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. складав лише 80% довоєнного. Але було зниження реального рівня життя, тяжкі житлові і побутові умови були характерними для більшості населення.

скасовано карткову систему (призвело до зростання цін на продукти).Голод 1946-47

 

54. Дисидентський рух в Україні (60-80-ті рр XX ст.).

Отже, дисидентський рух зародився у 60-х рр. у Радянському Союзі як форма виступу проти існуючого державного ладу та політичного режиму в країні. Його поява була певною мірою викликана десталіназацією та новою політикою Хрущова. Розвивалось дисидентство трьома напрямами: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу.

Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Євген Сверстюк, Алла Горська та Іван Дзюба, Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель.Дисиденти діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України.

55. Формування нової політичної системи в Україні наприкінці 80-х рр. ХХ ст

На початку 1980-х рр. суспільство дедалі глибше втягувалося в тотальну соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу,наростало невдоволення, зневіра і байдужість.Насічневому пленумі 1987р. М. Горбачов проголосив курс на перебудову.В Україні політична ситуація змінювалася дуже повільно.Виникають політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації.Їхня діяльність одразу виходить за межі суто просвітницької і набуває політизованого характеру.Значний вплив мало виникнення народних рухів. Українська Гельсінська спілка оприлюднила Декларацію принципів:перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав, державність української мови тощо.У вересні 1989 р. за ініціативою Спілки письменників Укрі Товариством укр мови ім.Т. Шевченка виникНародн рух Укрза перебудову.Бойовимидіями для активістів нових громадських об'єднань стали вибори народних депутатів СРСР навесні 1989 р., коли вперше за багато десятиріч у радянській виборчій системі на одне місце претендувало кілька кандидатів.Незважаючи на антидемократизм Закону про вибори, вдалося провести ряд депутатів від опозиції.Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори до Верховної Ради УРСР, було знято представництво від громадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова проголошувалася державною.

У 1989-1990 рр. з'явилися паростки багатопартійності. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зов­нішніх зносинах.

 

56.Законодавчі акти Верховної Ради України про суверенітет і проголошення державної незалежності України.

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні».

57. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. Вибори Президента України.

Всеукраїнський референдум відбувся 1 грудня1991 р-загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України.На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь - 84,18% населення України. З них (90,32%) проголосувала «За».В грудні 91 р. Україна визначила 1-го президента своєї самост держави.До виборчого бюлетеня було включено 6 кандидатів — В. Гриньова, Л. Кравчука, Л. Лук'яненка, Л. Табурянського, В. Чорновола, І. Юхновського. Ще один кандидат у Президенти України О. Ткаченко на останньому етапі боротьби зняв свою кандидатуру і закликав виборців голосувати за Л. Кравчука. Уже в першому турі, набравши 61,6 % голосів, переміг Голова Верховної Ради України, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. Він і став 1Презид незалежної Укр(1991-94).

58.Конституція України про три гілки влади, їх повноваження.

Відповідно до статті 6 Конституції Укр державна влада в Укр здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент-Верховна Рада України. Яка склад з однієї палати, обирається вільними виборами на основі загального,таємного голосування строком на чотири роки. До складу Верховної Ради Укр входять 450 народних депутатів.За Верховною Радою закріплено повноваження, пов'язані з прийняттям законів, внесенням змін до Конституції України; формуванням інших державних органів; організацією адміністративно-територіального устрою країни; здійсненням зовнішніх функцій держави і затвердженням бюджету та контролем його виконання. Виконавча влада забезпечує безпосереднє управління державними справами.Ї й притаманні такі ознаки: організаційний характер; неперервне здійснення скрізь, де функціонують колективи людей;примусовість, опора на силу.Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Основу судової влади в Україні становлять суди.Система судів загальної юрисдикції забезпечує захист прав і свобод громадян через розгляд цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справ.Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд Укр. До судової гілки влади входить Конституц Суд Укр.Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції Укр.

59 .Конституція України про права і обов'язки громадян.

Види конституційних прав і свобод:

- Особисті (громадянські) (право на життя, недоторканість майна,медичну допомогу)- Політичні (свобода думки та слова,вільне вираження своїх поглядів і переконань)

- Економ (право володіти, користув й розпоряджатися своєю власністю;на працю -безпечні умови;на страйк,відпочин;житло)

-Культурні (право на освіту,навчання рідною мовою;свободу літерат,художньоїі технічної творчості) Обов'язки людини та громадянина: кожен, хто законно перебув на території Укр, зобов'язаний додержуватися Конституції й законів Укр, не посягати на права та свободи, честь і гідність ін людей;зобов'язан сплачувати встановлені податки;не заподіювати шкоди природі, культ спадщині; відшкодовувати завдані ним збитки; обов'язок громадян України:захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність Укр,шанувати її державні символи.Невиконання чи несумлінне виконання конституційних обов'язків має наслідком юридичну відповідальність, вид і міра якої визначається у відповідних законах.

