Народницькі організації та їхню діяльність.

Перші підпільні організації народників виникли в кінці 1850 - початку 1860-х рр.. Виник студентський гурток у Харківському університеті (1856-1858 рр..), Потім гурток пропагандистів в Москві на чолі з П.Е Аргиропуло і П.Г. Заічневскім (1861 р.)

1. "Земля і воля" (1861-1864 рр..) керівниками стали А. А. Слєпцов, Н.А. Сєрно-Соловьевіч, М.М. Обручов, В.С. Курочкін, Н.1. Утін. Головною метою організації вважалося створення умови для революції, яка очікувалася в 1863 р, коли мало завершитися підписання статутних грамот. У 1864 р. організація самороспустілась.

2. Ішутінци. У 1863-1866 р. діяла революційна організація, очолювана Н.А. Ішутіним.

3. "Народна розправа"; була створена наприкінці 60-х рр.. революційним фанатиком С.Г. Нечаєвим.

4. "Велике товариство пропаганди";існувало в 1869-1874 рр.. Його очолювали М.А Натансон, Н.В Чайковський, С.Л. Перовська, С.М. Кравчинський, П.А. Кропоткін. Товариство займалося вивченням соціалістичної літератури.

5. "Земля і воля" (1876-1879). Організацією керували М. А. Натансон, А.Д. Михайлов, Г.В. Плеханов, Л.А. Тихомиров. Прагнучи підняти народ на революцію.

6. Партію "Народна воля" (1879-1882 р..) Очолював Виконавчий комітет, куди входили А. И. Желябов, А.Д. Михайлов, С.Л. Перовська, В.Н. Фігнер, Н.А. Морозов та ін

Українська соціал-демократія як ідейно-політична течія зародилася у 70-90-х рр. XIX ст. у Галичині. Так, у 80-х рр. XIX ст. тут у складі Австрійської соціал-демократичної партії виникають перші українські осередки соціал-демократії. У 1890 р. зусиллями І. Франка та М. Павлика на ідейних засадах соціал-демократії було створено Українську радикальну партію (УРП), а у 1899 р. – Українську соціал-демократичну партію (УСДП). В 1900 р. на Наддніпрянській Україні виникає РУП – Революційна українська партія (з 1905 р. – Українська соціал-демократична робітнича партія), серед активістів якої були такі визначні громадські діячі, як В. Винниченко, М. Вороний, С. Петлюра, М. Порш, І. Стешенко та інші. Коли в Росії вибухнула Лютнева революція, УСДРП вже являла собою потужну політичну організацію, одну з найвпливовіших партій в українському національно-визвольному русі. Соціал-демократи відіграли ключову роль у заснуванні Центральної Ради у березні 1917 р., справляючи вирішальний вплив на революційні та державотворчі процеси 1917-1920 рр.

Ми розглянемо, як розвивалася історіографія української соціал-демократії на таких її основних етапах:

а) кінець XIX ст. – початок 20-х рр. XX ст., тобто від зародження руху до кінця визвольних змагань;

б) міжвоєнний період (20-ті – 30-ті рр. XX ст.) – вивчення проблеми на теренах української еміграції та діаспори, зародження і розвиток радянської історіографії;

в) повоєнний період – подальша еволюція названих груп, поява низки західноєвропейських та американських студій відповідної тематики;

г) новітній період (з 1991 р.) – виникнення й інтенсивний розвиток сучасної української історіографії проблеми.

Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст., що була провісником майбутніх реформ та модернізації, водночас сприяла пожвавленню національного руху. Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства у 1859 р. створили у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» (почав виходити у 1861 р. в Петербурзі), навколо якого групувалися вже відомі діячі національного рухуМ. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях у цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький.