Тема 4. Судження.
По предоставленным данным необходимо построить интервальный ряд распределения.
Первоначально нужно определить число групп. Определение числа групп можно осуществить, используя формулу Стерджесса: k = 1 + 3,322lqN k – число интервалов; N – объем совокупности. Так как объем совокупности 28, то: k = 1 + 3,322lq28=1+3,322* 1,447158=5,8 т.е. количество групп будет равно 6. Когда определена численность групп, строится ранжированный ряд – т.е. все значения располагаются в порядке возрастания или убывания. Построим ранжированный ряд по цене за 1 кв.м.
После данного анализа следует определить интервалы группировки. Проще всего работать с равными интервалами, которые находятся следующим образом: 1) 2) 3) …до Где h:
В данном ряду максимальное значение стоимости 66666,67, а минимальное 39787,798. Таким образом:
Округляем в большую сторону. В случае, когда рассчитанная величина интервала представляет собой 3 - х, 4 - х и более значащее число, величину следует округлять до ближайшего числа, кратного 100 или 50. Таким образом h целесообразнее принять за 4500 рублей. Интервалы будут следующими:
Далее необходимо рассчитать, сколько квартир попало в каждую группу:
Составим итоговую таблицу:
В случае, когда нужно составить комбинационную группировку необходимо разбить данные еще по одному признаку можно составить таблицу следующим образом (пример):
Если второй признак количественный, то количество групп находят по формуле Стерджесса. В случае качественного признака, количество групп берется по числу значений. Произведем группировку по второму признаку:
Составим общую таблицу:
По этой группировке можно сделать вывод не только о том, сколько квартир входят в группу, но и сделать выводы о втором признаке: структура явления по этому признаку, каких квартир больше не только по всей совокупности, но и по каждой группе и т.д..
Вступ. Тема 1. Предмет та метод логіки як науки. 1.1 Логіка як наука: її предмет, метод, а також практичне значення її знань. 1.2.Основні етапи розвитку логіки. Розвиток логіки в Україні. 1.3. Єдність чуттєвого пізнання й абстрактного мислення. 1.4. Мислення й мова. 1.5. Логічна форма. Основні форми та логічна семантика. Тема 2. Визначення поняття як початкової форми мислення. Види понять. 2.1. Загальна характеристика поняття як форми мислення. 2.2. Зміст і обсяг поняття. 2.3. Види понять. 2.4. Узагальнення і обмеження понять. Тема 3. Логічні відношення та операції над поняттями. 3.1. Відношення між поняттями. 3.2. Операції над поняттями, їх классами. 3.3. Визначення понять. Тема 4. Судження. 4.1. Судження як форма мислення, види судження 4.2. Структура простого судження. 4.3. Розподіл термінів у простому судженні. 4.4. Встановлення відношень між судженнями за правилами логічного квадрата. Тема 5. Складні судження. 5.1. Класифікація суджень за основою модальності. 5.2. Складне судження, його види та істинність. Тема 6. Основні риси правильного мислення і формально-логічні закони. 6.1. Основні риси правильного мислення. 6.2. Перший закон логіки – закон тотожності. 6.3.Другий закон логіки – закон суперечності. 6.4. Третій закон логіки – закон виключеного третього. 6.5. Четвертий закон логіки – закон достатньої основи. Тема 7. Умовивід як складна форма мислення. 7.1. Загальна характеристика умовиводів. 7.2. Дедуктивний умовивід та його правила. 7.3. Категоричний силогізм. 7.4. Фігури і модуси категоричного силогізму. 7.5. Аналогія як умовивід. Тема 8. Логічні основи теорії аргументації (доведення). 8.1. Доведення та його структура. 8.2. Спростування. 8.3. Правила і можливі помилки в аргументації. Таблиці до лекцій Література для самопідготовки Словник термінів Словник логічних символів
Вступ На сучасному етапі існує життєва необхідність глибокого осмислення минулого, сучасного і перспектив наступного розвитку нашого суспільства. Вона зумовлена потребами правильного розуміння реальної дійсності, її різноманітних процесів, подій і явищ, з тим щоб ґрунтовно їх узагальнювати, робити відповідні висновки. Логіка, яка є однією з найдавніших та класичних раціональних дисциплін, спроможна створити умови для появи і зростання критичного бачення дійсності і допомогти молодій людині засвоїти європейську культуру раціонального мислення. Справді, кожна людина володіє більш чи менш досконалою стихійно сформованою, інтуїтивною логікою. Без неї вона взагалі не могла б правильно міркувати, спілкуватися з людьми тощо. Та стихійно сформована логіка ніколи не може замінити свідомо засвоєних знань законів і форм мислення. По-перше, вона не завжди спроможна вирішувати ті проблеми, які постають перед людьми. А по-друге, лише незначний відсоток людей, які не вивчали логіки, має більш-менш задовільний рівень стихійно сформованої логічної культури. Про необхідність вивчення курсу логіки свідчить той факт, що немало людей не можуть відрізнити правильні міркування від неправильних. Курс лекцій з дисципліни «Логіка» містить теми, які допоможуть студентам оволодіти теорією і практикою логіки, навчать застосуванню знань, які складають базу для опанування інших дисциплін як спеціальних, так і філософського напряму, а також сприяють формуванню абстрактно-теоретичного мислення при вирішенні конкретних соціальних, наукових та інших завдань. При відборі матеріалу перевага надавалася традиційним формальним аспектам логіки, що обумовлено програмою даного курсу, визначеною Міністерством освіти і науки України. Навчальний процес передбачає використання лекцій, ознайомлення зі спеціальною основною та додатковою літературою, виконання завдань з логіки тощо.
Тема 1. Предмет та метод логіки як науки. План. 1. Логіка як наука: її предмет, метод, а також практичне значення її знань. 2.Основні етапи розвитку логіки. Розвиток логіки в Україні. 3. Єдність чуттєвого пізнання й абстрактного мислення. 4. Мислення й мова. 5. Логічна форма. Основні форми та логічна семантика. Література. 1. Берков В. Ф., Яскевич Я. С., Павлюкевич В. И. Логика: Учеб. пособие для вузов. — Мн.: Тетрасистемс, 1996. 2. Бочаров В. А., Маркин В. И. Основы логики: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. 3. Войшвилло Е. К., Дегтяров М.Г. Логика: Учебник для вузов. — М.: Владос, 1998. 4. Ивлев Ю. Логика: Учебник для вузов: 2-е изд. — М.: Логос, 1997. 5. Конверський А. Є. Логіка: Підручник для вищих навч. закладів. — К.: Четверта хвиля, 1998. v Мета:дати знання студентам про значення вивчення курсу «Логіка», в яких напрямках розвивалася логіка; визначити основні логічні форми мислення, єдність чуттєвого пізнання й абстрактного мислення.
v Ключові поняття та терміни:абстрактне мислення, логіка, логічні форми мислення, математична (символічна) логіка, чуттєве пізнання, природні, або національні, мови, штучні мови, формалізовані мови, імя, символи,поняття, судження, умовивід. Лекція. 1. Логіка як наука: її предмет, метод, а також практичне значення її знань. Свого часу славетний німецький філософ Імануїл Кант (1724—1804) писав, що людей необхідно навчати не думкам, а тому, як потрібно мислити. Виконати це побажання, як з'ясувалося, можна лише за певних умов. Так, у тоталітарному, деспотичному суспільстві мисляча людина є зайвою. Там існують жорсткі рамки, кліше, стандарти, які підпорядковані певній ідеології. Навіщо, щоб хтось думав, аналізував, досліджував, коли є певні настанови — абсолюти, порушення яких карається? Тільки в демократичному суспільстві людині надається можливість вільно мислити, без страху висловлювати власні думки, пропонувати різноманітні варіанти розв'язання проблем і обирати з них найкращий. Але для цього вона повинна вміти мислити, міркувати, а не просто повторювати раз і назавжди завчені постулати. І тут їй у нагоді стане така наука, як логіка — єдина наука, котра безпосередньо займається розв'язанням саме цієї задачі. Проте оволодіння теоретичним матеріалом з логіки ще не означає, що людина зможе в реальних процесах мислення, спілкування з іншими людьми з успіхом його застосовувати. Це істина, яка вже неодноразово була перевірена на практиці. Галілео Галілей з цього приводу це у XVII ст. висловився так: «Як можна бути чудовим майстром у побудові інструменту, не вміючи з нього добути жодного звуку, так само можна бути великим логіком, не вміючи як належить користуватися логікою». Знайти вихід з цієї ситуації можливо, поєднавши теорію з розв'язанням практичних завдань. Лише за цих умов людина може навчитися логічно правильно мислити, не припускаючи елементарних логічних помилок в своїх міркуваннях, і розпізнавати їх в міркуваннях інших людей. Отже, розглянемо виникнення і генезис поняття логіки. Логіка зародилась і розвивалася в лоні філософії. Оскільки тривалий час мислення не виокремлювалося філософами з усього сущого, а то й ототожнювалося з буттям (точніше, буття наділялося рисами, характерними для мислення), виявити перші зародки логічної науки непросто. Термін "логіка" походить від давньогрецького слова "lоgos", що означає слово, розум, думка і має декілька значень. Сформулюємо основні значення терміну "логіка": 1) Пізнаючи світ (природу, суспільство, свою особистість), люди користуються термінами "об'єктивна логіка" та "суб'єктивна логіка". Під "об'єктивною логікою" розуміють об'єктивний хід речей, подій, незалежний від мислення, свідомості людини, тобто об'єктивну закономірність, послідовність, незворотність розвитку всього існуючого та необхідний зв'язок між предметами і явищами об'єктивного світу(в цьому значенні часто використовують висловлювання "логіка речей", "логіка подій", "логіка історії" та ін.). Під "суб'єктивною логікою" розуміють особливості індивідуального мислення людини (у цьому значенні часто використовують висловлювання "залізна логіка", "чорно-біла логіка", "чоловіча логіка", "жіноча логіка" та ін.). 2) Цей термін вживають у значенні "раціональне мислення" (лат. ratio - розум). 3) У широкому розумінні термін "логіка" означає науку, яка вивчає форми і закони мислення людини, а в більш вузькому значенні під "логікою" розуміють одержання необхідно істинного (а значить правильного) висновку, тобто коли з одного істинного висловлювання неодмінно випливає інший, теж істинний вислів. 4) У наш час цей термін має також специфічне значення як логічна система знання (формально-логічна теорія), побудована на певних принципах і аксіомах засобами особливої природної та формалізованої мови ("дедуктивна логіка", "модальна логіка", "багатозначна логіка", "логіка дії" та ін.). У даному випадку "логіка" означає абстрактну знакову модель ("формалізовану теорію"). 5) Крім перерахованих значень, термін "логіка" також використовують тоді, коли люди аналізують якісь соціокультурні феномени —наукові і філософські теорії, міфи, казки, художні твори та ін. і визначають внутрішню побудову теорій, казок, міфів, художніх творів, які зумовлені основними ідеями і розвитком думки авторів, які створили ці феномени. В цьому значенні використовують терміни "логіка теорії", "логіка міфу", "логіка казки", "логіка поведінки літературних героїв". При визначенні предмета науки логіки у логіко-філософській літературі беруть до уваги три аспекти: онтологічний (філософське вчення про буття), гносеологічний (пізнавальний) та формально-логічний. В онтологічному аспекті визначається об'єктивна основа науки логіки — об'єктивне існування предметів, явищ, процесів (емпіричних об'єктів), між якими існують різноманітні взаємозв'язки (причинно-наслідкові, просторові, часові, генетичні та ін.), тобто те, що називають "логікою речей". У гносеологічному (пізнавальному) аспекті визначаються процес відображення "логіки речей", "логіки подій" у "логіці понять" і становлення системи понять (категорій), які охоплюють сутність об'єктивно існуючих речей, явищ і процесів. У формально-логічному аспекті визначаються необхідні взаємозв'язки між логічними формами мислення (поняттями, судженнями, умовиводами), які зумовлені не змістом мислення, а лише його структурою. Усі ці аспекти постають в єдності. Враховуючи цю єдність, можна дати таке визначення предмета науки логіки: Логіка — це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людей, принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і явища об'єктивного світу, методи формалізації знання як результату пізнавального процесу. Особливості логіки як науки: - вивчає закони і форми розумової діяльності людей на підставі аналізу їх мовних висловлювань, тобто через реалізацію (матеріалізацію) результатів розумової діяльності у мові; створює свою специфічну мову (логічну мову) для аналізу структури мислення і формалізації знання. - вивчення логіки потребує зосередження і систематичного підходу. Усі розділи підручника взаємопов'язані, не можна зрозуміти наступну тему, не засвоївши попередню. Вивчення логіки потребує багато часу і певних зусиль. Як сказав один мудрець: "У водах логіки не слід плисти з піднятими вітрилами". - засвоєння теоретичного матеріалу з логіки ще не означає, що людина зможе застосовувати його на практиці. Знайти вихід з цієї ситуації можливо поєднавши теорію з вирішенням практичних завдань. У зв'язку з цим після вивчення тієї чи іншої теми рекомендується виконати відповідні практичні завдання, а також якомога частіше свідомо застосовувати набуті логічні навички у повсякденному житті, при написанні контрольних та курсових робіт, засвоєнні матеріалу юридичних дисциплін, у дискусіях, суперечках тощо. Лише за цих умов людина зможе навчитися логічно правильно мислити, не припускаючи елементарних логічних помилок в своїх міркуваннях і розпізнаючи їх у міркуваннях інших людей. 2. Основні етапи розвитку логіки. Розвиток логіки в Україні. Історія логіки бере свій початок ще з Стародавньої Греції, V—IV ст. до н.е. Вже Демокріт (бл. 460—370 рр. до н.е.) торкався понять, гіпотези тощо. Сократ (бл. 469—399 рр. до н.е.) висловив своє ставлення до таких засобів дослідження, як індукція та дедукція. Його учень Платон (бл. 427—347 рр. до н.е.) продовжив розробку питання про дефініції, розглядав логічний прийом поділу, логічну форму судження й наблизився до формулювання основних законів логіки: Однак жоден із зазначених авторів не виділив логіку в самостійну науку. Це вперше було зроблено Арістотелем (384—322 рр. до н. е.). Логіку він назвав аналітикою і дав детальний аналіз відкритого ним поняття силогізму як особливої форми умовиводу[1]. Арістотель розкрив також сутність доведення, прийомів доведення і поділу, визначив різницю між науковим і ненауковим знанням. До логічних творів Арістотеля слід віднести «Аналітики І і II», «Топіку», «Категорії», «Про тлумачення», «Про софістичні спростування» та ін. Послідовники Арістотеля об'єднали ці твори під назвою «Органон» (знаряддя пізнання). Ряд важливих логічних проблем висвітлено у його головній філософській праці «Метафізика». Зокрема, саме тут викладено три основних закони формальної логіки: закон тотожності, закон несуперечності і закон виключеного третього. У часи Арістотеля і пізніше формальна логіка розроблялась представниками школи стоїків — Зеноном (бл. 336—254 рр. до н.е), Хризипом (бл. 281—208 рр. до н.е.), Сенекою (бл. 4—65 рр. н.е.) та ін. Якщо Арістотель у своїх творах головну увагу звертав на дослідження категоричного силогізму, то стоїки займались, головним чином, тими умовиводами, до яких складовими частинами входили умовні та розділові судження. Вони застосували ряд логічних категорій, які увійшли в сучасну символічну (математичну) логіку, — імплікацію[2], диз'юнкцію[3], кон'юнкцію[4] та ін. В епоху середньовіччя логіка Арістотеля була дуже популярною, але зазнала певної модифікації відповідно до основних настанов схоластичної догматики. Найвідомішими представниками цього періоду були французький філософ І. Росцелін (бл. 1050—1122), англійський філософ У. Оккам (1290—1300 — бл. 1349), шотландський філософ Д. Скотт (бл. 1265—1308), англійський філософ Ансельм Кентерберійський (1033—1109) та ін. Перші три з названих філософів були номіналістами[5]. Вони визнавали реально існуючими тільки одиничні тіла природи, а загальні поняття вважали лише назвами класів речей, подібних між собою. Ансельм Кентерберійський захищав позицію реалізму[6], сутність якої полягає в тому, що загальні поняття розглядались як надприродні самостійні сутності одиничних речей. Ці поняття реалісти вважали первинними, тобто такими, що існують реально, незалежно від одиничних речей. Проміжне між ними положення займали концептуалісти, або помірковані номіналісти[7]. До їх числа належав П. Абеляр (1079—1142). На відміну від номіналістів вони визнавали, що сутність загальних понять (універсалій) не зводиться до назв, імен, а має мислимий зміст, який, однак, не відображає ніяких сторін реально існуючих речей, що суперечить послідовно матеріальній теорії пізнання. У XIV—XVII ст. у зв'язку з потребами природознавства й промислового виробництва все гучніше стали лунати заклики створити нову логіку. Ця ідея була реалізована англійським філософом Ф.