Вольтер

 

Розділ 3

УСНІ ЖАНРИ НАУКОВОГО СТИЛЮ

§ 1. Усні жанри наукового стилю. Наукова доповідь, виступ

План

1. Наукова доповідь і виступ: їх ознаки, принципи побудови.

2. Структура й мовленнєве оформлення наукової доповіді, виступу.

3. Етапи підготовки наукової доповіді й виступу.

4. Типові недоліки усного наукового мовлення під час виголошення наукової доповіді й виступу.

 

Ключові слова: наукова доповідь, тематична доповідь, інформаційна доповідь, звітна доповідь, науковий виступ.

 

1. Наукова доповідь і виступ: їх ознаки, принципи побудови

Ефективною апробацією результатів наукового дослідження на наукових конференціях та семінарах є наукова доповідь і науковий виступ.

Наукова доповідь [24] —жанр наукового стилю, що передбачає розгорнуте повідомлення на спеціальну тему, фіксується в усній чи письмовій формі і виголошується на засіданні наукового товариства.

На відміну від наукового виступу, наукова доповідь більша за обсягом (текст може бути викладений на 20 сторінках) і призначена зазвичай для виголошення на пленарних засіданнях. Науковий виступ (4—7 сторінок) готують на секційні засідання наукового заходу.

Науковий виступ [25] — публічне виголошення промови (думки) з певного питання.

У науковій доповіді подають огляд основної проблеми заходу, тому здебільшого її виголошують досвідчені фахівці, що дає змогу підвищити рівень конференції, симпозіуму, семінару.

Залежно від виконуваних функцій наукові доповіді поділяють на такі різновиди:

1) тематична доповідь (подає розгорнутий виклад певної наукової проблеми);

2) інформаційна доповідь (пропонує інформацію про стан справ у відповідній галузі наукової діяльності);

3) звітна доповідь (узагальнює результати роботи науково-дослідних колективів).

Успіх наукової доповіді залежить від певних факторів: стрункої логіко-композиційної побудови мовлення, доказовості, аргументованості, уміння взаємодіяти з аудиторією, використовувати різні прийоми активізації уваги, високої мовної культури доповідача, мовних засобів виразності (метафори, тропи, фігури, фразеологізми, приказки) і позамовних (поза, манери, жести, міміка), техніки мовлення.

Наукові доповідь і виступ повинні характеризуватися такими основними критеріями: правильність мовних норм, смислова адекватність, відповідність змісту виступу реальності, досягнутих результатів — поставленій меті, комунікативна адекватність (ефективність).

З-поміж принципів побудови наукових доповіді й виступу український мовознавець Любов Спанатій виділяє такі:

- принцип стислості, компактності (прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю усіх мовних засобів);

- принцип послідовності (передбачає послідовний виклад матеріалу);

- принцип цілеспрямованості (побудова композиції за схемою «проблема — тема — теза — аргумент – мета»);

- принцип нарощування зусилля (темп мовленнєвого впливу на слухачів зростає поступово шляхом наведення аргументів і фактів);

- принцип результативності (виступ повинен мати висновок, певні рекомендації).

 

2. Структура й мовленнєве оформлення наукової доповіді, виступу

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми, зробити підсумок, окреслити перспективи подальших досліджень. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок — оформлення тексту доповіді з виділенням таких структурних компонентів:

- вступ;

- основний текст (серцевина доповіді);

- висновки.

У вступі, де доповідач називає тему повідомлення, підкреслюється актуальність обраної теми, говориться про її значення, формулюються основні питання, які будуть висвітлені в доповіді, використовуються такі синтаксичні конструкції:

Тема моєї доповіді (повідомлення)...

Проблема не була ще предметом спеціального розгляду (дослідження). Предметом (об'єктом) нашого дослідження є....

У процесі доповіді ми хочемо зупинитися на таких питаннях...

Крім того, водночас ми спробуємо торкнутися і питання щодо...

Першочергове завдання доповідача на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися вже після перших речень доповіді, потрібно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Отже, речення мають бути короткими і стосуватися виключно суті питання; варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання.

В основній частині, присвяченій викладенню й аргументації своєї точки зору на висунуту проблему чи описанню методики й ходу дослідження, викладенню результатів, використовуються конструкції:

Нами були досліджені (розглянуті) такі питання:....

Була проведена така робота:....

