Методологічні основи і джерела науки муніципального права

Кожна наука має свій методологічний інструментарій, за допо­могою якого вона вивчає відповідні соціальні процеси. Світовий досвід свідчить, що для ґрунтовного наукового вивчення місцево­го самоврядування потрібно використовувати різноманітні дослід­ницькі підходи, кожен з яких є цінним і необхідним, адже лише методологічний плюралізм дає можливість пізнати глибинну сутність цього складного, багатогранного явища. Як цілком справед­ливо вказують провідні вітчизняні теоретики, „вся історія науки, в тому числі юридичної, свідчить, що найсприятливіїи, для її розвитку створює не моністичний стандартний підхід, а плю­ралізм методів дослідження"¹. Зіставлення та інтегрування знань, набутих на основі різних підходів - матеріалістичного й ідеаліс­тичного, ліберально-демократичного й соціалістичного - збагачує науку й підвищує цінність її висновків.

Наука муніципального права використовує загальнонаукові (діалектичний, синергетичний, системний) та спеціальні (порів­няльно-правовий, історико-юридичний, культурологічний) мето­ди досліджень.

Особливе значення для дослідження місцевого самоврядуван­ня має діалектичний метод, який не допускає однобічного під­ходу до явищ, а враховує їх суперечливість і передбачає розгляд дійсності в постійній динаміці. Саме такий підхід дозволяє вияв­ляти й вирішувати проблеми самоорганізації та самсг' ядування в органічному зв'язку з політичним, економічним, соціальним, культурним та іншим розвитком суспільства. При цьому необхід­но враховувати, що існує можливість не тільки прогресивного, але й регресивного розвитку, деградації місцевого самоврядуван­ня чи окремих його інститутів, форм аж до їх повного занепаду й зникнення. Застосування діалектичного методу дозволяє сис­темно дослідити зв'язок місцевого самоврядування з іншими інститутами громадянського суспільства, їх взаємний вплив і взаємозумовленість розвитку. Єдність і боротьба протилежнос­тей характерна як для громадянського суспільства в цілому, так і для місцевого самоврядування як його інституту. Зокрема, від територіальної громади отримують владу сільський, селищний, міський голова і відповідна місцева рада, тому суперництво між ними може сприяти розвитку самоврядування, а то й, навпаки, - перешкоджати ефективному розв'язанню питань місцевого значення. Ось чому досить актуальними є дослідження механіз­мів взаємодії суб'єктів місцевого самоврядування, розроблення і впровадження системи стримувань і противаг, а також удоско-

^[1] Загальна теорія держави і права [Текст]: [підручник] / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - С. 16.

налення порядку вирішення конфліктів із метою недопущення кризи місцевої влади.

На зміну непорушним ідеологічним стандартам радянського періоду прийшла повна деідеологізація. У зв'язку із цим великого методологічного значення для розвитку місцевого самоврядуван­ня набуває орієнтація на загальнолюдські цінності (аксіологічнии метод), на дотримання принципів гуманізму, поваги до людської гідності, свободи, справедливості, на поєднання інтересів тери­торіальної громади і держави.

Дослідження місцевого самоврядування неможливе без засто­сування системного підходу. Адже природа місцевого самовря­дування, його сутність, форми, роль у суспільстві, перспективи розвитку мають вивчатися у взаємозв'язку з іншими інститута­ми громадянського суспільства, а також необхідним є структур­но-функціональний аспект його розгляду. Оперування термінами «елемент», «структура», «система» дозволяє розглядати місцеве самоврядування в сукупності соціальних зв'язків, вивчати окремі інститути в цілісній системі соціального організму. Методологіч­на специфіка системного підходу визначається тим, що орієнтує наукові пошуки на розкриття цілісності об'єкта й механізмів, що забезпечують його функціонування. Основною категорією, якою оперує системний підхід, є саме поняття системи як сукупності елементів, пов'язаних між собою в процесі цілеспрямованої діяль­ності. Метод системного аналізу дає можливість виявити спе­цифічні форми взаємозв'язку муніципально-правових інститутів, функціональне призначення й місце органів і посадових осіб у механізмі публічної влади на місцевому рівні. Місцеве самовряду­вання може здійснюватися в різних формах, а пошуки нових, уні­версальних форм реалізації громадських ініціатив, які сприяли б ефективному вирішенню питань місцевого значення, є нагальною потребою сьогодення.