Беконом (1501—1626) у праці «Новий органон», яка повинна була, на думку автора, замінити арістотелівський «Органон». Силу своєї логіки він вбачав в індуктивному методі, що протиставлявся дедукції і силогістиці Арістотеля. Ф. Бекона називають творцем індуктивної логіки. Засновником сучасної логіки був Г. Лейбніц (1646—1716). Створена ним штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Він створив загальний метод, за допомогою якого всі істини можна було звести до певного виду обчислення, сформулював закон достатньої підстави, оригінальне вчення про гіпотезу. У XIX ст. англійський філософ і логік Джон Стюарт Мілль (1806—1873) систематизував дослідження Бекона в галузі індуктивних методів причинних зв'язків явищ. З того часу питання індукції стали викладатись в курсах і навчальних посібниках з логіки окремим розділом. Інший аспект розвитку формальної логіки полягає у тому, що в обох її розділах — дедуктивному та індуктивному — почали застосовуватись методи логічних обчислень. Проникнення математичних методів в індуктивну логіку приводить до її модифікації в логіку імовірнісну, предметом якої стає вже вивчення методів оцінки істинності гіпотез. Перевагою математичної логіки є те, що завдяки символічному апарату, який там застосовується, стає можливим виражати точною математичною мовою досить складні судження, у котрих логічно пов'язано багато елементів. Однак це не означає, що всі проблеми формальної логіки можна розв'язати засобами символічної логіки. До речі, перша формалізована мова була побудована лише наприкінці XIX ст. Г. Фреге (1848—1925). Він увів поняття логічної функції й розрізнення властивостей речей і відношень. Проте засобів логічних обчислень виявилося недостатньо для дослідження сутності понять, співвідношення поняття і слова, природи індукції, методів аналогії тощо. У середині XIX ст. філософ Гегель ґрунтовно розробив діалектичну логіку, основні ідеї якої були викладені у його праці «Наука логіки». Марксизм, трансформувавши діалектичне вчення Гегеля на матеріалістичне підґрунтя, дійшов висновку, що діалектика, логіка і теорія пізнання діалектичне тотожні між собою, у зв'язку з чим не потрібно трьох слів для означення одного й того самого поняття. Основні принципи діалектичної логіки: а) об'єктивність при розгляді предметів; б) всебічне охоплення предмета, в) розгляд предмета у його постійному русі, розвиткові; г) єдність історичного і логічного; д) єдність аналізу й синтезу; е) єдність форми і змісту; є) єдність кількісних і якісних характеристик; ж) єдність і боротьба протилежностей; з)заперечення заперечення. Сучасна логіка є надзвичайно розгалуженою наукою і може бути розподілена на різні складові частини (розділи) (див. табл.1 до лекції №1.). Якщо за основу структурування логіки брати застосування математичного апарату (логічні числення), то тоді логіка поділяється на дві частини: 1) загальну (несимволічну) логіку; 2) символічну (математичну) логіку. Розглянемо елементи структури загальної логіки: По-перше, — це вчення про основні форми (елементи) мислення, без чого неможливе ні буденне, ні наукове мислення. До них відносять: поняття, судження, умовиводи. У цей розділ входить також вчення основних формально-логічних законів. По-друге, — це систематичні форми, без яких неможливе вивчення мислення, визначення систем поділу (класифікацій), доведення, логічні методи, пов'язані з аналізом даних досвіду, зокрема економіко-статистичних вимірів. Вираз «загальна логіка» у деяких випадках використовується для позначення теоретичної частини логіки, відмінної від прикладної. У цьому розумінні загальна логіка вивчає форми і закони мислення поза відношенням до мислимого змісту, а прикладна — у відношенні до певного змісту. Прикладна логіка також має багато окремих частин (розділів, підрозділів): часова логіка, технічна логіка та ін. Для кожної з них будуються спеціальні системи обчислень. Крім того, існує «законсервована» культура логічного мислення, яка характеризує буддизм, школи