Концептуальні положення

Л.В.Занков, ґрунтуючись на позиціях Л.С.Виготського, висунув таку теорію засвоєння знань і розумового розвитку:

Розвиток він розуміє як появу нових понять у психіці дитини, не заданих прямо навчанням, а виникаючих у результаті внутрішніх, глибинних інтеграційних процесів.

Загальний розвиток є поява таких новоутворень у всіх сферах психіки – розуму, волі, почуттів, - коли кожне новоутворення стає плодом взаємодії всіх цих сфер і просуває особистість у цілому.

Тільки загальний розвиток (ЗУН + СРД + СКМ + СЕМ + СДП) створює фундамент гармонійного розвитку людини.

Знання самі по собі ще не забезпечують розвитку, хоча і є його передумовою.

У процесі навчання виникають не знання, уміння та навички, а їх психологічний еквівалент – пізнавальні структури – тобто вікна, крізь які людина дивиться на світ, бачить і розуміє його.

Пізнавальні структури – це відносно стабільні, компактні, узагальнені системні представлення знань, способів їх отримання і використання, що зберігаються в довгостроковій пам'яті.

Пізнавальні структури і є та сутність, що розвивається з віком і в процесі навчання. Результати виражаються в особливостях психічної діяльності: у сприйнятті, мисленні, мові, рівні довільності поводження, пам'яті, у кількості і чіткості знань та умінь.

Принцип провідної ролі теоретичних знань – основний принцип технології Л.В.Занкова.

Принцип розвитку цих структур підкоряється закону диференціації руху від загального до часткового. Складні структури створюються з більш простих, але вони ніколи не складаються з них, тому що кожного разу народжується нова якість. У цьому і є сутність розвитку.

Для досягнення найбільшої ефективності загального розвитку учнів Л.В.Занков розробив такі дидактичні принципи розвиваючого навчання:

цілеспрямований розвиток на основі комплексної розвиваючої системи;

провідна роль теоретичних знань;

системність і цілісність змісту;

навчання на високому рівні складності;

просування при вивченні навчального матеріалу швидкими темпами;

усвідомлення учнем процесу навчання;

включення в процес навчання не тільки раціональної, але й емоційної сфери (роль спостереження і практичних робіт);

проблематизація змісту;

варіативність процесу навчання, індивідуальний підхід;

робота над розвитком всіх – сильних і слабких учнів.

Основною мотивацією навчальної діяльності є пізнавальний інтерес.

Ідея гармонізації вимагає сполучити в методиці раціональне та емоційне, факти та узагальнення, колективне та індивідуальне, інформаційне і проблемне, пояснювальний і пошуковий методи.

Розвиваюче навчання передбачає залучення учня в різні види діяльності, використовувати при викладанні дидактичні ігри, дискусії, а також методи навчання, спрямовані на збагачення уяви, мислення, пам'яті, мови.

Урок залишається основним елементом освітнього процесу, але в системі Л.В.Занкова його функції, форми організації можуть істотно варіюватися.

Основні його інваріантні якості:

меті підпорядковані не тільки повідомлення і перевірка ЗУН, а й інші групи властивостей особистості;

полілог (діалог) в навчальній групі, який базується на самостійній розумовій діяльності учнів;

співробітництво викладача та учня.

Методична мета – створити на уроці умови для стимуляції пізнавальної активності учнів. Ця мета досягається таким чином:

педагог створює проблемні ситуації;

використовує різноманітні форми і методи організації навчальної діяльності, що дозволяють розкривати суб'єктний досвід учнів, складає й обговорює план уроку разом з учнями:

створює атмосферу зацікавленості кожного учня;

стимулює учнів до висловлень, використання різних способів виконання завдань без остраху помилитися, одержати неправильну відповідь і т.п.;

використовує в ході уроку дидактичний матеріал, що дозволяє учню вибирати найбільш вагомі для нього види і форми навчального змісту;

оцінює не тільки кінцевий результат (правильно – неправильно), але й процес діяльності учня;

заохочує прагнення учня знаходити свій спосіб роботи (рішення задачі), аналізувати способи роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні.

Особливості уроку:

Гнучка структура: хід пізнання – «від учнів».

Перетворюючий характер діяльності учня: спостерігають, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з'ясовують закономірності. Звідси – інший характер завдань: не просто виконати завдання, але і спонукати до розумових дій, їх планування.

Інтенсивна самостійна діяльність учнів, яка пов'язана з емоційними переживаннями, що супроводжуються ефектом несподіванки завдання, включенням дослідницької реакції, механізму творчості, допомогою і заохоченням з боку педагога.

Колективний пошук, що спрямовується викладачем, забезпечується питаннями, які будять самостійну думку учня, попередніми домашніми завданнями.

Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дозволяють кожному учню виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення обстановки для природного самовираження учня.

Ці загальні цілі і засоби організації уроку в технології розвиваючого навчання конкретизуються педагогом в залежності від призначення уроку та його тематичного змісту.

Залучаючи учня в навчальну діяльність, орієнтовану на його потенційні можливості, педагог повинен знати, якими способами діяльності він опанував під час попереднього навчання, яка психологія цього процесу і ступінь осмислення учнями власної діяльності.

Для виявлення і відстеження рівня загального розвитку учня Л.В.Занков запропонував наступні показники:

спостережливість – вихідна підстава для розвитку багатьох важливих психічних функцій;

елементи мислення – аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення;

практичні дії – уміння створити матеріальний об'єкт.

Успішне рішення важких проблем завершується потужним підключенням систем позитивної підтримки.