Субординація фонетичних одиниць

(фонетичне членування мовленнєвого потоку)

Мовний потік – суцільне мовлення, безперервна мовна діяльність, що утворює взаємопов’язану послідовність звуків, слів, словосполучень, висловлень (фрази, речення). У процесі мовлення мовленнєвий потік розпадається на відрізки більшої чи меншої довжини, що виділяються різними фонетичними засобами і становлять певні одиниці.

Фраза –основна одиниця мовлення у його звуковій формі, яка має смислову цілісність та інтонаційну структуру. Нерідко відповідає поняттю речення, проте не має таких синтаксичних обмежень, які властиві реченню: фразою може бути й одне слово, вигук, парцельована частина речення і послідовність речень, об’єднаних у процесі мовлення (А.Багмут[8]). М.Кочерган[9] ототожнює фразу і синтагму, називаючи першу фонетичною синтагмою. Наприклад: Земля дрімає.

Синтагма – ритміко-інтонаційна єдність, що складається з одного чи кількох слів, об’єднаних у смисловому та інтонаційному плані: Минуле пов’язане з сучасним органічно, / і нема в сучасному нічого, / що не мало б свого коріння в минулому (П.Куліш); Кінець кінцем / передала до музею / чабанські дерев’яні ваганці, / що з них чабани / тузлук колись їли (О.Гончар). Паузи і всі інші фонетичні засоби синтагматичного членування мовного потоку зумовлені змістом висловлювання.

Синтагматичне членування є одночасно фонетичним і семантичним. А синтагма більш ніж з одного слова характеризується ще й синтаксичною цілісністю (здебільшого в межах складних речень, де синтагматичне членування узгоджується з синтаксичним). Від синтагматичного членування речення залежать ступінь вираження смислових і стилістичних відтінків, а також характер ставлення мовця до змісту висловлення. Наприклад: Сідайте / тут вам буде краще; Сідайте тут / вам буде краще. Синтагматичне членування поряд із порядком слів є засобом актуального членування речення. Деякі мовознавці ототожнюють синтагму і такт[10].

Такт (фонетичне слово) – ритмічна група, одиниця сегментації мовленнєвого тексту, пов’язана з ритмом, що містить наголошений склад із одним чи кількома ненаголошеними складами, рідше – тільки наголошений склад. Кількість ненаголошених складів такту у прозовому тексті здебільшого не перевищує 7; найбільш частотними є такти з 2 – 4 складами. В ускладненому такті, крім наголошеного складу, може з’явитися склад із побічним (другорядним, послабленим) наголосом. На думку А. Багмут, практично кількість тактів у синтагмі дорівнює кількості повнозначних слів. Наприклад: На шлях │ я вийшла │ ранньою │ весною │і тихий │ спів │ несмілий │ заспівала (Леся Українка). Ю.Карпенко ототожнює такт і фонетичне слово[11].

Фонетичне слово (такт) – це відрізок мовлення, що має один словесний наголос. Фонетичним може бути окреме повнозначне слово, тоді межі фонетичного слова збігаються з межами слова як лексичної одиниці мови; а також поєднання повнозначного слова із службовими, що виступають як клітики (проклітики чи енклітики).

Клітики – це слова, які не мають самостійного значення, наголосу і приєднуються до повнозначних слів, утворюючи разом із ними фонетичне слово (це переважно короткі слова (найчастіше службові), зокрема прийменники, сполучники, частки, допоміжні дієслова, займенники): а) проклітика – слово без наголосу, яке стоїть перед словом з наголосом і прилягає до нього, утворюючи з ним акцентну єдність (на дорозі, до нього, а він, не прийшов, був веселий, мій син, два дні); б) енклітика – слово без наголосу, яке стоїть після слова з наголосом, утворюючи з ним акцентну єдність (нá ніч, прú смерті, межú очі, вíн же, нагорóджений був, колектúв наш ).

Склад – фонетичне слово або його частина, що складається з голосного, до якого можуть долучатися один або кілька приголосних: о-сінь; ви-гра-є; о-се-ля.

Мовний звук – найдрібніша акустико-артикуляційна одиниця мовлення, конкретний варіант фонеми як звукового інваріанта в системі мови.