Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Як категорія сучасного державознавства




Проголошення незалежності України сприяло активізації про­цесу демократизації суспільства й держави, пошукам такої органі­зації публічної влади, яка відповідала б європейським стандартам і була спрямована на забезпечення прав і свобод людини. Важливим складником цього процесу є побудова оптимальної системи місце­вого самоврядування, яка в сучасному світі сприймається як єдино можлива демократична й раціональна модель влади на місцях.

Дослідження інституту місцевого самоврядування варто роз­починати насамперед з аналізу його поняття. У науковій літера­турі радянської доби широко вивчалося національне, професійне та громадське самоврядування. Наприкінці XX ст. активізувався розгляд самоврядування як форми державної влади на рівні ад­міністративно-територіальних одиниць. У найбільш загальному вигляді під терміном «самоврядування» розуміють відносно ав­тономне функціонування певного колективу (організації) людей, що забезпечується самостійним прийняттям його членами норм і рішень, які стосуються його життєдіяльності, а також відсутністю в колективі розриву між суб'єктом та об'єктом управління1.

Більш докладне визначення: «самоврядування - це спосіб со­ціального управління загальними справами певної спільноти (ут­ворення) людей, який грунтується на їх сумісній діяльності з при­йняття рішень та їх здійснення». При цьому йому притаманні такі риси: 1) наявність соціального управління; 2) належність повноти всієї влади певній спільноті (колективу) людей, члени якої визна­ють владу тільки власного об'єднання (тут має місце єдність, збіг суб'єкта й об'єкта управління); 3) саморегуляція, яка виявляєть-

' Институты самоуправления: историко-правовое исследование [Текст] / [отв. ред. Л. С. Мамут]. -М. : Наука, 1995. - С. 5.

ся в тому, що всі члени об'єднання спільно виробляють загаль­ні рішення (правила поведінки) - статути, положення, інструкції; 4) самоорганізація - проведення організаційних заходів із метою задоволення й захисту спільних інтересів; 5) здійснення влади без­посередньо об'єднаними суб'єктами або через засновані ними ор­гани; 6) спільна діяльність із реалізації прийнятих рішень»1.

На найвищому рівні теоретичного узагальнення поняття само­врядування може застосовуватися для позначення будь-яких про­явів соціальної самоорганізації, саморегуляції, що відбуваються в суспільстві, а тому цей термін уміщує і поняття соціального управ­ління, різновидом якого є державне управління, що здійснюєть­ся від імені держави, яка є формою самоорганізації суспільства. Таким чином, термін «самоврядування» є родовим поняттям, що може застосовуватися для позначення будь-яких видів (форм) са­моорганізації суспільства як багаторівневої соціальної системи.

Самоврядування в межах адміністративно-територіальних оди­ниць, тобто організованим за територіальною ознакою, як прави­ло, називають місцевим. Місцеве самоврядування - це багатог­ранне, комплексне політико-правове явище, науковий потенціал якого розкривається в сукупності теоретичних конструкцій, базо­вих юридичних понять і категорій, що сприяють оформленню від­повідних теорій місцевого самоврядування. Останнім часом поряд із нормативним підходом у дослідженні сутності місцевого самов­рядування значного розвитку отримали соціологічний, системний, аксіологічний, гносеологічний, функціональний підходи. Плю­ралізм стосовно розуміння місцевого самоврядування зумовлений тим, що воно тісно пов'язано з іншими явищами - державою, полі­тикою, економікою, культурою, психологією, ментальністю2.

В Україні місцеве самоврядування визнається й гарантується на конституційному рівні. Аналіз конституційних норм дозволяє

[1] Ткаченко В. Д. Демократія і самоврядування (деякі аспекти співвідношен­ня) / В. Д. Ткаченко // Проблеми удосконалення правового регулювання місце­вого самоврядування в Україні : матеріали міжнар. наук-прак. конф. (м. Харків, 25 травня 2004 р.) / за ред. проф. Ю.П. Битяка. - Харків : Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України. - 2004. - С. 79.

[1] Хоменець Р. «Анатомія» місцевого самоврядування. Над чим задумуються теоретики / Р. Хоменець // Віче. - 2002. -№ 3. - С. 51.

зробити висновок, що місцеве самоврядування треба розглядати, як (а) один із фундаментальних принципів конституційного ладу, (б) одну з форм народовладдя, (в) специфічну підсистему публіч­ної влади, (г) форму залучення громадян до участі в розв'язанні питань місцевого значення, (ґ) право, (д) системну організацію, (е) різновид суспільного управління.

