Додаток В

ПІДСУМОК ІНТЕРВ’Ю

Дата: «____»_________________20___р. Справа № __________

Повне ім’я клієнта:_______________________________________________

Адреса клієнта:___________________________________________________

Контактний телефон_______________________________________________

Ім’я опонента:_____________________________________________________

Питання що ставить клієнт:

1.________________________________________________________________________

2.________________________________________________________________________

3.________________________________________________________________________

4.________________________________________________________________________

5.________________________________________________________________________

 

Дата наступної зустрічі_________________

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

Національний університет державної податкової служби України

 

Юридичний факультет

 

ЮРИДИЧНА КЛІНІКА

«___» __________ 200_ р. Студент-консультант ___________________

 

 

Студент-консультант ________________________ ____________________

Підпис ПІБ

 

 

Викладач - консультант________________________ ____________________

Рекомендована література:

[ 1 ]; [2 ]; [3 ]; [4 ]; [ 5 ] [6]; [7]; [8 ]; [9 ]; [ 10 ] [11]; [12 ]; [ 14 ] [ 34 ].

Нормативно-правові акти – [ 3 ]; [ 7 ]; [35]; [ 48 ]; [ 49 ].

 

 

Тема 2.2. Аналіз матеріалів справи та вироблення позиції по ній.

1. Поняття та суть аналізу справи.

2. Аналіз фактичних обставин справи.

3. Аналіз правової основи.

4. Аналіз доказів

5. Вироблення позиції по справі.

1. Поняття та суть аналізу справи. Студент повинен дати визначення поняття аналізу справи та розумітиїї з начення для правильного вирішення. Методи та етапи проведення аналізу справи.

Юридичний аналіз справи – це процес дослідження окремих складових елементів справи, який відбувається за законами логіки з метою вироблення конкретної позиції по ній.

До елементів справи відносять:

1. факти – обставини реальної дійсності, які були з’ясовані в процесі збирання інформації – такий елемент становить – фактичну основу справи;

2. норми – які врегульовують правовідносини, з приводу яких звернувся клієнт. Такий набір норм, становить нормативну ос нову справи;

3. докази – відомості про факти, які підтверджують наявність або відсутність обставин, визначених у межах фактичної основи справи.

Отже, можна стверджувати, що проведений якісний аналіз вище зазначених елементів, може гарантувати успішність всесторонього аналізу справи в цілому.

Такий аналіз повинен відбуватись у чотири етапи:

1. етап – проведення всесторонього аналізу фактичних обставин справи;

2 етап – здійснення правової кваліфікації ситуації – тобто аналізу правової основи;

3 етап – здійснення аналізу вимог клієнта та правомірних можливостей досягнення таких вимог клієнта – тобто аналізу доказів;

4 етап – визначення механізму захисту прав особи, що звернулася - тобто вироблення позиції по справі.

 

2. Аналіз фактичних обставин справи. Студент повинне дати визначення фактичним обставинам справи. Чітко розуміти що таке фабула справи і чим вона відрізняється від фактичних обставин. Звернути увагу на класифікацію фактів їх характеристику.

Факти це події реальної дійсності, які мали місце в певний час, в певному місці та за певних обставин. Ті з них, які тягнуть за собою певні правові наслідки, називають юридичними.

Юридичні факти - це будь-які явища, які мають юридичне значення тобто приводять до виникнення і зміни в правах і обов'язках суб'єктів правовідносин.

Для виокремлення юридично значущої інформації від всієї інформації, що надав клієнт по справі, необхідно і скласти фабулу справи.

Це можна зробити, давши відповідь на п'ять запитань:

Групи обставин	питання
Обставини часу	Коли?
Обставини місця	Де?
Обставини, що вказують на учасників	Хто?
Обставини, що вказують на зміст події	Що?
Обставини, що вказують на спосіб вчинення	Як вчинив?

 

Аналізуючи фактичні обставини справи, які стали складовими її версії, юристу слід пам'ятати, що залежно від об'єктивності та суб'єктивності відповідей на поставлені запитання, вони завжди вміщуватимуть певне співвідношення об'єктивних і суб'єктивних елементів.