Для детального аналізу сутності місцевого самоврядування важливе значення має синергетичний метод. Синергетика трак­тується як сучасна система самоорганізації, нелінійності в гло­бальній еволюції. Головними вихідними тезами цього методу є: а) практична недосяжність жорсткої зумовленості й програмуван­ня тенденцій еволюції складноорганізованих систем, тобто мова може йти лише про їх самоврядний розвиток; б) творчий потен­ціал хаосу, самодостатній для конституювання нових організацій­них форм; в) будь-якій складній системі атрибутивно притаманна альтернативність сценаріїв розвитку в контексті наявності відомої інерційно-історичної зумовленості її змін у точках розгалуження; г) ціле й сума його частин - якісно різні структури; ґ) нестійкість є однією з передумов стабільного й динамічного розвитку систем здатних до самоорганізації¹. Цей метод дозволяє виробити більш точний методологічний підхід до нормативно-правового регулю­вання місцевого самоврядування з погляду не тільки природи й характеру цього явища, а й сучасних процесів його становлення й розвитку. Синергізм виходить не із силового впливу, а з правиль­ної топологічної конфігурації, архітектури, резонансного впливу на складне, нелінійне середовище, що самоорганізується².

Ефективність наукових пошуків залежить від наявності всебіч­ної, повної інформації про явища й процеси на місцевому рівні. Застосування соціологічного методу дає можливість отримати інформацію шляхом спостереження, опитування, анкетування, оз­найомлення із судовою практикою вирішення спорів, учасниками яких є органи місцевого самоврядування. Методи моделювання, проведення експериментів і статистичний використовуються для перевірки дій органів місцевого самоврядування, посадових осіб, оцінки ефективності їхньої діяльності, з'ясування громадської думки про функціонування інституту місцевого самоврядування й вирішення питання щодо напрямків його реформування.

Наочними й переконливими є результати застосування статис­тичного методу. Статистичні дані нерідко виявляються перекон­ливішими за будь-які слова. В узагальненому вигляді зібрані кіль­кісні показники дають змогу зробити об'єктивні й неупереджені висновки про якісні характеристики тих чи інших явищ, зробити певні теоретичні висновки й прогнози розвитку місцевого самов­рядування. Перспективним, але мало вивченим є аналіз випадко­востей, що виникають на базі суспільної самоорганізації та вип­

^[1] Новейший философский словарь [Текст]. - 3-е изд., исправл. - Мн.: Книж­ный Дом, 2003. - С. 799.

^[1] Поживанов М. О. Українські вектори місцевого самоврядування [Текст] / М. О. Поживанов. -К.: Альтерпрес, 2004. -С. 148.

ливають із наявності великої кількості можливостей (фінансові рішення, кадрові труднощі, екологічні проблеми та ін.).

Актуальним зачитається історичний підхід до вивчення міс­цевого самоврядування. Аналіз історії функціонування місцевого самоврядування дозволяє виокремити тенденції й закономірності, спрогнозувати подальший розвиток цього інституту, удосконалю­вати правове регулювання форм самоорганізації населення. Істо­ричний метод забезпечує зв'язок минулого й сучасного, теорії і практики, тому що нове в теорії муніципального права в підсумку виростає з узагальнення досвіду, з практичних потреб суспільного розвитку'.

Посилення процесів глобалізації приводить до того, що в біль­шості країн проблеми на шляху розвитку місцевого самовряду­вання мають пракгично тотожний характер, а тому способи їх вирішення корисно знати й використовувати в національній нор- мотворчій і правозастосовчій діяльності. Порівняльно-правовий метод дозволяє вийти за межі національної правової системи, кра­ще зрозуміти специфіку розвитку місцевого самоврядування в Ук­раїні в контексті світового досвіду. Такий підхід дає можливість порівняти національне місцеве самоврядування з аналогічними інститутами в інших країнах, завдяки чому виявляються спільні риси й відмінності, позитивний і негативний досвід у розв'язанні питань місцевого значення, тенденції розвитку досліджуваних інститутів, вивчається можливість застосування позитивного за­рубіжного досвіду в Україні.

Сьогодні вже втратив своє панівне становище класовий підхід. Водночас слід відзначити наявність в Україні глибокого соціаль­ного розшарування, відмінність інтересів різних соціальних груп, які найбільш гостро проявляються саме на місцевому рівні. Тому значна частина напрацювань попередніх років не повинна без­думно відкидатися. Ці дослідження можуть використовуватися в процесі моделювання можливих систем самоорганізації, самоуп­равління й місцевого самоврядування, в ході аналізу факторів, що сприяють об'єднанню місцевих жителів у територіальні громади

' Батанов О. В. Муніципальне право зарубіжних країн [Текст]: навч. посіб.: [у 2 ч.] / [за заг. ред. проф. П. Ф. Мартиненка]. - К.: Знання України, 2006. - Ч. 1 / О. В. Батанов, В. М. Кампо. - С. 95.

