ОСНОВНІ НОРМИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

 

Графіка (грец. graphike, від grapho − пишу, креслю, малюю) − 1) розділ мовознавства, у якому визначається, якими буквами позначається той чи інший звук; 2) способи передачі звуків, накреслення букв, розділових знаків, апострофа, дефісу, лапок, знака наголосу, питання, інтервали між словами, шрифтові виділення (напівжирний, курсив, розрядка).

З графікою тісно пов’язана орфографія(грец. orthographia, від orthos − правильний і grapho − пишу) − встановлення правил передачі звукового мовлення на письмі (разом − через дефіс, велика − мала літера, правопис префіксів, суфіксів, окремих букв у префіксах, суфіксах, коренях).

В українській мові всі слова записуються переважно за трьома принципами української орфографії:

1) фонетичний принцип (слово записується українською графікою з максимальним наближенням до звучання, таким способом записуються приголосні, а також голосні а, о, у, я, ю у більшості випадків);

2) морфологічний принцип (записування префіксів, коренів, суфіксів відповідно до правил);

3) традиційний принцип (слово записується не за правилами, а з урахуванням давньої традиції).

 

Правопис голосних в іншомовних словах (правило „дев’ятки”)

Значну частину наукових термінів становлять слова іншомовного походження. Такі слова записуються з максимальним наближенням до звучання в мові-оригіналі, причому приголосні звуки, а також голосні а, о, у, я, ю (принаймні в більшості випадків) записуються за фонетичним принципом. Особливу увагу слід звернути на правопис голосних И, І, Ї, Е, Є, випадки подвоєння приголосних в іншомовних термінах, а також вживання апострофа та м’якого знака (детальніше матеріал подано в українському правописі [12, с.98-104]; додатково див. словники [6; 10; 11]).

Правопис И, І, Ї. Основоположним у написанні запозичених слів є правило „дев’ятки”: у словах іншомовного походження після дев’яти приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним пишеться літера И (дилер, дисконт, диджитайзер, холдинг, кейтеринг, транзит, тригер, шифон, тираж). Але якщо наступним у слові є будь-який голосний чи Й, то правило дев’ятки не спрацьовує і потрібно писати літеру і: діод, тріод, цезій, пріоритет, ажіотаж, Тиціан, операція, опціон, комерція. За правилом „дев’ятки” записуються майже всі терміни з галузі науки і техніки.

При написанні іншомовних власних назв слід зважати на те, що серед них є багато винятків, тому краще звертатися до словників і довідників. Наприклад, не за правилом, а за традицією записуються такі назви як Сідней, Сінгапур, Сімферополь, Торрічеллі, Міссісіпі, Гельсінкі (додатково див. статтю В. Русанівського [5, с.103-124]).

У багатьох словах літера И пишеться за традиційним принципом після приголосних, що не належать до „дев’ятки”. Зазвичай це давно запозичені слова, які сприймаються як власне українські (бромистий, Китай, Єгипет, Вавилон, імбир, кипарис, спирт, лимон, графин, кинджал, кизил, киргиз, гиря, митра, митрополит, вимпел).

Літера Ї пишеться в іншомовних термінах після голосних, приголосного Й, апострофа та м’якого знака (боїнг, мозаїка, корпорації, кондуїтний, Гімалаї, де Віньї, у Падуї, Болоньї). Але на межі частин складного слова, де перша частина закінчується голосним, а також після префікса, що закінчується на голосний, завжди зберігається і, яка є початковою в корені (зімпровізований – імпровізований, малоінтенсивний – інтенсивний, неіоногенні – іоногенні, неінстальований – інстальований, неіндиферентний – індиферентний поінформувати – інформація, реінфекція – інфекція).

У решті випадків пишеться тільки літера І, а саме:

1) на початку слів (ідея, інгібітор, інкрустація, індýстрія, інвестор, інституція, інтелігентність [9], інструкція, інкасатор, інтерфейс, індикатор);

2) після будь-якої приголосної перед наступними голосними та Й (діалог, рáдій, облігація, калькуляція, опція, продукція);

3) після приголосних, що не входять до правила „дев`ятки”, а саме: б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н (гіпóтеза, дебітор, капітал, кінетика, контролінг, ліміт, неліквідний, мінімум, філія, фіскал, фінансовий, хімія);

4) у кінці невідмінюваних слів (альпарі, делівері (ордер), таксі, лічі, мюслі, жалюзі);

5) після префікса дез- (дезінфекція, дезінформація, дезінтеграція, бо інфекція, інформація, інтеграція).

Правопис Е, Є. Літера Є в іншомовних термінах пишеться в таких випадках:

1) після голосних е, і, приголосного й (реєстр, бієнале, декадієн, реципієнт, клієнт, гуайєн, фойє, але є виняток – ріелтор);

2) після апострофа та м’якого знака (кар’єра, п᾽єзокварцовий, консьєрж, круп’є, куртьє, суб’єкт, інтер’єр, портьєра, сомельє, Готьє, досьє, ательє);

3) за традицією на початку деяких давно запозичених слів, однак таких слів небагато, у діловому стилі вони майже не трапляються (Європа, європейський, євро, єгер, Єгипет, єгиптолог, єпископ, єретик, Євангеліє, Єва, єзуїт, єнот)[10].

Літера Е в іншомовних словах пишеться в таких випадках:

1) на початку запозичених слів, що використовуються в галузі науки, техніки, мистецтва (експорт, емітент, емісар, еквівалент, експерт, ефект, електрон, складноетерний);

2) після приголосних крім Й (резерв, дебет, релевантний, рента, менеджер, декада, мегамаркет, леверидж, церезит, претендент, вексель, референт);

3) після голосних а, о, у (інтерв᾽юер, ремюер, октаедр, тетраедр, аеробний, проект, силует, поезія, дуель, Рафаель, але траєкторія);

4) у кінці невідмінюваних слів (а-форфе, бізе, кафе, макраме, турне, Гете, Моне, Мане).

Правопис У, Ю. При записуванні слів, запозичених з французької мови, слід розрізняти вживання у і ю. При м᾽якій чи пом᾽якшеній вимові вживається ю (люкс, бюджет, бюлетень, мюслі, крюшон), але після шиплячих та ф пишеться у (журі, брошура, парфуми, фумігатор, фунікулер, хоча і фюзеляж, фюрер).