Вериківський Михайло Іванович (1896-1962) – український композитор, диригент, педагог.

Народився Михайло Іванович на Тернопільщині у багатодітній родині. З раннього дитинства хлопчик перебував у атмосфері любові й поваги до рідної народної пісні, і це вплинуло на формування його музичних здібностей – прекрасної пам’яті та досконалого слуху. Родина Вериківських жила поблизу церкви, тож Михасько, як його називали вдома, часто ходив до неї. Траплялося, коли священик виїжджав на Великдень по селах, то залишав хлопчика як регента. Його ставили на стілець, і він диригував хором.

Закінчивши початкову школу, Михайло вступив до міського училища і був прийнятий до архієрейського хору. Хористи співали академічну духовну музику. Здобуття музичної освіти продовжував у комерційному училищі, де вчили і грі на музичних інструментах. Михайло керував хором і оркестром народних інструментів, грав у симфонічному оркестрі училища, навчався гри на віолончелі, фортепіано та робив перші композиторські спроби.

Згодом молодий композитор закінчив Київську консерваторію, працював диригентом Київського та Харківського оперних театрів. Поряд із творчою та виконавською роботою М. Вериківський проводив велику педагогічну діяльність.

Творча спадщина композитора різноманітна. Він написав чотири опери, кантати, хори (понад 40), романси та дуети, твори духовного змісту, музику до драматичних вистав та кінофільмів, збирав та обробляв народні пісні. Михайло Вериківський був творцем першого балету і перших українських симфонічних композицій.

Верменич Володимир Миколайович (1925-1986) – український композитор, хоровий диригент, педагог.

Народився Володимир Миколайович у селі Бориси Глобинського району Полтавської області в родині сільських інтелігентів. Батько працював фельдшером, а мати – вчителькою початкових класів. Батько майбутнього композитора добре розумівся на музиці, був непоганим гітаристом. У хаті Верменичів постійно відбувалися імпровізовані концерти. Слухав і запам’ятовував ці пісні п’ятирічний Володя. У крамниці маленький слухач купив балалайку і сам підібрав на ній пісню «По дорозі жук, жук». Свою першу пісню Володя Верменич написав у 4 класі.

Після закінчення музичного училища, Київської консерваторії Володимир Верменич працював викладачем музики, керівником хорів у школах Києва, виступав з концертами, створював музичні твори.

Загальний творчий доробок композитора складається з понад 200 пісень (масові, для дітей), а також хорові твори, обробки народних пісень.

 

Верховинець Василь Миколайович (1880-1938) – перший теоретик українського народного танцю,український композитор, хоровий диригент, хореограф, фольклорист і етнограф.

Народився Василь Миколайович в Івано-Франківській області в родині селянина-бідняка. У 12 років він успішно закінчив сільську школу і поїхав вчитися у бурсу, де готували слухачів для духовної та учительської семінарій. Після закінчення учительської семінарії Василь Миколайович починає педагогічну діяльність на посаді викладача співів у народних школах. Згодом переходить на хормейстерську та диригентську роботу. Одночасно успішно закінчує теоретичний клас школи М. В. Лисенка.

Працював актором і хормейстером Руського народного театру у Львові, актором, хормейстером і диригентом театру в Києві. Керував кафедрою мистецтвознавства у Полтавському педагогічному інституті і викладав українські народні танці в трудшколі ім. І. П. Котляревського, потім працював у Київському музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка. Під впливом М. Лисенка митець зібрав і опрацював чимало народних пісень, видав ґрунтовну працю «Українське весілля». Василь Миколайович був одним із засновників факультетів дошкільного виховання, хорового диригування в українських вищих навчальних закладах, брав участь у розробці освітніх програм та методичних посібників.

Василь Верховинець – автор першого українського посібника з хореографії «Теорія українського народного танку», етнографічного запису «Весілля в с. Шпиченці», збірника дитячих ігор з піснями «Весняночка», а також пісень, хорів, романсів, обробок народних пісень.

 

Вівальді Антоніо (1678-1741) – італійський композитор, скрипаль-віртуоз, диригент, педагог.

Антоніо Вівальді народився у Венеції в родині перукаря, який водночас вправно грав на скрипці. Музичний дар хлопчик виявив дуже рано. Музиці його вчив батько, відомий у Венеції скрипаль, і, ледь досягнувши десятирічного віку, Антоніо цілком повноцінно заміщав батька в оркестрі, що грав в соборі Святого Марка. Один з найбільш ранніх своїх музичних творів Вівальді склав у 13 років.

Але спочатку Антоніо Вівальді обрав для себе кар’єру не музичну, а духовну. У 15 років хлопчик отримав нижчу ступінь духовного звання, а в 25 років прийняв сан священика. І все-таки, музика залишається його основним захопленням. Вівальді здобув славу видатного музиканта, скрипаля-віртуоза, а тому його запросили у венеціанську консерваторію на місце викладача. Він складав для своїх учнів величезну кількість духовної і світської музики, проводив репетиції з хором і оркестром, диригував концертами. Вівальді продовжував удосконалювати свою майстерність як скрипаль-віртуоз, а незабаром здобув популярність і як прекрасний диригент.

Антоніо Вівальді є автором творів різних жанрів, найбільше – інструментальних концертів. Його творча спадщина включає: 27 опер, ораторії, симфонії, 55 гімнів та інших духовних творів, 465 концертів для різних інструментів, понад 100 вокальних творів, цикл «Пори року».

Вієру Анатоль (1926-1998) – румунський композитор, педагог.

Анатоль Вієру народився в Яссах в єврейській родині. Навчався в Бухарестській та Московській консерваторіях. Працював диригентом Національного театру в Бухаресті.

Анатоль Вієру – автор кількох опер, шести симфоній, восьми струнних квартетів, камерної музики, вокальних і хорових творів, музики до фільмів.

 

Віленський Костянтин Михайлович (1949) – український композитор, класичний та джазовий піаніст-віртуоз.

Народився Костянтин Михайлович у Києві в родині з багатолітніми музичними традиціями. Дід Костянтина закінчив Петербурзьку консерваторію, був видатним композитором, першим директором Київської філармонії, заснував у Києві три музичних театри. Батьки Костянтина були хореографами. Саме дід справив дуже великий вплив на музичний розвиток онука.

Костянтин Віленський закінчив Київську консерваторію, де потім викладав гармонію та композицію. Віленський керував джаз-тріо, був музичним директором драматичного театру.

Зараз мешкає у Польщі, виступає з симфонічними оркестрами в різних країнах, майстерно поєднуючи класику і джаз. Віленський займається аранжуванням шедеврів академічної класики і обробками українських та польських народних мелодій з використанням джазової гармонії і синкопованих ритмів.

Гаврилов Сергій – композитор, аранжувальник, піаніст.

Закінчив Московську консерваторію.

Сергій Гаврилов – автор 5 опер, музики до 7 художніх фільмів, музики до драматичних вистав, 50 рекламних роликів, музики для телебачення, радіо, дітей.

 

Гайворонський Михайло Орест(1892-1949) – український композитор, диригент, педагог, скрипаль, автор стрілецьких пісень.

Народився Гайворонський на Тернопільщині. Дитинство Михайла було сповнене музичних вражень. Наука гри на скрипці і музичної теорії розпочалася, коли йому виповнилось 8 років. У 12 років спробував свої сили як диригент хору. Навчаючись у семінарії, М. Гайворонський опанував духові музичні інструменти, керував хорами, а також оркестром. Невдовзі талановитий семінарист почав працювати з сільськими оркестрами. Після закінчення семінарії він працював учителем і навчався у Вищому музичному інституті.

У роки Першої світової війни Михайло Гайворонський вступив до Українських Січових Стрільців. Тут він організував і сам керував військовим духовим оркестром. По війні працював викладачем Вищого музичного інституту у Львові, вчителював у жіночих середніх школах, був диригентом Львівського хору «Боян», керував хорами в українських театрах, брав активну участь у музичному житті. У середині 20-х років Михайло Гайворонський виїхав до США, де зосереджився на композиторській діяльності.

