ФОРМУЛА (СХЕМА)
1)M – P 2) Р – М 3) M – P 4) Р – М S – MS – MМ – S М – S S – P S – P S – P S – P ФІГУРА
Особливі правила фігур: І фігура: 1. Більший засновок повинен бути загальним судженням. 2. Один із засновків повинен бути судженням заперечення. ІІ фігура: 1. Більший засновок повинен бути загальним судженням.2. Один із засновків повинен бути судженням заперечення. Ш фігура: 1. Менший засновок має бути стверджуючим судженням.2. Висновок має бути частковим судженням. IV фігури: 1. Якщо два засновки є ствердними, то менший засновок повинен бути загальним, а висновок частковим. 2. Якщо один із засновків – заперечне судження, то більший засновок повинен бути загальним судженням.
Правильні модуси: (таблиця2)
Література для самопідготовки. Підручники і навчальні посібники 1. Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економ.: Вид. друге, доп. і перероб. — К., 2000. 2. Берков В. Ф., Яскевич Я. С., Павлюкевич В. И. Логика: Учеб. пособие для вузов. — Мн.: Тетрасистемс, 1996. 3. Бочаров В. А., Маркин В. И. Основы логики: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. 4. Брюшкин В. Н. Практический курс логики для гуманитариев: Учеб. пособие. — М.: Новая школа, 1996. 5. Войшвилло Е. К., Дегтяров М.Г. Логика: Учебник для вузов. — М.: Владос, 1998. 6. Гвоздик О. И. Логика. — К., 1994. 7. Гетманова А. Д. Учебник по логике. — М.: Владос, 1995. 8. Жеребкін В. Є. Логіка. — Харків: Основа; Київ: Знання, 1998. 9. Ивин А. А. Логика: Учебник для гуманит. вузов. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. 10. Ивлев Ю. Логика: Учебник для вузов: 2-е изд. — М.: Логос, 1997. 11. Иванов Е. А. Логика: Учебник. — М: Изд-во «БЕК», 1996. 12. Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки: Підручник. — К.: Абрис, 1997. 13. Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. — М.: Юрист, 1998. 14. Кондаков Н. И. Введение в логику. — М.: Наука, 1967. 15. Костюк В. Н. Логика. — Киев—Одесса, 1975. 16. Курбатов В. И. Логика: Учеб. пособие для вузов. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. 17. Конверський А. Є. Логіка: Підручник для вищих навч. закладів. — К.: Четверта хвиля, 1998. 18. Марценюк С. Ф. Логіка: Курс лекцій. — К., 1993. 19. Руденко К. П. Логіка. — К.: Вища шк., 1976. 20. Светлов В. А. Практическая логика. — Спб.: Изд-во РХГИ, 1995. 21. Свинцов В. И. Логика: Учебник для вузов. — М.: Мир книги, 1995. 22. Солодухин О. А. Логика. — М.: Экспертное бюро, 1997. 23. Солодухин О. А. Логика для юристов: Метод. пособие для юридич. факультетов. — М.: Экспертное бюро, 1998. 24. Тофтул М. Г. Логіка: Посібник для вузів. — К.: Академія, 1999. 25. Хоменко І. В. Логіка — юристам: Підручник. — К.: Четверта хвиля, 1997. 26. Формальная логика: Учебник для философ. факультетов ун-тов. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. 27. Челпанов Г. И. Учебник логики. — М.: Прогресс, 1994. Збірники задач і вправ 1. Барков В. Ф. Логика: Задачи и упражнения, практикум. — Мн.: Тетрасистемс, 1998. 2. Гайштут А. Г. Математика в логических упражнениях. — К.: Рад. шк., 1985. 