Студопедия — Вивчення звукової будови мови. Фонологія
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Вивчення звукової будови мови. Фонологія






 

Фонологія (від грец. (гр. phōn – звук, голос і logos – слово, вчення) – 1) розділ мовознавства, що вивчає звуки з погляду їх функціонування у мові – як фонеми (її називають функціональною фонетикою); 2) фонологічний рівень мовної структури.

Деякі вчені вважають фонологію самостійною лінгвістичною дисципліною і протиставляють її фонетиці. Однак фонетика і фонологія − два пов’язаних аспекти дослідження і практичного опису, зокрема з лінгводидактичною метою, одних і тих самих явищ − звуків, що становлять матеріальну основу мовної комунікації[21]. Ці дві науки розглядають різні аспекти одного й того самого об’єкта, а тому певним чином складають єдине ціле, бо окремі звуки виділяються в мовному потоці тільки через смислові одиниці, звуковим обліком яких вони є. А специфіка їх у тому, що фонетика вивчає артикуляційні й акустичні особливості звуків мови, а фонологія – звуки мови в їх функціональній значущості[22].

Основна одиниця фонології – це звукотип, або фонема, – найкоротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку, яка слугує для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень. Теорія фонеми функціонує у науковому обігу більше ста років. З’ясування особливостей розвитку теорії протягом цього періоду дає змогу визначити перспективу подальших досліджень. Особливо актуальною є оцінка внеску українських науковців у розвиток теорії фонеми, оскільки аналіз їх доробку допоможе визначити основу, на якій будувалися українські лінгвістичні, зокрема, фонологічні, традиції, з яких виходимо і які маємо на увазі, розвиваючи науку про мову на сучасному етапі.

Функціональна фонетика зароджується в 70-х роках XIX ст. у дослідженнях німців Г.Вінклера та Е.Зіверса, а пізніше О.Єсперсена, які підготували перехід до нової точки зору на звукові одиниці мови і водночас поділ підходів до опису звукової сторони мови на власне фонетичний та фонологічний.

Переломними у фонетиці стали ідеї І.Бодуена де Куртене. Науковець розмежував вчення про звукову сторону мови на антропофоніку, що має справу з фізичною, матеріально вираженою звуковою субстанцією, і психофонетику, де звукова оболонка мови розглядалася як явище психічне, ментальне, а тому функціональне. На позначення такого явища І.Бодуен де Куртене використав термін фонема як базова одиниця психофонетики.

Значний внесок у розвиток функціональної фонетики зробили магістерська дисертація Л.Щерби (1912) і кавказознавчі роботи М.Яковлева 20-х рр. XX ст.

Функціональна фонетика як самостійна лінгвістична дисципліна виокремилася в 20-30-х рр. XX ст. і стала називатися фонологією. Засновниками фонології були представники Празької лінгвістичної школи: М.Трубецькой, Р.Якобсон, С.Карцевський, які виклали основні ідеї фонології на І Міжнародному конгресі лінгвістів (Гаага, 1928). Особливу роль у становленні фонологічної мовознавчої дисципліни відіграла праця М. Трубецького «Основи фонології» (1939) – перший системний виклад завдань, принципів та методів фонології.

В українському мовознавстві початок фонологічного періоду датується 20 роками минулого століття, коли вийшли праці Є.Тимченка «Курс історії українського язика. Вступ і фонетика» (1927), О.Синявського «Спроба звукової характеристики літературної української мови» (1929) та О.Курило «До поняття фонема» (1930). Далі фонологічні ідеї стосовно української мови розвивали І. Петличний, П. Коструба, Ф. Жилко, М. Наконечний, Л. Прокопова, B. Перебийніс, Н. Тоцька, В. Лобода, Ю. Карпенко та ін.

Термін «фонема» (від грецького phonema – звук) уперше вжив французький фонетист А. Дюфріш-Деженетт 1873 р. з метою заміни досить незручного для використання терміна «son du langage», а потім використовував Ф. де Соссюр, у якого цей термін запозичив І.Бодуен де Куртене, надавши йому нового змісту[23] і вказавши на різницю між «phone» (звуком мовлення) та «phoneme» (фонемою). До української лінгвістики термін «фонема» запровадив М. Йогансен (1924 р.). Характеризуючи особливості вимови однієї української говірки («Фонетичні етюди (замітки з нагоди фонетики м. Шишак на Полтавщині у зв’язку з літературною вимовою)», 1927 р.), учений застосував увесь комплекс наявних на той час методів фонетичного аналізу.







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 2893. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Задержки и неисправности пистолета Макарова 1.Что может произойти при стрельбе из пистолета, если загрязнятся пазы на рамке...

Вопрос. Отличие деятельности человека от поведения животных главные отличия деятельности человека от активности животных сводятся к следующему: 1...

Расчет концентрации титрованных растворов с помощью поправочного коэффициента При выполнении серийных анализов ГОСТ или ведомственная инструкция обычно предусматривают применение раствора заданной концентрации или заданного титра...

В теории государства и права выделяют два пути возникновения государства: восточный и западный Восточный путь возникновения государства представляет собой плавный переход, перерастание первобытного общества в государство...

Закон Гука при растяжении и сжатии   Напряжения и деформации при растяжении и сжатии связаны между собой зависимостью, которая называется законом Гука, по имени установившего этот закон английского физика Роберта Гука в 1678 году...

Характерные черты официально-делового стиля Наиболее характерными чертами официально-делового стиля являются: • лаконичность...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия