МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Метод виховання – шлях досягнення поставленої мети виховання, спосіб практичної діяльності педагога, який використовується для вироблення в учнів якостей, завданих метою виховання.

В умовах перебудови сучасного суспільства виникла потреба і в підвищенні ефективності методів виховання. Отже, слід застосовувати їх більш активно, творчо, відповідно до рівня освіти і потреб учнів, які значно зросли. Методи організації життєдіяльності учнів є найважливішими в діяльності профтехшколи. Вони широко застосовуються у процесі організації виробничого навчання. Їх ефективність висока, адже тут існують благотворні можливості для формування професійних умінь і навичок. У процесі виробничого навчання формуються моральні і професійні якості майбутнього спеціаліста: організованість, відповідальність, працелюбство, воля, цілеспрямованість, культура праці тощо.

Педагог має використати такі способи впливу, які сприяють формуванню їх свідомості: знань, поглядів, переконань; охоплюють емоційно-вольову сферу особистості. З цієї точки зору під методами виховання слід розуміти сукупність способів впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, її корекцію й удосконалення з метою вироблення у них визначених метою виховання якостей.

Метод виховання А.С.Макаренко назвав “інструментом дотику до особистості”. У виробництві з вихованцями таких “інструментів” педагог може знайти багато. Практика виховання використовує насамперед перевірені шляхи – загальні методи виховання. Проте у багатьох випадках загальні методи виховання можуть виявитися малоефективними. Взаємодію людей завжди супроводжують глибинні психічні процеси, які при вирішенні завдання впливають певною мірою на внутрішній світ учнів. Вихователь не може їх не враховувати. Тому він шукає нові шляхи, що максимально відповідають конкретним умовам взаємодії, дозволяють швидше і з меншими зусиллями домогтися накресленого результату.

Нарешті, виховання – це не лише взаємодія двох суб’єктів – виховника і вихованця, але й участь різних зовнішніх чинників. До того ж в різних випадках обидва об’єкти і чинники відіграють різну роль і посідають у процесі виховання далеко не однакове місце. Термін “метод” взагалі не видається достатньо строгим для всіх ситуацій виховання. Часткові зміни, доповнення, удосконалення методів виховання в конкретних умовах виховного процесу називають прийомами виховання. Прийом виховання – це частина загального методу, окрема дія, конкретне поліпшення. Частина молоді ПТНЗ зовнішньо підпорядковується загальним вимогам, але внутрішньо їх не сприймає. Тому знання методів і прийомів виховання, уміння правильно їх обирати і застосувати є ознакою високої майстерності педагога.

Від методів і прийомів виховання слід відрізняти засоби виховання. Засобами виховання є книга, слово, гра, пізнання, праця. Універсальними засобами завжди є діяльність і спілкування. Якщо під прийомом розуміють одиничний вплив, то під засобом – сукупність прийомів. Наприклад, праця є засобом виховання, але показ, оцінка праці, вказівка на помилку є прийомом виховання. Спілкування – засіб виховання, а репліка, порівняння – прийоми.

Можна подати ряд підходів до класифікації методів виховання. Але суть полягає в тому, який варіант є найбільш ефективним для реалізації мети виховання. Саме нею зумовлюються і визначаються методи. Класифікація методів – це чітка система виховних впливів, добірка “інструментів”, за допомогою яких можна виконувати найтонкіші “ювелірні” операції, пов’язані з формуванням особистості. Володіючи такими “інструментами”, педагог повинен відчути себе справжнім майстром своєї справи.

Розглянемо класифікацію методів за теорією Г.І.Щукіної (схема 5), згідно з якою методи поділено на три основні групи. Перша група включає методи формування свідомості особистості. Друга група передбачає організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. Третя – методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців.

Схема 5