3. Збірник вправ і задач з логіки: Методичні рекомендації / Укл. С. Ф. Марценюк. — К.: Вища шк., 1991. 4. Ивлев Ю. Ю. Логика. Сборник упражнений: Учеб. пособие для вузов. — М.: Книж. дом «Университет», 1998. 5. Кириллов В. И., Орлов Г. А., Фокина Н. И. Упражнения по логике: 3-е изд., допол. — М.: Юрист, 1997. 6. Кузина Е. Б. Практическая логика. Упражнения и задачи с объяснением способов решения. — М.: Триада, 1996. 7. Мельников В. Н. Логические задачи. — Одесса: Высшая шк., 1989. 8. Сборник упражнений по логике: Для вузов: Изд. 4-е. — Мн.: МГУ, 1994. 9. Уемов А. И. Задачи и упражнения по логике. — М.: Высшая шк., 1961. 10. Упражнения по логике. — М.: Юрист, 1994. 11. Шевченко В. Е. Некоторые способы решения логических задач. — К.: Высшая шк., 1979. Довідкова література 1. Горский Д. П., Ивин А. А., Никифоров А. Л. Краткий словарь по логике. — М.: Просвещение, 1991. 2. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. — М.: Наука, 1975. 3. Переверзев В. Н. Логистика: Справ. кн. по логике. — М.: Мысль, 1995. Популярна література 1. Бизам Д. Многоцветная логика. — М.: Мир, 1978. 2. Бойко А. П. Логика. — М.: Новая школа, 1994. 3. Бойко А. П. Краткий курс логики. — М.: Издательский центр «Аз», 1995. 4. Гетманова А. Д., Панов М. И., Уемов А. И., Никифоров А. Л. Логика: Учеб. пособие для 10—11 классов. — М.: Дрофа, 1995. 5. Гжегорчик А. Популярная логика. — М.: Наука, 1979. 6. Григорьев Б. В. Классическая логика. — М.: Владос, 1996. 7. Жоль К. К. Вступ до сучасної логіки. — К.: Вища шк., 1992. 8. Жоль К. К. Логика в лицах и символах. — М.: Педагогика-Пресс, 1993. 9. Зегет В. Элементарная логика. — М.: Высшая шк., 1985. 10. Ивин А. А. Строгий мир логики. — М.: Педагогика, 1988. 11. Ивин А. А. Искусство правильно мыслить. — М.: Просвещение, 1990. 12. Ивин А. А. Элементарная логика. — М.: Дидакт, 1994. 13. Ивин А. А. Логика: Пособие для учащихся. — М.: Просвещение, 1996. 14. Кольман Э., Зих О. Занимательная логика. — М.: Наука, 1966. 15. Кузина Е. Б. Логика: Экспресс-курс для подготовки к экзамену. — М.: МГУ, 1997. 16. Никифоров А. Л. Общедоступная и увлекательная книга по логике. — М.: Гносис, 1995. 17. Петров Ю. А. Азбука логического мышления. — М.: МГУ, 1991. 18. Попович М. В. Логіка і наукове пізнання. — К.: Наук. думка, 1971. 19. Середа В. Ю. Вчись мислити логічно. — К.: Рад. шк., 1988. Література для допитливих 1. Бизам Д., Герцег Я. Игра и логика. — М., 1975. 2. Гарднер М. А. Математические досуги. — М., 1972. 3. Гарднер М. А. А ну-ка догадайся! — М., 1984. 4. Гарднер М. А. Математические чудеса и тайны. — М., 1986. 5. Игнатьев Е. И. В царстве смекалки. — М., 1982. 6. Ковальский Р. Логика и решение проблем. — М.: Наука, 1990. 7. Кэррол Л. История с узелками. — М.: Мир, 1983. 8. Кэррол Л. Логическая игра. — М.: Наука, 1991. 9. Льюс Р. Д., Райфа Х. Игры и решения. — М.: ИЛ, 1961. 10. Смаллиан Р. Как же называется эта книга? — М.: Мир, 1985. 11. Соболевский Р. Ф. Логические и математические игры. — М., 1977.