60. Суть і головні етапи земельної реформи в сучасній Україні.

Україна має потужний потенціал земельних ресурсів. Із 60,3 млн. гектарів земель майже 70 відсотків становлять сільськогосподарські, 17 відсотків лісові угіддя. Майже 4 відсотки території країни забудовано. У результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності залишилося 49,7 відсотка земель. Здійснено паювання 26,4 млн. гектарів земель, переданих у колективну власність 11419 підприємствам. Право на земельну частку (пай) набули 6,5 млн. громадян. Середній розмір земельної частки (паю) становить 4,1 гектара.

Приватизували свої земельні ділянки на площі 3256 тис. гектарів 11 млн. громадян, 37,6 тис. фермерських господарств використовують майже 2 млн. гектарів сільськогосподарських угідь. Стрімкого розвитку набуло використання земель для ведення особистих підсобних господарств, садівництва і городництва. Запроваджуються економічні механізми регулювання земельних відносин. Проведено грошову оцінку сільськогосподарських угідь, загальна величина якої дорівнює 306,8 млрд. гривень. Проводиться також грошова оцінка земель

несільськогосподарського призначення. Запроваджено плату за землю.

61.Економічна реформа в незалежній Україні: суть, труднощі, позитивні та негативні наслідки.

Незалежна Україна успадкувала від радянських часів командно-адміністрат.економ., яка повністю себе вичерпала і потребувала ринкового реформування. Однак упродовж тривалого часу реформи в економічній сфері проводилися невдало, що ввело економіку у стан глибокої кризи, яка супроводжувалася шаленим підвищенням цін, жорстокою інфляцією, зростанням безробіття, катастрофічним падінням виробництва. У 1990-х рр. була проведена аграрна реформа, що ліквідувала колгоспно-радгоспну систему. Ці сільськогосподарські підприємства були замінені агрофірмами, які працюють на основі земельної оренди у колгоспників, що є власниками земельних паїв. Корупція, нечесна приватизація, невміле керування економічними процесами призводять до складних економічних наслідків. Виникає продовольча криза через завищення показників збирання зернових та надмірний продаж українського зерна за кордон. Цій кризі сприяли: розрив старих господарських зв'язків внаслідок розпаду СРСР, застаріле обладнання та виробничі технології, неправильна структурна побудова економіки та залежність України від імпортних енергоносіїв. Тільки у другій половині 90-х рр. ситуація почала змінюватися на краще завдяки проведенню приватизації, залученню іноземних інвестицій, стабілізації фінансової і грошової системи (введення 1996 р. нової грошової одиниці - гривні). 2000 р. в Україні вдалося подолати економічний спад. Почалося зростання економічних показників. З 2005 р. було поставлено завдання забезпечення зайнятості для більшої частини населення, створення нових місць. За кілька останніх років чисельність населення в Україні скоротилась з 52 млн. до 49 млн. чоловік.Українці вимушені виїздити на роботи за кордон переважно у країни ЄС та Росію.

63.Національно-державна символіка незалежної України.

Головними державними символами України є прапор, герб і гімн. Державним гі́мном є перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла України і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно його ухвалила Верховна рада Укр 15 січня 1992року; слова гімну затверджено «законом про Гімн України» 6 березня 2003 року

Держа́вний пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Жовтий і синій кольори вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. В 1917–1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. Впродовж 20 столітті жовто-блакитний прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. 1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Верховна Рада Укр юридично закріпила синьо-жовтий прапор країни. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.

Держа́вний Герб Украї́ни. 19 лютого 1992 року затверджено Малий Державний герб України. Конституцією також передбачений і Великий Державний герб, однак досі його не прийнято.Центральною фігурою герба є Тризуб Володимира І Святого володаря Русі. Окрім цього, згідно з Конституцією України, елементом Великого герба мусить бути герб Війська Запорозького.

64.Україна в сучасному світі

Реакція світового співтовариства на результати референдуму(прогол незалежності) 1 грудня 1991 р. була дуже дружньою. Сьогодні Україну визнали близько 200 держав світу.Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли держава на початку незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідною на міжнародній арені, завойовувати авторитет у міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополіт сфері. Постійним пріоритетом зовнполітики є захист громадян України за кордоном. Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Основні напрямки реалізації зовнішньої політики: 1) Подальше співробітництво з ЄС. 2) Прагнення України до вступу в НАТО 3) У відносинах з Росією — зміцнення стратегічного партнерства з одночасним зменшенням залежності від російських енергоносіїв; підписання угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП) 4) У відносинах зі США Україна прагне до довгострокового, взаємовигідного і рівноправного співробітництва. 5) Розв'язання територіальних суперечок із сусідніми державами.6) Налагодження стабільних взаємовигідних економічних і політичних зв'язків з іншими країнами 8) Участь у миротворчих операціях ООН (Ліван, Ліберія, Косово (Сербія), Боснія і Герцеговина та ін.).

Укр. схильна більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили.

Глава 1. ИСТОРИЯ И МЕТОДОЛОГИЯ ЭТОЛОГИИ

Что такое этология? На этот вопрос обычно отвечают: «Это наука о поведении». Но существуют и другие науки, изучающие поведение, такие как зоопсихология, физиология высшей нервной деятельности (ВНД), психофизиология и т.д. Поэтому, чтобы понять место этологии в системе смежных наук и специфику ее предмета, следует сначала разобраться в том, что же такое «поведение».

1.1. Понятие «поведение» и науки, его изучающие

Поведение является настолько сложным явлением, что в мировой научной литературе существуют десятки его определений. Нам все же следует остановиться на одном, «рабочем», наиболее подходящим для целей нашей дисциплины.

Пожалуй, наиболее удачным представляется определение, сформулированное в первом русскоязычном учебнике зоопсихологии одного из ведущих отечественных зоопсихологов К. Э. Фабри. Поведение – совокупность проявлений внешней, преимущественно двигательной активности, направленной на установление жизненно необходимых связей со средой (Фабри, 1976). Таким образом, в дальнейшем, говоря о поведении, мы будем подразумевать, прежде всего, движение, хотя, безусловно, под это определение подпадают изменения цвета, запаха и другие реакции, не являющиеся движением.

Проблема поведения включает в себя множество аспектов, но наиболее важными считаются четыре из них:

· Психологический;

· Физиологический;

· Эволюционно-генетический;

· Экологический.

Они находятся в тесном и сложном переплетении и, строго говоря, неразделимы, но каждый из этих аспектов оказывается в центре внимания соответствующей научной дисциплины, тогда как другим при этом отводится второстепенная роль. Исторически первыми оформились как хорошо очерченные отрасли научного знания дисциплины, изучающие физиологический и психологический аспекты поведения. Первый шаг к развитию физиологии поведения был сделан в 1730 г. С. Гейлсом, который обнаружил автоматические рефлексы у обезглавленной лягушки. Психология же становится на научную почву почти на 100 лет позже, лишь с 30-х годов XIX в. с началом экспериментального изучения ощущений человека Э. Вебером, положившим начало психофизике.

Психологический аспект. Понятие «поведение» тесно связано с понятиями «психика» и «психическая деятельность». Психика выражается в способности живых существ отражать своим состоянием окружающий мир. Считается, что в органическом мире она возникла с появлением животных. Таким образом, психика – форма отражения, позволяющая животным адекватно ориентировать свою активность по отношению к компонентам окружающей среды. Это свойство высокоорганизованной материи – нервной ткани.

В психологии поведение и психика рассматриваются как неразрывно связанное единство, лишь условно расчленяемое для научного анализа. Отражение окружающего мира (т.е. психические процессы) происходит лишь в ходе и результате направленной на этот мир активности (т.е. поведения). Как отмечал выдающийся отечественный физиолог И.М. Сеченов, без поведения нет психики. Она зарождается и умирает с движением, поведением.

Психическое состояние особи корректирует и направляет ее внешнюю активность. В то же время верно и обратное утверждение: изменение поведения влияет на психику, изменяет психическое состояние.

Сущность диалектического единства психики и поведения отражается в понятии «психическая деятельность», под которым понимается весь комплекс проявлений поведения и психики, единый процесс психического отражения как продукт внешней активности животного.

Поведение ↔ Психическая деятельность ↔ Психика

Психическая деятельность является предметом зоопсихологии. Зоопсихология – наука о проявлениях, закономерностях и эволюции психического отражения на уровне животных, о происхождении и развитии психических процессов в онто- и филогенезе, и о предыстории и предпосылках человеческого сознания.

Если предмет науки – это та область действительности, о которой наука должна составить свое знание, то объект науки – это те явления, объекты и факты, с которыми наука непосредственно взаимодействует, чтобы это знание составить. В этом отношении зоопсихологии явно «не повезло». Ее предмет (психика) на данном уровне развития науки недоступен прямому исследованию. Судить о психике можно только косвенно – путем изучения ее внешних проявлений, т.е. поведения ее носителей. Таким образом, поведение является объектом зоопсихологии.

Физиологический аспект поведения входит в сферу интересов физиологии высшей нервной деятельности. Она изучает работу центральной нервной системы (ЦНС) как материального субстрата поведения и психических процессов.

Понятие высшей нервной деятельности (ВНД) было введено И.П. Павловым, который отождествлял его с понятием психической деятельности. Он же являлся основоположником изучения физиологических основ поведения методом условных рефлексов, которые считал центральным механизмом ВНД. Под ВНД понимается деятельность высших отделов центральной нервной системы, обеспечивающая наиболее совершенные адаптации организма к окружающей среде.

