Поняття сенсорного вміння. Класифікація сенсорних умінь за видами сприймання

Сенсорне вміння як компонент діяльності сприймання – це система перцептивних дій з відображення об’єктивних властивостей предметів і явищ дійсності.

Поняття перцептивної дії є ключовою категорією теорії розвитку сприймання, яка належить до розроблених галузей психологічної науки (В. Барабанщиков, Л. Венгер, Н. Ветлугіна, Д. Ельконін, О. Запорожець, В. Зінченко, О. Леонтьєв, М. Поддьяков, О. Проскура, А. Рузська, Н. Сакуліна, В. Сохіна, Б. Теплов, О. Усова та ін.). Згідно з цією теорією перцептивна дія являє собою своєрідний саморегулюючий процес пошуку й переробки інформації, детермінований завданням живої системи і такий, що володіє механізмом зворотного зв’язку. У результаті здійснення перцептивних дій формуються перцептивні моделі об’єктів, адекватні завданням діяльності та предметного світу. На основі цих моделей відбувається орієнтація в ситуації і регуляція поведінки [7, с. 54]. Генетично перцептивні дії походять від практичних: практична діяльність висуває перед дитиною вимоги орієнтуватися в предметній ситуації, відволікатися від одних і звертати увагу на інші її аспекти. Поступово елементи перцептивного орієнтування, наявні в практичній дії, відокремлюються від неї, стають самостійними, спеціально спрямованими на вирішення завдань сприймання.

Оскільки джерелом образів сприймання завжди є відчуття, то відповідно до складу їх аналізаторів можна виокремити досить широке коло різновидів перцептивних дій – зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, кінестетичні, статичні та інші. Але враховуючи найважливіше значення серед усіх сенсорних систем людини зору, слуху та дотику, а також традиційну спрямованість початкової освіти на формування в учнів цих видів сприймання, оберемо предметом подальшого аналізу саме зорові, слухові й дотикові перцептивні дії.

За своєю нейрофізіологічною природою зазначені дії є кільцевими рефлекторними актами: нервові імпульси від збудження рецепторних зон органів чуття передаються у відповідні відділи мозку; зазнавши певної обробки, ці імпульси повертаються до рецепторів, змінюючи їхній функціональний стан і активізуючи моторні зони; унаслідок таких коректив оптимізується процес уведення інформації, регулюється рівень чутливості до діючих подразників; інформація про характер пристосувальних реакцій разом із зовнішньою стимуляцією знов надходить до центральної нервової системи.

Так, основу зорових перцептивних дій складає діяльність зорового аналізатора, орієнтованого на відбиття коливань електромагнітних хвиль різної довжини, функцією якого є ахроматичний (некольоровий), хроматичний (кольоровий) зір та просторове бачення (розрізнення форми, розміру, рельєфу предметів, просторових відношень між ними, віддалі). Важливе значення в утворенні зорових образів, зокрема просторових, мають рухи очей з обстеження видимого контуру предметів (наведення, переміщення, сакади, фіксування, тремор, ністагм, дрейфування, тобто повільне «сповзання» погляду тощо), а також рухи, які виходять за межі зорової системи – повернення тулуба й голови.

Джерелом слухових перцептивних дій є відображення слуховим рецептором коливання звукової хвилі певної частоти, амплітуди, форми та часової характеристики, що спричиняє сприйняття людиною висоти, голосності, тембру, тривалості звуків. За змістовим наповненням виділяють слух фонематичний, ядром якого є відчуття тембру, абстрагованого від висоти звука, та музичний, спрямований на розрізнення висоти звука безвідносно до його тембру. Кожний вид слухового сприймання реалізується специфічними моторними компонентами: у першому випадку це рухи артикуляційного апарату (беззвучне промовляння), у другому – рухи голосового апарату (беззвучна вокалізація). Проте однаково необхідними для фонематичних і музичних перцептивних дій є рухи голови, які забезпечують локалізацію, тобто знаходження об’єкта в просторі, визначення напрямку та дистанції джерела звука.

Підґрунтя дотикових перцептивних дій утворює контакт механічних подразників зі шкірою – тиснення на неї та, як наслідок, її деформація. Слід зазначити, що в психології дефініцію «дотик» тлумачать як поєднання тактильних відчуттів із кінестетичними, а залежно від міри рухового контролю над діяльністю тактильного аналізатора розрізняють дотик пасивний і активний (гаптика). Пасивний дотик виникає в умовах однобічного переміщення предмета відносно спокійної руки; провідну роль у ньому відіграє шкірний аналізатор, який збуджується сигналами тертя предмета по поверхні рецептора. Ця форма дотику здійснюється всією шкірою людського тіла, але найбільш тонке і точне пасивно-дотикове розрізнення властиве кінчикам пальців руки, особливо вказівного пальця. Активний дотик має більші пізнавальні можливості, він реалізується в процесі рухів руки по обстежуваному предмету; у поєднанні шкірного та кінестетичного подразників, задіяних у такій формі дотику, значне місце посідають кінестетичні почуття рук. Проте виокремлення двох видів дотику має умовний, емпіричний характер, оскільки пасивного дотику в прямому значенні цього слова не буває. Це надає можливості не розділяти значення термінів «дотикове» і «тактильне» сприймання і вживати їх як синоніми. На дотик людина розпізнає фізико-механічні властивості речовин (твердість, м’якість, міцність, пружність, пластичність, шорсткість, гладкість, вологість, сухість, густину, в’язкість, текучість, температуру тощо), просторові ознаки предметів (форму, величину, об’єм, розміщення у просторі, віддаленість), відчуває біль.

Як бачимо, перцептивні дії є комбінованими утвореннями і забезпечуються кількома взаємодіючими аналізаторами. Провідна (сигнальна) функція в таких взаємодіях належить зоровому, слуховому та шкірному аналізаторам; кінестетичний компонент відіграє при цьому роль необхідного підкріплення.

Відповідно до схарактеризованих різновидів перцептивних дій доцільно виокремити три групи сенсорних умінь, якими мають оволодіти учні початкової школи: зорові – виконання зорових перцептивних дій з відображення кольорових і просторових ознак предметів і явищ; слухові – виконання слухових перцептивних дій з відображення фонематичних і музичних явищ; дотикові – виконання дотикових перцептивних дій з відображення фізико-механічних і просторових властивостей речовин (табл. 1.2).

Таблиця 1.2