ньяя, міманса. Розвиток логіки в Україні. Логіка античних мислителів стала відомою в Київській Русі вже в XI ст. Це насамперед логічні уявлення про поняття Платона, про закони і форми мислення, силогізми Арістотеля. З другої половини XV ст. з'являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Арістотеля, Авіасафа, Аль-Газалі, М. Маймоніда, Й. Дамаскіна. У XVI ст. під впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа протестантських навчальних закладів, серед яких найбільш відома Раківська академія, де логіку і метафізику читали X. Стегман та X. Остородт. Щоправда, в цей час спостерігалось також негативне ставлення до язичницьких любомудрів з боку І. Вишенського і Г. Кониського, М. Смотрицького, 3. Копистенського. Але вже для членів вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври логіка стає своєрідною «гімнастикою розуму», забезпечує розвиток абстрактного мислення і логічного виведення. Логіка стає обов'язковою дисципліною вивчення в Києво-Могилянській академії. Професор С. Яворський називав «лабіринт» Арістотеля логічною пасткою, де є логічні троянди з шипами. І. Гізель (1600—1683), професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії, логічною істинністю називав узгоджуваність пізнання з річчю. У курсі логіки, прочитаному професором Ф. Прокоповичем (1677 чи 1681—1736), розглядалися такі традиційні для XVIII ст. питання, як універсалії, визначення й характеристика найрізноманітніших відношень, дистинкцій, питання сигніфікації (позначення) й супозиції (заступання) термінів, істинності та хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі і місця логіки в системі наук. Засновник Харківського університету В. Каразін у листі до видавця альманаху «Молодик» І. Бецького від 2 березня 1842 р. охарактеризував Г. Сковороду таким чином: «Ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Орігена і Лейбніца». Він намагався у світі чисел знайти вище значення в текстах Біблії, розвивав ідею про контрарність, бінарність усього сущого. Наприкінці XVIII — початку XIX ст. логікою займався професор Львівського університету II. Д. Лодій (1764—1829). Він написав праці: «Логические наставления, руководствующие к познанию й различению истинного от ложного», «Наставления логики», «Теория общих правил», у яких значну увагу приділяв правилам аргументації і доведення. Наприкінці XIX — початку XX ст. логіка в Україні не була однорідна, а складалася з представників багатьох конкуруючих течій, шкіл та угруповань: одні (М. Н. Гротт та ін.) намагалися знайти вихід з критичного становища логічної науки у її зближенні з психологією; другі (В. В. Лесевич, О. О. Козлов, Г. І. Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї гносеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що розроблялась кантіанцями, гегельянцями, позитивістами; треті (В. Д. Кудрявцев та ін.) прагнули зблизити логіку з природознавством і математикою. Засновником одеської логічної школи був І. В. Слєшинський (1854—1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії. Він довів, що алгебра логіки є своєрідний переклад арістотелівської логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни громіздких доведень новими, скороченими. До проблеми побудови алгебри без застосування закону виключеного третього звертався приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету С. Й. Шатуновський (1859—1929). Його головні інтереси в галузі логіки зосереджувались на вивченні її законів, а також на обґрунтуванні фундаментальних математичних понять, обґрунтуванні математики, питанні про розв'язуваність чи нерозв'язуваність задач. Особливу увагу ученого привертали життя і діяльність П. Порецького (1846 - 1907), його теорія наслідків, несилогістичні міркування тощо. З одеської логіко-математичної школи вийшла також С. О. Яновська, праці яке присвячені філософсько-методологічним проблемам математики математичної логіки, та А. І. Уйомов, праці якого присвячені проб лемам аналогії, формального аналізу систем. На західних етнічних землях українців значний внесок у розви ток світової логіки зробила Львівсько-варшавська школа. Засновником цієї школи був ректор Львівського університету професор К. Твардовський (1866—1938). Серед його учнів були К. Айдукевич (1890—1963), Я. Лукасєвич (1878—1956), А. Тарський (1902—1984), Т. Котарбинський (1886—1981) та ін. Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної логіки, для розв'язання проблем логіки і методології науки. Так, Я. Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу.філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. К. Айдукевич був прибічником раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії. У часи радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій половині 40-х років логіку в Радянській Україні частково «реабілітували»: стали чигати курс традиційної логіки в деяких вузах Москви, Ленінграда, Києва, Новосибірська та інших міст. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів вважали ворожими діалектичній логіці. Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки почалися в 60-ті роки. Вони значною мірою пов'язані з діяльністю Л. В. Копніна (1922—1971) на посаді завідувача кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, директора Інституту філософії АН України. В Інституті філософії Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), створивши зі своїми першими учнями А. Т. Артюхом, С. Є. Жа-риковим, П. Ф. Йолоном, В. В. Косолаповим, С. Б. Кримським, М. В. Поповичем та ін. авторський колектив для створення відомої праці «Логика научного исследоваиия» (М.: Наука, 1965), яка стала своєрідним маніфестом так званої Київської школи «червоного позитивізму». Названі та інші філософи і логіки зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики. Серед дослідників зазначених проблем сучасної логіки ‑ І. Т. Ішмуратов, І. В. Хоменко, К. Ф. Руденко, А. І. Уйомов, О. І. Кедровський та ін. 3. Єдність чуттєвого пізнання й абстрактного мислення Ми вже переконалися, що існують дві форми пізнання людиною дійсності – чуттєве пізнання і абстрактне мислення (ясновидіння, телепатію та інші паранормальні явища ми зараз до уваги брати не будемо). Ми також переконалися, що лише за допомогою мислення можна об’єктивно пізнати дійсність. Але для того, щоб зробити цю дійсність об’єктом логічного осмислення, необхідно дістати хоча б якусь інформацію про неї. Зробити це ми можемо виключно за допомогою наших п’яти органів чуття. Тобто для того, щоб робити висновки про те, Сонце обертається навколо Землі або ж Земля навколо Сонця, ми повинні спочатку це Сонце побачити. Отже, пізнання починається з відображення навколишнього світу органами чуття, які дають нам безпосередню інформацію про дійсність і є джерелом усіх наших знань. Це безпосереднє відображення світу. Мислення ж є відображенням опосередкованим. Світ проникає до свідомості людини через відчуття. Мислення – переробка цього чуттєвого матеріалу. Мислення ще можна назвати відображенням узагальненим. Воно відволікається, абстрагується від зовнішніх понять, даних про предмет або явище чуттєвим пізнанням, і бере у них загальне, істотне. Наприклад, стосовно поняття “людина”, вага, колір і т. ін. – це чуттєві поняття, неістотні ознаки. Мислення ж знаходить зв’язок між людьми – мова, здібність мислити. Було б, однак, неправильно розглядати абстрактне мислення відірвано від чуттєвого пізнання. Насправді вони перебувають у нерозривній єдності. Чуттєве пізнання вже містить у собі певні зародки узагальнення. Скажімо, ми говоримо: пахне трояндою. З одного боку, це відчуття. З іншого – ми класифікуємо цей запах як запах троянди, якої тут немає, що й становить передумову переходу до абстрактного мислення. Останнє ж, якою б значною не була його роль, спирається лише на чуттєве пізнання. Якщо воно грунтується не на чуттєвому пізнанні, а на тому, чого немає насправді, то це вже клінічний випадок маячні. Звідси ми можемо зробити висновок, що повноцінний процес пізнання включає як чуттєве пізнання, так і абстрактне мислення. Особливе місце в пізнанні займає практика. Тому і ми не повинні випускати з уваги мету, для досягнення якої ми все це розглядаємо, тобто розкриття структури мислення. Але як структуру, так і зміст мислення ми можемо виразити тільки через слова, через мову. Тому перейдемо до наступного питання нашої лекції.
|
;
;
.
= 
= 4479,812