та інші співтовариства для вирішення питань місцевого значення, які с спільними для всіх громадян, а не лише для окремих категорій чи соціальних груп. Ґрунтовного дослідження потребують понят­тя, які дають можливість висловлювати в коротких дефініціях усю різнобічність і багатство правових явищ у сфері місцевого самов­рядування і сприяють уніфікації правотворчої та правозастосовчої діяльності. Герменевтичні методи можуть бути використані як пізнавальна процедура з метою досягнення ясності в застосуванні юридичних термінів, їх точного визначення та встановлення то­тожності смислів.

Розвиненість громадянського суспільства та його інститутів за­лежить від активної участі індивідів у громадських справах. Адже на рівні громади можливі ефективна самоорганізація, активна добровільна участь у громадських справах, що формує відповідну естетику й культуру, які виявляються в здатності людини поступи­тися індивідуальними цілями на користь громадських. З огляду на це для дослідження місцевого самоврядування дедалі актуальні­шими стають культурологічні методи, що передбачають вивчення правових норм, інститутів, явищ і процесів з урахуванням типів загальної та муніципальних культур, місцевих звичаїв і традицій, що існують у різних країнах¹. Зрозуміло, що повернутися до гро­мади, де людина була зв'язана ритуалами, обрядами, легендами й традиційними уявленнями, неможливо та й потреби в цьому не­має. Однак за нових умов формування громадянського суспільства неможливе без аксіологічної орієнтації, відповідного культурного впливу, без дотримання суспільно прийнятих концептів. Вагому роль у їх розробці й контролі за дотриманням повинні відігравати територіальні громади та їх органи.

Джерелами науки муніципального права є: а) нормативні акти, які регулюють відносини у сфері місцевого самоврядування; б) не­нормативні акти правозастосовчого характеру; в) навчальні та на­укові публікації (монографії, статті, тези, підручники, посібники та ін.); г) матеріали практики (протоколи, стенограми, звіти, ре­зультати соціологічних опитувань тощо).

^[1] Батанов О. В. Муніципальне право зарубіжних країн [Текст]: навч. посіб.: [у 2 ч.] / [за заг. ред. проф. П. Ф. Мартиненка]. - К.: Знання України, 2006. - Ч. 1 / О. В. Батанов, В. М. Кампо. - С. 98.

= §7. Зв 'язок науки муніципального права з галузями права та іншими науками

Найбільший вплив на муніципальне право здійснює конституцій­не право. Це пояснюється тим, що конституційне право—провідна га­лузь, воно є фундаментом для всієї правової системи і відповідно для всіх галузей права. Головна причина не тільки тісного взаємозв'язку, але й «генетичної спорідненості» конституційного й муніципального права полягає в тому, що самі суспільні відносини, які визначають основні принципи самоорганізації населення і здійснення місцевого самоврядування, мають конституційний характер'. У зв'язку із цим норми та інститути муніципального права інколи розглядаються як підгалузь конституційного права. З такою позицією важко погодити­ся, конституційне право встановлює основи функціонування місце­вого самоврядування, які потребують розвитку й деталізації на рівні норм та інститутів самостійної галузі права.

Поєднання публічно-владних та самоврядних аспектів функціо­нування суб'єктів муніципально-правових відносин зумовлюють тісний зв'язок науки муніципального права з іншими юридични­ми науками публічного та приватного права. Аналіз управлінсь­ких процесів, системно-структурної організації публічної влади, статусу посадових осіб, публічно-правової відповідальності здій­снюється наукою муніципального права у взаємозв'язку з науками фінансового, адміністративного, кримінального права. Приватна сфера муніципально-правового регулювання, комунальна влас­ність, господарська діяльність для розв'язання питань місцевого значення досліджуються у взаємодії з наукою господарського й цивільного права та економічною наукою.

Муніципальне право як наука використовує поняття й кате­горії, розроблені теорією держави і права, і має тісний зв'язок із порівняльним правознавством та характеризується різним рівнем взаємозалежності з усіма юридичними та певними неюридичними (соціологією, економічною теорією, психологією тощо) науками, які здійснюють дослідження у сфері місцевого самоврядування.

¹ Бондарь Н. С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обеспече­ние прав и свобод в местном самоуправлении [Текст]: [учеб. пособие] / Н. С. Бон­дарь. -М.: Городец, 2004. - С. 116.