ВИХОВАННЯ, ЙОГО СУТЬ, СТРУКТУРА ТА ЗАВДАННЯ

 

Виховання – це діяльність, завдяки якій суспільно історичний досвід передається новим поколінням; це планомірний і цілеспрямований вплив, що забезпечує формування особистості, її підготовки до суспільного життя, виробничої праці. Воно є одним із головних соціальних завдань. Вирішення цього завдання здійснюється на наукових принципах, розроблених у системі сучасних психолого-педагогічних знань і передбачає їх постійний розвиток.

Цілеспрямованість – найважливіша характеристика виховання. Вихователь може лише опосередковано вплинути на особистість учня, створюючи чи змінюючи педагогічні умови, в яких одні процеси стимулюються, інші гальмуються. Крім того реакція учня на виховний вплив залежить від її вихованості. За окремих обставин виховний вплив досягається по-різному: на одних вихованців він впливає значно, на інших – ледь помітно. Можуть бути і такі вихованці, на яких, у цілому, виховний вплив не діє. Отже, цілеспрямованість виховання означає обґрунтовану послідовність цілей виховання, постійне корегування виховних дій.

Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства. Цей ідеал не втратив своєї значимості протягом сторіч. Ідеал – це взірець досконалості, найвища мета прагнень, що визначає спосіб мислення й діяльності людини. Тому мета виховання – це насамперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмислення.

Протягом тривалого часу ідея всебічного розвитку особистості як мети виховання мала характер побажань, мрій та сподівань. Поява соціально-економічних передумов для всебічного формування особистості пов’язана з становленням заснованого на машинному виробництві суспільства, яке довело диференціацію виробничої діяльності до крайнощів: різко розмежувало працівників розумової і фізичної праці, звузило спеціалізацію до рівня виконання робітником однієї технологічної операції – повторення тих самих фізичних рухів упродовж місяців і років. Природно, що у такому випадку в людини розвиваються лише деякі органи й системи, інші фізичні й духовні властивості згасають.

Мета виховання – формування всебічно та гармонійно розвиненої особистості – відповідає природі сучасної людини, як члена суспільства, що прагне до самоствердження, прояву всіх своїх природних задатків і здібностей. Альтернативи всебічному та гармонійному вихованню немає. Воно залишається ідеалом, до якого однак прагнуть сучасні вітчизняна та зарубіжна школи.

Всебічний та гармонійний розвиток особистості передбачає дотримання єдності та взаємодії п’яти частин виховання. Традиційними складовими частинами виховання називають розумове, фізичне, трудове, моральне й естетичне (див. рис.1).

 

 

 

 

Рис.1. Складові частини виховання всебічно розвиненої людини

 

Складність завдань, які стоять перед професійним навчальним закладом, полягає в тому, що тут проявляються труднощі через принцип послідовності й системності у вихованні учнів школи й навчального закладу. Автономне вирішення завдань ПТНЗ без достатнього врахування досвіду, набутого учнями в школі, ускладнює виконання соціального завдання – формування громадянина суверенної держави.

Закінчивши школу, учень вступив до професійного навчального закладу. Міняються умови життя, виховання, обстановка в навчальному закладі, починаючи з навчально-матеріальної й виробничої бази і закінчуючи психологічним та моральним кліматом. З перших днів перебування учня в училищі, він стає самостійнішим і в той же час розумово перебуває на рівні учня середньої школи. В умовах професійно-технічних закладів освіти центр ваги загальноосвітньої діяльності перенесено на соціальні знання з обов’язковим формуванням професійних умінь і навичок, які необхідні майбутньому спеціалістові у самостійному житті.

На основі глибоких і всебічних наукових знань в умовах ПТНЗ можна успішно вирішити завдання формування високорозвиненої особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, національну свідомість, моральну чистоту і фізичну досконалість.

Реалізуючи мету виховання, ПТНЗ повинен підготувати спеціаліста для виконання таких життєво необхідних реальностей: громадянина демократичної держави, трудівника, громадського діяча, товариша, сім’янина, реалізація яких ґрунтується на науковій основі – українознавстві, кодексі суспільних цінностей, абсолютно вічних, національних цінностей особистого життя.