Об'єктивні елементи - це ті, які стверджуються не лише самими співрозмовниками, а й відповідними доказами і які існують поза волею людини і мали місце в реальному житті, (наприклад: настання смерті, народження, пошкодження майна, зникнення майна)

Суб'єктивні елементи - це ті, які не мають підтвердження відповідними доказами, а лише базуються на розповіді та думці особи, яка розповідає цю історію, а також на припущенні.

На точність і повноту сприйняття фактів реальної дійсності, а також на їх запам'ятовування і відтворення інформації про них впливають різні суб'єктивні фактори. За ступенем відповідності об'єктивній істині фактичні обставини справи можна поділити на безспірні і сумнівні.

3. Аналіз правової основи. Студент повинен знати, що таке правова основа справи, як правильно підібрати необхідне законодавство та здійснити порядок проведення аналіз законодавства.

Правовий аналіз справи відрізняється від аналізу фактичних обставин по справі і полягає в тому, щоб порівняти версію справи з описом, даним в правовій нормі (статті закону) і дати відповідь на питання, чи охоплюються обставини справи певною нормою, чи потрібно відшукати іншу норму. [1]

Але перш ніж порівнювати версію справи з описом правової норми, треба відшукати цю норму в величезному правовому просторі українського законодавства. Саме тому, ця стадія роботи зі справою, вважається найскладнішою, особливо для початківців, які не мають досвіду роботи. Складність полягає в тому, що:

1) відповідні відносини можуть регулювати не одна, а декілька нормативно-правових актів;

2) регулювання відносин відбувається не тільки нормами українського, а й міжнародного законодавства та судової практики;

3) нормативно-правові акти можуть бути різної юридичної сили між якими в кінці кінців може виникнути колізія; так наприклад, зустрічаються непоодинокі випадки надання переваги, органами податкової служби, внутрішнім інструкціям перед законом.

4) швидкість зміни законодавства теж має негативний вплив на продуктивність роботи юриста;

Для вирішення вище зазначених проблем, існують правила роботи з нормативними актами:

1) Відшукати всі НПА, які регулюють дані відносини, інші правові акти (правозастосовчі, акти нормативного тлумачення законодавства).

2) Знайдені акти згрупувати за юридичною силою.

3) Вирішити питання про подолання колізій окремих положень НПА, якщо вони існують.

4) Узгодити дію НПА (в часі, просторі та за колом осіб) з реальними обставинами справи. [4]

 

4. Аналіз доказів

Студент повинен дати визначення поняттю «докази по справі», звернути увагу на їх класифікацію., охарактеризувати їх та засвоїти які докази мають значення і як правомірно їх отримати та порядок проведення налізу доказів.

Робота з доказами є завершальним етапом аналізу справи. При цьому слід мати на увазі, що доказами по цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані можуть встановлюватися такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів (ст.27 ЦПК України).

Аналіз доказів слід розпочинати із встановлення їх переліку та оцінки їх допустимості. Такий підхід важливий тому, що відповідно до вимог ст.29 Цивільного процесуального Кодексу України та ч.З ст.62 Конституції України суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи та які здобутті законим шляхом.

Всі допустимі докази повинні бути проаналізовані з позицій їх корисності для клієнта, всебічності та повноти.

Аналіз за критерієм корисності їх для клієнта необхідний для обґрунтування позиції клієнта та підготовки до спростування чи нейтралізації можливих контраргументів супротивної сторони. Оцінка всебічності доказів полягає в їх систематизації на докази, що підтверджують версію клієнта та докази, які її спростовують. Такий аналіз однаково необхідний кожній із сторін для того, щоб знати, як обґрунтовувати свою позицію і які аргументи може пред'явити супротивна сторона.

Окремі докази можуть бути нейтральними і не мати чітко визначеної спрямованості корисності для якоїсь із сторін. Такі докази також слід проаналізувати і подумати, як надати їм необхідної спрямованості.

Забезпечення всебічності та повноти доказів дозволить юристу виробити правильну позицію по справі, належно підготовитися до її ведення, передбачити її перспективу та добитися позитивних результатів її вирішення.

5. Вироблення позиції по справі. Студенти повинні розуміти, що таке позиція по справі від чого вона залежить, як можна корегувати позицію. Яке значення має правильно вибрана позиція по справі. Засвоїти мету обраної позиції та розуміти від чого вона залежить, які елементи чітко характеризують позицію по справі та етапи формування позиції по справі.