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ А Абстрактне мислення – процес раціонального відображення об’єктивного світу у поняттях, судженнях, умовиводах, гіпотезах, теоріях, який дозволяє проникати у сутність, закономірність зв’язків дійсності, з творчих позицій перетворювати дійсність спочатку теоретично, а потім практично. Абстракція [лат. abstractio – відволікання, видалення] – відволікання від деяких характеристик досліджуваного об’єкта. Абсурд [грец. absurdum – безглуздий] – явне безглуздя; логічно суперечливий вираз. Аксіоматика (від грец. axiöma — прийнятне положення) — сукупність аксіом даної науки, приведена в певну систему; у логіці твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне. Аксіоматичний метод визначення — різновид неявного визначення, в якому контекстом є сукупність аксіом деякої теорії. Алетичні висловлювання (від грец. aleteja — істина) — різновид модальних висловлювань, до складу яких входять модальні оператори «необхідно», «можливо», «випадково» та їх модифікації. Алогізм [грец. α – частка заперечення та logismos – розум] – міркування, яке ігнорує закони та правила логіки. Аналіз [грец. anаlysis – розкладання] – логічний прийом, в ході якого відбувається уявне розчленування предметів на їх складові частини та виділення у них ознак. Аналогія (від грец. analogia — відповідність, подібність) — різновид умовиводу, в якому робиться висновок про наявність деякої ознаки у досліджуваного одиничного предмета на підставі його подібності за суттєвими рисами з іншим одиничним предметом. Аргумент [лат. argumentum – логічний довід, основа доказу] – судження (або сукупність взаємопов’язаних суджень), за допомогою якого обґрунтовується істинність будь-якого іншого судження (або теорії) Аргументація (від лат. argumentum — логічний доказ, що служить основою доведення) — обґрунтування певного положення, гіпотези, твердження, концепції. Атрибутивно - релятивне визначення (від лат. attributum — додане, невід’ємне і лат. relativus — відносний) — різновид визначення через найближчий рід та видову ознаку, де видовою ознакою виступають властивості предмета, що визначається, або його відношення до інших предметів. Б Безвідносне поняття – поняття, в якому мислиться предмет, який існує самостійно, не залежно від іншого предмету Безпосередній умовивід — умовивід з лише одного засновку. Блєф – передача хибної інформації з метою переконати когось у тому, що бажане має місце у дійсності В Відношення перетину між поняттями — відношення часткового збігу обсягів понять. Відношення підпорядкування між поняттями — відношення, яке існує між родовим поняттям і поняттям, що виражає один з видів цього роду. Відношення підпорядкування між висловлюваннями — відношення, яке є сумісним за істинністю і несумісним за хибністю. Відношення протилежності (контрарності) між висловлюваннями — відношення, які є несумісними за істинністю, але сумісними за хибністю. Відношення протилежності (контрарності) між поняттями — це відношення, що стосуються обсягів понять: сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсяг родового поняття; складові обсягів протилежних понять є взаємовиключними. Відношення суперечності (контрадикторності) між висловлюваннями — відношення, які є несумісними за істинністю і несумісними за хибністю. Відношення суперечності (контрадикторності) між поняттями — відношення між видами одного роду понять, в якому сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них заперечує зміст іншого. Відношення співпідпорядкування між поняттями — відношення між поняттями, що є різними видами одного роду. Відношення тотожності між поняттями — відношення понять з різним змістом і повністю рівними обсягами. Г Генетичне визначення (від грец. genesis — походження) — різновид Гіпотеза (від грец. hypothesis — припущення) — форма мислен- Д Дедуктивні умовиводи (від лат. deductio — виводжу) — умовиводи шляхом логічного слідування від більш загального до менш загального або одиничного. Денотат [лат. denoto – позначаю] – 1) безпосереднє позначення імені предмета, 2) об’єкт позначення; те, на що вказує термин (ім’я, що позначає вислів) Деонтичні висловлювання (від грц. deontos — потрібне, необхідне) — модальні висловлювання, до складу яких входять модальні оператори: «дозволено», «обов’язково», «заборонено» та їх модифікації. Дефініція [лат. definitio – визначення] – речення, що описує істотні та відмінні ознаки предметів або розкриває значення відповідного терміну. Діалектична логіка – вчення про формування та розвиток знань, про застосування їх на практиці, що спирається на загальні