Творчі портрети композиторів

 

 

Адамцевич Євген Олександрович (1903-1972) – український кобзар, композитор.

Народився Євген Олександровичу селі під Лубнами в родині станційного службовця. У дворічному віці після хвороби осліп. Деякий час навчався в Київській школі для сліпих, потім проживав у бабусі в Ромнах.

Грати на бандурі навчився у талановитого місцевого бандуриста, від якого разом зі способом гри перейняв багатий репертуар. Багато часу проводив у мандрах, щоб кобзарюванням заробити на прожиток.

Згодом керував великим ансамблем бандуристів, виступав як соліст-бандурист. Музично обдарований, Євген Адамцевич привернув увагу шанувальників музичної культури і був запрошений на Республіканську нараду кобзарів у Києві, а через рік брав участь у Всесоюзній нараді народних співців у Москві. Виступав по Всесоюзному радіо.

У часи Другої світової війни Адамцевич знову мандрував по Україні. Виконуючи патріотичні твори, закликав народ не коритися окупантам, боротися за свободу й незалежність. У важкий післявоєнний період Євген Олександрович з групою кобзарів з успіхом виступав перед слухачами Київської, Івано-Франківської, Тернопільської, Львівської та інших областей.

У репертуарі Є. Адамцевича переважали українські народні пісні (історичні про Байду, Морозенка, Палія, Супруна; родинно-побутові; гумористичні й сатиричні). Євген Адамцевич створив кілька власних творів, серед яких «У неволі», «Дума про Івана Федька» тощо, а також відомий «Запорізький марш», який увійшов до репертуару Київського оркестру народних інструментів.

 

Александров Олександр Васильович (1883-1946) – російський композитор і хоровий диригент.

Народився Олександр Васильовичу Рязанській області в родині селян. Вже з раннього віку в Олександра прокинулася любов до співу. Він подовгу міг слухати пісні, які співала його тітка. І, звичайно, це не залишило Олександра байдужим до музики.

У 8 років Александров переїхав до Петербурга, де співав у хорі Казанського собору. Через деякий час він вступив до Петербурзької консерваторії, яку з успіхом закінчив. Згодом закінчив регентські класи Придворної співацької капели. У 26-річному віці Олександр Васильовичвирішив продовжити своє навчання в Московській консерваторії, по закінченню якої був запрошений на посаду викладача.

Особливу сторінку в біографії Александрова складають роки, коли він керував Московською державною академічною капелою. Цей хор під його керуванням досяг значних успіхів. Через деякий час Александров організував ансамбль пісні й танцю Радянської Армії, з яким об’їхав майже весь Радянський Союз і ряд зарубіжних країн. Олександр Васильович, поєднуючи у своєму ансамблі традиції російського побутового, камерного, оперного, церковного і солдатського співу, вивів вітчизняне хорове мистецтво на міжнародну професійну сцену.

Александров – автор музики Гімну СРСР, пісень «Священна війна», «Гвинтівка», «Поема про Україну» та інших, численних обробок народних пісень, а також симфонічної поеми, симфонії, незакінченої опери та сонати для скрипки і фортепіано.

Аллегрі Грегоріо (1582-1652) – італійський композитор, священик.

Народився Аллегрі у Римі. З 9 років і до 14 він співав у церковному хорі хлопчиків у Римі, навчався музиці. Згодом став співаком у чоловічому хорі. По закінченні отримав місце в соборі італійського міста Фермо. Тут Аллегрі склав велику кількість церковних співів та іншої духовної музики, яка була позитивно відзначена римським папою. Сам же композитор був призначений керівником хору Сікстинської Капели в Римі, де прослужив до самої смерті.

Серед музичних творів Аллегрі виділяються два великих цикли концертів для п’яти голосів, два цикли церковних співів для шести голосів, численні інші церковні твори, багато з яких так і не були видані за його життя. Найвідомішим твором Г. Аллегрі вважається його «Miserere» на текст Псалма. Твір написано для двох хорових складів з п’яти і чотирьох голосів.

 

Альбіноні Томазо (1671-1751) – італійський композитор.

Народився Альбіноні у Вінеції в заможній купецькій родині, вивчав скрипку і спів. Томазо Альбіноні служив скрипалем, був керівником опери. Домігся своєї первісної слави як оперний композитор у багатьох містах Італії. Одночасно він у великій кількості створював інструментальну музику.