Позиція по справі - це формулювання суті правових вимог клієнта. Це пояснення (фактичний і юридичний опис) того, що сталося з точки зору сторони по справі, обвинувача чи захисника.

Вироблення позиції - це в першу чергу комплексна професійна навичка, яка включає в себе інші навички, а саме: елементи навичок і інтерв'ювання, і консультування, і складання правових документів, і виступу в судових дебатах, тощо.

Позиція по справі залежить не тільки від фабули справи, але у великій мірі від процесуальної ролі та процесуальної цілі певної сторони. Адже в кожної із сторін в конкретній справі виникають різні процесуальні ролі та тлі. Особливо це стосується розгляду кримінальних справ.

Вплив процесуальної ролі сторони по справі на позицію проглядається в тому, що одні і ті ж фактичні обставини по різному змальовуються позивачем і відповідачем, обвинувачем і захисником тобто сторонами.

А) кримінальна справа. Яку мету треба переслідувати у формуванні позиції. Від чого вона залежить.

Можна виділити такі етапи реалізації позиції по кримінальній справі:

1. Формулювання та заявлений позиції.

2. Доведення позиції в ході судового засідання

3. Закріплення позиції в судових дебатах.

б) цивільна справа. Чим характеризується цивільна справа. Яку мету треба переслідувати у вироблені позиції. Чим відрізняється позиція по кримінальній та цивільній справі. Які питання треба вирішити при формуванні позиції.

Етапами реалізації позиції по цивільній справі можуть бути такі:

1. Уточнення проблеми і з'ясування характеру очікувань клієнта.

2. Визначення правової бази, яка врегульовує правовідносини клієнта.

3. Формування доказової бази, що підтверджує версію клієнта.

4. Формулювання правової вимоги сторони.

5. Представлення та реалізація позиції в суді.

Ефективність позиції по справі визначається такими критеріями:

• ясністю,

• простотою,

• здоровим глуздом,

• законністю,

• доказовістю,

• переконливістю.

• Рекомендована література:

• [2 ]; [4 ]; [ 5 ]; [7]; [ 10 ]; [12 ]; [28]; [ 34]; [ 35 ]; [ 36].

Нормативно-правові акти – [ 2 ]; [ 3 ]; [ 4]; [ 5]; [ 6]; [ 7]; [ 8]; [9]; [25]; [ 34]; [ 35 ]; [ 48 ]; [ 49 ].

Тема 2.3. Консультування клієнта по справі

1. Поняття консультування.

2. Підготовка до надання консультацій.

3. Зустріч клієнтом та роз'яснення йому порядку проведення консультації.

4. Доведення до клієнта можливих варіантів вирішення проблем, роз’яснення йому правових наслідків кожного з них та надання допомоги у виборі оптимального рішення.

5. Завершення консультування.

 

1. Поняття консультування. Ст удент повинен дати визначення поняттяконсультування. Розуміти чим консультування від інтерв’ювання відрізняються, якими навиками повинен володіти юрист для надання юридичних консультацій, на яких принципах повинна будуватись робота з клієнтом при дачі консультації. Які існують підходи консультування клієнта їх характеристика, плюси і мінуси кожного та етапи консультування клієнта.

Консультування - це особливий вид інтелектуальної і практичної взаємодії юриста і клієнта, з допомогою якої юрист сприяє клієнту в прийняті рішень. Це процес співпраці юриста та клієнта з метою виявлення можливих практичних варіантів вирішення життєвих проблем та визначення шляхів і способів реалізації обраного варіанту.

Для вдалого здійснення консультування юрист повинен вміти:

· Аналізувати фактичну інформацію, з тим щоб мати можливість виділити юридично значущі факти, розмежовувати головне та вторинне в ній;

· Орієнтуватись в нормативному матеріалі і знаходити правову основу для дачі консультації і вирішення проблеми;

· Аналізувати норми права і судову практику;

· Виявляти альтернативні дії клієнта для досягнення його цілей;

· Чітко, ясно, доступно роз’яснити клієнту правову основу його проблеми і можливість їх вирішення;

· Прогнозувати результати дій клієнта, не тільки правові, але і інші як позитивні так і негативні;

· Прогнозувати результати своїх консультацій на випадок правильного і неправильного сприйняття їх клієнтом.