Дослідження велись на такому матеріалі:....

Я хочу звернути вашу увагу на ось таке:....

Робота має практичний вихід (суто теоретичне значення) у....

Практичне значення роботи полягає в тому, що... (зводиться до того, що...).

Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість таких прикладів має бути не надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; всі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов’язково кожному з них однакову кількість часу).

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні „ліричні” відступи, адже суцільний текст сприймається погано. При цьому слід не забувати, що подібні відступи обов’язково мають бути короткими і, певна річ, повинні ілюструвати повідомлення.

Висновки мають логічно завершити доповідь. Це може бути або резюме головних питань висвітлюваної проблеми або наголошення на практичному значенні й визначення перспектив подальших досліджень у цьому напрямі. У висновках уживаються такі конструкції:

дозвольте перейти до висновків;

унаслідок проведеної роботи ми дійшли висновку;

нам пощастило встановити (експериментально довести);

наприкінці мені хочеться підкреслити, що доповідь не претендує на вичерпне висвітлення питання;

Дякую за увагу.

У заключному слові, яке надається доповідачеві для відповідей на запитання, аналізу виступів за доповіддю, загального висновку уживаються конструкції:

спробую відповісти на ваше запитання;

справа в тому, що мені важко вам відповісти на це запитання (сказати що-небудь з цього питання); навести більш конкретні докази, навести будь-які цифри;

я не взмозі відповісти на це запитання;

я вагаюся відповісти на це запитання;

запитання потребує додаткового вивчення (дослідження), виходить за межі теми (залишається відкритим);

проблема потребує подальшого вивчення, і ми продовжимо цю роботу;

неможливо в кількох словах відповісти на всі запитання;

важко у стислому повідомленні висвітлити всі аспекти цієї проблеми;

мова йде не тільки про...,а й...;

наскільки мені відомо, це спірна проблема (спірне питання);

на мій погляд (з моєї точки зору), проблема зрозуміла (запитання ясне);

я не можу не погодитися із зауваженням щодо...;

я з великою увагою вислухав усі зауваження і врахую більшість із них.

 

3. Етапи підготовки наукової доповіді й виступу

Класична схема підготовки наукової доповід і охоплює такі етапи:

1. Етап інтенції (винайдення). На ньому формують задум і визначають мотивацію виступу (що автор очікує від цього заходу), тему, мету, ідею, обсяг інформації, виробляють концепцію – систему поглядів, розуміння певних явищ, процесів, набір доказів при побудові наукової теорії. Вона містить бачення автора, його оцінку, від чого залежить добір аргументів і мовних засобів. Оратор повинен опрацювати значну кількість матеріалу з різних джерел (монографій, наукових журналів, у т. ч. іноземних, інтернет-джерел), перш ніж використати його в доповіді.

Тема наукової доповіді, виступу має бути зрозумілою, водночас не перевантаженою і відображати зміст промови, зацікавлювати й активізовувати увагу слухачів. Доповідачу слід враховувати також характер аудиторії (вік, стать, кількість слухачів, рід занять, наукові зацікавлення), мету і місце проведення наукового заходу.

2. Етап диспозиції (розташування). Він передбачає складання плану виступу, в якому чітко визначають порядок і розташування його частин. Російський судовий діяч і оратор Анатолій Коні (1844—1927) радив: «Важливо побудувати план так, щоб наступна думка випливала з першої, третя — з другої, так щоб був природний перехід від одного до іншого».

На цьому етапі визначають проблеми дискусійного характеру, добирають фактичний матеріал, прогнозують можливі запитання слухачів і відповіді. Вступ має пробуджувати інтерес слухачів, основна частина є логічним продовженням питань вступу, презентує авторське бачення проблеми, у висновках узагальнюють основні думки та ідеї виступу. Особливу увагу звертають на висновки, у яких слід підбити підсумки виконаної роботи.

Недоліками логіко-композиційної структури доповіді є нерівномірність складових і відсутність зв'язку між ними, порушення логічної послідовності у викладі, декларативність і бездоказовість тексту.

3. Етап елокуції (словесне оформлення думки). На ньому здійснюють стилістичне оформлення наукової доповіді (виступу), перевіряють матеріали на відповідність логіці викладу, точності інформації, чинним мовним (мовленнєвим) нормам.

Текст опановують риторично, тобто виділяють місця, де необхідні психологічні або логічні паузи.

Залежно від індивідуальних особливостей доповідача, досвіду і рівня ораторської майстерності він пише текст або лише план до нього. Досвід показує: краще виступати, орієнтуючись на текст. Це справляє враження вільного володіння матеріалом і додає впевненості. До того ж написаний текст можна заздалегідь перевірити, виправити, покращити.

4. Етап меморії (запам'ятовування). Тренування (читання вголос) допоможе перевірити написаний матеріал, провести хронометраж (вимірювання затрат часу), внести необхідні уточнення і виправлення, для цього потрібно позначити ключові слова, цифри записати буквами, перебудувати за потреби складні синтаксичні конструкції на прості речення, увести дієслова з'ясуємо, простежимо, розглянемо, охарактеризуємо, уточнимо, пояснимо, відзначимо, порівняємо, розмежуємо, продемонструємо, що виконують функції контакту. Проте варто враховувати рівень підготовки аудиторії, обізнаності слухачів із предметом виступу

5. Етап акції (публічне виголошення). Починається публічне виголошення з представлення доповідача, яке передбачає надання стислої інформації про нього: прізвище, ім’я, посада. Доповідач має подякувати тому, хто його представив, чітко назвати тему доповіді й проблему, їй присвячену. Безпосередній виступ доцільно почати із встановлення зорового контакту з присутніми, перші фрази промовити, звертаючись до залу, а не читаючи текст. Виступаючи, потрібно говорити впевнено і зрозуміло, відчуваючи аудиторію.

Для досягнення ефекту індивідуального спілкування (безпосереднього спілкування з присутніми) фахівці з риторики радять уникати мовленнєвих штампів, властивих офіційно-діловому стилю, водночас працювати над мовними зворотами, які увиразнять інформацію.

Риторичне питання максимально реалізує семантико-комунікативну спрямованість повідомлення, розвиток основної думки, доказовість, аргументацію, дає змогу встановити контакт з аудиторією.

Учені виокремили спеціальні прийоми привернення й утримання уваги слухачів:

- прийом співучасті (використання дієслів 1-ї особи множини — зазначимо, зупинимося на таких аспектах);

- прийом навіювання (апелювання до спільності професійних, наукових, соціальних інтересів);

- прийом текстового очікування (подається спочатку факт, а відтак його пояснення);

- прийом психологічної паузи між блоками наукової інформації (її тривалість — 5—7 секунд);

- прийом парадоксальної ситуації (розгляд однієї події у різних аспектах);

- прийом постановки проблемного питання (формулювання на початку виступу (доповіді) проблемного запитання і пошук відповіді на нього впродовж виступу спільними зусиллями зі слухачами);

- прийом використання фактичного матеріалу, засобів наочності, прикладів (залучення до виступу (доповіді) статистичних даних, таблиць, графіків, наведення прикладів-ілюстрацій з метою поглиблення уяви слухачів і глядачів про предмет наукового діалогу).

Важливу роль на етапі виголошення відіграє різноманітність тональних рисунків, чистота і ясність тембру, гнучкість, рухомість, адаптивність, емоційна насиченість фрази і сугестивність (здатність голосу навіювати емоції і впливати на поведінку адресата). Чітка вимова слів указує на внутрішню дисципліну, нечітка, «розпливчаста» – свідчить про невпевненість оратора; занадто голосне і квапливе мовлення створює враження нав'язування позиції, дуже тихе й уповільнене – заважає сприйняттю смислу тексту.

Найкращою позою для виголошення промови є невимушена постава з трохи піднятою головою й розправленими плечима. Якщо з'являється відчуття втрати уваги слухачів, варто змінити темп мовлення, навести яскравий приклад. Однак не бажано привертати увагу незвичайною манерою говоріння, особливими жестами, мімікою чи екстравагантним одягом.

Зловживати увагою також не доцільно. Виступ має тривати чітко визначений час (за 10 хвилин можна прочитати матеріал, розміщений на 4 сторінках машинописного тексту через два інтервали) або на одну-дві хвилини менше (не більше!) за регламентований.

6. Етап релаксації (послаблення напруження). Після виголошення наукової доповіді (виступу) корисно проаналізувати змістовий і композиційний аспекти тексту крізь призму спілкування з аудиторією, сприйняття адресатом, характер концентрації уваги; з'ясувати причини зниження уваги слухачів, ефективність прийомів контакту з аудиторією.

