Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Quot; Павловский А. Грамматика малороссий-ского наречия.—Спб., 18Г8.— С. 107.




дини. Виховати правильний смак чи ви­правити смак зіпсований — одне з прак­тичних завдань естетичних курсів -поетики й риторики.

Людина як частка природи (людина взагалі, абстрагована від часових і соці­альних ознак) має здатність адекватно відображати природу за допомогою, по­чуттів і розуму, саме цей акт лежить в основі мистецького «подражаняя при-роде».

Здійснюючи такий акт, поет (поезія) на відміну від вітії (риторики, прози), що сприймає природу такою, якою вона є, «в мислях своих украшает й даже, так сказать, переделнвает ее на свой вкус» 20. Отже, прикметними особливостями поезії 4 оголошуються фантазія, домисел, харак­тер і міра яких визначають міру таланту поета.

Загальні естетичні положення розвива­лися й конкретизувалися в більш при­кладних книгах Рижського — «Избранньїе , вопросьі с ответами из российской рито­рики» і «Наука стихотворства».

Для книг Рижського загалом характерні традиційне розуміння постулатів класи­цистичної естетики і певна відірваність від конкретної художньої практики. Але -ін­коли автор робить спроби по-новому ви­тлумачити окремі положення з орієнта­цією не лише на західноєвропейські авто­ритети (Буало, Баттьо, Ешенбурга), а й на вітчизняні, зокрема Ломоносова.,

Так, у своєрідному зведенні законів «изящного подражания» — «Введений в круг словесности» — висловлено чимало цікавих, практично цінних і плідних ду­мок про походження й закономірності функціонування, розвитку й збагачення основи словесного мистецтва — мови. Слі-ДОМ за Ломоносовим Рижський ратує за розвиток національного елемента в мисте­цтві, вважаючи, що «безрассудно прези-рать своє собственное, если оно ни в чем не уступает чужому»21.

Саме тому Рижський для ілюстрацій певних положень Буало, Баттьо нерідко використовує літературні зразки з Ломо­носова, Державіна, Хераскова і навіть,.. Петрова, що в принципі суперечило есте-

20 Рижский Й. С. Наука стихотворства.— Спб., 1811.—С. 9.

- Рижский Й. С. Введение в круг иости.— Харьков, 1806.— С. 38.

тиці Буало, який пародію Скаррона на «Енеїду» Вергілія взагалі поставив поза справжнім мистецтвом.

Рижський не просто включає в коло лі­тературних жанрів 'епічну пародію, в якій «стихотворец важньїе зпические лица, на-ходящиеся в - зпической позме, делает смешньїми, -приписнвая им про-стонародние мьісли, чувство-вания, поступки», а й високо оці­нює літературні достоїнства «Вергилиевой ЗнеидьІ, вьівороченной наизнанку г. Оси-повьім»м.

Якщо ж літературні достоїнства творів цього жанру вимірювати рівнем комічного зниження високої епіки й наближення до народного життя, думок, почувань і вчин­ків, то, звичайно, ще вищої оцінки заслу­говувала б «Енеїда» Котляревського. Важко припустити, що видана більш як за десять років перед згаданою книгою Рнжського «Енеїда» Котляревського — до­сить вже популярна на Україні — була невідомою ректорові Харківського універ­ситету. Крім того, є достатньо підстав ду­мати, що й Котляревському були відомі праці популярного харківського вченого. Так могли зустрінутись і взаємно обумо­витись думки визначного естетика про шляхи демократизації літератури і худож­ня практика письменника, який своєю творчістю цей процес утверджував.

Ще в більшій мірі ідеї,Рижського могли впливати на теоретичну думку в Харків­ському університеті і навколо нього та на літературну практику ранніх харківських журналів.

Праці Рижського були основою тих кур­сів з естетики, які після смерті вченого читали в Харківському університеті його наступники й учні — І. Срезневський, М. Паки де Совіньї, Є. Філомафітський, В. Джунковський, А. Могилевський, А. Гевліч, М. Архангельський та ін. Вплив Рижського відчувається й на виданих то­ді ж у Харківському університеті таких учбових посібниках, як «Риторика» А. Мо-гилевського (1817), «Опьіт краткой рито­рики» І. Срезневського (1822), працях з естетики («Об изящньїх художествах у греков й их влиянии на нравственность» В. Джунковського (1819) та ін.), опублікованих у харківських журналах.

Однією з практично цінних ідей у ро­ботах Рижського та його послідовників була думка про високу місію мистецтва, його роль у моральному й естетичному вихованні людини, піднесенні морального духу, загартуванні характеру й волі, об­лагороджуванні почуттів.

Цілком закономірно, що в умовах даль­шого розвитку національної самосвідомос­ті народу, національної культури й літе­ратури естетичні погляди харківських вче­них дедалі більше еволюціонували від ме­тафізичної класицистичної нормативності до тіснішого зв'язку з живим літературно-мистецьким процесом.

Так, один із учнів Рижського А. Гевліч у дисертації «Об изящном» (1818) та статтях, опублікованих у періодиці, праг­нув враховувати національну своєрідність художніх творів, зокрема російських і українських народних пісень. Палким пропагандистом вітчизняної літератури ви­ступав І. Срезневський, який не просто «понимал необходимость русской ориги-нальности» і слідом за своїм учителем посилався на Ломоносова, Державіна, а й популяризував такі нові явища російської літератури, як творчість М. Карамзіна, І. Крилова і романтика В. Жуковського.

Саме в цій атмосфері народжувався ін­терес до минулого, історії українського народу, до особливостей його побуту, зви­чаїв, народної творчості — всього того, що стало потім базою розвитку й української літератури.

Активно пропаговані одним із найавто­ритетніших професорів Харківського уні­верситету, деканом словесного факультету Г. П. Успенським любов до вітчизняної історії (оскільки «напоминание о их (предков) делах й доблестях великих му-жей, тем более одноплеменннх нам явля-ется живьім училищем славн й чести»23), нетрадиційна й смілива для свого часу думка про те, що вивчення вітчизняної історії повинно включати й історію всіх народів та народностей Росії, стали своє­рідною програмою журналів «Украинский

вестник» і «Украинский журнал».

Виступам, що стосувались різних проб­лем вітчизняної (у тому числі україн­ської) культури, спочатку передували пе­рекладні чи оригінальні загальнотеорет-ич-







Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 403. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия