ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ПТНЗ

 

Форма – це те, завдяки чому якесь явище існує для сприйняття; це спосіб існування чого-небудь; це суть змісту.

Усякий вплив, будь це річ, подія, почуття, думка, має свою форму, існує через неї для іншого, і завдяки цій формі взагалі існує, маючи місце у ряді дійсних явищ, затверджуючи свою відмінність від інших.

Виховний процес, як будь-яке соціально-психологічне і культурологічне явище, має форму. Суб’єкти організованого процесу індивідуальні і неповторні, а сполучення методів і підбір засобів, обумовлених індивідуальною своєрідністю педагога (або педагогічного колективу як сукупного суб'єкта), визначає неповторність і своєрідність виховного процесу. Тому форму виховного процесу можна визначити в такий спосіб.

Форма виховного процесу – це доступний зовнішньому сприйняттю образ взаємодії дітей з педагогом, що склався завдяки системі використовуваних засобів, що вибудовуються у визначеному логічному забезпеченні методу роботи з дітьми.

Якщо це образотворчий засіб – його розглядають.

Якщо це звуки - їх слухають.

Якщо це матеріал, ним маніпулюють.

Якщо це інструмент - ним оперують, переутворюючи матеріал.

Якщо це текст - його читають.

Якщо це костюм - його надягають.

Так народжується форма діяльності групи учнів чи окремого учня, якому запропоновано певний засіб. Вибраний засіб задає форму. І лише поверхневому оку непрофесіонала здається, начебто педагог придумує форму, створює її. Він створює синтез форм.

Сполучення картинок, музики, гумору, ніжності, тиші, квітів, гри в спільній роботі – от один образ.

Сполучення підручника, щоденника, режиму, оцінки, опитування, контролю, погрози – от інший образ.

Сполучення фарб, молотка, цвяхів, бригадних груп, пісень, змагання, рольової гри, рефлексії створюють третій образ.

Форма логічно випливає з аналітичної педагогічної оцінки засобу. Відібраний засіб диктує форму, і педагог лише шліфує форму, додаючи їй завершений вид.

Завершена форма з'являється для стороннього спостерігача як плід фантазії, вигадка. Саме так підносяться так звані “інноваційні форми роботи”. Але не форма – дитя творчості, а відібраний, осмислений, інтерпретований засіб. Творив педагог, коли з безлічі предметів вибирав той єдиний засіб, який міг би зіграти роль оптимального.

Категорію форми найчастіше вживають у звуженому значенні, припускаючи лише форму роботи з дітьми на якийсь даний момент. Наприклад, говорять: “Педагог обрав ігрову форму”, “Педагог провів тренінгову форму”, “Педагог запропонував лекційну форму”, “Педагог організував диспут” і т.д. Тоді формою стає конкретний різновид або методу, або виховного впливу. При тісному переплетінні понять “метод” і “форма” (метод для сприйняття убраний у якусь форму неодмінно) говорити про “форми” роботи з учнями важко, тому що, скоріше, мова йде про “метод” роботи з дітьми, підлітками.

У пошуках форми педагог виходить зі змісту: відбирає оптимальний засіб, який би щонайкраще ніс на собі навантаження зовнішнього оформлення ідеї. Вихованець же від форми йде до змісту: він сприймає зовнішнє, просуваючись до суті; він захоплюється формою, щоб потім прийняти ідею. Наприклад, педагог ставить своєю задачею прилучення дітей до музики і розвиток здатності слухати музику. Він розповідає своїм вихованцям історію трирічного ув’язнення Паганіні в замок люблячою його жінкою, про особистісні зміни, що відбувалися з молодим музикантом у ці три роки романтичної любові, і повідомляє, що там, у замку, Паганіні писав сонати для скрипки і гітари, тому що його улюблена грала на гітарі. “У сонатах вони вели розмову один з одним...”, - говорить педагог. “А їх можна послухати?”, – запитують учні.

Особливістю форм позаурочної роботи в ПТНЗ є те, що використовуються популярні в молодіжному середовищі форми, що прийшли з телебачення: КВК, “Що? Де? Коли?”, “Поле чудес”, “Угадай мелодію”, “Любов з першого погляду”, “Слабка ланка” та ін.

У словнику С.І.Ожегова дається дев’ять значень слова “форма”. У педагогічній науці не існує єдиної думки про форми виховної роботи. По-перше, багатозначне визначається саме поняття, по-друге, є безліч класифікацій форм виховної роботи.

Говорячи про форму виховної роботи в ПТНЗ, ми насамперед маємо на увазі вираження змісту виховної роботи через визначену структуру відносин педагогічних працівників і учнів. Окремі автори визначають форму виховної роботи як установлюваний порядок організації конкретних актів, ситуацій, процедур взаємодії учасників виховного процесу, спрямованих на рішення визначених педагогічних задач; сукупність організаторських прийомів і виховних засобів, що забезпечують зовнішнє вираження виховної роботи.

Для того, щоб розібратися в сутності даного поняття, доцільно визначити, яке місце займає “форма” у педагогічному процесі і які функції виконує.

Перша функція – організаторська. У ролі організатора можуть виступати як педагог, так і учні. Організація справи відображає визначену логіку дій, взаємодії учасників. Існують узагальнені методики (алгоритми) організації різних форм виховної роботи, що стали традиційними (бесіда, конкурс, гра).

Друга функція форми – регулююча. Використання тієї чи іншої форми дозволяє регулювати як відносини між педагогічними працівниками і учнями, так і між учнями, впливає на процес згуртування навчально-виробничої групи.

Третя функція – інформативна. Її реалізація припускає не тільки однобічне повідомлення учням певної суми знань, але й актуалізацію наявних у них знань, звертання до їхнього досвіду.