 

4. Типові недоліки усного наукового мовлення під час виголошення наукової доповіді й виступу

Досвідчені лектори виокремлюють такі недоліки усного наукового мовлення:

1) вживання слова у невластивому йому значенні (грати значення (роль), велика кількість (багато), результати дослідження запроваджені (впроваджені) у практику);

2) нерозрізнення відтінків значень синонімів (знаменитий — відомий — великий — видатний, відбивати — відображати);

4) порушення лексичної або граматичної поєднуваності (день відчинених (відкритих) дверей, мова йдеться (йде)) змішування паронімів (тема і тематика, діалектний і діалектичний, ефектний і ефективний);

5) плеоназм, тавтологія, надлишковість (значить, так сказать, власне кажучи, розумієте, вносити, внесок, моя автобіографія, будемо взаємно допомагати один одному);

6) використання заповнювачів пауз (ну, ось, от, значить, так сказати тощо);

7) вживання штампів і шаблонів, канцеляризмів (на сьогоднішній день, внаслідок різних обставин, у даному разі);

8) послуговування словами іншого стилістичного забарвлення (у цьому випадку йдеться про дефіцит довір'я до інформації), жаргонізмами, діалектними або просторічними словами (була, носе, робе);

9) неправильний порядок слів, багатослівність (Бібліотека інституту придбала у тому році випущений київським видавництвом каталог наукової і навчальної літератури і довідників);

10) зловживання іноземною термінологією і поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки (Створення економіко-юридичного інституту для майбутніх економістів і правників санкціонували народні депутати і депутати обласної ради);

11) використання складних речень, кількість слів у яких перевищує 14—15 (такі фрази не сприймаються, а зміст втрачається через складність граматичної конструкції).

12. Фонетичні недоліки доповідача — нечітка дикція, «ковтання» закінчень, монотонність інтонації без акцентів на значущих моментах доповіді, швидкий або дуже повільний темп мовлення, порушення орфоепічних норм, невиразність викладу.

Мовленнєва практика свідчить: важливо не лише готувати виступи, а й слухати наукові доповіді. При аудіюванні доповіді необхідно:

– визначити в ній основне за зміною інтонації, темпу, голосу, паузами, які завжди передують висновкам, риторичним і проблемним питанням;

– усвідомити зміст почутого, максимально лаконізуючи інформацію, але без втрати головного і цінного в ній;

– відкидати другорядне, надлишкове та ін.

Отже, підготовка, тренування, впевненість, зміна інтонації, темпу мовлення, тембру голосу, паузи — це невід'ємні елементи вдалих доповіді і виступу, успіх яких залежить від актуальності досліджуваної проблеми, захопленості нею і вміння оратора її подати.

Запитання для самоконтролю

1. Поясніть відмінність між науковою доповіддю і науковим виступом.

2. На які різновиди поділяють наукові доповіді?

3. Назвіть принципи побудови наукової доповіді й виступу, сформульовані Л. Спанатій.

4. Охарактеризуйте структуру наукової доповіді.

5. Назвіть етапи підготовки наукової доповіді й виступу.

6. Яких недоліків найчастіше припускаються промовці під час виголошення тексту доповіді?

§ 2. Усні жанри наукового стилю.
Електронна презентація наукового виступу, доповіді

План

1. Електронна презентація як засіб підвищення якості наукового виступу, доповіді.

2. Структура й етапи підготовки електронної презентації.

3. Принципи розроблення електронних презентацій.

 

Ключові слова: електронна презентація, електронний текст, інформативність повідомлення, ефективність повідомлення, слайд, кадр інформації, ергономічні вимоги сприйняття інформації.

 

1. Електронна презентація як засіб підвищення ефективності наукового виступу, доповіді

В епоху комп'ютерних технологій виникає потреба в створенні електронних презентацій для користування ними на наукових форумах. Ефективності наукового виступу сприяє його комп'ютерна презентація – демонстрування завдяки комп'ютерним технологіям послідовності слайдів із текстовими і візуальними матеріалами (рисунки, фотографії, діаграми, музика, відеоролики). Текстові матеріали становлять електронний текст – писемне текстове утворення, що розміщене на електронному носії та може бути подане в комп'ютерній мережі. Адресат має змогу не лише прочитати електронний текст, а й прослухати звукові файли чи переглянути відеофайли, приєднані до такого тексту. Електронні тексти виконують комунікативні функції: а) привернення уваги (виділення назви електронного тексту за допомогою зміни кольору та шрифту); б) інформування (повідомлення, ознайомлення з текстом). Головним комунікативним завданням адресата при сприйнятті електронного тексту є перехід від пасивного до активного засвоєння поданої в тексті інформації.