Альбіноні є автором близько 50 опер, проте сьогодні він відомий переважно завдяки інструментальній музиці. Значна частина спадщини Альбіноні була втрачена під час Другої світової війни.

 

Аляб’єв Олександр Олександрович (1787-1851) – російський композитор.

Народився Олександр Олександрович у Тюменській області в родині віце-губернатора. Як і багато інших дворянських дітей, Олександр Аляб’єв здобував освіту вдома. Потім вчився у Московському університеті. Служив по гірному відомству.

Під час Вітчизняної війни 1812 року Олександр Аляб’єв добровільно вступив до російської армії і з нею пройшов бойовий шлях до Парижа. Брав участь у битвах, був поранений, нагороджений за бойові заслуги орденом. Повернувшись після закінчення війни в Петербург, почав серйозно займатися написанням музики. Невдовзі він став автором музики для театру, опер, романсів, зажив слави.

Певні життєві обставини змусили Аляб’єва виїхати в Сибір, де він багато працював, організовував військовий духовий оркестр, брав участь у концертах, писав романси та пісні, симфонічні та камерні твори.

Деякий час Аляб’єв жив на Кавказі. Слухав і записував пісні кавказьких народів, створив ряд творів на кавказькі теми. Тоді ж Аляб’єв працював над збіркою українських народних пісень. Останні роки Аляб’єв мешкав у Москві, писав музику до драматичних спектаклів.

У XIX столітті Олександр Аляб’єв користувався великим успіхом. Він написав близько 200 романсів, 7 опер, 20 музичних комедій, безліч інших творів. Серед кращих творів Аляб’єва можна назвати романс «Соловей», «Зимова дорога», «Два ворона», «Вечірній дзвін».

Арсєєв Івар Олександрович (1937) – російський композитор.

Івар Олександрович Арсєєв народився в Москві. Закінчив Московську консерваторію. Івар Олександрович часто виїжджає в різні міста країни з авторськими концертами, на яких діти долучаються до музичної культури і починають усвідомлювати, що музичне мистецтво є невід’ємною частиною життя. Як правило, ці поїздки народжують задуми нових творів.

Івар Арсєєв є перш за все автором пісень і творів, які написані спеціально для програми з музично-естетичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл. Також у його творчому списку – ораторія і кантати, балет і мюзикл, симфонія та інші твори для оркестру, різноманітні твори камерно-інструментальних жанрів, що входять до концертного репертуару багатьох виконавців.

 

Барвінський Василь Олександрович (1888-1963) – український композитор, піаніст, педагог.

Народився Василь Барвінський у Тернополі. Батько майбутнього композитора упроваджував українську мову в початкову та середню школи Галичини, видавав підручники з історії, літератури, випускав періодичні видання. Мати була відома як перша в Галичині жінка-педагог музичного мистецтва, від неї Василь успадкував талант, і саме вона стала його першим учителем музики.

Професійну музичну освіту В. Барвінський здобув у Львівській консерваторії. Удосконалював свою майстерність у Празькій консерваторії як піаніст і композитор. У Празі відбувся перший авторський концерт В. Барвінського.

Повернувшись, композитор займався педагогічною діяльністю, керував хором товариства «Боян», виступав з концертами, працював директором Львівської державної консерваторії. У 1948 р. В. Барвінського було репресовано. Навіть у концтаборі композитор активно трудився, організовуючи самодіяльні колективи, навчаючи музичної грамоти всіх бажаючих.

До останніх днів життя Василь Барвінський активно працював: відновлював по пам’яті свої знищені під час арешту твори, безкоштовно консультував піаністів, брав участь у роботі Спілки композиторів.

До історії української музичної культури Василь Барвінський увійшов, передусім, як автор музики для фортепіано. Основні твори: кантата «Заповіт», «Українська рапсодія» для симфонічного оркестру, хорові, вокально-симфонічні, 38 українських народних пісень для фортепіано, 5 мініатюр на українські народні теми, збірка з 20 дитячих п’єс.

 

Бах Йоганн Себастьян (1685-1750) – німецький композитор, органіст, скрипаль.

Народився Й. С. Бах у невеличкому німецькому містечку Ейзенах. Перші навички гри на скрипці одержав від батька – скрипаля і міського музиканта. Володіючи прекрасним голосом, Бах співав у хорі міської школи. У 9 років Йоганн залишився сиротою, його виховував старший брат, який працював органістом. Він вчив Йоганна грати на органі.

