Мислення й моваОтже, мислення нерозривно пов’язане з мовою. Мислення без мови неможливе, вони виникають і розвиваються одночасно. Абстрактне мислення – це мовне, словесне мислення. Мова, згідно з К. Марксом – це безпосередня дійсність думки. Поза мисленням немає мови, як і навпаки – поза мовою немає мислення. Вони перебувають в органічній єдності. Призначення мови полягає в тому, що вона є засобом набуття і закріплення знань, їх збереження та передачі іншим людям. І саме мова як звукова матеріальна оболонка думки дає можливість для спеціального аналізу мислення логікою. Єдність мислення та мови не виключає, однак, істотних відмінностей між ними. Мислення має загальнолюдський характер, його закони незалежні від мови. Мов же на Землі – близько 8 тисяч, і кожна з них має свою структуру побудови, свою граматику. Наприклад, за природою однієї з найдавніших мов світу, баскської, простісінький вислів “я прошу тебе” буде: “у проханні ти маєшся мною”; “я побачу це” – “побачення заради це маю я”. Незважаючи на такі відмінності, єдність мислення зумовлює певну єдність у структурі всіх мов. Логіка якраз і вивчає цю структуру мислення, що виражається через мову. Якими методами вона це робить? Для з’ясування цього розкриємо зміст понять природних та штучних мов. Природні, або національні, мови – такі, що історично склалися в суспільстві звукові (мова), а потім і графічні (письмо) інформаційні знакові системи. Природні мови відрізняються багатими виразовими можливостями й універсальними можливостями охоплення найрізноманітніших сфер життя. Штучні мови – допоміжні знакові системи, які спеціально створюють на базі природних мов для точної та економної передачі наукової й іншої інформації. Вони конструюються не власними засобами, а за допомогою іншої, як правило, природної або створеної раніше штучної мови. Мова, що виступає засобом створення або вивчення іншої мови, називається метамовою, а друга – мовою-об’єктом. Метамова при цьому повинна мати багатші порівняно з мовою-об’єктом виразові можливості. Штучні мови широко використовуються в сучасній науці і техніці: хімії, математиці, теоретичній фізиці, обчислювальній техніці та кібернетиці тощо. Нас же, природно, цікавить їх застосування в логіці. І тут можна виділити дві такі мови. Одна з них, яку ми зараз поки розглядати не будемо, називається мовою логіки висловлювань. Вона аналізує судження з погляду істинності логічних зв’язків, відволікаючись від внутрішньої структури судження. Але нас поки що цікавить не абсолютна істинність того чи іншого висловлювання, а внутрішня логічність його структури. Для цього використовується інша мова логіки, яка називається мовою логіки предикатів. Ця мова застосовується для того, щоб абстрагуватися від смислу сказаного й зосередитися тільки на логічній структурі. Використовуючи лише природну мову, це зробити досить важко, люди, як правило, не можуть абстрагуватися від смислу висловлювань, використовуваних ними в процесах мислення або спілкування з іншими людьми. Тому з цією метою в логіці створюються штучні мови, що називаються формалізованими, зокрема мова логіки предикатів. Формалізовані мови – спеціально створені мови, де вислови природної мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне значення. Що ж конкретно і на які символи замінюється у формалізованих мовах? У нашій природній мові можна виділити логічні та нелогічні терміни. Логічні терміни зазвичай висловлюють за допомогою таких слів і словосполучень: “будь-який”, “деякий”, “є”, “невірно, що…”, “якщо.., тоді…”, “…та…”, “…або…” тощо. Вони й визначають структуру мови. У нелогічних же термінах фіксується вся інформація, яка передається у висловлюванні. Структура висловлювання безпосередньо пов’язана з поняттям логічної форми, що згадується у визначенні логіки як науки. Тому зараз перейдемо до останнього питання цієї лекції. 