Електронна презентація [26] (лат. ргаеsento — передаю) наукового тексту — спосіб подання наукової інформації за допомогою мультимедіа-можливостей (зображення, звуку, відео), які відповідають за зорове, слухове, кінестетичне сприйняття інформації.

Потреба в електронних презентаціях зумовлена можливістю ознайомити з унікальними інформаційними матеріалами (картинами, відеофрагментами), необхідністю систематизації і структурного поділу, візуалізацією досліджуваних явищ, процесів, взаємозв'язків між об'єктами.

Використання електронних презентацій дає змогу підвищити інформативність і ефективність повідомлення, адже одночасно задіяні зоровий і слуховий канали сприйняття. Результати досліджень (за В. Єфремовим) показують, що ефективність слухового сприйняття інформації становить 15%, зорового — 25%, а їх одночасне включення підвищує ефективність сприйняття до 65%. До того ж наявність тексту наукової доповіді у вигляді електронної презентації уможливлює організування самостійної роботи з подібним ресурсом.

 

2. Структура й етап підготовки електронної презентації

Головне завдання презентації — поглиблення сприйняття інформації учасниками наукового заходу. Організація презентації складається з таких етапів:

1) написання сценарію презентації;

2) складання плану, конспекту, вибір форми і стилю виступу;

3) підготовка відповідей на запитання;

4) підбір демонстраційних матеріалів (слайди, відеоролики та ін.);

5) підготовка приміщення і технічних засобів.

Основними недоліками презентації вважають непідготовленість, надмірні надії на досвід та імпровізацію; надлишок інформації, невдалий спосіб її подання.

Готуючи презентацію, бажано, щоб пропонована інформація була максимально простою, але не спрощеною, відповідала рівню підготовленості аудиторії. Текст доповіді необхідно не читати, а виголошувати. Це створює у глядачів відчуття того, що доповідач вільно володіє текстом і впевнений у собі. Щоб домогтися цього, слід кілька разів уголос прочитати текст, намагаючись вкластися у відведений часовий інтервал. Обов'язково потрібно продумати у виступі можливості імпровізації.

В електронній презентації повинні бути чітко сформульована мета, продумана структура і порядок подання інформації, розроблена концепція.

Підготовка презентації охоплює такі етапи:

1) концептуальне проектування (формування концепції, образу продукту, визначення його структури, змістової спрямованості, мети; результатом цього етапу є виникнення ескізу продукту);

2) безпосереднє проектування (створення шаблонів, заготовок слайдів й основних інформаційних компонентів (текстових фрагментів, графічних об'єктів) і наповнення їх відповідним змістом);

3) реалізація й аналіз результатів.

Основною одиницею електронної презентації в середовищі Power Point є слайд, або кадр інформації (кольорове або чорно-біле фотографічне зображення, що проектується на екран), створений з урахуванням ергономічних (допустимі фізичні, нервові, психічні) вимог візуального сприйняття інформації.

 

3. Принципи розроблення електронних презентацій

Найважливішими принципами розроблення електронних презентацій дослідники вважають:

· оптимальний обсяг (значна кількість слайдів викликає втому і відволікає від суті дослідження; слайди мають виконувати функцію доповнення, уточнення інформації; не повинно бути некоментованих слайдів);

· урахування вікових особливостей і рівня підготовки глядачів (потрібно забезпечити розуміння смислу кожного слова, речення, поняття, схеми, графіка);

· науковість і достовірність (яскраві картинки, інформація не мають суперечити реальним фактам);

· урахування особливостей сприйняття інформації з екрана (коли глядач читає текст з екрана комп'ютера — мозок працює в уповільненому режимі; якщо інформація подана у графічному вигляді — мозок працює швидше). Бажано текстову інформацію звести до мінімуму, скористатися схемами, діаграмами, рисунками, фотографіями, анімацією, фрагментами фільмів. До того ж поняття й абстрактні положення сприймаються легше, якщо супроводжуються конкретними фактами, цитатами, відеофрагментами;