У педагогіці прийнято конкретні цілі виховання називати завданнями. Мета і завдання зіставляються як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливо може бути і таке визначення: мета виховання – це система завдань, які вона вирішує. Мета виховання стає реальною, якщо вона набуває психологічної форми. Мета виховання – це соціальна ідея, яка перетворилась у внутрішній детермінант життєводіяльності кожного вихованця.

Основні виховні завдання професійно-технічних закладів освіти визначені Концепцією національної системи виховання, що є основотворчим документом для педагогічних колективів:

Формування особистості майбутнього кваліфікованого робітника, для якого характерні почуття господаря, високий ступінь трудової активності, ініціативності та підприємливості, бажання працювати на користь суспільства, примножувати трудові традиції рідного народу.

Підготовка молоді до самостійної діяльності в нових умовах господарювання, виховання дбайливого ставлення до приватної, суспільної та державної власності, природних багатств України, розвиток та закріплення в учнів інтересу до обраної професії, професійного мислення, стимулювання подальшого набуття знань, та вдосконалення своєї кваліфікації.

Виховання поваги до Конституції, Закону, державного Прапору, Гімну, Герба, розвиток правосвідомості та громадянської відповідальності, володіння державною мовою, непримиренне ставлення до антигромадських проявів, злочинності та порушень правопорядку, готовності до боротьби з ними.

Вироблення у майбутніх працівників наукового світогляду, національної самосвідомості та соціальної активності, сприяння їх самовизначенню та громадянському становленню шляхом включення у систему суспільних зв’язків.

Досягнення високої культури міжнаціональних відносин, оволодіння учнями системою загальнолюдських цінностей та духовним надбанням українського народу, спонукання до постійного самовиховання та морального самовдосконалення.

Прищеплення учням культури поведінки та спілкування, навчання безконфліктній взаємодії з оточуючими в колективі та суспільстві.

Фізичне вдосконалення: загартування юнаків і дівчат, формування навичок здорового способу життя.

Психологічна підготовка молоді до сімейного життя, прищеплення морально чистих, гуманних та доброзичливих стосунків між юнаками і дівчатами, побудованих на взаємоповазі та відповідальності.

Виховання основ естетичної культури і розвиток художніх здібностей, створення умов для опанування учнями здобутків національної та світової культури, спонукання до постійного культурного самовдосконалення.

Мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об’єднуються в пріоритетні виховні напрями: патріотичне виховання, правове, моральне, художньо-естетичне, трудове, фізичне, екологічне. Дані напрями тісно пов’язані, доповнюють один одного й утворюють цілісну систему національного виховання.

Основою процесу виховання є діяльність учня як суб’єкта у різних видах та формах. Процес виховання – цілеспрямована динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя і вихованця, у ході якої в різноманітних видах діяльності здійснюється самореалізація, самоствердження виховання, формується його особистість. У вихованні, як і в будь-якому суспільному процесі, теорія прогнозує лише середній стан. Відхилення від нього в конкретних випадках можуть бути значними. Якщо їх не контролювати і не коректувати процес, то можна отримати результати, віддалені від поставленої мети. У зв’язку з цим виховний процес завжди має певну послідовність корекцій, кожна з яких спрямована на відновлення його оптимальної течії.

У науці існує багато критеріїв виділення різних систем і структур виховання. Найвідомішими у сучасній теоретичній педагогіці є моделі систем процесу виховання, побудовані за критеріями: цілей і завдань, змісту виховного процесу, взаємодії вихователів і вихованців, застосованих методів і форм виховної діяльності, послідовності етапів розвитку процесу в часі та ін. Розглянемо деякі з них.