Музична спадщина Гайворонського досить велика: понад 30 стрілецьких пісень, танці та марш для духовного оркестру, інструментальні твори, хорові збірки, музика до дитячих п’єс.

 

Гайдн Йозеф (1732-1809) – австрійський композитор, диригент.

Йозеф Гайдн народився в австрійському селі, недалеко від кордону з Угорщиною. І батько, і мати мали схильність до музики, а сам Йозеф, не знаючи нотної грамоти, у п’ятирічному віці міг абсолютно точно заспівати прості мелодії. Батьки помітили у хлопчика музичні здібності та відправили його до родичів, де Йозеф став навчатися хоровому співу і музиці. Віденський придворний композитор і директор капели собору Св. Стефана, захоплений голосом і слухом хлопчика, вирішив зарахувати талановитого хлопчика до своєї капели. Так восьмирічний Йозеф став півчим у капелі собору Св. Стефана у Відні, в якій співав протягом дев’яти років. До 18 років він віртуозно виконував сопранові партії, і не тільки в соборі, але й при дворі. Потім пішов з хору і став вільним музикантом.

Йозеф брався за різну роботу, у тому числі був слугою італійського композитора. Паралельно він намагався заповнювати прогалини у своїй музичній освіті. У наступні роки виконував обов’язки капельмейстера у маєтку графів, князів. В обов’язки капельмейстера входило написання музики, керівництво оркестром, постановка опер.

Творчий здобуток Йозефа Гайдна: 104 симфонії, 83 квартети, 52 фортепіанні сонати, ораторії, 14 мес, 24 опери, близько 50 концертів для різних інструментів з оркестром

 

Гершвін Джордж (1898-1937) – американський композитор.

Народився Джордж у Нью-Йорку, в родині емігрантів з України (батько емігрував до Америки з Одеси). З дитинства Джордж був любителем джазових концертів (вперше почув джазову музику в 6 років) і в 12 років почав самостійно вчитися грати на фортепіано. За короткий час хлопчик досяг великого успіху, і батьки запросили приватного вчителя, який вчив не тільки грі на фортепіано, але й дав вірний напрям розвитку таланту Джорджа, познайомив його з творчістю різних композиторів.

У 16 років Гершвін почав професійно займатися музикою, працюючи акомпаніатором у музичному видавництві, піаністом у ресторанах. У 18 років Гершвін став автором музики до вистави, що її поставили в одному з театрів на Бродвеї.

Згодом Гершвін їде до Європи, де спілкується з визначними композиторами того часу. Подорож до Європи надихнула композитора на створення симфонічної сюїти, в якій яскраво проявилась майстерність автора. Ставши прославленим композитором, Гершвін не переставав вчитися, вдосконалювати свою техніку.

Джордж Гершвін писав класичні, джазові і естрадні твори. Багато його творів використовувалися для фільмів. Гершвін створив першу національну американську оперу «Поргі і Бесс». У музиці опери композитор поєднав «класичні» засоби з інтонаціями джазу.

 

Гладков Геннадій Ігорович (1935) – російський композитор.

Народився Геннадій Ігорович в Москві у музичній родині. Його дід був гармоністом, акомпаніатором Лідії Русланової. Батько – акордеоніст, піаніст – грав у джазовому оркестрі, в роки війни брав участь в концертних бригадах. Вчитися музиці Геннадій почав рано.

Після сьомого класу Геннадій вступив до хімічного технікуму. Після закінчення деякий час працював у Науково дослідному інституті барвником, де брав участь в організації музичних вечорів, самодіяльних ансамблів, все ясніше усвідомлюючи, що без музики його життя не може відбутися.

Згодом Геннадій Ігорович вступив до Московської консерваторії. Будучи студентом, написав музику до вистави московського театру «Современник». У цей же час почав писати музику для науково-популярного кіно. Ще під час навчання і після закінчення консерваторії займався викладацькою діяльністю: у Московському хоровому училищі, Музично-педагогічному інституті ім. Гнєсіних.

Геннадій Гладков – автор музики до популярних кіно- і телефільмів (понад 50), мультфільмів (близько 40) та мюзиклів. Велику популярність композитору принесла робота над музичним мультфільмом «Бременські музиканти».