Вивчивши проблему, виявивши і зваживши варіанти її вирішення можливі вірогідні наслідки кожного із них, юрист роз’яснює все це клієнту. Але юрист повинен бути впевнений, що клієнт зрозумів, про що говорить юрист, що являє собою положення закону, як вони впливають на можливість вирішення його проблеми. Однак роз’яснення юриста не повинні перетворюватись в монолог, так як консультування являє собою співпрацю клієнта з юристом.

В практиці консультування склалося два підходи побудови взаємовідносин між клієнтом і юристом:

1. опора юриста на власний професіоналізм;

2. опора на клієнта;

Опора юриста на власний професіоналізм – юрист пропонує клієнту вигідніший шлях вирішення проблем виходячи із власних професійних знань та досвіду, без врахування думок клієнта.

Такий підхід не завжди може влаштувати клієнта, оскільки він не враховує його побажань, цілей та очікувань, а тому в повному обсязі не вирішує проблеми клієнта, і як правило, він не сприймається клієнтом.

Опора на клієнта – прийому підході юрист будує свої відносини з клієнтом, спираючись на його інтереси. Цей підхід вимагає від юриста з’ясування у клієнта не лише суті правової проблеми та фактичних обставин справи, але й його справжніх очікувань, цілей та намірів.

Підхід з опорою на клієнта характеризується ознаками:

· юрист допомагає клієнту визначити та вирішити проблеми з врахуванням його точки зору;

· юрист активно залучає клієнта до аналізу можливих рішень;

· юрист заохочує клієнта до прийняття рішень, які матимуть визначальне юридичне значення;

· юрист надає консультації з врахуванням етичних критеріїв клієнта;

· юрист розуміє почуття клієнта і визнає їх важливість;

· юрист постійно виражає свою готовність допомогти.

 

Консультування клієнта складається з таких етапів:

• Підготовка до консультування клієнта;

• зустріч з клієнтом і роз’яснення порядку проведення консультації;

• Роз’яснення клієнту можливі варіанти рішення і аналізу можливих результатів кожного з них;

• Допомога клієнту в виборі оптимально рішення;

• Визначення стратегії і тактики реалізації прийнятого рішення.

 

2. Підготовка до надання консультацій. Студенти повинні розуміти з начення підготовки в якості консультації. Етапи підготовки консультації їх характеристика та структуру консультації і характеристику кожного елемента.

Готуючись до зустрічі з клієнтом, юрист повинен:

1. Ще раз узагальнити всі відомі йому факти, обставини справи, отримані ним в процесі інтерв’ю, (резюміювати) їх;

2. Потрібно із всього об’єму інформації, отриманої від клієнта в процесі інтерв’ю, вибрати інформацію, яка має правове значення і є необхідною для роботи;

3. Звернутись до нормативної бази, уточнити та уяснити тексти законів і правових норм, щоб із них вибрати ті, що врегульовують правовідносини, які випливають із фактичних обставин справи і вимог клієнта;

4. Визначити можливі процедури стосовно ситуацій клієнта;

5. Прорахувати можливі матеріальні затрати, та затрати часу на реалізацію запропонованих варіантів;

6. Оцінити можливі не правові рішення та їх наслідки;

7. визначити де, коли, в якій формі (очно, письмово, телефоном) провести консультацію клієнта.

Досвід роботи із починаючими юристами свідчить про ефективність підготовки власне письмової консультації. Такий підхід дисциплінує юриста (студента), змушує його більш відповідально підходити до процесу підготовки консультації.

Кожна консультація яка дається повинна мати певну структуру:

1. введення в проблему;

2. підтвердження фактичних обставин справи;

3. роз’яснення закону;

4. висновок;

Наприклад:

1. В ведення в проблему.

В цій частині консультації йде звернення до клієнта із зазначенням причини консультування. “ Шановний Дмитро Йосипович! Вивчивши Ваше звернення та представлені матеріали, з приводу законності звільнення Вас з роботи за вимушений прогул, повідомляємо:”.

2. Підтвердження фактичних обставин справи.

Тут необхідно коротко описати фактичні обставини справи, вказавши що консультація буде стосуватись конкретно цієї ситуації клієнта.

3. Роз’яснення закону.

