Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Акустичні властивості мовних звуків






 

Звук–коливальний рух різноманітних тіл із наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі. Поняття «звук» є набагато ширшим, ніж поняття «звук мовлення». Дзенькіт розбитої склянки, ревіння реактивного літака, шум дерев, моря – усе це теж звуки.

Для передавання суспільно істотних немовних звуків створено спеціальну групу слів – звуконаслідування, їх основою є мовний матеріал. Наприклад, гавкіт собаки передається по-українськи як гав-гав, тобто [гаў-гаў], орфографічний запис російською мовою такий самий, але фонетична реалізація інша – [ґаф-ґаф]. Для відтворення гавкоту собаки у цих мовах використані різні засоби. Окремі вигуки будуються зі звуків, які в інших випадках не вживаються. Наприклад, український вигук, яким зупиняють коней, записується як тпру, а вимовляється як один дрижачий губний приголосний. Така «особлива фонетика» вигуків у різних мовах є рідкісним явищем, коріння якого сягає глибокої давнини[17].

У природі є необмежена кількість звуків, серед яких невелику групу становлять звуки людської мови. Джерелом мовних звуків слугують коливання голосових зв’язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата. Вони різняться від інших звуків особливостями творення і функціонування: 1) мовні звуки творяться органами мовлення людини; 2) мовні звуки творяться осмислено, тобто через людську свідомість; 3) мовних звуків обмежена кількість.

Проте найголовнішою стороною мовного звука, на думку М.Жовтобрюха, є його суспільний характер. Звук стає звуком людської мови тому, що він служить цілям спілкування суспільної людини. Цією стороною мовний звук цілком відмінний як від тваринних викриків, так і від людських звуків, які не використовуються для спілкування, а є лише фізіологічним виявленням нашого організму (чхання, кашляння і т.д.)[18].

За природою мовні звуки різні: одні творяться легко, а для творення інших потрібні спеціальні тренування. Це тому, що одні звуки людина творить повсякденно, а інші – вряди-годи. Кожна мова має систему звуків, яка певною мірою відрізняється від звукових систем інших мов. Наприклад, у польській мові є носові голосні, а в українській їх немає.

Звуки людської мови є явищем фізичним. Вони характеризуються загальними фізичними ознаками, тобто мають силу, висоту, тембр тощо.

Ритмічність / неритмічність. Звукові коливання, які утворюють звук, можуть бути ритмічними, періодичними, за яких наступне коливання дорівнює попередньому. Ритмічні коливання утворюються вібрацією голосових зв’язок і називаються тонами. Звуки поділяються на тони й шуми. Шуми виникають внаслідок неритмічних (неперіодичних) коливань. У чистому вигляді як тони, так і шуми трапляються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою долучається шум, а до шуму – незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі – тон чи шум,– і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні – це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні – це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних).

Звуки (тони і шуми) різняться інтенсивністю, висотою, спектром і тривалістю.

Інтенсивність (сила)звука залежить в основному від амплітуди коливань голосних зв’язок, яка, в свою чергу, обумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв’язки чи інші перепони на його шляху видихуваний струмінь повітря. Чим більша амплітуда коливання, тим більша інтенсивність (сила) звука. Інтенсивність, як об’єктивну характеристику звука, слід відрізняти від гучності. Під гучністю розуміють сприйняття інтенсивності звука слуховим апаратом людини. Залежність між інтенсивністю й гучністю звука визначається висотою. Звуки, однакові за силою, але різні за висотою, можуть сприйматися як звуки різної гучності. Інтенсивність (сила) звука вимірюють у децибелах (дБ).

Сила голосу залежить від сили потоку повітря, що його видихає людина, розвитку голосових зв’язок, а також від стану резонансних порожнин під голосовими зв’язками. Зрозуміло, що промовці з добре розвинутою грудною кліткою і нормальними дихальними шляхами мають сильніший голос, ніж слабкі люди з запалою грудною кліткою.

Різні народи користуються в розмові різною силою голосу. Наприклад, в арабському світі розмова сягає такого рівня напруження голосу, що в нашому суспільстві вона сприймалася б як вияв агресивності або сварки. Проте самі араби вважають гучність голосу за вияв сили і щирості, а тихий голос – за вияв слабкості[19].

Висота звука визначається швидкістю коливань за одиницю часу. Звуки людської мови за своєю природою складні. Внаслідок коливань голосових зв’язок утворюється основний тон. Основний тон завжди найнижчий. Його висота залежить передусім від довжини голосових зв’язок і ступеня їх напруженості. Зміни висоти основного тону в мовленні характеризують його мелодику. Висота звука вимірюється в герцах. 1 Гц. – одне повне коливання за секунду.