 

Глінка Михайло Іванович (1804-1857) – російський композитор.

Народився в Смоленській губернії. Дитинство провів серед сільської природи, де він пізнав і полюбив народну пісню. Батьки Михайла Івановича бачили здібності хлопчика до музики і вже в ранньому дитинстві почали вчити його гри на фортепіано. У тринадцять років Михайла віддали на навчання до Петербурзького Шляхетного пансіону (закритий навчальний заклад для дворянських дітей при Головному педагогічному інституті). У ці роки він серйозно займався музикою.

Музичне навчання М. Глінка продовжував в Італії, де слухав та вивчав італійську оперу, знайомився з відомими музикантами і співаками, виступав у концертах і здобув славу талановитого піаніста.

Повернувшись на Батьківщину, М. Глінка здійснив подорож по Україні й побував у різних містах та селах, де слухав та вивчав українські народні пісні. Тут він познайомився з українським поетом В. Забілою. На вірші В. Забіли Глінка написав романси «Не щебечи, соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі».

Творчість М. Глінки дуже різноманітна і багатогранна. Він написав дві опери («Іван Сусанін», «Руслан і Людмила»), симфонічні твори, 80 вокальних творів, фортепіанні п’єси тощо.

 

Глюк Кристоф (1714-1787) – німецький композитор.

Народився Глюк в Баварії в родині лісничого. Батько вважав професію музиканта негідним заняттям і всіляко перешкоджав музичним захопленням сина. Тому ще підлітком Глюк пішов з дому, мандрував, мріяв отримати гарну освіту.

Навчався в єзуїтській колегії в Чехії, вступив до Празького університету. Студент філософського факультету багато часу віддавав музичним заняттям – брав уроки у знаменитого чеського композитора, співав у хорі церкви Св. Якова. Мандри околицями Праги (Глюк охоче грав в бродячих ансамблях на скрипці і особливо улюбленої віолончелі) допомогли ближче познайомитися з чеською народною музикою.

Згодом Глюк поїхав до Італії, де отримав місце камер-музиканта придворної капели в Мілані. В Італії почався шлях Глюка як оперного композитора, він познайомився з творчістю найбільших італійських майстрів, займався композицією. У Мілані з успіхом була поставлена перша опера Глюка.

Перебування в Англії, а також виступи з італійською оперною трупою в найбільших європейських столицях (Дрездені, Відні, Празі, Копенгагені) збагатили запас музичних вражень композитора, допомогли зав’язати цікаві творчі контакти, ближче познайомитися з різними оперними школами.

Ґлюк був різнобічно обдарованим музикантом – грав на багатьох інструментах, співав, добре знав особливості балетного мистецтва.

Кристоф Глюк – автор 107 опер. Він вважається реформатором оперного мистецтва. Окрім опер, Глюк писав симфонії, псалми, балети та інші твори.

 

Гребенюк Володимир Якович (1952) – самодіяльний композитор, поет, гуморист.

Володимир Гребенюк народився на Черкащині. Перші кроки у музиці Володимир Якович зробив у 10 років, коли батько записав його в дитячу музичну школу по класу баяна. Навчався в Уманському музичному училищі.

Після закінчення почав працювати викладачем у дитячій музичній школі. Роботу викладача музичної школи Володимир Якович уміло поєднував із педагогічною діяльністю учителя музики в загальноосвітній школі. Робота у закладі дала поштовх для написання багатьох пісень для школярів, які ввійшли до збірок «Супутник учителя музики», «Співуче джерело Черкащини».

Справжній талант композитора, поета, гумориста, соліста-баяніста Володимир Якович розкрив під час роботи у районному будинку культури. Тут Володимир Якович керує народним аматорським вокальним жіночим ансамблем. Також є керівником і наставником жіночого тріо, жіночого квартету, змішаного вокального ансамблю.

Пісні, написані композитором, ввійшли до збірок «Павутинка щастя», «Прилетіла ластівка», «Лебедине крило».

 

Гріг Едвард (1843-1907) – норвезький композитор, піаніст, диригент.