та специфічні закони, а також принципи матеріалістичної діалектики; 2) теорія руху людської думки від явища до сутності, від істини відносної до істини абсолютної, від знання абстрактного до знання конкретного. Диз’юнкція (слабка/нестрога) (від лат. disjunctio — роз’єднання) — складне висловювання, до якого входить логічний сполучник «v»: воно істинне тоді, коли хоча б одне з його складових висловлювань буде істинним; воно хибне, якщо всі висловлювання, які до нього входять, будуть хибними. Диз’юнкція (сильна/строга) — складне висловлювання, до складу якого входить логічний сполучник «¯v»: воно буде істинним лише в тому випадку, коли логічні значення висловлювань його складових не збігаються, тобто, якщо одне із них є істинним, а інше хибним; воно буде хибним у тих випадках, коли логічні значення висловлювань, що входять до його складу, збігаються, тобто є або обидва істинними, або обидва хибними. Дихотомічний поділ (від грец. dicha — два, і tomē; — поділ) — поділ, членами якого є два суперечних поняття. Доказ – логічне міркування, у якому обґрунтовується істинність чи хибність якоїсь думки за допомогою інших положень, що перевірені наукою та конкретною практикою Е Еквіваленція (подвійна імплікація) (від лат. aequivalens — рівноцінний) — складне висловлювання, до якого входить сполучник ««»: воно є істинним тоді і тільки тоді, коли логічні значення висловлювань, що входять до його складу, збігаються; у випадках коли їх значення не збігаються, таке висловлювання буде хибним. Ентимема (від грец. entymema — у думці) — категоричний силогізм, в якому відсутня одна з його складових: або більший засновок, або менший засновок, або висновок. Епістемічні висловлювання (від грец. episteme — знання) — висловлювання, до складу яких входять модальні оператори: «знаю», «вірю», «доведено», «вважаю», «спростовано». Епіхейрема (від грец. epiheirema — умовивід) — складноскорочений силогізм, до складу якого входять два засновки, причому хоча б один з них є ентимемою. З Загальне поняття – поняття, у якому мислиться безліч предметів. Загальне судження – судження, у якому щось стверджується або заперечується про всі предмети певного класу. Загальнозаперечувальне судження – 1) судження, загальне за кількістю та заперечувальне за якістю; 2) судження, у якому заперечується наявність ознаки у всіх елементів певного класу. Загально стверджувальне судження – 1) судження, загальне за кількістю та стверджувальне за якістю 2) судження, в якому стверджується наявність ознаки у кожного елементу певного класу. Закон мислення – внутрішній, істотний, стійкий, необхідний, повторюваний зв'язок між елементами мислення та самими думками. Закон достатньої підстави – будь-яка істинна думка повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведено. Закон виключеного третього – з двох суперечливих висловлювань в один і той же час, в одному й тому ж відношенні одне обов’язково істинне. Закон непрямого доказу – логічний закон, який дозволяє робити висновки про істинність певного висловлювання на основі того, що заперечення цього висловлення викликає протиріччя. Закон обратного відношення між об’ємом та змістом поняття – логічний закон, який встановлює, що збільшення змісту поняття приводить до утворення поняття з меншим об’ємом, та навпаки. Закон протиріччя – не можуть бути одночасно істинними дві протилежні думки про один той самий предмет, взятий в один той самий час і в тому самому відношенні. Закон тотожності – кожна думка, яка наводиться у даному умовиводі, при повторення повинна мати один й той самий визначений, стійкий зміст. Зміст поняття — ознака, на підставі якої узагальнюються, виділяються предмети в деякому понятті. І Імплікація (від лат. іmplicatio — тісно зв’язую) — складне висловлювання, до якого входить сполучник «®»: воно буде хибним лише тоді, коли перше висловлювання — істинне, а друге — хибне; в усіх інших випадках воно буде істинним. Індуктивний умовивід (індукція) [лат. inductio – наведення] – 1) умовивід, у якому на основі приналежності ознаки окремим предметам або часткам деякого класу, роблять висновок про його приналежність до класу в цілому; 2) форма абстрактного мислення, у якій думка розвивається від знання меншого ступеня загальності до знання більшого ступеня загальності, а висновок, який випливає з посилок, носить здебільшого ймовірнісний характер. Істина – знання, яке адекватно відображає у свідомості людини явища і процеси об’єктивного світу. Істинність мислення – властивість мислення, яка проявляється у здатності відтворювати дійсність такою, якою вона є, відповідати їй за своїм змістом.
