В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

У контексті вимоги гуманітарно-антропологічного розвитку сучасної цивілізації здійснюється аналіз техногенного розвитку, основу якого становить технологічний імператив, внаслідок чого зростає технізація людини та її діяльності.

Ключові слова: наука, техніка, людина, технологічний імператив, антропологічна криза, гуманізація, постіндустріальне суспільство, технократизм, експансія техніки, цивілізація, культура, техносфера.

 

Сьогодні наука і техніка зі засобу зміни природи перетворюється в інструмент конструювання світу загалом. У цьому конструюванні основною метою та цінністю повинна виступити людина. Раціоналізована під впливом сучасної науки техніка, яка виступає як інструмент задоволення прагматичних інтересів суспільства, сьогодні перетворюється в надособистісну силу. Вирішення проблеми всесторонньо небезпечної експансії техніки гостро стоїть на часі і вимагає гуманітарної експертизи, створення та обґрунтування нової парадигми взаємозв’язку людини, науки, техніки, технології і суспільства, а також переорієнтації науки, техніки і технології з технологічного імперативу на антропологічний.

Проблеми, які накопичувались упродовж ХІХ–ХХ століть і які пов’язані з наукою, технікою і технологією як провідними чинниками суспільно-історичного процесу, у ХХІ ст. поставили під сумнів не лише реальність гуманістичних імперативів розвитку європейської цивілізації, а й її майбутнє як таке. Актуальним сьогодні постав процес гуманізації науково-технічного поступу як подолання технократичних тенденцій і переорієнтації спрямованості науково-технічної діяльності на всебічний розвиток особистості, її самотворчих інтенцій, ствердження цінностей телерантності, взаємоповаги, морально-духовних цінностей. Пусковими механізмами гуманізації науково-технічного розвитку можуть виступити нова стратегія у взаєминах із природою та визначення гуманітарно-антропологічних імперативів науково-технічного поступу, які запрацюють за умови морально-політичної відповідальності особи і суспільства.

У першій половині ХХ ст. всебічній критиці було піддано положення людини в індустріальному суспільстві та кризу культури. Найбільш значними дослідниками «кризи нашого часу» стали П.Сорокін, Ортега-і-Гассет, Г.Маркузе, Р.Гвардіні, Е.Фромм, Б.Вишеславцев, М.Бердяєв та ін. Так, наприклад, Х.Ортега-і-Гассет вказував на тенденцію варваризації суспільства як результату описаного ним «повстання мас», панування в соціумі «масової людини». На «одномірну людину» і причини її виникнення акцентував Г.Маркузе. Р.Гвардіні вказував на протилежність результатів діяльності сучасної людини і справжньої людської мети, на збунтовану проти людини цивілізацію, зокрема владу, на «не-культурну культуру». М.Бердяєв найбільше застерігав від надмірної віри в техніку та безмежну владу над природою і людиною з боку безособових соціальних сил, тотальної раціоналізації свідомості людини, а звідси – втрати смислу людського існування. О.Шопенгауер боявся повного домінування цивілізації над культурою. П.Сорокін звертався до критики «чуттєвої культури» індустріальної епохи, яка приречена на загибель внаслідок ціннісного релятивізму, що переходить в нігілізм. Е.Фромм і Б.Вишеславцев зазначали, що в пізньоіндустріальному суспільстві людині протистоїть колосальна організаційна система у вигляді держави і сучасної промисловості, функціонуючи у власних, часто далеких від людини, а то і ворожих їй інтересах, вони повністю перетворюють людину в об’єкт, при цьому відбувається процес перетворення людини у річ. За словами Е.Фромма, «людина, охоплена тривогою, готова піддатися спокусі віддати всю свою свободу всіляким диктаторам або втратити її, перетворившись в маленький гвинтик машини: не у вільну людину, а в добре нагодований і добре одягнений автомат» [14, с. 9]. П.Тілліх у праці «Мужність бути» підкреслював, що добре відлагоджені механізми технічного контролю над природою, а також вишукані методи психологічного контролю над особистістю і організаційний контроль над суспільством перетворюють людину на допоміжний засіб функціонування техніки [13, с.132].

Мета дослідженняполягає у спробі осмити роль науки і техніки у сучасному цивілізаційному процесі стосовно людини та її місця в системі соціально-економічних зв’язків та мети її існування у постіндустріальному суспільстві, вплив технократизму, небезпечної експансії техніки на різноманітні сфери людського життя та гуманітарну кризу. Об’єктом дослідження є наука і техніка в постінформаційному суспільстві. Предметом дослідженняєроль та вплив науки і техніки в сучасному суспільстві на людське існування, внутрішній світ людини.