1. Визнаючи місцеве самоврядування як один із принципів конс­титуційного ладу, сутність якого полягає передусім у забезпечен­ні прав та свобод людини і громадянина. Основний Закон гаран­тує сталий розвиток цього інституту. В ст. 2 Європейської хартії про місцеве самоврядування зазначається, що принцип місцево­го самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві і, по можливості, в конституції країни1. Його визнання й гарантування виявляється в тому, що Конституція України встановлює межі для законодавця: визначає параметри для подальшого нормативного регулювання й унеможливлює необгрунтоване втручання держави у сферу компетенції місцевого самоврядування. З огляду на важ­ливість цього інституту для становлення й розвитку громадянсь­кого суспільства порядок визначення його засад віднесено ст. 92 Конституції України до виключної сфери законодавчого регулю­вання.

Більшість учених-правників сприймає місцеве самоврядування як підґрунтя конституційного ладу країни, однак нормативного закріплення цього положення в українському законодавстві не­має. Для порівняння: у ст. 1 Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Фе­дерації» від 06 жовтня 2003 р. закріплено, що місцеве самовря­дування як формою здійснення народом влади становить одну з основ конституційного ладу2. Розвиток місцевого самоврядування європейським співтовариством розглядається як суттєвий внесок у побудову суспільств, що ґрунтуються на принципах демократії та децентралізації.

[1] Європейська хартія про місцеве самоврядування. Офіційний переклад // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 2002. - № 10.- С. 10-17.

[1] Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации: Федеральный закон от 06.10.2003 г. // СЗ РФ (Собрание законода­тельства Российской Федерации). - 2003. - № 40. - Ст. 3822.

44 Як форма народовладдя місцеве самоврядування отримало своє закріплення в ст. 5 Конституції України, згідно з якою саме народ має виключне право визначати і змінювати конституційний лад, яке не може бути узурповано державою, її органами й посадо­вими особами.

Самоврядування, на думку Ю. О. Тихомирова - це основний спосіб здійснення народовладдя, насамперед у масштабах сус­пільства. втілення інтересів народу та інших соціальних спільнот1. Місцеве самоврядування зумовлюється об'єктивною заінтересо­ваністю груп людей, людських колективів, об'єднаних за тери­торіальною ознакою для вирішення спільно і під свою відпові­дальність важливих питань і проблем місцевого значення. У своїй реалізації воно спирається на інститути безпосередньої демократії (місцеві референдуми, вибори тощо), а також органи і посадових осіб місцевого самоврядування. Активізація обох головних форм участі населення в здійсненні народовладдя - представницької і безпосередньої - сприятиме розвитку самоврядування 2. На думку В. Є. Чиркіна, місцеве самоврядування - це влада територіального колективу, об'єднання громадян на певній території, влада народу цієї території, у її межах та з питань, визначених правовими акта­ми держави3. Вагомим аргументом на користь визнання місцевого самоврядування формою народовладдя є право його органів у ме­жах, установлених Конституцією, володіти, користуватися, розпо­ряджатися об'єктами права власності українського народу.

45 Місцеве самоврядування — особливий різновид публічної вла­ді і Уже сама назва «самоврядування», «самоуправління» вказує

[1] Тихомиров Ю. А. Диалектика управления и самоуправления / Ю. А. Тихо­миров // Вопросы философии. - 1983. - № 8. - С. 26.

[1] Загальна теорія держави і права [Текст] : [підручник] / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків : Право, 2002. - С. 111.

[1] Чиркин В. Е. Конституционное право в Российской Федерации [Текст] : [учебник] / В. Е. Чиркин. - М. : Юристь, 2002. - С. 453.

[1] Чиркин В. Е. Государственное и муниципальное управление [Текст] : [учебник] / В. Е. Чиркин. - М. : Юристь, 2003. - С. 249-254.; Баймуратов М. А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине [Текст] : монография / М. А. Баймуратов, В. А. Григорьев. - Одесса : Юрид. л-ра, 2003. - 248 е.; Чапала Г. В. Місцеве самоврядування в системі публічної влади:

на наявність у ньому управлінських взаємовідносин, які є одним із видів відносин влади. Аналізуючи місцеве самоврядуваннями розрізняємо спеціальний суб'єкт - територіальну громаду, спе­ціальний об'єкт - питання місцевого значення - і самостійність - ключову категорію, що характеризує його як самостійну підсис­тему публічної влади, що конституційно гарантується державою1.