К Категоричний силогізм — опосередкований дедуктивний умовивід, який складається з двох засновків і умовиводу, двох суб’єктів, двох предикатів і двох середніх термінів. Квантор – слово або група слів, які іноді ставляться попереду суб’єкту, та позначають чи мислиться об’єкт у повному обсязі чи тільки у частині його; логічний оператор у математичній логіці. Клас - [лат. classis – група] – сукупність об’єктів, які мають один або декілька характерних ознак. Класифікація (від лат. classis — розряд і facio — роблю) — складний, послідовний, багатоступінчастий поділ поняття, який проводиться з метою систематизації, упорядкування і отримання нових знань стосовно членів поділу. Конкретне поняття – поняття, у якому мислиться предмет або сукупність предметів як дещо існуюче самостійно. Консеквент [лат. consequens – наслідок, наступний висновок] – один з головних членів імплікації, який вводиться у складне судження за допомогою слова «то». Контрадикторність – теж саме, що і про суперечливість. Контрарність – теж саме, що і протилежність Кон’юнкція (від лат. conjunctio — зв’язок, об’єднання) — складне висловлювання, до якого входить сполучник «/\»: воно буде істинним лише тоді, коли всі складові висловлювання будуть істинними; воно буде хибним тоді, коли хоча б одне із складових висловлювань виявиться хибним. Л Логіка (від грец. logice — мистецтво мислення) — наука, яка вивчає закони і форми правильного мислення. «Логічний квадрат» — модель класифікації суджень (А, Е, І, О) і характеру відношень між ними (протилежні, субконтрарні, підпорядковані і суперечні). Використовується також для визначення деяких відношень між поняттями (протилежні, суперечні, частково сумісні та ін.). М Менша посилка – одне з двох суджень, які складають посилки силогізму, у яке входить менший термін. Менший термін – термін, який виражає підмет (суб’єкт) меншої посилки та присудок висновку силогізму. Мова логіки — штучна мова, призначена для аналізу логічної структури різних типів висловлювань. Модуси силогізму (від лат. modus — спосіб, вид) — 19 правильних Н Наукова індукція (від лат. inductio — наведення) — умовивід, у якому висновок випливає через відбір необхідних та виключення випадкових обставин. Неповна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності певної ознаки у частини предметів даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів. Непорівнянні поняття — поняття, які не мають спільних родових ознак. Несумісні поняття — поняття, обсяги яких не мають жодного спільного елемента. Неявне визначення — визначення, в якому смисл певного терміна виводиться із системи відношень цього терміна до інших термінів у певному контексті. Номінальні визначення (від лат. nominalis definitio — пояснення змісту слова) — визначення предмета, який реально (матеріально) не існує. О Обернення — безпосередній умовивід, у процесі якого у засновку міняються місцями суб’єкт і предикат. При цьому якість судження зберігається, а кількість може змінюватися. Обмеження поняття — перехід від певного поняття до поняття з меншим обсягом, але більшим змістом. Обсяг поняття — клас усіх тих предметів, яким притаманна ознака, що складає зміст поняття, і які мисляться в тому чи іншому понятті. Одиничне поняття – поняття, в якому мислиться один предмет. Одиничне судження – судження, яке включає твердження або заперечення про один предмет. Остенсивне визначення (від лат. ostensio — вказую) — різновид неявного визначення, яке здійснюється за допомогою вказівки на предмет, що позначається даним терміном. П Паралогізм (від грец. paralogismos — хибне міркування) — це несвідома, ненавмисна логічна помилка в процесі суперечки. Парадокс (від грец. paradoxos — несподіваний, дивний) — у широкому смислі — неочевидне висловлювання, істинність якого встановлюється досить важко, тому що на істинність претендують протилежні висновки. Повна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності певної ознаки у кожного предмета даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів. Поділ за видотвірною ознакою — операція, за допомогою якої поділюване поняття мислено розбивають на види з урахуванням специфіки прояву певної ознаки в різних групах елементів його обсягу. Полісилогізм — складний силогізм, який утворюється з кількох простих. Поняття — форма