В права для язика.
Дітям пропонується відгадати загадку: Хто сховався у печері За м’які рожеві двері, За якими ще одні Двері білі та міцні, Хто в печері жити звик? Ну звичайно, наш … (язик). Після цього вихователь пропонує дітям взяти в нього зі стола люстерка. Дивлячись у люстерко, діти визначають, за якими перепонами ховається язик і що він може робити: по- тягнутися до верхніх, нижніх зубів; висунутися, облизати верхню і нижню губи; зробитися гострим як голка, плоским як лопата, тощо. Спираючись на предметні образи, вихователь створює безліч ігрових вправ, наприклад: Язик лопаткою тримай, Поки лічу я — не ховай. Раз, два, три, чотири, п’ять — Можеш свій язик сховать. (Діти впродовж п’яти секунд тримають язик висунутим у формі лопатки.) Наш слухняний язичок — Найгостріша з голочок. Став напруженим, вузьким, Потримай його таким. (Діти виконують вправу для язика, дотримуючись указівок вихователя.) 3. Г ра «Вітерець». Вихователь пропонує дітям сказати, що ще, крім язика, до- помагає вимовляти слова, розмовляти. Діти висловлюють свої припущення: рот, губи, зуби. — Покажіть, як дме вітерець. А як шелестить листя на деревах? — Що вам допомогло проспівати ці «пісеньки»? Вихователь роздає дітям султанчики, перевіряє, чи пра- вильно тримають їх діти: відстань від султанчика до губ дитини має бути 8—10 см. — Уявіть собі, що це дерево з листям. — Подуйте на нього. Діти одночасно дують у султанчики. Відпочивають і знов дують. Вихователь слідкує, щоб діти видихали повітря тіль- ки через рота, дули довго (більше секунди), не добираючи повітря. — Ви так гарно показали, як грається вітерець із листям, що листочки змерзли. Я пропоную скласти їх у коробок, щоб вони зігрілися. Далі вихователь звертається до дітей із проханням про- співати «пісеньку» вітерця — звук [с] і «пісеньку» лис- тя — [ш]. 4. Г ра «По домівках». На килимі викладаються малюнки«будиночки» із зобра- женнями вітру та дерева з листям. Діти діляться на дві команди — «Вітерець» та «Листячко». Кожна команда, наслідуючи звуки вітру або шелестіння листя, бігає груповою кімнатою і за сигналом вихователя зупиняється біля свого «будиночка». Гра проводиться 2—3 рази, команди можуть мінятися місцями. Залежно від підготовки дітей, вихователь може запропо- нувати закріпити на занятті дві пари звуків і зіграти в гру з командами «Комарики» та «Жуки» із відповідними «пісня- ми» — [ж], [з]. 5. В права «Чия пісенька?» Вихователь читає речення, в яких найчастіше повторюється один і той самий звук. Діти мають відгадати, чия «пісенька» сховалася. [с] — Коса косить, бруса просить. Сам собі сипав суп. Сидять на сосні снігурі. [ш] — Шапка у шафі шубу шукала. Шматок сальця шукає миша. Шило шубку Шурі шило. Далі вихователь може запропонувати дітям згадати й назва- ти слова, в яких чується одна з цих «пісень». 6. Г ра «Одягни ляльку». На картоні зображено дві ляльки, до яких додаються набо- ри паперового одягу. Вихователь повідомляє дітям, що ляльок звати Саня і Шура. Для Сані треба дібрати одяг, у назві якого є звук [с], для Шури — у назві якого є [ш]. Наприклад: сорочка, сарафан, светр, сукня; шорти, шкар- петки, штани, шапка тощо. 7. Підсумок заняття. — Що допомагає нам розмовляти? — Які звуки ви сьогодні «співали»?
|