В цій частині слід показати правову основу вирішення проблеми клієнта, тобто проінформувати його про існуючі нормативно-правові акти, що стосуються його проблеми, а також відповісти на всі запитання поставлені перед клієнтом.

Наприклад: “ Разом з тим, п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю, визначає, що прогул – це відсутність працівника на роботі більше3-х годин протягом дня без поважних причин. З цього приводу також дані роз’яснення в п. 24 Постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року

4. Висновок.

В цій частині інформації підводиться підсумок. Треба пам’ятати, що консультація є не вказівкою, як саме треба поступити клієнту в цій ситуації, а є пропозицією альтернативних варіантів вирішення проблем клієнта, та поясненням ризику та переваг цих альтернативних шляхів.

Наприклад: ” Для відновлення ваших порушених прав, Ви можете звернутися в такі компетентні органи:

А) вступити в безпосередні переговори з директором школи з метою поновлення на роботі, під час проведення яких проінформувати його про допущення ним вимог чинного законодавства і про свій намір довести вирішення спору до компетентних органів;

Б) оскаржити звільнення до завідувача Луцького міського управління освіти;

 

3. Зустріч клієнтом та роз'яснення йому порядку проведення консультації. Як підготуватись до зустрічі з клієнтом. Поведінка при наданні консультації. Етапи надання консультації. Доведення клієнту можливих варіантів вирішення проблеми, роз'яснення правових наслідків кожного з них та надання допомоги у виборі оптимального рішення.Варіанти вирішення по справі, їх види та характеристика.Визначення стратегії та тактики прийнятого рішення.

Порядок проведення консультування може стосуватись:

1. часу, який необхідно буде затратити на консультування, виходячи із можливостей юриста та клієнта;

2. послідовності доведення юристом варіантів вирішення його проблем та їх обговорення;

3. порядку уточнення незрозумілого, задавання запитань, висловлення незгоди, зауважень та пропозицій;

4. прийняття кінцевих рішень та обговорення порядку їх реалізації;

4. Доведення до клієнта можливих варіантів вирішення проблем, роз’яснення йому правових наслідків кожного з них та надання допомоги у виборі оптимального рішення.

1. Роз’яснення юриста повинні бути ясними і зрозумілими

2. Юрист повинен викласти всі можливі варіанти вирішення проблеми та прогноз можливих наслідків

3. Необхідно допомагати клієнту у виборі оптимального рішення.

Як приклад розглянемо проблему з якою звернувся клієнт до юриста:

У клієнта є внук, з яким він разом проживає і дочка, яка живе окремо від нього. У клієнта погані відносини з дочкою, клієнт живе з внуком і хоче передати йому квартиру у власність так, щоб дочка не мала на неї право. Передати право власності на квартиру клієнт хоче внуку, але після смерті клієнта.

1-й варіант: заповіт на квартиру внуку
Плюси		мінуси
1. квартира передається внуку у власність при прийнятті спадщини; 2. право власності виникне безоплатно; 3. в заповіті можна прямо вказати про позбавлення дочки спадщини; 4. Власність на квартиру залишиться за внуком; 5. Право клієнта розпоряджатися будь-яким способом; 6. Право клієнта в будь-який момент відмовитись чи змінити заповіт;		1. Як будь-яка угода, заповіт може бути визнано недійсним відповідно до закону; Дочка може подати в суд в зв’язку з тим, що угода була укладена особою яка не розуміє значення своїх дій і не може керувати ними і визнати заповіт не дійсним; 2 Якщо квартира буде оцінена більше 850 МРОТ, то при вступу заповіту в дію внук зобов’язаний буде сплатити податок на майно, яке він отримав в спадщину; 1. платна реєстрація права власності; 2. У випадку, якщо до моменту відкриття спадщини дочка виявиться непрацездатна по віку чи хворобі, вона стане обов’язковим спадкоємцем і незалежно від волі спадкодавця отримає право на спадщину 2/3 частки, яку вона прийме у спадок за законом; 3. внук може відмовитись від спадкоємства під чимось впливом і тоді квартира буде прийнята у спадок дочкою, клієнта, і вже нічого не можна буде змінити;
2-й варіант: дарування
плюси		мінуси
1. внук отримає квартиру безкоштовно; 2. якщо внук відмовиться від дару під чимось впливом, клієнт взнає про це своєчасно і зможе прийняти необхідне рішення; 3. в угоду можливо ввести умови про відмову від дарування, якщо клієнт переживе внука; 4. Якщо внук зроби посягання на життя і здоров’я клієнта, близьких родичів, то клієнт буде мати право відмовитись від дарування; 5. Клієнт збереже право користуватися квартирою як член родини;		1. Угода може бути признана недійсною за умови, що передбачені законом, протягом року у випадку визнання її мнимої чи 10 років у випадку визнання її удаваною; 2. Внук буде мати право зробити відчуження квартири, яка має велике значення для клієнта. 3.Сторони будуть зобов’язані 2 рази сплатити держ. реєстрацію угоди з нерухомістю: а) договір дарування; б) перехід права власності (внук); 4. Клієнт втрачає право власності розпоряджатися квартирою з моменту держ. реєстр. переходу права власності;
3-й варіант: рента
Постійна рента	Довічна рента	Довічне утримання з іждівєнієм (тільки для нерухомості в тому числі і житла)
плюси
1. Гроші або інша оплата; 2. передається і успадковується, тобто теж може перейти до дочки; 3. може бути безоплатною; 4. квартира обтяжена рентою на випадок відчуження;	1. обмежена строком життя клієнта; 2. розмір платежів і строки виплати можуть бути обумовлені; 3. рентні платежі тільки в грошовій формі;	1. Передбачена на випадок найкращих особисто довірчих відносин; 2. передбачена під рентні виплати тільки нерухомого майна; 3. будь-яке відчуження, залог або інше обтяження, найом, можливі тільки зі згоди того хто отримує ренту(клієнт); 4. Забезпечує постійне задоволення особистих потреб отриманням ренти (клієнтом), догляд, їжу, потреби в житлі, одежі, ліках; 5. договір укладається на строк життя іждівенця (після його смерті безспірно переходе тільки внуку, ніхто не зможе опротестувати цей договір як при житті клієнта, так і після смерті); 6. більш широкий (по відношенню до перших 2-х варіантів) коло умов для припинення угоди: а) смерть; б) істотне порушення платником ренти, своїх обов’язків; 7. Випадкова втрата квартири не звільняє платника ренти від виконання договору та утримання клієнта;
	мінуси
	1. власністьпереходе в момент реєстрації права власності; 2. договір не може бути розірване з мотивів особистої неприязні; 3. для припинення договору тяжко доказати “ Відсутність представлення необхідного утримання в належній формі”.

 

5. Завершення консультування. Студент повинен бути впевнений в тому, що клієнт розуміє значення консультації та наслідків обраного варіанту. Якщо необхідне звернення до суду та складання позовних заяв, тоді на цьому етапі відбувається планування дій юриста і клієнта щодо співпраці, збору документів та доказової інформації для звернення в суд та інші державні органи за потреби.

Рекомендована література:

[2 ]; [4 ]; [ 5 ]; [7]; [ 10 ]; [12 ]; [28]; [ 34].

Нормативно-правові акти – [ 1]; [ 2 ]; [ 3 ]; [ 4]; [ 5]; [ 6]; [ 7]; [ 8]; [9]; [ 13 ]; [ 14 ]; [ 17]; [25]; [ 28]; [ 34]; [ 35 ]; [ 36 ]; [ 38 ]; [42 ]; [ 43 ]; [ 48 ]; [ 49 ].

 

ЗМ 3 Альтернативні способи вирішення справи клієнта.

Особливості представлення інтересів клієнта в справах цивільного та адміністративного провадження.

Тема 3. 1. Альтернативні способи вирішення справи клієнта

1. Значення та види альтернативних способів вирішення справи.

2. Переговори, як особливий вид альтернативного способу вирішення справи.

3. Медіація.

1. Альтернативні способи вирішення правових конфліктів - це сукупність прийомів і методів позасудового врегулювання суперечок, в результаті застосування яких сторони, що сперечаються, укладають взаємоприйнятну угоду [2, c. 298] з врахуванням інтересів кожної сторони.

