Історія української літературної критики / М. Д. Бернштейн, Н. Л. Калениченко, П. М. Федченко та ін. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 9 – 30.

 

ПОЕТИКИ (від грецького тсоїтіті/л — майстерність творення). «Словник іншо­мовних слів» подає три значення слова поетика: 1) наука про художню літературу, теорія літератури; 2) теорія поезії (ком­позиція, образність мови, ритміка, риму­вання тощо); 3) система художніх прин­ципів того чи іншого літературного напря­му або окремого поета.

Поява поетик в Україні пов'язана з виникненням шкільної освіти. Спершу елементи поетики включалися до підруч­ників з граматики. Так, розділ «О метр'Ь» ввійшов до «Граматики словенської» Лав-рентія Зизанія (1596), розділ «О степенєх стіхотворння м*Ьрн» — до «Грамматіки словенскія» Мелетія Смотрицького (1618; 1619); є відомості про правила версифікації у «Граматіці або писмениці язьїка словен-скаго...» (Кременець, 1638).

Збереглося кілька поетик XVII ст., серед них — 1671 р., «Рош Сазіаііш» (1685), 1687 р., «Ьео Кохоїаїшз» (1693), «Ьуга» (1696); київська поетика «ІлЬет агІІ8 роеіісае...» (1637) вважається загубленою. Поетик із XVIII ст. збереглося більше.

Курс навчання в Києво-Могилянській академії складався з восьми класів або «шкіл»: фари або аналогії, інфими, гра­матики, синтаксими, поетики, риторики, філософії, богословія. Термін навчання — дванадцять років (у філософському класі навчалися два роки, у богословському — чотири). Курси поетики й риторики нале­жали до найулюбленіших у Києво-Моги-

ляиській академії (позаяк у XVII—

XVIII ст. «по искательству совершенного знанія й науки» учням дозволялося зали­шатися в тому чи іншому класі не один рік, то були випадки, коли в класі поетики або риторики окремі учні навчалися по кілька років). Курс поетики умовно складався з двох частин — загальної і часткової (при­кладної).

Спираючись на «Поетику» Арістотеля, «Послання до Пізонів» Горація, а також на поетики Ієроніма Віди, Юлія Цезаря Скалігера, Якова Понтана, Якова Масена та ін., українські викладачі поетики скла­дали власні підручники з поетики (як

правило, рукописні). Загальна поетика включала в себе визначення поезії, тлу­мачила матерію і природу поезії, роз­повідала, що таке наслідування, вигадка, віршова мова тощо.

Прикладна або часткова поетика при­свячувалася видам поетичних творів, пра­вилам їхнього складання; тут же пропону­валися зразки поетичних творів. Обов'яз­ковим було написання викладачем дра­матичного твору й підготовка вистави за ним. Учні в класі поетики здобували знан­ня про стиль, період, тропи й фігури, рит­міко-інтонаційні особливості періоду, а також про епічну, драматичну, сатиричну, буколічну, елегійну, ліричну, епіграма­тичну, курйозну й фігурну поезію. Вони дізнавалися про емблеми, символи, ієро­гліфи, про загадки, байки та апологи, пародію.

Як правило, всі приклади бралися з латиномовних текстів. В окремих випадках за приклад правили польськомовні зразки. Лише у XVIII ст. почав вивчатися україн­ський силабічний вірш (поетика Гедеона Сломинського). Часом від смаку викладача залежало, жити чи не жити тому чи іншому виду поезії (порівн. наслідки негативного ставлення Феофана Прокоповича до кур­йозної поезії).

Серед викладачів поетики були Іла-ріон Ярошевицький (Ярошевський), Іларіон Мигура-Плаксич, Феофан Проко-пович, Лаврентій Горка, Максентій Щир-ський, Паїсій Клепиць, Симон Коха-новський, Нектарій Трояновський, Ми­хайло Слотвинський, Інокентій Неру-нович, Феофан Трохимович, Мшрофан Довгалевський, Сильвестр Ляскоронський, Павло Конюскевич, Варлаам Лащевський, Тихон Александрович, Гедеон Сломинський, Георгій Щербацький та ін.

Літ.: Петров Н. Й. О словесних науках й литературньгх занятиях в Киевской академии от начала до ее преобразования в 1819 году // Тр. Киев. духовной академии. 1866. Т. 2. № 7; 1866. Т. 3. № 11; № 12; 1867. Т. 1. № 1; 1868. Т. 1. № 3; Попов П. М. З історії поетики на Україні (XVII— XVIII ст.) // Матеріали до вивчення історії української літератури. Т. 1. Давня українська література. Доба феодалізму — до кінця XVIII ст.). К., 1959; Сивокінь Г. М. Давні українські поетики. X., 1960; Довгалевський Митрофан. Поетика (Сад поетичний). К., 1973; Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року //

Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI—XVIII ст. К., 1981; Наливайко Д. С. Київські поетики XVII — по­чатку XVIII ст. в контексті європейського літературного процесу // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI— ХУЛІ ст. К., 1981; Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К., 1983.

Історія української літературної критики / М. Д. Бернштейн, Н. Л. Калениченко, П. М. Федченко та ін. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 9 – 30.

 

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ ДУМКИ

ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ

НА УКРАЇНІ

Кінець XVIII — початок XIX ст.— час корінних змін в економічному, суспільно-політичному і культурному житті україн­ського народу. Це був період руйнування феодальних відносин і розвитку капіталіз­му, період активного формування україн­ської нації. Криза самодержавно-кріпос­ницької системи, розвиток капіталістичних відносин сприяли дальшому загостренню класових суперечностей в країні, активі­зації революційно-визвольного руху.

Війна 1812 р., в якій проти полчищ На-полеона пліч-о-ліліч виступали представни­ки різних народів Росії, збудила патріо­тичну гордість, сприяла активізації су­спільного й духовного життя, поширенню вільнолюбних ідеалів. З цими процесами тісно пов'язані діяльність таємних полі­тичних організацій, декабристський рух, що охопив ряд центрів країни, у тому чис­лі кілька губерній на півночі України.

Яскравими виявами вільнолюбних ви­звольних прагнень були і стихійні ан­тикріпосницькі селянські повстання, рево­люційні заворушення в армії та серед сту­дентства. Проти самодержавного гніту царської Росії та цісарсьцрї Австрії спря­мовувались польське повстання 1830 р., діяльність таємних революційних поль-

ських гуртків, в яких, брали участь і чи­мало, представників передової української молоді.

Вилив республіканських ідей декабрис­тів, польського національно-визвольного руху, політичних та загальнокультурних ідей всеслов'янського відродження відбив­ся на програмних документах першої української політичної таємної організа­ції — Кирило-Мефодіївського товариства (1846).

Могутнім поштовхом до дальшого по­силення революційних настроїв та активі­зації визвольної боротьби серед україн­ського народу були події буржуазно-де­мократичних революцій в країнах Захід-

ної ^Європи. Найважливішими результата­ми 'революції 1848 р. в Австрії були ска­сування кріпосного права, поступове утвердження капіталізму в усіх сферах економічного і політичного життя.

Розгром Кирило-Мефодіївського товари­ства і петрашевців, поразка революції в Австрії, жорстоке придушення будь-яких проявів вільної думки відкрили в Росії й Австрії смугу політичної реакції, що відбилося на всіх сферах суспільного жит­тя, зокрема розвитку культури українсько­го народу.

Посилення визвольних прагнень,' соці­ального¹ і політичного протесту (у тому числі польське повстання 1863 р.) зумо­вило революційну ситуацію в Росії кінця 50-х — початку 60-х рр. XIX ст. Це був початок нового, буржуазно-демократично­го, періоду визвольного руху в Росії, ідео­логами якого були М. Чернишевський, О. Герцен, Т. Шевченко, М. Добролюбов. З іменами М. Чернишевського, братів О. і М. Серно-Соловйовичів пов'язана діяль­ність таємного революційного товариства «Земля і воля» (1862), члени якого вели революційну пропаганду і на Україні.

Грабіжницька земельна реформа 1861 р. і половинчасті, помірковані реформи в

різних сферах економічного й державного життя країни не вивели самодержавну систему зі стану глибокої кризи. Боротьба

проти численних залишків кріпосництва протягом багатьох десятиліть складала