Народився Едвард Гріг в м. Бергені. Батько майбутнього композитора працював на поважній державній посаді. Мати була піаністкою і вчителькою музики. Саме вона дала йому першу музичну освіту. Шестирічного хлопчика вона познайомила з творчістю Моцарта, Мендельсона, Шопена. У 12 років Едвард почав створювати музику. Коли майбутньому композитору виповнилося 15 років, за рекомендацією знаменитого норвежського скрипаля батьки відправили Едварда вчитися до Лейпцизької консерваторії. Тут він вчився як піаніст і композитор.

Після повернення на батьківщину Гріг якийсь час диригував симфонічними концертами, виступав як піаніст і, звичайно, писав музику. Протягом наступних років Гріг успішно гастролював у Німеччині, Англії, Франції, Угорщині, Данії, Польщі, широко пропагуючи норвезьку музику. Невтомну композиторську роботу Гріг поєднував з виконавською діяльністю. Творчу фантазію Гріга насамперед захоплювали теми й образи, пов’язані з його батьківщиною: історія і побут Норвегії, її чарівна природа, звичаї, народна фантастика. Музика Гріга яскрава, оригінальна, дуже самобутня.

Спадщина композитора різноманітна: це вокально-симфонічні та фортепіанні твори, музика до театральних вистав, камерні ансамблі. Йому належать десять зошитів програмних фортепіанних мініатюр, об’єднаних в цикл під назвою «Ліричні п’єси», численні обробки для фортепіано норвезьких народних пісень і танців, біля 150 романсів на вірші німецьких і скандинавських поетів. До шедеврів світового мистецтва належать дві його сюїти до драми Г. Ібсена «Пер Гюнт». Чимало п’єс композитор написав спеціально для дітей.

 

Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813-1873) – український композитор, співак, драматичний артист, драматург, автор першої української опери.

Народився Семен Степанович на Черкащині в родині священика. З дитинства виявив здібності до музики, мав чудовий голос і добре співав. Коли майбутньому композитору виповнилося 11 років, батьки віддали його на навчання до Київського духовного училища, а згодом юнака зарахували до Київської семінарії, де він став солістом семінарського хору.

На кращого співака семінарського хору звернув увагу російський композитор М. І. Глінка і взяв його з собою до Петербурга. Тут Глінка спочатку сам давав йому уроки співу, а потім відправив вчитися за кордон. Побувавши в Парижі, Гулак-Артемівський виїхав до Італії. За кордоном навчання проходило успішно.

Повернувшись до Петербурга, композитор працював солістом Маріїнського оперного театру та виступав у драматичних виставах, виявляючи комедійний талант і вміння правдиво відтворити характер простих людей. Ці риси згодом виявились у його композиторській діяльності.

Композиторська спадщина Семена Гулака-Артемовського невелика за обсягом. У його доробку водевіль, опера «Запарожець за Дунаєм», кілька пісень-романсів та обробки українських народних пісень.

 

Гусейнлі Гамбар (1916-1961) – азербайджанський композитор.

Народився Гамбар в Азербайджані. Він був закоханий в мистецтво з дитинства, особливо віддавав перевагу народній творчості та поезії, які й зіграли велику роль у виборі його майбутньої професії.

Гамбар Гусейнлі вступив до музичного технікуму. З великим завзяттям майбутній композитор пізнавав ази гри на народному музичному інструменті – тарі, паралельно вивчав фольклор. Після завершення навчання в технікумі вступив на струнне відділення музичного училища в Баку. Писав твори для фортепіано, струнних іструментів, пісні, романси, звертався і до інших музичних жанрів.

Після закінчення училища працював завідувачем музичного відділення драматичного театру. Створював музику до вистав, які проходили з успіхом. Працював на посаді художнього керівника міської філармонії. У цей час Гамбар Гусейнлі написав відому дитячу пісню «Джуджялярім» («Цып-цып-цып, мои цыплятки»), яка принесла величезну популярність її авторові.

Гамбар Гусейнлі дуже любив дітей, присвятив їм чимало пісень та інших музичних творів. Він автор струнного квартету, п’єс для фортепіано, хорових творів, пісень і музики для драматичних театрів.