Технологічний імператив, що проявляється як диктат технічної раціональності, здійснив значний вплив на внутрішній світ людини, сформував її новий світогляд, розширив сфери її діяльності, забезпечив більш комфортні умови життя. Наслідком стає масове переконання в тому, що наука і техніка несуть переважно благо для людства. Це служить причиною певної логіки технічних перетворень, яка зводиться до того, що поставлені соціумом цілі досягаються в основному технічними способами, реалізація цілей відбувається без всесторонньої оцінки можливих майбутніх наслідків. Як правило, акцент робиться на позитивних сторонах і замовчуються негативні наслідки. Технологічний імператив, «запущений» у світ людини, не зважає ні на природу, ні на людину, все більше виходячи з-під суспільного контролю, він нав’язує соціуму свій метод існування. Подібна експансія може виявитися пагубною для природної еволюції всього живого.

У наш час особливу актуальність набуває відомий категоричний імператив І. Канта: людина – завжди мета і ніколи – не засіб [5]. Проте сьогодні творець техносфери виступає не тільки суб’єктом, діяльною істотою, але й її продуктом, тобто об’єктом і заручником власного творіння. У цьому полягає сутність антропологічної (гуманітарної) кризи. Як зазначає російський філософ, професор Брянського університету Н.Попкова, формування техносфери відкрило перед людьми небувалі можливості зростання матеріальної забезпеченості та безпеки існування. Але надії на побудову ідеального суспільства, яке б дозволило досягнути бажаних особистісних та суспільних благ, не справдилися. Побудова досконалого постіндустріального суспільства виявилася утопією, а при детальному аналізі сучасного суспільства з’язувалося безліч проблем та протиріч. Людство керується не потребами людини, а загальними системними закономірностями техносфери [11, с.103].

Відомі російські вчені В.Стьопін і В.Толстих, досліджуючи закономірності сучасної техногенної цивілізації, прийшли до висновку, що людство «техносферизуючись» пожинає плоди «первинного порушення рівноваги між інструментальним (техніко-технологічним) й організмічним відношенням до світу і до самого себе», а «основу техногенного цивілізаційного життєустрою складає виключно інструментальне відношення до світу, тобто перетворення всього сутнього на засіб для індивідуального виживання» [11, с.13-14]. У результаті несвобода людини не зменшується, а збільшується, крім цього, на догоду матеріальним здобуткам люди приносять в жертву природні і духовні цінності.

Видатний російський філософ ХХ ст. М.Бердяєв звернув увагу на можливий сценарій розвитку цивілізації, вказуючи: «Інколи уявляється така жахлива утопія. Машини самі будуть діяти в досконалості і досягати максимальних результатів. Останні люди самі перетворяться на машини, але і вони згодом зникнуть за непотрібністю і неможливістю для них органічного дихання і кровообігу. Природа буде підкорена техніці. Нова дійсність, створена технікою, залишиться в космічному житті. Але людини не буде, не буде органічного життя» [5, с.157]. Як зазначає російський філософ Р.Баландін, нинішнє покоління існує в техносфері, обслуговуючи її, виконуючи функції, задані техносферою, «задовільняючи потреби техноречовини, являючись штифтиками (за Достоєвським) всепланетарного надмеханізму» [3, с.111]. Р.Баландін наводить слова одного із фундаторів футуризму Томмазо Маринетті, який заявив ще на початку ХХ ст.: «Закінчилось панування людини. Наступає вік техніки!» [3, с.111-112].

Осмислюючи історію, М.Бердяєв зауважив, що життя робиться все більш і більш технічним. Машина накладає свій відбиток на дух людини, саме мислення в цивілізації робиться технічним, будь-яка творчість і будь-яке мистецтво набувають все більш і більш технічного характеру [4, с.168]. Російський мислитель зауважує, що в цивілізації підмінюються цілі життя засобами життя, знаряддями життя [4, с.169]. Машина отримала магічну владу над людиною. [4, с.170].