5. Логічна форма. Основні форми та логічна семантика Наше мислення має певні форми. Логічна форма мислення – це його структура, що виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів. Логічних форм усього декілька, основних же взагалі лише три – поняття, судження й умовивід. Кожну з них далі розглянемо докладніше, а поки що зупинимося на них стисло, щоб простежити, як вони формалізуються за допомогою мови логіки предикатів. Коли ми розглядали зв’язок чуттєвого пізнання й абстрактного мислення, ви могли звернути увагу, що різні предмети та явища відображуються мисленням людини однаково – як певний зв’язок їх істотних ознак. Предмети і явища при цьому можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад. “юридичний закон” - це нормативний акт вищого органу державної влади, який має вищу юридичну силу, а “наклеп” – свідоме поширення хибних, таких, що ганьблять іншу особу, вигадок. Але ці різні явища мисляться одним і тим самим способом – як певна сукупність їх загальних істотних властивостей або ознак. Таким чином, окремі предмети або їх сукупності відображуються мисленням людини в поняттях, різних за своїм змістом. У природній мові поняття виражаються одним словом або словосполученням. Поняттями позначаються нелогічні терміни. У мові логіки предикатів нелогічним термінам відповідають імена. Ім’я – такий, що має певний сенс, мовний вислів у вигляді окремого слова або словосполучення, який позначає або іменує певний позамовний об’єкт (тобто такий, що існує сам по собі, незалежно від того, назвали ми його як-небудь чи ні; на відміну від об’єктів, які існують незалежно від імен, імена, не будучи прив’язаними до конкретних об’єктів, перетворюються на беззмістовний набір звуків). Поняття можуть виражати як предмети, так і їх ознаки. Відповідно до цього в мові логіки предикатів виділяють такі види імен, замість яких ми підставляємо символи: 1) a, b, c – символи для одиничних імен предметів, що позначають один-єдиний об’єкт. Зазвичай представлені в мові власним ім’ям (будь-хто з нас) або даються описово (шосте за населенням місто України). Одиничні імена ще називаються логічними постійними, або константами. 2) х, у, z – символи загальних імен предметів, які приймають значення в межах тієї чи іншої предметної області. Їх також називають логічними змінними. Усі імена предметів у реченні є підметом. 3) Р, Q, R – символи ознак предметів, тобто якостей, властивостей і відношень, що називаються предикаторами. Предикатори в реченні є присудком. Як ми бачимо, поняття – найпростіша логічна форма, найелементарніша “цеглина” логічної структури. Наступна логічна форма – судження. У формі суджень виражається зв’язок між предметами та їх ознаками. А оскільки й ті, й інші виражаються поняттями, у судженнях здійснюється зв’язок між ними, який буває стверджувальним і заперечним. Наприклад, у судженні “Бухгалтер здійснює облік” зв’язок між бухгалтером та здійсненням обліку стверджується. А в судженні “Україна не член НАТО” зв’язок між Україною й членством у НАТО заперечується. Позначивши поняття, що входять до судження, прийнятими в логіці символами S (суб’єкт) – підмет, Р (предикат) – присудок, і рисочка (–) – зв’язок між ними, отримаємо схему, загальну для суджень цього типу: S – Р. Однак структуру суджень становлять не лише поняття, з яких вони складаються, а й логічні терміни. Наприклад, коли ми говоримо “Бухгалтер здійснює облік”, то маємо на увазі “усі бухгалтери”, а коли говоримо “Економісти працюють у податкових інспекціях”, то маємо на увазі “деякі економісти”. Структури цих суджень відрізняються кількісними характеристиками понять, які входять до них. Символи для кількісної характеристики суджень у мові логіки предикатів називаються кванторами. Їх усього два. "; – квантор загальності, символізує такі вислови: “всі”, “кожен”, “будь-який”, “завжди” тощо. $ – квантор існування, символізує такі вислови: “деякий”, “іноді”, “буває”, “трапляється”, “існує” тощо. Таким чином, структура двох згаданих суджень відрізняється лише кванторами. Структура судження про звинувачуваного в мові логіки предикатів має такий запис: "х Р (х), а судження про свідків – такий: $х Р (х). У першому судженні береться вся область значень змінної х, у другому – тільки її частина. І, звичайно, структуру судження утворює також характер зв’язку між суб’єктом і предикатом – стверджувальний або заперечний. Для позначення заперечного зв’язку використовується символ позначения заперечення, що являє собою один із логічних сполучників: Ø;. Цей значок ставиться перед предикатом. Судження про членство України в НАТО записується так: а ØР (а). Крім заперечення, є також інші логічні сполучники. Вони застосовуються у складних судження. Це: Ù;– кон’юнкція (сполучник “і”); Ú;– диз’юнкція (“або”); ® – імплікація (“якщо.., то…”); º («) – еквіваленція, або подвійна імплікація (“якщо і тільки якщо.., то…”). Іноді, якщо нам треба встановити структуру складного судження, для зручності замінюють на символи цілі його частини. Для цього використовують символи, які називаються іменами речень: р, q, r. Наприклад, таке судження: “Якщо ми вивчимо логіку, то отримаємо залік” можна записати просто: р ® q. І, нарешті, розглядаючи умовивід, за допомогою якого з одного або кількох суджень виводиться нове судження, можна встановити, що в умовиводах одного виду висновок отримують одним і тим самим способом. Наприклад, із суджень “Свідок не повинен давати хибних свідчень” і “Сидоров – свідок” з необхідністю випливає нове судження: “Сидоров не повинен давати хибних свідчень”. Висновок робимо тому, що судження, з яких виводиться умовивід, пов’язані спільним терміном “свідок”. Зобразимо структуру цього умовиводу: "х ØР (х) а х (а) _________ а ØР (а) Це структура одного з видів правильних умовиводів. Тому вона буде правильною за будь-якого змісту. Наприклад: Жоден кит не дихає зябрами. Усі кашалоти – кити. _____________________________ Жоден кашалот не дихає зябрами. І тут та сама структура. Різниця лише в тому, що “кашалоти” – не власне, а загальне ім’я: "х ØР (х) "у х (у) ___________ "у ØР (у) Але для структури умовиводів це не відіграє ролі, оскільки і в одному, і в іншому випадку області значень імен “Сидоров” і “кашалоти” взяті в повному обсязі. Головне, що визначає структуру цього виду умовиводів – це місцезнаходження сполучного терміна. Докладніше ми розглянемо це в темі «Умовиводи», де структура буде позначатися дещо інакше. Поки ж ви отримали загальне уявлення. v Висновки. Логіка — це наука про форми і закони правильного мислення. Вона є своєрідним знаряддям інтелектуального тренінгу, формує логічну культуру, допомагає на науковій основі розв’язувати теоретичні і практичні проблеми в будь-якій сфері діяльності.
v Питання для самоконтролю за темою 1: 1. Розкрийте зміст поняття “логіка”. 2. Назвіть основні етапи розвитку логіки. 3. Назвіть основні логічні форми мислення. 4. Особливості логіки як науки.
Тема 2.Визначення поняття як початкової форми мислення. Види понять. План. 1. Загальна характеристика поняття як форми мислення. 2. Зміст і обсяг поняття. 3. Види понять. 4. Узагальнення і обмеження понять.
Література. 1. Бойко А. П. Формально-логические основы классификации // Логические проблемы исследования научного познания. — М., 1980. 2. Маковельский А. О. История логики. — М., 1967. 3. Тофтул М.Г. Логіка, К., 1999. 4. В.Х.Арутюнов, В.М.Мішин, Д.П.Кирик Логіка, К., 2000. 5. І.В.Хоменко, І.А.Алексюк Основи логіки К., 1996. 6. В.И.Кирилов, А.А.Старченко Логика, М., 1995. v Мета:дати загальну характеристику поняття як початкової форми мислення; розглянути основні види понять, узагальнення і обмеження понять; вчити самостійно наводити приклади понять, розвивати мислення.
v Ключові поняття та терміни:абстрагування, аналіз, порівняння,синтез,узагальнення, зміст поняття, родова ознака, обсяг поняття, непусте поняття, пусте поняття,загальне поняття, одиничне поняття, збірне поняття, реєструючі поняття, нереєструючі поняття,конкретне поняття, абстрактне поняття, позитивне поняття, негативне (заперечне) поняття, абсолютне поняття, відносне поняття, обмеження поняття, узагальнення поняття, категорії. Лекція.
|
