Зміст і завдання управління використання чистого прибутку
Звичайно прибуток розглядається в трьох основних аспектах: • прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик; • прибуток як вираження ефективності управління операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю суб'єкта господарювання;• прибуток як джерело самофінансування підприємства (чистий прибуток розглядається як найдешевше джерело фінансування потреби підприємства у капіталі). У теорії корпоративних фінансів прибуток суб'єкта господарювання розглядається як результат його діяльності та джерело створення ринкової вартості. Виходячи з цього метою управління прибутком підприємства — суб'єкта господарювання можна вважати забезпечення максимізації абсолютної величини чистого прибутку та стабільності його формування у часі. При цьому прибуток (і, відповідно, управління прибутком підприємства) розглядається як джерело створення достатку акціонерів (shareholder value) у формі грошових дивідендних виплат та максимізації ринкової вартості підприємства (його корпоративних прав). Об'єкт управління прибутком підприємства включає: • дохід від реалізації продукції, товарів,;• покриття витрат, що включають матеріальні витрати, оплату праці виробничого та управлінського персоналу, покриття амортизаційних відрахувань; • сплату податків та інших обов'язкових платежів; • покриття процентних платежів за позиками (витрат, пов'язаних з фінансовою діяльністю); • формування прибутку до сплати податків; • сплату податків, що здійснюється за рахунок прибутку; • формування чистого прибутку, • виплату грошових дивідендів та тезаврацію прибутку, • формування нерозподіленого прибутку. Основні завдання управління чистим прибутком підприємства: • підтримання конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах; • забезпечення зростання абсолютної величини прибутку; • забезпечення стабільності формування чистого прибутку, зокрема, збільшенням відносної частки прибутку від основної діяльності; • забезпечення прийнятного рівня рентабельності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання; • забезпечення пріоритетного фінансування інвестиційних проектів із позитивним NPV за рахунок внутрішніх джерел, насамперед прибутку; • забезпечення оптимальних пропорцій розподілу прибутку шляхом досягнення компромісу між потребами дивідендної політики та політики тезаврації прибутку. Під моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово-правових та організаційно-технічних методів і прийомів прогнозування, планування та контролю за формуванням доходів підприємства з метою забезпечення підтримання прийнятного рівня прибутковості суб'єкта господарювання у довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей, визначених корпоративною стратегією. При цьому ключовим індикатором управління прибутком виступають показники прибутковості як такі, що відображають рівень відносної ефективності результатів фінансово-господарської діяльності підприємства порівняно з витратами, пов'язаними з отриманням таких результатів (наприклад, прибутковість інвестицій; прибутковість акцій, прибутковість власного капіталу). модель управління прибутком суб'єкта господарювання має включати сукупність логічно цілісних та взаємозв'язаних функціонально-організаційних блоків, а саме: • управління затратами; • управління доходами; • управління розподілом прибутку. Зважаючи на особливості формування прибутку підприємства, можна визначити основні дискретні варіанти (концепції) обґрунтування стратегії управління ним: • агресивна (наступальна) стратегія — забезпечення збільшення абсолютної величини прибутку підприємства шляхом максимізації рівня доходів підприємства в результаті збільшення виручки від реалізації товарів, робіт та послуг (наприклад, стимулюванням збуту, підвищенням ціни тощо) — забезпечення зростання доходів підприємства за порівняно стабільного рівня затрат; • захисна стратегія — забезпечення контролю витрат з метою збільшення прибутку суб'єкта господарювання як різниці між абсолютною величиною доходів та витрат (стратегія є ефективною у довгостроковій перспективі,). Слід відзначити, що використання прибутку має узгоджуватися із корпоративною стратегією підприємства та забезпечувати стійке і стабільне зростання ринкової вартості підприємства та достатку акціонерів. Загалом, податкове планування використовується для формування, організації та інформаційно-методологічного забезпечення контролю за витратами підприємства на сплату податків та інших обов'язкових платежів суб'єкта господарювання до державного та місцевого бюджетів, інших централізованих цільових фондів. У рамках управління прибутком підприємства податкове планування передбачає контроль за формуванням та виконанням податкових зобов'язань з податку на прибуток,; Дивідендна політика підприємства як ключова детермінанта використання прибутку підприємства являє собою керовану діяльність підприємства, спрямовану на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав. Виплата грошових дивідендів є однією із операції емітента з цінними паперами власної емісії — операцією з виплати доходу за власними цінними паперами. Частина чистого прибутку, що не була розподілена серед власників підприємства шляхом виплати грошових дивідендів чи викупу корпоративних прав власної емісії, являє собою тезаврований (капіталізований) прибуток підприємства, який, у свою чергу, може використовуватися для таких цілей: • поповнення резервного капіталу підприємства; • збільшення статутного капіталу підприємства (виплата дивідендів корпоративними правами); • створення інших резервів, передбачених статутними документами товариства; • формування нерозподіленого прибутку. Резервний капітал, що формується суб'єктом господарювання, являє собою одну з форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття потенційних збитків від фінансово-госп. діял. під-ва, викликаних дією об'єктивних факторів, величину та час настання яких важно визначити на поточний момент. Форм. нерозподіленого прибутку під-ва являє собою фінансовий механізм формування капітального резерву, що не має цільового призначення.
|
