Організація уроку з фізичного виховання в умовах диференційованого навчання школярів згідно анкетування вчителів фізичної культури

Аналітичні дані свідчать про те, що у більшості випадків фізичне виховання школярів здійснюється обмежено, безпосередньо спрямовано на біологіч­ний аспект розвитку особистості, що акцентує увагу вчителів на формування у вихованців фізичних якос­тей у процесі засвоєння ними рухових умінь і нави­чок. Було також встановлено, що більшість вчителів фізичної культури не орієнтуються на зміст мотивів учнів, напрямок їхніх інтересів. У пріоритеті педагогіч­ної діяльності залишається тренінговий підхід, суворо регламентований на структурні операційні одиниці. Таке явище деякий час ще сприяє збагаченню рухо­вого досвіду учнів, що викликає в них зацікавленість і дає поштовх до психофізіологічного й морального розвитку. Але поступово відбувається переорієнтація цінностей особистості, що має відбиток у актуалізації таких категорій, як краса, здоров’я, вдосконалення.

Вище зазначене дозволило констатувати, що в масовій шкільній практиці з фізичного виховання від­сутнє методичне наповнення процесу формування фізичної культури учнів в умовах диференційованого навчання. Рівень професійної компетенції вчителів фізичної культури не достатній щодо діяльності в межах визначеної проблеми. Таке положення не забезпечує умов щодо повноцінного засвоєння учнями цінностей фізичної культури. Формуван­ня фізичної культури учнів не є метою діяльності вчителів фізичної культури, що обмежує процес фізичного виховання спрямованістю на біологічний аспект розвитку учня. У процесі урочної діяльності з фізичного виховання учнів початкової школи вчителі обмежено, механістично використовують диферен­ційований підхід, що виявляється у наступному: не завжди реалізуються індивідуальні програми фізич­ного виховання учнів, які мають бути засновані на повноцінному співвіднесені педагогічних технологій з учнівськими потенціалами; не враховується психіч­ний і емоційний стани учнів; не здійснюється адек­ватна оцінка закладених зусиль учнів і рівня їхнього індивідуального удосконалення під час навчання. Таким чином виникають протиріччя між потребами особистості школяра у фізичній культурі й фактично запропонованим навчальним матеріалом, формами діяльності на уроках.

Отже, у державній навчальній програмі з фізичної культури для учнів загальноосвітніх шкіл і методичних матеріалах, розроблених щодо реалізації навчальної програми, відсутні технології організації диферен­ційованої діяльності учнів різних типологічних груп. Педагоги потребують науково-методичної допомоги з проблеми формування фізичної культури учнів в умовах диференційованого навчання, тобто розроб­ки і впровадження відповідних моделей, технологій, навчально-методичного забезпечення.