В настоящее время предметом физиологии ВНД считается экспериментальное исследование закономерностей и нейрофизиологических механизмов различных категорий поведения. Исследования, как правило, реализуются на основе комплексного подхода – использования нейрофизиологических, нейрохимических, молекулярно-биологических методов. Таким образом, и для физиологии ВНД поведение является объектом изучения

Экологический аспект поведения находился в сфере повышенного внимания человека с самого начала исторического развития благодаря большой практической значимости этих знаний, но очень долгое время они накапливались в рамках общей зоологии, не выделяясь в отдельную дисциплину. Труд Ж.Б. Ламарка «Философия зоологии» (1809) дал объединяющую идею эволюции, которая позволила ввести накопленные разрозненные знания, в том числе о поведении животных, в общую систему биологических проблем. В 1859 г. с обнародованием эволюционной теории Ч. Дарвина появился мощный инструмент для интегрирования достижений всех биологических наук, определивший в значительной степени направление каждой из них. Однако изучение поведения на базе эволюционно-экологического подхода оформилось в научную дисциплину только к 30-м годам XX в.

Термин «этология» происходит от греческого слова «этос» – «характер», «нрав», «привычка», «обычай», «манера вести себя». В XVII в. этологом называли актера, изображавшего человеческие характеры, часто посредством пантомимы. В XVIII в. этология означала науку об этике или раздел психологии о человеческом характере. В качестве термина, обозначающего биологическую дисциплину, этологию ввел в научный обиход французский биолог-эволюционист И.Ж. де Сент-Илер (1859), который определил эту науку как изучение признаков поведения живых животных в естественной для них среде. Это значение практически совпадало со значением термина «экология», введенным Э. Геккелем. В понимании, близком к современному, не перекрывающемуся с одной стороны, с экологией, а с другой – с психологией, использовал это слово бельгийский палеонтолог Л. Долло, который в 1895 г. предложил учредить особую науку «этологию» для изучения поведения организмов. И только с конца 40-х годов XX в. это название закрепилось за направлением исследования поведения, развиваемым школой К. Лоренца и Н. Тинбергена. Это были профессиональные зоологи-полевики, что и определило круг задач, сферу объектов и специфику методов этологии.

В классическом понимании этология – наука о врожденных (генетически закрепленных) видоспецифических формах поведения, их механизмах, закономерностях их проявления в онтогенезе, зарождения и изменения в филогенезе, а также о поведении как экологическом факторе, т.е. его адаптивной роли. Однако в последнее время наблюдается тенденция использовать этот термин в более широком смысле и называть так практические любые исследования поведения. Нередко, впрочем, употребляют другое название – нейробиология, объединяющее широкий комплекс наук (границы которого установить пока еще трудно), нацеленный на вскрытие общебиологических закономерностей поведения.

В отличие от других наук, поведение является одновременно и предметом, и объектом этологии. Кроме того единицей анализа в этологии является биологический вид, а индивид – это один из представителей вида, чьи индивидуальные особенности рассматриваются как проявления видовых и как материал для эволюционных изменений. В зоопсихологии же единицей анализа является индивид как носитель (субъект) психики определенного эволюционного уровня. Поэтому различны и методы анализа в этих науках: дедукция (от частного к общему) в этологии и индукция (от общего к частному) в зоопсихологии.

В настоящее время этология приобрела статус академической дисциплины, который бесспорно утвердился после присуждения ее основоположникам в 1973 г. Нобелевской премии. Она имеет разветвленную структуру поддисциплин, свои журналы, исследовательские центры, регулярные международные конференции и университетские учебные курсы.

Генетическим аспектом поведения кроме этологии занимается также генетика поведения – наука, изучающая генетические механизмы поведения, в частности, закономерности наследования когнитивных способностей животных и человека. Главная ее задача – выяснение роли генетических факторов в определении особенностей поведения. При этом используются так называемые генетические модели – инбредные линии (мышей и крыс), между которыми обнаружены межлинейные различия по поведению. Наряду с этим используются линии, сформированные путем селекции на высокие и низкие значения какого-либо признака поведения.

Таким образом, в исследовании поведения животных участвуют как биологи многих специальностей, так и психологи. Разные группы исследователей не только изучают разные аспекты поведения, но и действуют в соответствии с разными теоретическими и методологическими подходами. Чтобы лучше понять современное состояние науки о поведении, необходимо представлять своеобразие научных направлений, которые зародились и активно развивались на протяжении конца XIX и в течение XX столетий.

Как выразился один из ведущих российских этологов Е.Н. Панов (1975), этология – «лишь одна из струй в бурном, противоречивом потоке идей, составляющих сокровищницу всеобъемлющей науки о поведении».