За цільовим критерієм структура виховного процесу є сукупністю завдань, на вирішення яких спрямований процес: формування громадянина з урахуванням мети всебічного, гармонійного розвитку особистості; формування моральних якостей особистості на основі загальнолюдських цінностей; залучення учнів до національних цінностей; виховання життєвої позиції; організацію пізнавальної діяльності учнів; розвиток найважливішої соціальної функції особистості – праці у змінюючихся умовах трудової діяльності. Майбутнім спеціалістам доведеться працювати в нових економічних умовах і до цього учнів необхідно готувати психологічно, теоретично і практично. Прибуток дасть справа, яка вимагає розуму і ризику. Виграє розумний і кмітливий. Той хто ризикує з розумом, отримує вигоду при саморегульованій ринковій економіці. У кого буде достатньо практичного досвіду, той зможе запропонувати свою працю, як товар за більш високу ціну. Майбутні спеціалісти повинні усвідомити, що закони ринку є жорстокими, вони “відфільтровують” кращих і залишають місце для тих, хто стане безробітним. Ринкова конкуренція не обмине і навчальні заклади, тому педагогам професійних навчальних закладів необхідно думати про якість навчання, про те, як задовольнити потреби вимогливого замовника. У процесі виробничого навчання учні беруть участь у випуску продукції, ознайомлюються з формами і методами організації праці, освоюють нову техніку, переконуються, що від уміння, розуму, підприємливості, економії та бережливості залежить матеріальний достаток. Майстри виробничого навчання мають великі можливості для формування економічного характеру мислення, розвитку ініціативи, творчості та пошуку шляхів підвищення ефективності праці. Результатом цієї праці є відчутна матеріальна винагорода.

Такий зв’язок навчального закладу з життям, з виробництвом дає змогу майбутнім спеціалістам зрозуміти його зв’язок праці із власним достатком, зрозуміти закони ринкової економіки.

За критерієм послідовності етапів структура виховного процесу має ряд стадій:

ознайомлення із загальними нормами і вимогами;

формування відносин;

формування поглядів і переконань;

формування загальної спрямованості особистості.

Першим етапом процесу виховання є усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонуються. Джерела отримання знань про норми і правила поведінки різні: слово вихователя, його особистий приклад, приклад інших людей, цікава книга, стаття в газеті, журналі тощо. А.С.Макаренко практикував з вихованцями проведення спеціальних бесід про чесність, відношення до чужих, своїх, державних речей, стриманість, повагу до жінки, дитини, людини похилого віку. В.О.Сухомлинський подібні бесіди теж проводив з учнями.

Другим етапом виховання є формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. Важливо, щоб учень не просто розумів те, що йому розповідають, а виявляв при цьому почуття. Наприклад, абстрактне поняття честі стає зрозумілим, доступним, коли учня запитують про те, якби він відреагував, якби, наприклад, була уражена честь його коханої дівчини, сестри, матері.

Третім етапом є формування поглядів і переконань. Це етап сприйняття, засвоєння і перетворення засвоєних норм в особисте надбання. Це потенціальна готовність до дії. Педагог звертається до свідомості, почуттів і досвіду учнів. Подібним чином на них впливають книжки, кінофільми, теле- та радіопередачі. Переконання людини виявляються в її праці, ставленні до праці, своїх обов’язків, у стосунках з людьми, вчинках. Формування переконань є складним процесом. Не кожне засвоєне поняття переходить у переконання. Найбільш надійним шляхом формування переконань є організація досвіду правильної поведінки, створення ситуацій, які вимагають прояву позиції в дії, тренування з метою здійснення правильних дій. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар’єристам ці риси характеру не властиві.

Четвертим етапом виховного процесу є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Це головний етап. Тренування в діяльності, багаторазові повторення забезпечують формування навичок і звичок поведінки, яка відповідає сформованим переконанням, виробляються звички такої поведінки, яка стає нормою. Система звиклих дій, вчинків поступово переходить у рису характеру особистості.

 

Контрольні запитання та завдання

 

В чому полягає сутність виховання?

Розкрийте структуру виховного процесу.

Визначте основні виховні завдання в ПТНЗ.

Розкрийте сутність основних етапів виховання.