Й. С. Бах відзначався великою наполегливістю і працелюбністю щодо музики. З невтомною енергією він постійно вивчав твори не тільки німецьких, але й італійських і французьких композиторів. Він був найкращим серед своїх сучасників виконавцем на органі й клавесині. Особливо Й. С. Бах відзначався імпровізаторською майстерністю. Вже в 15 років майбутній композитор розпочав самостійне життя.

Й. С. Бах працював придворним музикантом і міським органістом, керівником хору Співочої школи при церкві святого Фоми. Останні роки життя композитора були затьмарені важкою хворобою очей. Після невдалої операції Й. С. Бах осліп. Але й тоді він продовжував творити, диктуючи ноти для запису.

Йоганн Себастьян Бах створив величезну кількість творів для органу. Серед них – хоральні прелюдії, хорали, фантазії, токати, прелюдії і фуги. Музика Баха дуже різноманітна – велична, лірична, драматична, героїчна, трагічна. Композитор написав також чимало танцювальних і жартівливих творів, сповнених веселощів і гумору, народно-танцювальних інтонацій і ритмів.

 

Бекман Леонід Карлович (1872-1939) – музикант-любитель, вчений.

Леонід Бекман випускник природничого факультету Московського університету та сільськогосподарської академії. Відомий як автор мелодії пісні «В лесу родилась елочка».

У 1905 році Леонід Бекман читав своїй дочці Вірочці вірш «Ялинка» поетеси Раїси Кудашевої у журналі «Малятко» за 1903 рік. Музичний мотив народився миттєво для тих рядків, де йдеться про боягуза-зайчика, сердитого вовка, радість дітлахів. Леонід Карлович заспівав і зіграв на фортепіано, але, як любитель, нотної грамоти не знав, і допомогу у записі мелодії надала його дружина – піаністка, професор Московської консерваторії Олена Олександрівна. Так було створено новорічну пісню про ялинку.

 

Беркович Ісаак Якович (1902-1972) – український композитор.

Народився Ісаак Яковичу місті Києві. Закінчив Київську консерваторію. Викладав гру на фортепіано в музичній школі, музичному училищі.

Беркович Ісаак Якович – а втор творів для різних музичних інструментів, оркестру, п’єс для дітей.

 

Бетховен Людвіг (1770-1827) – німецький композитор, піаніст, органіст.

Людвіг ван Бетховен народився у м. Бонні в родині придворного музиканта. Майбутній композитор дуже рано виявив музичні здібності, і батько, прагнучи зробити із сина вундеркінда, з п’яти років почав займатися з ним музикою. Батько був жорстокою людиною і надмірно вимогливим вчителем: він змушував Людвіга годинами грати одні й ті ж вправи. І тільки яскравий талант і великий потяг до музики допомогли майбутньому композитору перенести жорстоке ставлення та не відштовхнули його від мистецтва.

У 8 років Бетховен почав виступати у концертах, грав на різних інструментах, пробував писати музику, добре імпровізував. Але систематична освіта, регулярні заняття почалися тільки з 11 років, коли Людвіг уже сам працював на посаді помічника придворного органіста. Органістом був талановитий композитор Нефе, який полюбив свого учня і був для нього не тільки педагогом, але й другом. Саме Нефе допоміг Бетховену поїхати до Відня для занять із видатним австрійським композитором Моцартом. Почувши імпровізацію юнака, геніальний Моцарт сказав своїм знайомим: «Зверніть увагу на цього юнака – у майбутньому весь світ заговорить про нього!»

Після смерті батька Бетховен переїхав до Відня, де здобув велику популярність як блискучий виконавець та імпровізатор, а згодом – як композитор.

У 28-річному віці Л. Бетховен почав втрачати слух, і це дуже ускладнило його життя. Протягом кількох років він нікому не зізнавався в цьому, уникаючи друзів, спілкування з людьми. Але Бетховен не здався. Він боровся з глухотою, з іншими незгодами, творячи музику.

Саме в цей час Л. Бетховен написав найвизначніші свої твори, зокрема, майже всі симфонії, оперу, сонати. До композитора прийшло світове визнання, він користувався повагою, мав величезний успіх, але постійної роботи, яка б принесла йому матеріальний достаток, він так і не знайшов. Матеріальні труднощі ставали все більш відчутними, але ні бідність, ні хвороба не могли зламати волю і мужність цієї великої людини. Жити не для себе, а для інших, і своїм мистецтвом служити людям – таким був життєвий девіз Л. Бетховена.