Тривалість (довгота)звука визначається часом вимови звука і вимірюється в мілісекундах (мс) – тисячних долях секунди, або сигмах. В українській мові тривалість звука не має фонологічного навантаження, тому не належить до істотних ознак звуків. Загалом у мовленні однакового темпу наголошений голосний триваліший за ненаголошений.

Тембрзвука. Це акустичний параметр звука, що створює його специфіку, надає звукові притаманного тільки йому забарвлення. Він найвідчутніше розрізняється на слух. Тембр (фр. timbre – дзвіночок) різниться від людини до людини, бо голосові зв’язки різних людей мають різний основний тон і відповідно – обертони, тобто гармоніки, що виникають унаслідок коливання частин голосових зв’язок (половина, чверть і т.д.). Висота основного тону залежить від довжини і ступеня напруженості голосових зв’язок. Чим коротші й напруженіші голосові зв’язки, тим вищий звук, який не завжди сприймається слухачем позитивно. Саме тому в більшості дикторів тембр голосу не високий, а середній або низький (згадаймо славетного диктора Ю.Левітана).

Відомо, що тембр залежить і від статі. Чоловіки, як правило, мають нижчий голос, а жінки – вищий. У дитячому віці і аж до перехідного віку різниці між висотою голосу у хлопців та дівчат немає ніякої. Порушення розвитку статевих залоз призводить до порушень у розвитку голосу. Євнухи, наприклад, мали голос, схожий на хлопчачий. Оскільки такий голос із погляду музикальності має широкий діапазон, силу й чистоту, то в добу середньовіччя траплялися випадки кастрування хлопців, із яких готували церковних співаків.

Тембр голосу може викликати у слухачів симпатію, антипатію, а може взагалі не викликати ніяких емоцій. Добре, звичайно, якщо людина має приємне забарвлення голосу від природи. І все ж голос можна тренувати й удосконалювати, особливо коли він має неприємне звучання внаслідок поганих звичок. Наприклад, дехто може мати монотонний, холодний (повчальний) і т. п. голос.

На думку психологів, тембр голосу часто відповідає характерові людини. Бездушні люди мають, як правило, безпристрасний, байдужий голос, тоді як голос веселої людини звучить бадьоро й радісно. Забарвлення голосу може мінятися залежно від внутрішнього стану людини. Якщо мовець перебуває у стані депресії, слухач відчує це так само, як і його радісний настрій. Фонетисти розрізняють вроджене забарвлення голосу, що притаманне природі людини, і штучне, яке змінюється залежно від ситуації. Таким чином, мовна діяльність зумовлюється загальним психічним та фізичним станом людини. Негативно впливають на неї хвороба, нездужання, голод, роздратування[20].

Формантна структуразвука(спектр) встановлюється за допомогою спеціальних приладів – спектрографів. Тони, які виникають у гортані, можуть резонуватися (спричиняти вторинні коливання) у надгортанних порожнинах (ротовій, носовій, глотковій), внаслідок чого виникають додаткові тони (парціальні, складові тони, обертони). Вони значно вищі за основний тон, тому звуться гармонічними складовими тонами. Додаткові тони, що виникають у надгортанних порожнинах, при вимові різних звуків неоднакові силою, висотою й місцем їх концентрації. Сукупність основного тону і додаткових тонів складає його спектр, що є дуже істотною в лінгвістичному плані характеристикою звука, оскільки з якісного боку різниця між окремими звуками визначається саме на основі їх спектра.

 

 


 







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 2311. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Субъективные признаки контрабанды огнестрельного оружия или его основных частей   Переходя к рассмотрению субъективной стороны контрабанды, остановимся на теоретическом понятии субъективной стороны состава преступления...

ЛЕЧЕБНО-ПРОФИЛАКТИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ НАСЕЛЕНИЮ В УСЛОВИЯХ ОМС 001. Основными путями развития поликлинической помощи взрослому населению в новых экономических условиях являются все...

МЕТОДИКА ИЗУЧЕНИЯ МОРФЕМНОГО СОСТАВА СЛОВА В НАЧАЛЬНЫХ КЛАССАХ В практике речевого общения широко известен следующий факт: как взрослые...

Характерные черты официально-делового стиля Наиболее характерными чертами официально-делового стиля являются: • лаконичность...

Этапы и алгоритм решения педагогической задачи Технология решения педагогической задачи, так же как и любая другая педагогическая технология должна соответствовать критериям концептуальности, системности, эффективности и воспроизводимости...

Понятие и структура педагогической техники Педагогическая техника представляет собой важнейший инструмент педагогической технологии, поскольку обеспечивает учителю и воспитателю возможность добиться гармонии между содержанием профессиональной деятельности и ее внешним проявлением...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.021 сек.) русская версия | украинская версия