Разом із тим, необхідно зазначити, що місцеве самоврядуван­ня і муніципальна влада не є тотожними поняттями. Виникнення, організація і функціонування муніципальної влади неможливі без місцевого самоврядування, але не будь-яке місцеве самовряду­вання є проявом муніципальної влади. Місцеве самоврядування є більш широким явищем, ніж муніципальна влада2.

Дійсно муніципальна влада може розглядатися лише як одна з найважливіших характерних ознак місцевого самоврядування. Загальні збори, громадські слухання, місцеві ініціативи, самоопо­даткування хоч і є самостійними й важливими формами участі громадян у вирішенні питань місцевого значення, проте ознак муніципальної влади вони не мають. Отже, місцеве самоврядуван­ня не можна зводити лише до муніципальної влади, тому що це явище набагато складніше й різнобічніше.

Як різновид організації публічної влади місцеве самовряду­вання, на думку Ю. М. Тодики, повинно забезпечити передусім належний рівень керованості соціальної системи певного рівня, тобто місцевого співтовариства, яке проживає на відповідній тери­торії1. У процесі його здійснення забезпечується розв'язання пи­

[1] Крусян А. Местное управление и самоуправление: к постановке вопроса о содержании и понятии / А. Крусян // Юридический вестник. - 1998. - № 1. -С. 86.

[1] Бондарь Н. С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обеспече­ние прав и свобод в местном самоуправлении [Текст]: [учеб. пособие] / Н. С. Бон­дарь. - М. : Городец, 2004. - С. 52; Гавришев А. Е. Муниципальное правотвор­чество в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук / А. Е. Гавришев. - Ростов- на-Д., 2004. - С. 12-14.

[1] Тодика Ю. М. Місцеве самоврядування в аспекті конституційної реформи / Ю. М. Тодика // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого са-

теоретико-правовий аналіз [Текст] : монографія / Г. В. Чапала. - Харків : Право, 2006. - 224с.

тань місцевого значення, що, безумовно, поєднано з виникненням владних відносин. Визначення органів місцевого самоврядування як суб'єктів публічної влади ґрунтується на положеннях ст. 5 Ос­новного Закону.

Місцеве самоврядування структурно й організаційно відо­кремлене від державної влади й діє в межах Конституції й законів України автономно. За свою діяльність органи й посадові особи місцевого самоврядування відповідальні передусім перед тери­торіальною громадою і лише за реалізацію делегованих повнова­жень - перед органами державної влади. Місцеве самоврядування не існує ізольовано від держави, бо в них спільне джерело влади - народ. Простежується функціональна близькість місцевого самов­рядування й держави, адже їх органи й посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, що перед­бачені Конституцією й законами України. Гармонійне поєднання зусиль держави й місцевого самоврядування (по суті, рівноправних суб'єктів публічної влади) є однією з необхідних передумов опти­мальної організації публічно-владного механізму суспільства.

4. Місцеве самоврядування - це форма самоорганізації населення на місцях, що виявляється в таких соціальних характеристиках, як самоуправління, самодіяльність, саморегулювання, самоконтроль. Як найпростіша природна форма організації управління будь-якої со­ціальної спільноти, самоврядування знаходить вияв і втілення у від­повідних інституційних формах на всіх етапах еволюції суспільства й може розглядатися як внутрішньо іманентний останньому спосіб ко­ординації соціальних зв'язків, що має на меті реалізацію тих чи інших групових потреб, яка можлива завдяки об'єднанню спільних зусиль.

Для самоврядування характерні нові зв'язки суб'єктів та об'єктів: суб'єкт стає об'єктом, а об'єкт набуває властивостей суб'єкта. Соціальні норми створюються шляхом прямого волеви­явлення людей і служать їх самозобов'язанням, участь населення у громадських справах є найбільшою1. Функціонально й органі­заційно місцеве самоврядування є певною соціальною системою

[1] Тихомиров Ю. А. Публичное право: падения и взлетьі / Ю. А. Тихомиров // Государство и право. - 1996. - № 1. - С. 7.

