Сутність розвитку особистості як психолого-педагогічної категорії

Виходячи із цього та враховуючи тлумачення терміна «сенсорний» (від лат. sensus – відчуття – той, що належить до чуттєвого рівня відображення реальності), під сенсорним розвитком дитини будемо розуміти процес закономірних змін її чуттєвої сфери, які виявляються в кількісних і якісних, структурних і функціональних перетвореннях відчуттів, сприймань і уявлень; відбуваються під упливом біологічних і соціальних, керованих і некерованих, зовнішніх і внутрішніх чинників; забезпечують побудову адекватних образів об’єктів дійсності.

Найважливішими властивостями сенсорного розвитку є його безперервність, незворотність, нерівномірність, асинхронність, індивідуальні та типологічні відмінності розгортання.

Безперервність розвитку чуттєвої сфери особистості спричинено кількісними і якісними змінами її перцептивних процесів. Кількісні зміни виявляються в дозріванні аналізаторних механізмів, збільшенні утворюваних асоціацій, зростанні кола уявлень про зовнішні властивості предметів. Ці зміни зумовлюють виникнення якісно нових властивостей сприймання, наслідком чого стає більш адекватне і повне відображення дійсності у свідомості дитини, можливість запам’ятовувати, відтворювати та перетворювати образи об’єктів оточення [4, с. 30].

Для розкриття незворотності сенсорного розвитку слід констатувати, що одного разу пройдені стадії, етапи формування перцепції індивіда (і його психічної діяльності в цілому) вже не повторюються. Це пов’язано з неодмінними структурно-динамічними змінами, що притаманні чуттєвій сфері особистості.

Структурність сенсорної системи закономірно зумовлюють її компоненти: змістовий – еталонні уявлення про певні якості предметів і явищ; операційний – перцептивні дії з обстеження об’єктів дійсності на основі засвоєних еталонів; мотиваційний – комплекси спонукань особистості до перцептивної діяльності. Динамічність сприймання полягає в незворотній послідовності всіх його компонентів, коли «генетично пізніші структури виникають із раніших і включають їх у себе в зміненому вигляді» [4, с. 32]. Так, удосконалення еталонних уявлень здійснюється як перехід від предметних передеталонів, які відображають властивості одиничних реальних предметів, до узагальнених і абстрактних загальноприйнятих еталонів, а далі – до засвоєння їх систем з усіма нормативними міжелементними взаємозв’язками. Ускладнення сенсорних операцій пов’язане з їх відокремленням від зовнішніх практичних дій, регульованих образами предметів; поступово процеси сприймання набувають відносно самостійного значення, перетворюються у специфічні перцептивні дії, які спочатку мають розгорнений, хаотичний характер, потім – згортаються, упорядковуються, стають більш універсальними та економними. Спонукальну сферу сенсорного розвитку вчені характеризують як полімотивовану, пояснюючи це широким спектром відношень індивіда із середовищем [1, с. 179–180]. При цьому паралельні перцептивні потреби виникають і задовольняються не автономно, а як елементи єдиного цілого, хоча одна з них, найбільш значуща для поведінки, підпорядковує та організує інші, тобто є провідною. Взаємозв’язок мотивів сприймання виявляється в узгодженому досягненні проміжних цілей, у послідовному наближенні до задоволення вихідної потреби. Результатом таких структурно-динамічних перетворень є неухильне «прирощення», функціональне вдосконалення образів сприймання: на ранніх етапах розвитку вони мало диференційовані, згодом стають більш розчленованими, наближаються до дійсності. Звичайно, прогресивна схема розвитку перцепції не є суворо прямолінійною: цілком можливі повернення до початкових етапів, до повторення, відтворення деяких чуттєвих операцій, проте завжди на новій основі, тому процес сприймання нагадує рух за спіраллю [1, с. 269; 4, с. 32].

Нерівномірність (хвилеподібність) удосконалення сприймання характеризується чергуванням фаз прискорення й уповільнення. Надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних механізмів відбувається в перші півроку життя, створюючи елементарні форми майбутніх орієнтувальних реакцій організму, та в період шкільного дитинства, коли перед учнями ставляться спеціальні перцептивні завдання, у яких необхідно встановлювати чуттєві дані про зовнішній вигляд об’єктів, виділяти їх ознаки, розкривати зв’язки, створювати образи цих об’єктів, передавати їх словесно і графічно. Водночас становлення чуттєвих процесів визначається певною асинхронністю: вважається, що зорове і слухове сприймання дещо випереджують у своєму формуванні тактильно-кінестетичну перцепцію [3, с. 93–94; 8, с. 22].

У сенсорному розвитку особистості специфічно виявляються індивідуальні та типологічні відмінності. Неповторність, індивідуальна своєрідність сприймання зумовлена функціонуванням органів чуття конкретної дитини, її досвідом, знаннями та навичками, особливостями нервової системи. Проте розмаїття перебігу відчуттів може бути зведене до невеликої кількості класифікаційних типів. Наприклад, за провідним сенсорним каналом виокремлюють учнів аудіального, візуального і кінестетичного типів отримання зовнішньої інформації. Для учнів синтетичного типу сприймання характерним є цілісне відображення об’єктів, без докладного виділення їхніх деталей; учні аналітичного типу виділяють у предметах насамперед дрібниці. Залежно від різного співвідношення двох сигнальних систем розрізняють дітей художнього типу перцепції, які, розповідаючи про сприйняте, обмежуються фактичною його стороною; мислительного типу, які обов’язково намагаються пояснити те, що бачили і чули. Деякі школярі відзначаються об’єктивністю, точністю чуттєвих ефектів, відображають явища так, як вони існують у дійсності; сприймання ж інших учнів характеризується суб’єктивністю та емоційністю, вони не стільки говорять про об’єкт, скільки про викликані ним емоції, своє ставлення до сприйнятого [5, с. 145–146; 11, с. 6].