ОРЛИНЕ ЗАСТОЛЛЯ

 

Два ревних соколи,

Із котрих

Один одному не проклюне око,

У днину добру, чи жорстоку

Налаштувались чарку пить,

Чимало птаства запросить,

 

Бо привід був:

Їм двом на всю пташиную родину

На плечі видали по три орлинії пір’їни,

Щоб соколам орлами стать!

Орлів у птастві представлять!

 

В гостях були:

Зо два міцних орли

(Чимало главорлів не прилетіло, бо попоїло

І відпочити захотіло),

Дрозди, підорлики, ворони, соколи

І гуси-лебеді та інші там були,

Усе, як у людей буває,

Коли громада випиває!

 

Почав міцний орел:

В бокали кинув пір’я,

Проклекотав на все подвір’я:

"До дна!"

І заволала сторона:

"До дна! До дна!!!"

 

А соловей (він був запрошений гостевим тамадою)

Й собі від серця: "Тьох, тьох-тьох!

П’ємо за двох!"

І от до пісні діло докотилось!

Бо пити більше вже нікому не хотілось

І не моглось, - за двох і їлось і пилось!...

 

А соловей своєї: "Тьох та тьох!

П’ємо за двох,

За двох орлів п’ємо, за двох, за двох,

І пісню рідну заспіваєм,

Бо поважаєм!"

Сам за одного пив

І для свідомих говорив...

 

І розлилася пісня солов’їна,

Котру шанує вся пісенна Україна.

ЇЇ підтримали шпаки, дрозди,

Папуги дружно й радо,

Аж зворушили всю громаду!

 

 

А іншим - зась.

Їм пісня не далась!

Старався соловей із солов’їхою своєю.

Вже й сльози декотрі душевно пролили.

Попід столи.

 

Лиш невдоволені самі нові орли:

"Ей тамада! Тебе ми нарекли,

То птаству тьохкати вели!

Бо ми вдостоїли тебе за ці столи із нами сісти

Звичайно вжеж не пити-їсти,

А гучно пісню заспівать,

Орлина мать!"

 

Даремно соловей старався-побивався,

Він сам на сам із однодумцями зостався.

 

Мораль: Коли вже ти вподобав Україну,

Вивчай, вшановуй пісню солов’їну

І вибирай, чи зайве випивать,

Чи пісню щиру щиро заспівать,

Пташина мать!!!

 

1997

 

"НОУ-ХАУ";

 

"Ви заміжня чи дівиця?"

 

Молодик підсів.

 

А вона відповідає:

 

"Я без комплексів".

 

1998

 

"ДУРМІЛЬ ІЗ КЛУНІ";

 

Вже пізненько козаченько

Достукавсь до хати.

"Упустіть, - просив стареньку,

Переночувати".

 

"Може ляжеш, каже бабця,

До онучки Дуні?

Та, як хочеш одіспаться, -

Заночуй у клуні".

 

Вранці встав козак. Ладнає

Коня до походу,

Бачить, - дівка молодая

Несе в відрах воду:

 

"Здрастуй, - мружиться, - козаче,

Я онучка, Дуня,

А козак зітхнув добряче:

"Я дурміль із клуні!"

 

1998

 

ДО ЮВІЛЕЮ

Колективу Ладижинського заводу,

якому виповнилось 120 років

(нині концерн “Біолік ”)

 

У Ладижині, помалу,

З давнини ладнали далу,

Щоб за праведні діла

Лада - чарку налила!

 

"Бітнер", кажуть, добре п’ється

І красується в аптеці,

Та не хочеться туди

З упередженням іти.

 

"Вігор" - свій і він годиться

Козакові й молодиці

І в буденні і в свята,

Не бальзам, а красота.

 

Щоб собі подовжить віку

Ми угоду з "Біоліком"

У СП затвердимо:

Він - готує. Ми п’ємо.

 

Справу робите велику,

Айболіти "Біоліку".

Зичим, люди, щастя Вам,

Українським лікарям!

 

1996

Ладижин

Вінницької області

 

3. С М І Х О С Л І З О М О В К И

 

 

* * *

 

Дають здоров’ю міць хорошу

Ліси, озера, комиші...

І в літні зорі і в порошу

До них несемо звіт душі.

 

В мисливстві, лірика не лишня.

Коли в бутті мінор спітка,

Згадаємо Остапа Вишню,

Або хоча б... Михайлюка.

 

4 лютого 1999