моврялування в Україні : матеріали міжнар. наук-прак. конф. (м. Харків, 25 трав­ня 2004 р.) / за ред. проф. Ю. П. Битяка. - С. 4.

або тим організаційно-правовим механізмом, завдяки якому те­риторіальні громади безпосередньо або через обрані ними органи здійснюють функції та повноваження місцевого самоврядування1.

Як форма громадянської самоорганізації соціуму місцеве само­врядування об'єктивно підвищує рівень керованості в суспільстві та престиж влади. На методологічну обмеженість аналізу місцево­го самоврядування лише як публічно-правового інституту звертав увагу Ю. М. Тодика, оскільки такий погляд спрямований виключ­но на публічні інтереси й не завжди враховує самостійне значення особи в його системі. Водночас громадянин, житель місцевого по­селення не просто бере участь у самоврядуванні, а разом з іншими його мешканцями здійснює його, реалізуючи свої права і свободи. Тому інститути місцевого самоврядування і всю його організацій­ну структуру, як і структуру громадянського суспільства в цілому, потрібно розглядати в органічній єдності з інститутами прав і сво­бод громадян, із правовим статусом особи як суб'єкта самовряд­них відносин за місцем проживання2.

Правознавці Заходу розглядають самоврядування як інстру­мент розвитку місцевого співтовариства, як найбільш вдалу форму участі громадян в управлінні за межами парламенту3. Оптимальне поєднання на рівні місцевого самоврядування влади і свободи, зов­нішнього управління й самоорганізації населення дає можливість подолати традиційні, авторитарні за своєю суттю уявлення про демократію як виключно державної форми організації влади, яка начебто є єдиним джерелом і головним гарантом прав особи4.

' Муніципальне право України : [підручник] / [В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фри- цький, М. О. Баймуратов та ін.] ; за ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 89.

[1] Тодика Ю. М. Місцеве самоврядування в аспекті конституційної реформи / Ю. М. Тодика // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого са­моврядування в Україні : матеріали міжнар. наук-прак. конф. (м. Харків, 25 трав­ня 2004 р.) / за ред. проф. Ю. П. Битяка. - С. 5.

[1] Мирошниченко Е. Шаги к самоуправлению / Е. Мирошниченко // Народ­ный депутат. - 1992. - № 17. - С. 48.

[1] Бондарь Н. С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обеспече­ние прав и свобод в местном самоуправлении [Текст]: [учеб. пособие] /Н. С. Бон­дарь. - М. : Городец, 2004. - С. 50.

Місцеве самоврядування в Україні являє собою систему, яка складається із сукупності демократичних організаційних форм (виборів) та інститутів прямої безпосередньої демократії (рефе­рендумів), інших форм волевиявлення населення відповідної ад­міністративно-територіальної одиниці й виборних та інших ор­ганів, що реалізують його цілі, завдання та функції1.

У Конституції України закріплено лише найважливіші форми участі громадян у вирішенні питань місцевого значення - вибо­ри й референдуми; інші ж форми (загальні збори громадян за міс­цем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо) є предметом законодавчого регулювання. Розвинуте, з усталеними традиціями місцеве самоврядування сприятиме забезпеченню зба­лансованості відносин людини і держави, недопущенню повороту назад, до авторитаризму й тоталітаризму.

5. Місцеве самоврядування трактується як право. В. Шапо- вал уважає, що місцеве самоврядування є «правом і спроможніс­тю» (тобто компетенцією і водночас дієздатністю) відповідних органів2. У ст. 140 Конституції України місцеве самоврядуван­ня визначається як право територіальної громади самостійно розв'язувати питання місцевого значення. Відповідно до ст. З Європейської хартії про місцеве самоврядування це не лише пра­во, а й спроможність (але не територіальної громади, а органів місцевого самоврядування) у межах закону здійснювати регла­ментування й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населення. У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» враховано по­ложення і Конституції України, і Європейської хартії про місцеве самоврядування, а тому місцеве самоврядування формулюється як гарантоване державою право й реальна здатність територіаль­ної громади самостійно або під відповідальність органів і поса­дових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місце­вого значення.

[1] Тодыка Ю. Н. Выборы органов местного самоуправления: конституцион­но-правовой аспект [Текст] / Ю. Н. Тодыка, В. Д. Яворский. - X. : Факг, 1998. -С. 3.

[1] Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування / В. Шапо- вал // Право України. - 2002. - № 3. - С. 49.