Творчість Бетховена різноманітна за жанрами, але переважно це симфонічні та інструментальні твори: 9 симфоній, 11 увертюр, концерти для фортепіано, скрипки, струнні квартети, квінтети, фортепіанні тріо, 32 сонати для фортепіано, опера, балет, музика до драми Ґете «Егмонт», хорові твори, близько 150 обробок народних пісень, 80 пісень у супроводі фортепіано.

 

Бєлий Віктор Аркадійович (1904-1983) – російський композитор.

Віктор Аркадійович народився в Житомірській області. Батько Віктора працював лікарем. Маючи неабиякий музичний хист і опанувавши гру на фортепіано, мати стала першою вчителькою сина. Роки юності Віктора пов’язані з музикою, якій він віддав весь вільний час. Вечорами він виступав у міському кінотеатрі перед початком сеансів, де грав на мандоліні в оркестрі.

У 15 років Віктор Аркадійович вступив до Харківського музичного інституту. У цей період він створив свої перші музичні твори. Закінчивши інститут, молодий музикант переїхав до Москви, де в одному з кінотеатрів він в складі невеличкого симфонічного оркестру вечорами супроводжував демонстрацію «німих» кінофільмів. Після закінчення Московської консерваторії Віктор Бєлий працював її викладачем.

Ім’я композитора стало популярним після створення пісні «Орлёнок» на слова Якова Шведова – пісня «Орлёнок» була написана для спектаклю «Хлопчик». У роки Великої Вітчизняної війни широко відомими стали пісні Віктора Бєлого «Балада про капітана Гастелло», «Пісня сміливих», «Александр Матросов» та ряд інших.

Музична спадщина Віктора Аркадійовича надзвичайно велика і різноманітна. Він працював у різних жанрах. В останні роки життя написав ряд творів для різних інструментів, романси на вірші М. Некрасова, М. Лермонтова, К. Рилєєва, О. Блока.

 

Бізе Жорж (1838-1875) – французький композитор, диригент і піаніст.

Народився Жорж Бізе в Парижі. Батько був перукар і сам виготовляв перуки, що не заважало займатися також співом. Мати добре грала на фортепіано і стала першою вчителькою музики Жоржа. У будинку багато музикували. Видатні здібності хлопчика виявилися рано: у чотири роки він вже знав ноти, у десять – досить легко склав іспити і поступив в Паризьку консерваторію з правом безоплатного навчання.

Консерваторію Бізе блискуче закінчив дев’ятнадцятирічним юнаком як піаніст і композитор. Після цього він поїхав на три роки до Італії для вдосконалення своєї майстерності. Це були роки жадібного вбирання різних життєвих вражень. Жорж Бізе багато читав, подорожував, знайомився з побутом селян, пастухів і створював музику. Після перебування у Римі він повернувся до Парижа, де присвятив себе написанню музики.

За порівняно коротке життя Жорж Бізе написав 7 опер, оперети, музику до драми Доде «Арлезіанка», сюіти, симфонічні та хорові твори, п’єси для фортепіано, романси, пісні. Вершиною творчості Бізе, перлиною оперної музики є опера «Кармен», яку він написав незадовго до смерті.

 

Білаш Олександр Іванович (1931-2003) – український композитор, педагог.

Народився Олександр Іванович у містечку Градизьку на Полтавщині, в родині колгоспника. Музичні здібності у майбутнього композитора розкрилися рано. Вже в трьохрічному віці він грав на саморобній гармошці, а в шість років проміняв велосипед батька на баян.

Закінчивши школу, Олександр Білаш вступив до музичної школи для дорослих, потім до музичного училища, а після його закінчення – на композиторський факультет Київської консерваторії.

У доробку композитора понад триста пісень, серед яких «Пісня про Україну», «Два кольори», «Ясени», що принесли йому велику й невмирущу славу. Олександр Білаш писав не лише пісні. Він – автор концерту для фортепіано з симфонічним оркестром, опер, оперети, музики до драматичних вистав і кількох десятків кінофільмів.

 

Блантер Матвій Ісакович (1903-1990) – російський композитор.

Народився Матвій Ісакович у Брянській області в родині купця. Навчався у Курському музичному училищі, драматичному училищі Московського філармонічного товариства.