· естетичність (кольорове поєднання, витриманість стилю в оформленні слайдів; не бажано, щоб тон відволікав увагу від розташованого на ньому тексту; слід враховувати і розміри залу, де відбудеться науковий захід). Теплі кольори (червоний, помаранчевий, жовтий) стимулюють; холодні (синій, фіолетовий, голубий, зелений) — заспокоюють; нейтральними є світло-рожевий, сіро-голубий, жовто-зелений, коричневий; поєднання двох кольорів істотно впливає на зоровий комфорт, а деякі (зелені букви на червоному фоні) можуть призвести навіть до стресу. Краще сприймається поєднання білого шрифту на темно-синьому фоні, лимонно-жовтого на червоному, чорного на білому, жовтого на синьому. Білий колір уважають найсильнішим засобом виразності.

Кольорова схема має бути однаковою на всіх слайдах, це створює відчуття зв'язності, наступності, стильності, комфортності. Фон є елементом другого плану і повинен виділяти, відтіняти інформацію на слайді, але не заступати її.

Обираючи шрифт для вербальної інформації, слід ураховувати, що прописні букви сприймаються важче, ніж рядкові. Відношення товщини основних шрифтів до висоти становить 1:5.

Варто пам'ятати, що вплив мультиплікації тим сильніший, чим коротший її показ. Будь-який анімаційний об'єкт знижує сприйняття матеріалу, відволікає від суті, порушує динаміку уваги.

Оптимальна кількість тексту на екрані — не більше 6 слів у 6 рядках. Використовуючи рисунки, графіки, теж слід зберігати відчуття міри.

Застосовуючи відеофрагмент (для 10-хвилинної доповіді – орієнтовно 1 хвилина), доцільно спочатку пояснити, з якою метою його подано, відтак прокоментувати побачене як ілюстрацію основної ідеї доповіді Від слайдів краще розташуватися зліва (так іде погляд слухачів — зліва направо) і користуватися презентером, щоб керувати презентацією дистанційно.

Тексти у презентації повинні бути компактними. Усі положення, визначення, висновки слід побудувати на науковій основі: логічно (щоб легко простежувалися логічні зв'язки між викладеними поняттями), доступно (текст має бути зрозумілим, нові терміни вимагають пояснення), однозначно (єдине тлумачення тексту), лаконічно (максимально короткий текст), завершено (логічно завершений зміст кожної частини текстової інформації).

Критеріями оцінювання електронної презентації є логічність у викладі матеріалу, якість оформлення роботи, відповідність форми і змісту, ступінь емоційного впливу.

 

Запитання для самоконтролю

1. Чому останнім часом посилена увага приділяється супроводженню наукових доповідей (виступів) електронними презентаціями?

2. Назвіть етапи підготовки електронної презентації.

3. Назвіть основні недоліки електронної презентації.

4. Назвіть принципи розроблення електронних презентацій.

5. Охарактеризуйте суть, мету й практичне значення електронних презентацій для наукової доповіді.

§ 3. Усні жанри наукового стилю. Наукова дискусія

План

1. Наукова конференція як обов’язкова форма висвітлення підсумків наукової роботи.

2. Правила організації наукової дискусії.

3. Структура наукової дискусії.

4. Мовленнєві формули для розкриття змісту наукової дискусії

 

Ключові слова: наукова конференція, наукова дискусія, виступ-питання, виступ-відгук.

 

1. Наукова конференція як обов’язкова форма наукової роботи

Обов'язковою формою висвітлення підсумків наукової роботи (реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи) і водночас ефективним засобом об'єктивного виявлення та відбору перспективної студентської молоді, реалізації її творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями вважають наукові конференції.

Наукова конференція [27] (лат. conferentia, від соnfero — в одне місце) — збори, нарада представників наукових організацій з метою обговорення і вирішення певних питань.

Конференції слугують ефективним засобом активізації навчально-пізнавальної, науково-дослідної діяльності, реалізації набутих здібностей, публічного обговорення науково-дослідних результатів та обміну досвідом, виявлення кращих наукових робіт тощо.

Як правило, на звітну студентську наукову конференцію після обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника пропонують кращі з погляду письмового розкриття теми дослідження студентські роботи.

Для проведення конференції створюють організаційний комітет, що визначає тему або проблему обговорення, складає попередній тематичний план конференції, список запрошених і публікує або розсилає тематику конференції можливим учасникам із пропозицією подати заявки на участь у конференції із зазначенням відомостей про учасника, назви його повідомлення або доповіді.

