В права для язика.

Дітям пропонується відгадати загадку:

Хто сховався у печері

За м’які рожеві двері,

За якими ще одні

Двері білі та міцні,

Хто в печері жити звик?

Ну звичайно, наш … (язик).

Після цього вихователь пропонує дітям взяти в нього зі

стола люстерка. Дивлячись у люстерко, діти визначають, за

якими перепонами ховається язик і що він може робити: по-

тягнутися до верхніх, нижніх зубів; висунутися, облизати

верхню

і нижню губи; зробитися гострим як голка, плоским

як лопата, тощо.

Спираючись на предметні образи, вихователь створює безліч

ігрових вправ, наприклад:

Язик лопаткою тримай,

Поки лічу я — не ховай.

Раз, два, три, чотири, п’ять —

Можеш свій язик сховать.

(Діти впродовж п’яти секунд тримають язик висунутим

у формі лопатки.)

Наш слухняний язичок —

Найгостріша з голочок.

Став напруженим, вузьким,

Потримай його таким.

(Діти виконують вправу для язика, дотримуючись указівок

вихователя.)

3. Г ра «Вітерець».

Вихователь пропонує дітям сказати, що ще, крім язика, до-

помагає вимовляти слова, розмовляти. Діти висловлюють свої

припущення: рот, губи, зуби.

— Покажіть, як дме вітерець. А як шелестить листя на

деревах?

— Що вам допомогло проспівати ці «пісеньки»?

Вихователь роздає дітям султанчики, перевіряє, чи пра-

вильно тримають їх діти: відстань від султанчика до губ дитини

має бути 8—10 см.

— Уявіть собі, що це дерево з листям.

— Подуйте на нього.

Діти одночасно дують у султанчики. Відпочивають і знов

дують. Вихователь слідкує, щоб діти видихали повітря тіль-

ки через рота, дули довго (більше секунди), не добираючи

повітря.

— Ви так гарно показали, як грається вітерець із листям,

що листочки змерзли. Я пропоную скласти їх у коробок, щоб

вони зігрілися.

Далі вихователь звертається до дітей із проханням про-

співати «пісеньку» вітерця — звук [с] і «пісеньку» лис-

тя — [ш].

4. Г ра «По домівках».

На килимі викладаються малюнки«будиночки» із зобра-

женнями вітру та дерева з листям.

Діти діляться на дві команди — «Вітерець» та «Листячко».

Кожна команда, наслідуючи звуки вітру або шелестіння листя,

бігає груповою кімнатою і за сигналом вихователя зупиняється

біля свого «будиночка».

Гра проводиться 2—3 рази, команди можуть мінятися

місцями.

Залежно від підготовки дітей, вихователь може запропо-

нувати закріпити на занятті дві пари звуків і зіграти в гру

з командами «Комарики» та «Жуки» із відповідними «пісня-

ми» — [ж], [з].

5. В права «Чия пісенька?»

Вихователь читає речення, в яких найчастіше повторюється

один і той самий звук. Діти мають відгадати, чия «пісенька»

сховалася.

[с] — Коса косить, бруса просить.

Сам собі сипав суп.

Сидять на сосні снігурі.

[ш] — Шапка у шафі шубу шукала.

Шматок сальця шукає миша.

Шило шубку Шурі шило.

Далі вихователь може запропонувати дітям згадати й назва-

ти слова, в яких чується одна з цих «пісень».

6. Г ра «Одягни ляльку».

На картоні зображено дві ляльки, до яких додаються набо-

ри паперового одягу. Вихователь повідомляє дітям, що ляльок

звати Саня і Шура. Для Сані треба дібрати одяг, у назві якого

є звук [с], для Шури — у назві якого є [ш].

Наприклад: сорочка, сарафан, светр, сукня; шорти, шкар-

петки, штани, шапка тощо.

7. Підсумок заняття.

— Що допомагає нам розмовляти?

— Які звуки ви сьогодні «співали»?