Зв’язок фонетики з іншими розділами мови

Принциповою відмінністю фонетики від інших мовознавчих дисциплін є те, що вона вивчає мовні одиниці, природа яких матеріальна. Але оскільки всі без винятку мовні одиниці знаходять своє матеріальне вираження саме у звуковій матерії, то фонетика (як мовний рівень) є необхідним, невід’ємним складником усієї мовної системи як плану вираження, так і плану змісту[7].

Найтісніше пов’язана фонетика з фонологією (вивчає звуки з власне лінгвістичного погляду), орфоепією (встановлює правила літературної вимови, наголошення, інтонування, спираючись на дані фонетики), графікою (досліджує співвідношення писемних знаків із фонетичною системою мови) та орфографією (вивчає способи передачі мовлення на письмі).

У звуковій мові, яка є основним знаряддям спілкування людей, усі мовні значення виражаються тільки за допомогою звуків, отже, звуки є матеріальним засобом реалізації в мові граматичних категорій і найрізноманітніших лексичних значень слів. Саме тому фонетика тісно пов’язана з іншими розділами науки про мову – лексикологією та граматикою (морфологією і синтаксисом).

З лексикологією: слово як одиниця лексикології складається зі звуків – засобів вираження лексичного значення, що є однією з характеристик слова. Наприклад,

слова бік, рік, сік, тік різняться між собою своїм лексичним значенням, що виражається різним їх звуковим складом. Наголос, як одиниця фонетики, може виконувати смислорозрізнювальну функцію в словах-омонімах (омографах): вíдомість (документ), відóмість (інформація), зáмок (будівля), замóк (пристрій для замикання) та ін.

Зі словотвором і морфологією: чергування фонем, особливо на морфемних швах, мають важливе значення для виділення різних типів морфем. Наприклад: без- сон -н-ий, сн -и-ти-ся, сон; бр -а-ти, бер -у, ви- бір, за- бир -а-ти, ви- бор -н-ий; ход -и-ти, ви- хід, при- ходж -у; Буг, бузь -(зьк)-ий та ін. Цим займається морфонологія – розділ мовознавства, що сформувався на перетині морфології та фонології і вивчає

закономірності функціонування морфологічно зумовлених фонологічних засобів. Об’єктом морфонології є варіювання морфем і парадигматика їх аломорфів, зокрема: 1) фонемна структура морфем; 2) комбінаторні зміни звуків, яким підлягають морфеми в окремих морфемосполуках; 3) звукові чергування, що виконують морфологічну функцію. За допомогою звуків розрізняється також граматична категорія відмінка (школа – школи – школі – школу – школою), числа (батько – батьки), особи (ходжу – ходиш) тощо.

Із синтаксисом: лише в синтаксичних одиницях (реченні, тексті) знаходять вияв такі фонетичні засоби, як фразовий і логічний наголоси, інтонація. Поділ простих речень на окличні й неокличні базується на інтонації, яка є предметом фонетики. Крім того, інтонація є важливим засобом виділення відокремлених членів, звертань, слів-

речень, а також одним із засобів відображення синтаксичних відношень між однорідними членами речення, частинами безсполучникових складних речень та ін.

З пунктуацією: серед трьох основних принципів української пунктуації вагоме місце займає інтонаційний, що відображає роль пунктуації як показника ритмомелодики мовлення. Цей принцип полягає у вживанні розділових знаків для інтонаційного членування тексту (позначати коротші паузи комою, довші – крапкою і тире, незакінчену думку – трьома крапками, питальну інтонацію – знаком питання, емфатичну (після вигуків і звертань) – знаком оклику). Крім того, в багатьох випадках тире між підметом і присудком, дужки, коми й тире при вставлених конструкціях та ін. зумовлені інтонаційно.

Зі стилістикою: у мові художніх творів широко використовується звукове інструментування (звукопис), яке полягає в закономірному роз­міщенні й повторенні окремих звуків, у зв’язку з чим ви­діляють повтори за місцем (анафора, епіфора) та якістю (асонанс, алітерація) часто вживаних звуків; використанні звуконаслідувальних слів та звукових комплексів, що передають шуми довкілля (ономатопея). Наприклад: Впали р о си на п о к о си, Засвітилися навк о л о. Там дівча х о дило б о се, Білу ніжку пр о к о л о л о (Д. Павличко); С ипле, с теле с ад с амотній С ірий с муток – с рібний с ніг, – С умно с тогне с онний с трумінь, С ерце с луха с мертний с міх (В. Кобилянський).

У зв’язку з цим у стилістиці виділилися окремі розділи: 1) фоностилістика, що вивчає експресивні властивості звуків мови, засоби її милозвучності та явища поетичної фонетики – звукопис, ритміку вірша, римотворення тощо; 2) фоніка (розглядає естетичну (евфонічну) й емоційну функції звукового складу мови). Проте ознаками певного стилюзасоби фоностилістики виступають не ізольо­вано, алише у зв’язку з одиницями інших мовних рівнів – лексичного і граматичного.

Отже, вивчення фонетики має важливе теоретичне й практичне значення і є одним із першочергових завдань мовознавства, оскільки звуковий склад (разом зі словниковим складом і граматичною будовою) утворює систему певної мови.