Блантер працював завідувачем музичною частиною різних драматичних театрів. З театром пов’язані його ранні твори – оперети. Перші його твори написані в стилі легкої танцювальної музики. Широка популярність прийшла до композитора, коли прозвучали його пісні про героїв громадянської війни в Україні – «Партизан Железняк» та «Пісня про Щорса», в яких він використав інтонації українських народних мелодій.

У роки Другої світової війни Блантер часто виїжджав з концертними бригадами на фронт, там вперше були виконані багато його нових пісень: «У лісі прифронтовому», «До побачення, міста і хати» та інші. У мирний час з’явилися нові пісні композитора.

Пісні композитора різноманітні за характером, за жанрами. Взагалі для всіх його пісень характерні імпульсивність, відкритість, почуття гумору, оптимізм. Мелодії Блантера яскраві, дуже індивідуальні, легко запам’ятовуються.

Лірична пісня «Катюша» стала справді народною і одним із символів Великої Вітчизняної війни. У подальшому мелодія «Катюші» стала взагалі одним із символів Росії. А «Футбольний марш» виконується перед кожним футбольним матчем у ряді колишніх республік СРСР.

Блантер Матвій Ісакович – автор трьох оперет, музики до спектаклів, кінофільмів, радіопостановок, понад 200 пісень.

Бобир Андрій Матвійович (1915-1994) – співак-бандурист, диригент, педагог.

Народився Андрій Матвійович у Київській області. Навчався в Київському музично-театральному технікумі, Київській консерваторії. Працював Андрій Бобир солістом і художнім керівником Ансамблю бандуристів Українського радіо, художнім керівником і головним диригентом оркестру народних інструментів Держтелерадіо України. У репертуарі митця: думи «Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова» та інші.

Свою плідну творчу діяльність А. Бобир уміло поєднував із педагогічною: був викладачем по класу бандури в Київській консерваторії.

Андрій Бобир є автором більше 500 обробок та перекладів творів для бандури.

 

Бойко Ростислав Григорович (1931-2002) – російський композитор.

Народився Ростислав Григоровичв Ленінграді в музичній родині. Батько був оперним артистом в театрі. Ростислав Бойко закінчив Хорову капелу ім. Глінки в Ленінграді, Московське хорове училище і консерваторію.

Композитор плідно працював у різних музичних жанрах, але зберігав особливу схильність до хорової і сольної вокальної музики, в якій яскраво проявився його багатий мелодійний дар, художня культура і майстерність.

Ростислав Бойко – автор дитячих опер, ораторії, симфонічних і камерних творів, понад 100 хорів, творів для естрадного оркестру, романсів, понад 200 пісень і музики до кінофільмів.

 

Бородін Олександр Порфирійович (1833-1887) – російський композитор і вчений-хімік.

Олександр Порфирійович народився в Петербурзі. Вже в дитинстві Олександр виявив музичну обдарованість. Матері довелося запросити одного з музикантів війського оркестру для навчання хлопчика гри на флейті. Незабаром він почав навчатися гри на фортепіано, а в 9 років робив спроби складати невеличкі п’єси. Пізніше Олександр разом з одним із своїх ровесників багато грав у чотири руки, відвідував опери, концерти і таким чином знайомився з музичною культурою.

У віці 10 років Олександр Бородін став цікавитися хімією, яка з роками з захоплення перетворилася на справу всього його життя. Вся його кімната була перетворена в лабораторію, заповнена приладами для дослідів з хімії.

Коли прийшов час вибирати навчальний заклад, Бородін вирішив поступити в Медико-хірургічну академію, де хімія була одним з основних предметів. Поряд з посиленними заняттями в академії він не залишив також занять музикою. Бородін почав писати романси, фортепіанні п’єси, камерно-інструментальні ансамблі, чим викликав незадоволення свого наукового керівника, який вважав, що заняття музикою заважають науковій роботі.

Успішно закінчивши академію, Олександр Порфирійович почав самостійну роботу, як лікар у військовому госпіталі, займався науковою, педагогічною й суспільною діяльністю, керував хімічною лабораторією Медико-хірургічної академії.

Як і раніш, музика для Бородіна була улюбленим заняттям у вільний від основної роботи час. Тісне спілкування з друзями-композиторами і музикантами сприяло тому, що Бородін не тільки не залишив музичних занять, але й написав ряд великих творів.