На підставі отриманих заявок складають програму конференції, в якій указують час і місце проведення заходу, список учасників і назви їх тем, а також розподіл учасників секцій.

Мовні кліше інформаційного повідомлення стандартні: вказують навчальний заклад, наукову установу, яка проводить науковий захід, і власне назву самого заходу. В основній частині пропонують тематику пленарного (загального) і секційних засідань або напрями конференції, зазначають вимоги до статей чи тез, які надсилають на адресу оргкомітету.

Процес самої конференції передбачає чіткий порядок роботи заходу.

Наукові заходи передбачають пленарне засідання, на якому виступають учені з доповідями щодо певної проблеми, а також секційні засідання. Голова пленарного засідання відкриває захід, оголошує порядок денний, встановлює регламент.

Під час засідань науковий етикет вимагає звертання на ім'я та по батькові, а також на прізвище з використанням слів пане, добродію. Часто виникають труднощі при називанні прізвищ доповідачів: якщо виступає жінка, слід використовувати формулу «Слово надається професору Коваль», коли чоловік — «Слово надається професору Ковалю». Звертанням колего бажано послуговуватися науковцям однакового статусу. У межах конференцій проводять також круглі столи, прес-конференції, дискусії, майстер-класи, які увиразнюють роботу учасників наукового заходу.

У спеціально підготовлених до конференції матеріалах пропонують проект рішення конференції, в якому звертають увагу на найбільш актуальні проблеми означеної теми. Цей проект обговорюють, доповнюють на секціях і виносять на загальне обговорення на завершальному пленарному засіданні конференції, коли підбивають її підсумки і приймають рекомендації.

Традиційна конференція на сьогодні збагатилася ознаками, властивими телеконференціям, які з допомогою електронної пошти, відео- й аудіокомунікацій дають змогу організувати інтерактивні діалог і полілог серед віддалених один від одного фізичних користувачів.

Проведена на відповідному рівні конференція не лише підтверджує належний рівень виконаної наукової роботи, а й представляє студента-дослідника як мовну толерантну особистість. На наукових заходах, під час наукових діалогів, дискусій виробляються самостійність, оригінальність висловлювання, вміння обґрунтовувати чи спростовувати хибні думки, опановується мистецтво аргументованої полеміки. У такий спосіб студент набуває професійного досвіду, відбувається його суспільне визнання в середовищі фахівців.

 

2. Правила організації наукової дискусії

Дискусія [28] (лат. discussio — розгляд, дослідження) — публічне обговорення певної проблеми або окремих питань на зборах, конференціях, у пресі з метою досягнення істини.

Мета дискусії — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне вирішення проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний.

На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, добрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя й добре чули.

Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п'ять запитань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять.

На другому етапі обговорюються ті питання, які були винесені на порядок денний. Процесом обговорення керує голова. Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і результати дискусії. Щоб не тиснути на присутніх авторитетом, ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх поважливо й однаково, не засуджувати будь-кого з учасників за його, можливо, некомпетентну думку. Різні заклики ведучого на зразок "пам'ятайте про регламент", "дотримуйтесь правил дискусії", "будьте цивілізовані" не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не варто зловживати такими висловами.

Проте до поведінки учасників дискусії також є певні вимоги. По-перше, вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. По-друге, кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників.

Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роздумів учасників, переривати її не слід, бо, можливо, вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії.

Третій етап дискусії — підбиття підсумків. Це звичайно робить голова. Проте можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту й глибину розкриття теми, новизну інформації, відзначить різні погляди, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре, якщо до аналізу дискусії будуть залучені й інші учасники. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку, а також сприятиме підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть те обговорення, що начебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той, хто не помиляється, а той, хто вміє зробити з цього для себе певні висновки.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого звичайно інтерес до обговорення зменшується, і підбити підсумки. Важливо також дотримуватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу — 3-5 хвилин.

Про результативність дискусії можна говорити тоді, коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з присутніх до початку колективного обговорення. Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінились установки, то це означає, що подіяв "ефект переконання". Він виявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх поглядів. "Нульовий ефект" дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються. Звичайно, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та через відсутність підготовки до неї. Якщо під час дискусії в декого сформуються погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати при її організації, то це означає дію "ефекту бумеранга", тобто негативний результат ди