Данькевич Костянтин Федорович (1905-1984) – український композитор, піаніст, педагог.

Народився Костянтин Федорович в Одесі в робітничій родині. Батьки добре зналися на літературі й музиці, особливо захоплювались театром. Розуміючи важливість систематичної серйозної освіти, батьки віддали сина у гімназію. Оскільки Костя виявляв неабияке зацікавлення і хист до музики, то ще й найняли для нього вчительку фортепіано, з якою він займався вдома.

Закінчив Одеську консерваторію з відзнакою, одержавши диплом піаніста та композитора. У роки Великої Вітчизняної війни Данькевич був керівником Ансамблю пісні і танцю військ Закарпаття. У повоєнні роки працював професором Одеської та Київської консерваторій.

Творчість Костянтина Данькевича пройнята духом українського музичного фольклору. Основні твори композитора: 3 опери, балет, 2 симфонії, 4 симфонічні поеми, камерні та хорові твори, музика до вистав і кінофільмів.

 

Дебюссі Клод (1862-1918) – французький композитор, піаніст, диригент.

Клод Дебюссі народився в передмісті Парижа. Його батьки любили музику, але були далекі від справжнього професійного мистецтва. Як і більшість видатних композиторів, він з дитинства захоплювався музикою. Перші найяскравіші музичні враження залишилися у нього після відвідування оперного театру в Парижі. Лише з дев’яти років Дебюссі почав навчатися грі на фортепіано. За наполяганням близькою їхній родині піаністки, яка розпізнала неабиякі здібності Клода, батьки віддали його до Паризької консерваторії.

Старанні заняття перших років приносили Дебюссі щорічні премії. Дарування Дебюссі розвивалося надзвичайно швидко. Вже в студентські роки його гра відрізнялася змістовністю, емоційністю, розмаїттям і багатством звучання. Після закінчення консерваторії Клод Дебюссі подорожував по Росії (як виконавець) та Італії. Народна та професійна музика цих країн викликала глибокий інтерес у композитора.

Твори Клода Дебюссі вирізняються яскравими життєвими образами, в яких переважно простежуються пейзажі та ліричні мотиви.

Димань Тетяна Юхимівна – українська композиторка, співачка, режисер і ведуча дитячих концертних програм.

Тетяна Димань – викладач Київської дитячої Школи мистецтв, художній керівник вокального дуету «Орнамент», лауреат Міжнародного (2008) та Всеукраїнських фестивалів мистецтв; лауреат XI Всеукраїнського конкурсу виконавців гумору та сатири імені Андрія Сови (2008), лауреат премії імені Наталі Забіли (2011).

 

Дичко Леся Василівна (1939) – українська композиторка.

Народилась Леся Дичко в Києві. Закінчила Київську державну консерваторію. Викладала в Київському педагогічному інституті, у художньому інституті та в Національній музичній академії України. Виступала в Канаді з лекціями про сучасну українську хорову музику.

Леся Дичко є автором 3 балетів, хорової, симфонічної, вокальної музики, сюїт, творів для оркестру, ансамблів, фортепіано, циклів духовної музики, вокальних циклів, музики до кінофільмів, мультфільмів, 45 пісень. Ії твори представлені на хорових фестивалях, конкурсах і в концертних програмах світу.

Дремлюга Микола Васильович (1917-1998) – український композитор, педагог.

Батько майбутнього композитора був учителем математики і самотужки вивчив нотну грамоту, музичну теорію, вчився грати на скрипці, мати викладала в молодших класах, вміла грати та імпровізувати на фортепіано, добре знала церковний хоровий спів. У сім років батько придбав піаніно і хлопчик почав вчитися грати.

Навчаючись у Київській консерваторії, Микола Васильович брав активну участь у концертній діяльності, виступав як піаніст, акомпанував співакам і з захопленням писав музику.

У творчому доробку композитора симфонії, концерти, фортепіанні п’єси, романси, хорові твори, твори для оркестру народних інструментів, велика кількість обробок і багато пісень для дітей.