Німецький мислитель Ф.Ніцше вважав: «Коли влада над природою здобута, то цією владою можна скористатися, для того щоб трудитися над подальшим розвитком самого себе: воля до влади як самопідвищення і посилення» [10, с.234]. Проте людина надала перевагу підпорядкуванню техніці (телевізору, автомобілю, персональному комп’ютеру) заради комфорту, постійно збільшуючи кількість різноманітних засобів для життя, включилась у перманентну гонку за цими засобами, неусвідомлюючи при цьому мети свого буття. «Торжество техногенної людини означає подальше укріплення на Землі панування техноречовини, пригнічення сфери життя (біосфери) техносферою» [3, с.113]. На думку М.Бердяєва, механічність, технічність і машинність нашої цивілізації протилежні органічності, космічності і духовності, а отже, гуманізму будь-якого буття [4, с.171]

У ході техногенного розвитку піддаються суттєвій техносферній трансформації людські якості, трансформується не тільки біосфера, в якій існує людина. Трасформація стосується і самої людини, її тіла, психіки. Людина все більше занурюється у штучний світ, втрачаючи при цьому свої природні якості й набуває соціально-техногенних якостей. Досліджуючи взаємодію техносфери, біосфери і ноосфери, академік МАІ при ООН Е.Демиденко відзначає не тільки все більшу зміну людської тілесності – її нахил в бік штучності і зростання необхідності техносферного втручання для збереження здоров’я і життя сучасної людини, але і наявність трансформацій у людей на інтелектуально-емоційному рівні, наприклад, інтеграція індивідуальної свідомості з віртуально-комп’ютерним світом. Дослідник підкреслює, що в результаті таких трансформацій людина «стала стрімко видозмінюватися і втрачати свої звичні природно-функціональні якості, набуваючи соціальних і соціально-техногенних якостей» [6, с.108]. На думку українського філософа В.Мельника, змінюється не лише довкілля, але «формується і розвивається техносфера як «друга природа», внаслідок чого трансформуються два взаємопов’язані світи – світ буття людини і внутрішній світ самої людини, її визначальні сенсожиттєві цілі й цінності» [9, с.495]. Під сумнів ставиться самоцінність людської долі.

Технологічна агресія призводить до краху людського в людині, згубних перспектив втрати людської ідентичності. Людина в умовах глобалізації, планетарної й особистісно-індивідуальної технізації перетворюється на об’єкт маніпулювання в технотронному суспільстві. Процеси необмеженої експансії техніки пов’язані з поширенням та іплементацією у соціальну практику ідеології технократизму. Філософсько-методологічна рефлексія науки і техніки акцентуючи увагу на гуманітарному аспекті спрямованості науково-технічного прогресу дасть можливість реалізації гуманістичних цінностей та перспектив оптимістичної моделі цивілізаційного поступу.

Сучасний німецький філософ, професор університету Ростока Гайнер Гаштейд вважає, що необхідно розвивати просвітницький проект стосовно технічного прогресу і пропонує своєрідну «пошукову матрицю» етики техніки, яка б опералася на наступні принципи: узгодженість з основними свободами людини; підтримка основних свобод людини; забезпечення соціальної справедливості; однакові шанси для майбутніх поколінь; гідне життя людини [1, с.257]. Реалізація такої етичної програми для нашого часу достатньо песимістична, оскільки залежить від політично-соціальних чинників, які цілком визначаються технократичним дискурсом.

Цілком природним та необхідним є прагнення філософів з’ясувати сутність техніки, технічного прогресу загалом, виявити закономірності та межі технічної діяльності, науково-технічного прогресу, встановити міри експансії техніки. Тобто проблема полягає у розв’язанні завдань про власне людські виміри технічного феномену, встановлення і закріплення гуманітарного імперативу технічного розвитку.

Наука і техніка в умовах ринкових відносин має односторонню направленість – одержання економічного ефекту. Саме тому науково-технічний прогрес прораховується через призму економічної ефективності. Технічна раціональність трактується як економічна доцільність і перетворюється на глобальну, незалежну, самодостатню силу, яка інтенсивно розвиваючись, тепер сама впливає на нашу життєдіяльність, сама визначає раціональність світобудови. Людина створює собі штучний світ – техносферу, яка диктує свої умови, роблячи маніпуляції над природою, людиною і соціумом, при цьому не рахуючись з гуманізмом та його принципами.

