Рекомендації. до теми 7.1. «Маркшейдерський контроль під час проведення гірничих робіт біля старих гірничих виробок»до теми 7.1. «Маркшейдерський контроль під час проведення гірничих робіт біля старих гірничих виробок» Особливе місце в забезпеченні вимог Правил безпеки і нормативних документів на усіх стадіях робіт по освоєнню родовища займає маркшейдерська служба, важливість якої в умовах підвищеної небезпеки гірничого виробництва складається у тому, що їй приділяється першорядна роль і відповідальність у прийнятті остаточних рішень, безумовних до виконання усіма другими спеціалістами і робочими. Важливо щоб маркшейдер не тільки добре володів і уміло використовував свої професійні знання, але і досконало знав вимоги ПБ, ПТЕ, інструкцій і Вказівок по попередженню аварій і нещасних випадків, методику будування небезпечних зон, а також ступінь своєї відповідальності і функції в забезпеченні безпечного ведення гірничих робіт. У вугільній промисловості щорічно під час складання програми розвитку гірничих робіт визначається кількість і характер небезпечних зон, які заносяться в книгу обліку небезпечних зон. Щоквартально головний маркшейдер вищестоящої організації виконує контрольну перевірку правильності визначення небезпечних зон, обліку і відображення їх на планах гірничих робіт. При веденні гірничих робіт в небезпечних умовах наказом по підприємству створюється постійно діюча комісія під головуванням головного інженера, у склад якої обов’язково входить головний маркшейдер шахти. Одним із головних завдань комісії є визначення небезпечних зон і нанесення їх на плани. Маркшейдерська служба зобов’язана своєчасно попереджати про підхід діючих виробок до небезпечної зони. Для цього складається проект безпечного ведення гірничих робіт в небезпечних зонах, з якими ознайомлюють виконавців робіт: керівників дільниці, службу ВТБ, бурових майстрів і робочих, які зайняті на їх виконанні. Повинен бути установлений постійний контроль за безумовним виконанням заходів, передбачених у проекті. Опасні зони можуть бути пов’язані із старими затопленими гірничими або загазованими виробками. Під час ведення гірничих робіт поблизу старих погашених виробок повинні виконуватися інженерні заходи по попередженню раптових проривів води або газу у діючі виробки. Залежно від ступеня вірогідності розташування старих виробок визначають розміри небезпечних зон і заходи, які забезпечать безпечне ведення гірничих робіт, при цьому в обов’язки маркшейдерської служби входить визначення вірогідності контура старих робіт, розрахунок ширини бар’єрного цілика-межі безпечного ведення гірничих робіт, затвердження і нанесення його на маркшейдерські плани. Контур старих робіт вважається вірогідним, коли існують данні маркшейдерських зйомок, виконані згідно із технічною інструкцією після повної зупинки гірничих робіт, а правильність нанесення на плани можна перевірити по даним зйомок. Контур вважається вірогідним при наявності планів гірничих робіт, журналів обчислення координат теодолітних зйомок і виміри гірничих виробок після їх зупинки. У разі, коли об’єктивність зображеного на планах контура не підтверджується маркшейдерською документацією, контур вважається невірогідним. Відповідальність за вірогідність затоплюваних виробок несе маркшейдерська служба. При вірогідному контурі старих робіт установлюється межа зони бар’єрного цілика, а при невірогідному контурі – межа безпечного ведення гірничих робіт, ширина якої обчислюється, але не менше 20м для пластів потужністю до 3,5м і кутом падіння до 30о. На пластах потужністю більше 3,5 і кутом падіння більше 30о бар’єрні цілики не залишають, а при підході діючих виробок до затоплених виробок ведуть відкачку води із старих виробок. У разі випадків дозволяється залишати бар’єрні цілики, розміри яких обчислюють. Ширина бар’єрного цілика у затоплених стволів, шурфів обчислюється, але не менше 20м у всіх напрямах. При визначенні межі безпечного ведення гірничих робіт зважають на всю документацію, яка є в наявності, а також використовуються опитування старожилів. Як правило, її величини коливають до 200м інколи до 300м. Проекти визначення межі небезпечних зон повинні обов’язково підписуватися головним маркшейдером, головним геологом і затверджує головний інженер шахти, а в окремих випадках технічний директор об’єднання, не пізніше як за 2 місяця до підходу діючих виробок до межі небезпечних зон. Після затвердження проекту маркшейдерська служба наносить червоною тушшю на плани гірничих робіт межу небезпечної зони із вказівкою коли і ким затверджені. Ескізи з відображенням відстані до небезпечної зони видаються дільничним маркшейдером головному інженеру, начальнику дільниці за місяць до підходу до небезпечної зони. Ведення гірничих робіт на відстань менше 200м від затоплених виробок без спеціального проекту не допускається.
Література: 1. В.И.Борщ-Компаниец, А.М.Навитный, Г.М.Кныш. Маркшейдерское дело. М.: Недра, 1985. 2. Правила безпеки у вугільних шахтах. НПОП 10.0-1.01-10. Київ, 2010.
|