До альтернативних способів вирішення суперечок відноситься:

• переговори (між сторонами, що сперечаються);

• медіація (переговори сторін за участю нейтрального посередника);

• третейський розгляд;

• міні-суд;

• незалежну експертизу по встановленню фактичних обставин справи;

• омбудсмен;

• приватна судова система

Інші автори виділяють такі альтернативні способи вирішення конфлікту:

1. Переговори;

2. Фасилітація;

3. Посередництво/медіація;

4. Примирення/човникова дипломатів;

5. Рішення третейського суду;

 

2. Переговори. Студенти звернути увагу на види альтернативних способів, та їх переваги над судовим та адміністративним при вирішенні справи. Повинні розуміти значення переговорів, як одного з розповсюдженних альтернативних способів у вирішенні справи їх стиль, етапи та технікуведення.

Суть переговорів полягає не в тому, аби перемогти суперника, а в тому, щоб досягти рівноправної угоди, вигідної для обох сторін.

Агресивний стиль ведення переговорів
Позитивний аспект	Негативний аспект	Ознаки стилю
Ви домагаєтеся свого Ви зміцнюєте впевненість в собі. Люди намагаються не сперечатися з вами Вас не критикують. Ви змушуєте зважати на себе.	Ви робите несприятливе враження на партнера. Партнер відмовляється надалі мати справу з вами. Ви налаштовуєте людей проти себе. Домігшись чогось сьогодні, ви ризикуєте назавжди зіпсувати відносини з партнером Ви провокуєте інших на відповідну агресивність.	1.Ігнорування інтересів партнера. 2.Використовується тон, що не терпить заперечень. 3.Основний упор на власне "Я". 4.В голосі різка інтонація. 5.Не вислуховує партнера, перебиває його. 6.Ніяких компромісів. 7.Не дає партнеру жодного шансу 8.Кінцевий результат: головне перемога за будь-яку ціну
Пасивний стиль ведення переговорів
Позитивний аспект	Негативний аспект	Ознаки стилю
Вас сприймають як милу людину, з якою приємно мати справу. Уступаючи в чомусь сьогодні, ви зможете відігратися завтра. Усе вирішується дуже швидко	Вас не сприймають серйозно і в наступний раз постараються вичавити з вас ще більше. Ви втрачаєте впевненість у собі. Ви уступаєте по всіх позиціях без виключення.	1.М’який голос. 2.Поступка навіть в елементарних речах, з шкодою власним інтересам. 3.Млявість. 4.Врахування тільки інтереси партнера. 5.Невпевненість
Стиль співробітництва
Позитивний аспект	Негативний аспект	Ознаки стилю
Можна досягти своєї мети з врахуванням потреб іншої сторони Бажання слухати і розуміти інтереси іншої сторони Пошук компромісного рішення яке б влаштовувало кожну сторону. Завжди залишаються партнерські відносини З вами надалі хочуть мати справу Усе вирішується дуже швидко	Неможливо отримати максим бажаного результату   Повинен поступатися і обирати для себе не завжди бажані умови	1.Впевненість у собі 2.Пошук компромісів з врахуванням інтересів кожного з застосуванням методики «мозкового штурму». 3.Спокійній доброзичливий тон. 4.Відсутність агресії і кілких зауважень 5. Повага один до одного, партнерські відносини. Кінцевий результат: перемога обох сторін

Перше правило: "Якщо ти не готовий до переговорів, то краще їх відкласти";.

Друге правило: «Зробіть розмежування між учасниками переговорів, відокремте людину від проблеми».

Третє правило: «Сконцентруйтеся на інтересах, а не на позиціях».

Четверте правило: «Розробіть взаємовигідні варіанти».

П’яте правило: «Знайдіть об'єктивні критерії».

Етапи ведення переговорів

1. Підготовка до переговорів.

2. Погодження правил ведення переговорів

3. Виступ сторін

4. Прояснення інтересів сторін.

5. Висунення і обговорення пропозицій.

6. Вибір рішення і формулювання угоди.

7.Завершення переговорів.

8. пост – переговорний

1-й етап - підготовка до переговорів. По суті, цей етап знаходиться як би за рамками переговорів, тому психологи нерідко визначають його як нульовий етап.

Підготовка до переговорів включає два основні напрями роботи:

1) вирішення організаційних питань і 2) відпрацювання основного процесу переговорів.

Але, перш ніж визначати коло організаційних питань, треба дати собі відповідь:

1. Чи є переговори єдиним способом досягнення моєї мети?

2. Чи є у мене повноваження вести переговори?

3. Що я хочу з'ясувати для себе?

