Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Принципи виділення фонем




Фізичних звуків, які використовує мова, є безліч. У цьому легко переконатися, вимовивши по-різному, наприклад, слово так – радісно або крізь зуби, протяжно або швидко, пискляво або басом і т.д. Як би воно не звучало, ми завжди його сприймаємо як те саме слово, тобто розрізняємо в ньому три звукотипи т, а, к і ніколи не сплутуємо його з іншими словами: тук, тик; там, таз; мак, рак, лак, гак, бак.

Ще в 1919 р. видатний український мовознавець В.Сімович зазначав: «Пробуйте казати саме а, а потім ай або ав; почуєте, як при ай язик рухнув ся трохи, й це а вже наблизило ся до е, при ав чується теж иньче а»[24]. Вчений підкреслює, що звучання а змінюється залежно від його оточення. І це аж ніяк не єдина причина зміни звучання а. У В. Сімовича йдеться про зміну вимови а в тих же устах. А звук цей вимовляють різні уста! Хіба звучатиме однаково ав устах дитини й дорослого, дівчини й хлопця? Ба, навіть у тих же устах і в тій же позиції – спокійна й схвильована людина, у сповільненій та прискореній вимові артикулюватиме те аз певними відмінностями. Сказане видається самоочевидним і чітко доводиться спеціальною фонетичною апаратурою. А це, між іншим, означає, що видозміни, варіювання звука а є нескінченними. Цю думку дещо парадоксально можна висловити й так: акустично повністю тотожним самому собі звук а двічі вимовити неможливо. І це твердження – не якась особлива прикмета тільки звука а. Вона стосується будь-якого звука української мови і так само – усякої іншої мови[25].

Чому ж при такій жахливій варіативності ми не плутаємо звуків і впізнаємо а незалежно від того, в якій позиції воно стоїть, хто його вимовляє і в якому темпі? А тому, що і артикуляційні зусилля мовця, і сприймальні зусилля слухача скеровані на узагальнення, зорієнтовані на еталон – українське «взірцеве» а. Цей еталон поступово виробляється в дитини, і його знання є в мозку кожного, хто володіє українською мовою. Еталон цей є для всіх однаковим, він ніяк не залежить від дівочого чи хлоп'ячого голосу, від позиції ай чи ав тощо. Еталон цей – фонема а[26].

Отже, безліч фізичних звуків, які чуємо від різних мовців, ми якимось чином зводимо до невеликої кількості звукотипів, упізнаємо їх і завдяки цьому сприймаємо слова, речення, а відтак і закодовану в них інформацію. Таких звукотипів в українській літературній мові є 38 (6 голосних і 32 приголосні), з яких побудовані всі слова. Ці звукотипи і є фонемами.

Фонема – це найменша одиниця звукової будови мови, здатна розрізнювати й розпізнавати значущі одиниці – морфеми, а через них і слова.

Виділення фонем із мовленнєвого потоку відбувається завдяки такій людській здатності, як упізнавання (ідентифікація) предметів. Слова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і протиставити. Протиставлення, або опозиція, – основне поняття фонології. Опозиції бувають релевантні, тобто такі, які слугують для розрізнення значеннєвих одиниць, і нерелевантні, тобто такі, які не слугують для розрізнення значеннєвих одиниць мови. Наприклад, опозиція /а/, /и/, /у/ у словах дам – дим – дум є релевантною, бо саме цими протиставленими одиницями різняться наведені слова і відповідно їх значення. Наприклад, і в українській, і в російській мовах є звуки [г] і [ґ], однак у російській мові ці два звуки представляють одну фонему, бо між собою вони не перебувають в опозиції (немає жодної пари слів, які б різнилися звуками [г] і [ґ]), а в українській мові маємо дві окремі фонеми – /г/ і /ґ/, бо є низка слів, протиставлених саме цими звуковими одиницями (гніт – ґніт, грати – ґрати). Такий метод називають квазіомонімією. Квазіомоніми(несправжні омоніми) – слова з різним значенням, що відрізняються в своєму звуковому складі тільки одним звуком. Наприклад, /т/, /д/, /з/, /с/ – різні фонеми, бо вони розрізняють слова тамдам, казка – каска і т. ін.

Кожна фонема − абстрактне поняття фонетики, що існує у свідомості носіїв мови як узагальнення низки звучань, об’єднаних відповідними спільними артикуляційно-акустичними ознаками. У живому мовленні, що є лінійною послідовністю відповідних сегментних одиниць, фонема реалізується у вигляді кількох (навіть багатьох) конкретних звуків. Зберігаючи визначальні, основні артикуляційні та акустичні ознаки, ці звуки залежно від конкретних фонетичних умов, зокрема поєднання й контактування з іншими звуками, набувають деяких додаткових ознак, тобто зазнають модифікацій. Зокрема, фонема /д/ репрезентована звуком [д] у словах дати, дим. У позиції ж перед наступними /о/ та /у/ вона реалізується в огубленому (лабілізованому) звукові [д°], що властиво таким випадкам, як добре, дуб.

Самостійність і незалежність фонеми зумовлюють і найістотніші властивості в системі мови. Самі по собі фонеми не мають реального значення, не належать до значущих одиниць мови, проте вони пов’язані з лексичним і граматичним значеннями опосередковано, як засіб оформлення (комплектування) звукової оболонки мовних одиниць вищого порядку (слів і морфем), як засіб їх розрізнення, диференціації. Звукові оболонки наявних у мові слів, як правило, не однакові, різні (за винятком омонімів).

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 3791. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.019 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7