мислення, яка відображає предмети в їх загальних та істотних ознаках. Популярна індукція — умовивід, в якому шляхом переліку встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів даного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даного класу. Порівнянні поняття — поняття, які мають спільні родові ознаки. Перетворення — безпосередній умовивід, у результаті якого із засновку утворюється нове рівнозначне судження, але протилежної якості. Предикат – [лат. prаedicatum – сказане] – 1) присудок судження; те, що висловлюється (стверджується або заперечується) в судженні про суб’єкт. Предикат відображає наявність або відсутність тієї чи іншої ознаки у предмета; 2) термін судження, який відображає ознаку предмету. Просте судження – 1) судження, яке виражає зв'язок двох понять; 2) судження, яке представляє собою одне твердження або заперечення; складається з одного суб’єкта та одного предиката. Простий категоричний силогізм – 1) умовивід про відношення двох крайніх термінів на основі їх відношення до середнього терміну; 2) дедуктивний умовивід, у якому із двох істинних категоричних суджень, пов’язаних загальним терміном, отримується третє судження – висновок. Протиставлення предикату — безпосередній умовивід, в процесі якого послідовно здійснюється спочатку перетворення засновку, а потім перетворене судження обертається. Протиставлення суб’єктові — безпосередній умовивід, в процесі якого послідовно спочатку здійснюється обернення засновку, а потім обернене судження перетворюється. Р Реальне визначення — визначення, що розкриває істотні та загальні ознаки визначуваного поняття; предмет, що визначається, реально (матеріально) існує. Розділовий умовивід — опосередкований дедуктивний умовивід, до складу якого входять розділові судження, а перший засновок завжди є розділовим. Розділово-категоричний умовивід — різновид категоричного умовиводу, в якому другий засновок є категоричним, а висновок категоричним або розділовим. Розділово-умовний умовивід — різновид розділового умовиводу, в якому перший засновок є розділовим судженням, а інші засновки — умовні судження. Розподіл поняття – логічна операція, яка розкриває об’єм поняття. С Семіотика (від грец. semeiotike — вчення про знаки, від semeiotikos — пов’язаний зі знаком) — наука, що вивчає різні системи знаків та знакові процеси. Синтез [грец. sуnthesis – поєднання] – логічний прийом, в ході якого відбувається уявне поєднання в єдине ціле частин предмету або його ознак, отриманих у процесі аналізу. Середній термін силогізму – у простому категоричному силогізмі поняття, який міститься в обох посилках, пов’язує їх, але відсутнє у висновку. Сорит (від грец. soros — купа) — складноскорочений силогізм, в якому з багатьох засновків шляхом виключення середніх термінів робиться одразу кінцевий висновок. Спростування — встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких доведена раніше. Строга диз’юнкція – диз’юнктивне (розділове) судження, у якому судження, що входять до нього пов’язані логічним союзом «або», який має виключаючи значення.
Структура аргументації — аргументація складається з тези (положення, яке слід обґрунтувати), аргументів (тверджень, за допомогою яких обґрунтовується теза), демонстрації (способу обґрунтування тези). Суб’єкт – 1) предмет думки у судженні; логічний підмет; 2) термін судження, якій відображає предмет судження. Судження – форма мислення, у якій щось стверджується або заперечується про існування предметів, зв’язках між предметом та його властивостями або про відношення між предметами. Судження з відношенням (реляційне) [лат. relation – відношення] – судження, яке відображає відношення між предметами. Судження існування (екзестенційне судження) [лат. existentia – існування] – судження, у якому стверджується чи заперечується існування будь-чого. Суто розділовий умовивід — умовивід, до складу якого входять тільки розділові судження. Суто умовний умовивід — різновид умовного умовиводу, в якому обидва засновки і висновок є умовними судженнями. Т Темпоральні висловлювання (від лат. tempus — час) — різновид модальних висловлювань, для оцінки яких використовуються модальні оператори: «було», «буде», «завжди було», «завжди буде», «раніше», «пізніше» тощо. У Узагальнення понять — перехід від деякого поняття