Відсутність ч іткої законодавчої дефініції категорії «місцеве са­моврядування» призводить до виникнення на практиці проблем, пов'язаних із браком автентичності понять, що закріплені в Кон­ституції України, Європейській хартії про місцеве самоврядуван­ня, а також у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні». Ви­никає плутанина при визначенні суб'єкта, в інтересах якого має здійснюватися місцеве самоврядування, і в ході розроблення пра­вових засад функціонування механізму підзвітності, підконтроль- ності й відповідальності в цій системі. Недосконалість, притаман­на наявним нормативним трактуванням, спричиняє неоднозначне розуміння поняття «місцеве самоврядування» на практиці й пот­ребує нагального усунення вказаних недоліків на законодавчому рівні1.

Аналізуючи конституційне визначення досліджуваної кате­горії, можемо зробити висновок, що однією з ключових харак­теристик місцевого самоврядування є самостійність його фун­кціонування. Під самостійністю треба розуміти не лише право територіальної громади безпосередньо або через органи місцево­го самоврядування вирішувати питання місцевого значення без втручання інших владних структур, а й необхідність їх вирішен­ня згідно з Конституцією і законами України. Іншими словами, йдеться про єдність прав та обов'язків, самостійності й відпові­дальності територіального колективу при розв'язанні питань місцевого значення. У свою чергу діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування означає, що вони несуть потрій­ну відповідальність за наслідки вирішення питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування, — перед територіальною громадою, державою, фізичними та юридичними особами. Ок­ремі правники пропонують місцеве самоврядування сприймати як одне з політичних прав - відповідне право громадянина, який проживає в «самоврядній» адміністративно-територіальній оди­ниці2.

[1] Яворський В. Д. Основні напрямки удосконалення законодавства про міс­цеві вибори в Україні / В. Д. Яворський // Державне будівництво та місцеве са­моврядування : зб. наук. пр. - 2001. - Вип. 1. - С. 119-124.

[1] Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування / В. Шапо- вал // Право України. - 2002. - № 3. - С. 51.

46 Аналіз чинного законодавства України дає підстави дія тлумачення місцевого самоврядування як системної організації з чітким внутрішнім взаємним підпорядкуванням, яка включає (а) територіальну громаду; (б) сільську, селищну, міську ради; (в) сільського, селищного, міського голову; (г) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; (ґ) районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; (д) органи самоорганізації населення. Водночас кожне село, селище, місто має свою систему місцевого самоврядування, яка ха­рактеризується як єдністю, так і диференціацією й певною субор­динацією. У містах із районним поділом його система є найбільш складною: за рішенням територіальної громади міста або місь­кої ради згідно із законодавством можуть утворюватися районні в місті ради, які мають свої виконавчі органи й обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету. Проект нової редакції закону про місцеве самоврядування в Україні міс­тить більш широкий перелік суб'єктів системи місцевого самов­рядування, до якого додатково включаються голови районних та обласних рад і їх виконавчі апарати. Крім того, пропонується на­дати право на об'єднання не лише територіальним громадам сіл, а й територіальним громадам селищ і міст для спільного розв'язання проблем місцевого значення.

47 Місцеве самоврядування - це різновид суспільного управлін­ня. На думку В. В. Цвєткова, процеси управління властиві лише складним динамічним системам, іманентним атрибутом яких є самоуправління, тобто здатність до впорядкування системи, при­ведення її до відповідності з об'єктивною закономірністю даного середовища, до оптимізації й функціонування. Управління - це со­ціальна функція владно-організаційної діяльності, що забезпечує цілеспрямованість та узгодженість спільної праці й життя людей1. У процесі розвитку суспільства змінювалася лише питома вага са­моврядування щодо державної влади. Принцип самоврядування є універсальним, одним із найдавніших серед тих, що застосову­ються в управлінні, починаючи з ранніх стадій еволюції людсько­

[1] Цвєгков В. В. Адміністративна реформа - ефективність державного управ­ління / В. В. Цвєгков // Часопис Київського університету права. - 2002. - № 2. -С. 10.