У контексті вимоги гуманітарно-антропологічного розвитку сучасної цивілізації важливим є визнання постійно зростаючої технізації людини та її діяльності як цілком закономірного явища, а технологічний аспект прогресу суспільства є, по суті, його атрибутом. Йдеться не лише про технізацію різних сфер життєдіяльності як самоцілі, коли технологія, техніка зі способу досягнення цілей розкріпачення духовності, свободи самовиразу особистості, повної реалізації її творчих засад перетворюється на самостійний, незалежний чинник буття, стає його суттю, смислом. У результаті технізації життя як індивіда, так і суспільства наступає етап, коли духовність «виштовхується» з трудового процесу, а сама праця набуває ознак рутинності, бездуховності. К.Ясперс з цього приводу писав: «Праця без затрат духовних сил вже не є необхідним засобом на службі сформованої свідомості і стає самодостатньою. Людина занурюється в стан, в якому свідомість відсутня або губиться» [16, с.119].

Проблема полягає в тому, що моральні засади як визначальні імперативи життєдіяльності в умовах техногенної цивілізації просто перестають бути такими. В.Князєв застерігає про можливість заміщення контактів людини з реальним світом та іншими людьми роботою з інформацією, творчістю інформаційних моделей, буттям лише у світі знань та інформаційно-модельованих світів. А це може призвести до відчуження та самозамикання людини у створеному нею світі, до виникнення у «суспільній формі руху матерії своєрідних «чорних дірок», непроникних, замкнутих культурних світів, а в кінцевому підсумку – до стану масової соціальної шизофренії» [8, с.5].

Створені суспільні відносини на засадах технократизму, де суспільною цінністю виступає технологічний імператив, який завуальований ліберальною ідеологією – це відносини маніпулювання інструментально-одномірними істотами, які покликані виконувати певні соціально-технологічні функції, отримуючи за це на самовідтворення споживчий матеріальний та культурний продукт, що технологічно створений. Людська духовна сутність, на думку В.Мельника, набуває ознак і перетворюється на елементарний комп’ютер для раціоналістичної поведінки і виконання чітко визначених функцій у заздалегідь заданій ціннісно-прагматичній суспільній техногенній системі [9, с.506].

Технологічний імператив підносить техніку «до рангу абсолюту», в такому випадку все інше і, насамперед, «людина, має рівнятись на цей абсолют, будуватися за його образом і подобою», тобто перетворитися на машину-автомат [2, с.32]. Ідеологію технократизму задає науковий раціоналізм, перетворюючись на диктат технічної раціональності.

Техніка – це одна із інтерпретацій людиною самої себе, техніка задає горизонт буття людини, вона не стільки інструмент, скільки світоглядна позиція людини, одна із внутрішніх можливостей її екзистенції та вибору способу нашого буття. Сформулювавши етичний принцип благоговійності перед життям, А.Швейцер висунув імператив – прагнути бути і залишатися Людиною [15]. Це в повній мірі відповідає думці М.Мамардашвілі: людина – це постійне зусилля бути людиною.

Висновки. Отже, актуальним і необхідним кроком на шляху гуманізації техніки і науково-технологічної діяльності є фундаменталізація цієї проблеми. А саме гуманізація науково-технічного розвитку ґрунтується на фундаментальному, теоретико-концептуальному підході до аналізу не просто техніки і технічного загалом, а всібічного, системного дослідження техносфери як нової багатокомпонентної реальності, що включає людину, природу, технологію і суспільство, та розвивається за внутрішньо властивими їй закономірностями. Проблему гуманізації сучасних технологій та науково-технічної діяльності варто розглядати у площинах необхідності об’єктивного пізнання природних явищ та технологій їх використання, дослідження на рівні фундаментального пошуку закономірностей розвитку нової реальності – техносфери як комплексного соціоприродно-технічного утворення, заміни вихідних цінностей та установок вченого, інженера, економіста, менеджера, політика і т.д. Гуманітаризація науки, техніки, політики та інших сфер людської діяльності – це один із важливих шляхів їх гуманізації.

Питання гуманітарного осмислення науки, техніки і технології непрості, проте надзвичайно важливі й актуальні, що потребують ґрунтовного осмислення. Завдання, яке стоїть на часі перед вченими та освітянами у ХХІ ст., – донести широкому загалу не тільки те, що таке людина взагалі, але й те, якою людина стає в техносфері і які її перспективи хоча б на найближче майбутнє. Якщо не потурбуватися і не скеровувати розвиток людства в гуманітарне русло, то віддаленого майбутнього може і не настати. Звідси постає необхідність в об’єднанні людства в ім’я гуманізму, не порушуючи законів єдності природи і людини, укріплюючи творче начало людини, утверджуючи планетарний союз між людьми, створюючи світ культури для збереження природи, людини і миру. Головна трудність на цьому шляху – подолати технологічний імператив і техногенну людину.