до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом. Умовивід — форма мислення, за допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки. Умовно-категоричний умовивід — різновид умовного умовиводу, в якому другий засновок і висновок є категоричними судженнями. Умовно-розділовий (лематичний) умовивід — різновид умовного умовиводу, до складу якого входять крім умовних ще й розділові судження. Ф Факт – знання, яке засновано на чуттєвому сприйнятті та виражене одиничним судженням. Формальна логіка – наука про загально значимі форми та засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання у будь-якій області. Формально-логічний закон – закон структурно-смислового зв’язку елементів думки між собою, який надає їй визначену форму, за допомогою якої виражається зміст думки. Формалізація (від. лат. formalis — складений за формою) — метод, що полягає у заміні всіх змістових термінів символами, а всіх змістових тверджень — відповідними їм послідовностями символів або формулами. Формула — правильно побудований вираз мовою формальної логіки. Фігури категоричного силогізму — наочні моделі розташування термінів силогізму. Ч Часткове судження – судження, у якому щось стверджується або заперечується про частину предметів певного класу. Частковозаперечувальне судження – судження, часткове за кількістю та заперечувальне за якістю. Часковостверджувальне судження – судження, часткове за кількістю та стверджувальне за якістю. Я Явне визначення — визначення, яке у своїй структурі містить як дефінієндум (визначуване поняття), так і дефінієнс (визначаюче поняття).
СЛОВНИК ЛОГІЧНИХ СИМВОЛІВ. a, b, c – символи для одиничних (власних або описових) імен предметів; їх називають предметними постійними, чи константами. х, у, z – символи загальних імен предметів, які приймають значення в межах тієї чи іншої предметної області. Їх також називають логічними змінними. Р, Q, R – символи ознак предметів, тобто якостей, властивостей і відношень, що називаються предикаторами. Предикатори в реченні є присудком. p, q, r,... - cимволи для висловлювань, які називають пропозіціональнимі змінними (від латинського - «вислів»). " – квантор загальності, символізує такі вислови: “всі”, “кожен”, “будь-який”, “завжди” тощо. $ – квантор існування, символізує такі вислови: “деякий”, “іноді”, “буває”, “трапляється”, “існує” тощо. знаки логічних сполучників: Ø або ~ -заперечення (ставиться перед предикатом) Ù або & -кон'юнкція (читається "і") Ú -нестрога диз'юнкція (перше або друге або разом, "або") (читається "або")
→ - імплікація (“якщо..., то...) º («) – еквіваленція, або подвійна імплікація (“якщо і тільки якщо.., то…”). технічні знаки мови: (,) -ліва і права дужки.
[1] Силогізм (грец. хуііовіхт — міркувати, робити висновок) — умовивід, у якому з двох категоричних тверджень, пов'язаних загальним середнім терміном, виводиться трете судження — «висновок», причому середній термін у висновок не входить. Арістотель визначив силогізм як вислів, у якому при ствердженні чого-небудь з нього необхідно випливає щось відмінне від того, то стверджувалось, і саме через те, що воно існує. [2] Імплікація (лат. implicite— тісно пов'язаний) — логічна операція, що пов'язує два висловлювання в більш складне висловлювання за допомогою сполучника «якщо..., то...». [3] Диз'юнкція (лат. disjunctio — відокремлення) — логічна операція, що об'єднує висловлювання за допомогою сполучника «або». [4] Кон'юнкція (лат. conjunctio — союз) — логічна операція, коли два або більше висловлювань об'єднуються за допомогою сполучника «і» (та). [5] Номіналізм (лат. nomina — назви, імена) — течія середньовічної філософії, представники якої вважали, що первинним, реальним є одиничне, а загальним поняттям є тільки назви речей, «звук голосу». [6] Реалізм (лат. realis— дійсний, речовий) — течія середньовічної філософії, представники якої в дискусії з номіналістами твердили, що справжньою реальністю володіють загальні поняття, які існують в особливому світі (поза розумом і поза одиничними предметами) або в одиничному. [7] Концептуалізм (лат. conceptus— думка, поняття) — течія середньовічної філософії, різновид номіналізму, ного варіант, представники якої вважали, що загальне існує після речей, у розумі.
|
– строга диз'юнкція (або перше або друге але не разом, "або або")