Форма по суті організаційно забезпечує реалізацію цілей, змісту, принципів і методів виховання учнів ПТНЗ.

У педагогічній теорії і практиці створено безліч форм виховної роботи, нараховують кілька тисяч їхніх назв. Перелічити їх усі неможливо. А оскільки кожна форма не повторює іншу, а лише може бути схожа на неї, то з'явився термін «нетрадиційні форми виховної роботи». Таке формулювання спонукує педагогів до творчого підходу до розробки змісту і форм позаурочної виховної роботи з учнями.

Різноманіття форм позаурочної роботи створює складності за напрямками, задачами виховання (естетичне, фізичне, моральне, розумове, трудове, екологічне, економічне, правове).

Класифікація Є.В.Титової визначає три основних типи форм виховної роботи: міроприємство, справа, гра, що розрізняються по цільовій спрямованості, по позиції учасників виховного процесу, по об'єктивних виховних можливостях.

Справи – це загальна робота, важливі події, здійснювані членами колективу. Ігри – це уявна чи реальна діяльність, що цілеспрямовано проводиться в колективі вихованців з метою відпочинку, розваги, навчання.

За часом проведення усі форми можна розділити на:

короткочасні (від декількох хвилин до декількох годин);

тривалі (від декількох днів до декількох тижнів);

традиційні (регулярно повторювані).

За часом підготовки можна говорити про експромтні форми, а також про форми, що передбачають попередню роботу.

Розрізняють форми по видах діяльності – навчальної, трудової, спортивної, художньої діяльності; по способу впливу педагога – безпосередні й опосередковані.

По суб'єкту організації класифікація форм може бути наступна:

організаторами виступають педагогічні працівники ПТНЗ, батьки й інші дорослі;

діяльність організується на основі співробітництва;

ініціатива і її реалізація належать учням.

По результату усі форми можна розділити на групи:

інформаційний обмін;

вироблення загального рішення;

суспільно значущий продукт.

Неможливо перелічити і тим більше охарактеризувати усі форми виховної роботи. Відзначимо лише деякі з них, що діють у всіх видах спільної діяльності і є найбільш розповсюдженими (індивідуальні, групові, масові).

До масових форм роботи в ПТНЗ відносяться позаурочні справи, що проводяться у рамках курсу, училища, гуртожитку. Це концерти, конкурси, турпоходи, спортивні змагання й ін. Педагоги при цьому можуть виконувати різні ролі: ведучого, організатора, рядового учасника, порадника, помічника.

До групових форм відносяться позаурочні справи, проведені в групі, у бригаді (ланці):це робота органів самоврядування, творчих груп, гурткова робота. На відміну від колективних форм тут вплив на учнів більш помітний. Головна задача педагогів, з одного боку, допомогти кожному показати себе, а з іншого боку - створити умови для одержання в групі відчутного позитивного результату, значимого для всіх членів колективу.

Індивідуальні форми пронизують усю позаурочну діяльність, спілкування ІПП з учнями. Вони діють у групових і колективних формах і в остаточному підсумку визначають успішність усіх інших форм. До індивідуальних форм роботи відносяться: бесіда, задушевна розмова, консультації, обмін думками, виконання спільних доручень, надання індивідуальної допомоги в конкретній роботі, спільний пошук рішення проблеми, задачі.

В індивідуальних формах роботи закладені великі виховні можливості. Кожна з них має своє інструментування і спрямована на рішення ряду задач: розпізнати учня, відкрити його здатності, таланти, знайти все цінне, що притаманне його характеру, устремлінням, а також усе, що заважає йому виявити себе. При цьому з кожним треба взаємодіяти по-різному, для кожного потрібний свій конкретний, індивідуалізований стиль взаємин. Важливо розташувати до себе підлітка, викликати його на відвертість, завоювати довіру, розбудити бажання поділитися з педагогом своїми думками, сумнівами.

Структура виховної роботи:

назва;

тривалість проведення;

попередня підготовка чи експромтне проведення;

кількість учасників;

хто організує діяльність;

характер впливу педагога;

результат спільної діяльності.

Педагогічний пошук форми пов’язаний з деякими умовами.

Перша. Будь-яка форма повинна бути орієнтована на три канали сприйняття так, щоб аудіали, візуали і кінестетики одержували достатні стимули для внутрішньої активності.

Друга. Форма може змінюватись, але здійснювати це необхідно не через різку заміну відомої дітям форми новою, їм невідомою, а через включення щораз нових деталей, елементів новизни, так щоб форма змогла до кінця вичерпати себе і непомітно бути витиснутою чимось принципово іншим.

Форми виховного процесу динамічні і не підвладні фіксації як найкращий зразок.

Третя. Форма не може бути відтворена у своєму цілісному виді, кожного разу вона заново розробляється для конкретних обставин. Відправною крапкою даної розробки є змістовна ідея, вона підлягає аналізу в застосуванні до реальності, а варіативність форми народжується як наслідок такого аналізу.

Наприклад, дискусія приймає свої вторинні форми: круглий стіл, розмова при свічах, конверт дружніх питань, сократівська бесіда, розкид думок та інші. Підкреслимо ще раз: як тільки вводиться новий засіб, загальновідома форма перетворюється й оформляється в щось інноваційне, хоча неважко помітити споріднення цієї нової форми з загальними традиційними.

Таким чином, форма, засіб, метод і ціль стягаються в тугий педагогічний вузол. Якщо форма залежить від засобу, а засіб відбирається відповідно до методу, то сам метод виникає під час контакту з учнями.

Розглянемо реалізацію цих умов і інших теоретичних положень, розглянутих вище, на методиці моделювання форм виховної роботи.