Музична спадщина Бородіна порівняно невелика за обсягом. Він написав оперу «Князь Ігор», три симфонії (третя симфонія незакінчена), симфонічну картину, два квартети, кілька фортепіанних мініатюр, 17 романсів та пісень. У музичній творчості Олександра Бородіна чітко звучить тема величі російського народу, патріотизму і волелюбності.

 

Бортнянський Дмитро Степанович (1751-1825) – український композитор, співак, диригент.

Народився Дмитро Степанович у Глухові. Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для Придворної співочої капели в Петербурзі. У юному віці Дмитра вирізнили з-поміж однолітків за сильний голос і музикальність, і забрали до Петербурга в хорову капелу, де він навчався. Разом з іншими півчими Бортнянський брав участь у розважальних концертах, двірцевих виставах, церковних службах, вивчав іноземні мови, акторське мистецтво.

Згодом Дмитро Бортнянський поїхав до Італії, де навчався протягом десяти років. В Італії було поставлено три його опери.

У 28-річному віці Бортнянський повернувся до Петербурга, де отримав посаду придворного капельмейстера. У цей період він створює велику кількість хорових концертів, пише інструментальну музику, романси на французькі тексти, три комічні опери. Згодом Дмитра Бортнянського призначають директором Придворної співочої капели. На цьому посту він залишався до самої смерті.

Творча спадщина Бортнянського величезна і різноманітна, вона нараховує понад 200 творів – 6 опер, більше 100 хорових творів (понад тридцять хорових концертів), численні камерно-інструментальні твори, романси, фортепіанні сонати.

 

Брамс Йоганнес (1833-1897) – німецький композитор, піаніст, диригент.

Йоганнес Брамс народився в Гамбурзі у родині музиканта. Його батько грав на контрабасі та ріжку в невеликих ансамблях, а пізніше став контрабасистом Гамбурзького філармонічного оркестру. Він дав сину початкові навички гри на різноманітних струнних і духових інструментах, але Йоганнеса більше цікавило фортепіано.

У віці семи років хлопчик навчався грі на фортепіано і теорії композиції. Вже в 10 років Брамс бере участь в камерному ансамблі. У 14 років Йоганнес закінчив приватне реальне училище і вперше виступив публічно як піаніст з сольним концертом.

У двадцятирічному віці Брамс відправляється в гастрольну поїздку і створює свої перші твори. Постійно міняючи своє місцеперебування в Німеччині та Швейцарії, Брамс написав цілий ряд творів у галузі фортепіанної та камерної музики.

Брамс служив придворним музикантом при невеликому княжому дворі, керував жіночим аматорським хором, виступав як піаніст і диригент.

Музична спадщина композитора велика й охоплює багато жанрів. Він – автор камерної і симфонічної музики, творів для фортепіано, а також для голосу і хору.

 

Ведмедеря Микола Олексійович (1952) – самодіяльний український композитор.

Народився Микола Олексійович в Харківській області. Самотужки опанував гру на гармоніці та баяні. Закінчив Харківське культурно-освітнє училище (відділення народних інструментів). Працював музичним керівником у дошкільному навчальному закладі на Харківщині.

У творчому доробку Миколи Ведмедері 16 збірок пісень для дітей дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку.

 

 

Вербицький Михайло Михайлович (1815-1870) – у країнський композитор, хоровий диригент, священик, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».

Народився Михайло Михайловична Галичині у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько. Ним та його молодшим братом Володиславом опікувався їх далекий родич. Він заснував хор, а згодом і музичну школу, у яких співав і навчався Михайло.

Згодом Михайло Вербицький вступив до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не переривалися: керував хором семінарії, опановував гру на гітарі, що супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні.

Після закінчення духовної семінарії Бербицький отримав парафію в селі, де служив Богові і людям аж до смерті. У цей період він звертається до релігійної музики.

З відкриттям у Львові театру, Вербицький почав писати музичні номери до українських театральних вистав. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки вносила у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п’єси саме завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику.

Доробок Вербицького досить немалий: музика до понад 20 вистав, біля 40 церковних композицій, 30 хорів світського змісту, оркестрові твори та декілька солоспівів. Михайло Вербицький – автор музики до українського національного гімну «Ще не вмерла Україна». Відразу після створення пісня стала популярною серед свідомої молоді Галичини.