4. Яку головну мету я ставлю перед собою, приймаючи участь в цих переговорах?

5. Чи впевнений я в сприятливому для мене результаті розмови?

6. У чому мої сильні і слабкі сторони?

7. Як продемонструвати свою силу і не показати слабкість?

8. Як відреагує на прохання про зустріч мій співрозмовник?

9. Чи володіє він достатніми повноваженнями для переговорів зі мною?

10. Чи готовий він до обговорення теми?

11. Чого, на мою думку, вони хочуть і чому?

12. Що стане предметом його обговорення?

13. Які його сила, слабкість, потенційна стратегія?

14. Наскільки це важливо для нього? Що він втратить, якщо угода не буде досягнута?

15. Який результат влаштує (чи не влаштує) мене, обох?

16. Де допустима межа? Де я повинен зупинитися і припинити переговори?

17. На які поступки я можу піти? Що для мене важливе?

18. Що буде в самому гіршому випадку, якщо я не зумію добитися поставленої мети?

19. Що для мене буде добрим результатом?

20. Що буде задовільним результатом?

21. Що я розціню як прийнятний результат?

22. Які прийоми впливу на співрозмовника я використаю в розмові?

23. Які питання я поставлю, для чого?

24. Які питання може задати мені співрозмовник?

25. Як я буду поводити себе, якщо мій співрозмовник:

- в усьому зі мною погодиться;

- рішуче заперечить;

- перейде на підвищений тон;

- не відреагує на мої доводи;

- виявить недовіру до моїх слів, думок;

- відповість, що не зацікавлений взагалі в темі розмови.

Після відповіді на ці питання, можна приступати до вирішення організаційних питань

До організаційних питань належать:

1. визначення місця і часу проведення переговорів;

2. отримання інформації про особу (осіб), які будуть представляти іншу сторону переговорів, та інформацію про організацію, яку вони представляють.

3. вибір одягу та аксесуарів в якому ви підете на переговори;

4. складання плану прийому учасників переговорів;

5. формування групи учасників переговорів;

6. складання порядку денного кожної зустрічі та погодження із зацікавленими організаціями певних організаційних питань.

Техніка веденні переговорів

1. Активне слухання

2. Перефразовування, "ехо-техніка"

3. Вентилювання емоцій - якщо атмосфера розжарилася, дайте можливість вашому партнерові виговоритися

4. Виявлення інтересів

5. "Поза грою" або відділення проблеми від особи –

6. Мозковий штурм

7. Тест на реальність

8. Дроблення проблеми

Медіація. Поняття, принципи та етапи медіації. Суб’єкти медіації. Функції медіатора. Значення медіації у вирішенні проблем клієнта.

Суд	Медіація
Процес примусовий.	Процес добровільний.
Суддя призначається.	Медіатор вибирається.
Рішення приймається з позиції права й закону.	Рішення прииммаюі самі сторони з позиції своїх інтересів
Суддя наділений відповідними повноваженнями.	Посередник рішення не приймає він лише сприяє виробленню   рішення.
Процес тривалий.	Більше швидкий дозвіл конфлікту в порівнянні із судом.
Публічна процедура.	Негласна процедура.
Процес вимагає значних засобів (мито, послуги юриста)..	Процес дешевше, чим судовий.
Змагальність,	Співробітництво.
Низьке виконання рішень. Однобічне задоволення	Виконання на досить високому рівні, сторони самі приходять до необхідного їх рішенню.Обопільне задоволення.

 

Розглянемо принципи медіації.

1. Рівноправ'я сторін

2..Нейтральність посередники

3..Добровільність

4. 4.Конфіденційність

Розглянемо функції, які виконує медіатор

1..Організація переговорів і створення атмосфери для досягнення угоди. Медіатор готує місце проведення переговорів

2. Спонука сторони до аналізу конфлікту

3. Активне слухання на всіх етапах проведення медіації.

4. Генерація ідеї.

5. Розширення ресурсів сторін

6..Навчання сторін переговорам

7. Тестування на реальність

8. Вентилювання емоцій

Етапи проведення медіації

1.Вступне слово медіатора.

2.Презентація сторін.

3.Дискусія.

4.Кокус.

5.Формування порядку денного.

6.Вироблення пропозицій.

7.Підготовка угоди.

8.Вихід з ме