го суспільства1. Управління суспільними справами здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог Конституції й законів України, що потребує чіткого розмежування їх повноважень і максимальної узгодженості дій між ними. М.В. Цвік зазначає, що самоврядування - це різно­вид соціального управління (врядування), в основу якого покладе­но спільне вирішення учасниками суспільних відносин суспільних справ, що поєднується зі спільною діяльністю у виконанні при­йнятих рішень2. О. В. Константий місцеве самоврядування роз­глядає як спосіб соціального управління, провідну організаційну форму здійснення влади українським народом, яка функціонує на місцевому рівні в межах положень законів України автономно від органів державної влади, наділена для реалізації своїх завдань і функцій відповідним рухомим та нерухомим майном, правом фор­мувати місцеві бюджети й забезпечена обов'язком держави спри­яти їй у цьому3. З погляду В. С. Куйбіди, місцеве самоврядування - це різновид управління складними територіальними суспільни­ми системами4.

Наведені сутнісні характеристики дозволяють виявити достат­ньо глибокий зріз організаційно-управлінського аспекту реаліза­ції місцевого самоврядування як владної функції з налагодження спільної діяльності місцевого співтовариства. Але виконання цієї функції в умовах формально наявних інститутів самоврядування може здійснюватися по-різному: від адміністративно-авторитар­них, бюрократичних методів владарювання (в тому числі тих, що

[1] Конституційне право України [Текст] : [підручник] / за ред. акад. АПрН України, докт. юрид. наук Ю. М. Тодики, докт. юрид. і політичн. наук В. С. Жу- равського. - К. : Ін Юре, 2002. - С. 485.

[1] Загальна теорія держави і права [Текст] : [підручник] / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків : Право, 2002. - С. 110.

[1] Константий О. В. Діяльність Конституційного Суду України як гарантія реалізації прав місцевого самоврядування в Україні / О. В. Константий // Пробле­ми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні : матеріали міжнар. наук-прак. конф. (м. Харків, 25 травня 2004 р.) / за ред. проф. Ю. П. Битяка. - С. 65.

[1] Куйбіда В. С. Принципи і методи діяльності органів місцевого самовряду­вання [Текст] : монографія / В. С. Куйбіда. - К. : МАУП, 2004. - С. 24.

грунтуються на принципах етнічної чи релігійної винятковості, земляцьких привілеїв, сімейності й т. ін., що деколи й проявляєть­ся на місцевому рівні) до справжніх демократичних, які повною мірою відповідають самій природі самоврядування. І хоча в ор­ганізаційно-управлінському й функціональному аспектах у всіх цих випадках можуть бути формальні підстави для характеристи­ки влади на місцевому рівні як системи самоврядування (місцеві референдуми, збори, виборні органи), реально може відбутися - і це відомо з історії - відчуження особи від місцевої влади, своєрід­не делегування населенням прав на самоврядування, на вирішення місцевих питань авторитарним місцевим керівникам1.

Представники політичних наук, зокрема О. О. Яцунська, обґрунтовує доцільність інтерпретації поняття «місцеве самов­рядування» через категорію інтенсивності, що дозволяє уявити межі його практичного застосування, пов'язати реальність самов­рядування з його часовим та просторовим поширенням та виявити закономірність: інтенсивність можливого самоврядування перебу­ває у зворотній залежності від необхідного поширення самовряду­вання і у зворотному відношенні до тривалості необхідного само­врядування2. Термін «інтенсивності» був уведений до наукового обігу американським політологом Дж. Сарторі. Використовуючи такий підхід, О.О. Яцунська приходить до висновку, що ця кате­горія дозволяє фіксувати межу тотожності терміна своєму прак­тичному втіленню.

Сьогодні налічується більше ЗО визначень поняття «місцеве самоврядування». Узагальнивши їх, можна виділити три основні напрямки в його трактуванні: юридичний, адміністративно-уп­равлінський та політологічний. Наявність таких різних концепту­альних підходів до розуміння місцевого самоврядування в основ­ному пов'язана з неоднозначним розумінням джерела та природи

[1] Бондарь Н. С. Гражданин и публичная вдасть: Конституционное обеспече­ние прав и свобод в местном самоуправлении [Текст]: [учеб. пособие] / Н. С. Бон­дарь. - М. : Городец, 2004. - С. 68.

[1] Яцунська О. О. Світовий досвід місцевого самоврядування та перспективи його інституціонально-системного втілення в Україні : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. політ, наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути і процеси»/ О. О. Яцунська. - Одеса, 2001. - С. 3.

влади, яка здійснюється територіальними колективами громадян й органами, які вони обирають, та їх взаємодією з органами держав­ної влади.







Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 955. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия