ЗА УЧАСТЮ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ФОНДУЩе донедавна прерогатива в регулюванні сфери пенсійного забезпечення належала закону; власне й тепер договірні відносини за участю НПФ є ускладненими публічно-правовими елементами різних галузей права, що призводить до появи незвичних, а подекуди суперечливих договірних конструкцій. Цивільно-правова природа договорів за участю НПФ не досліджувалися на науковому рівні; норми Закону України про НПЗ досліджувалися поверхнево, без комплексного аналізу норм цивільного законодавства. Більш глибокий розгляд цієї проблематики дозволить виявити недоліки законодавчого регулювання й запропонувати відповідні зміни до законодавства, з метою побудови справді ефективної і надійної системи недержавного пенсійного забезпечення. Характеристику договірних відносин доцільно розпочати з того, що договори, які укладає НПФ у статусі суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення, не передбачені ЦК України, а лише Законом України про НПЗ. Якщо дотримуватися класифікації договорів на пойменовані й непойменовані[202], то договори, стороною яких виступає НПФ, є непойменованими, оскільки не передбачені актами цивільного законодавства, хоча й відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Власне, у ст. 6 ЦК України вміщена ціла низка положень, що стосуються співвідношення актів цивільного законодавства і договору, одне з яких дозволяє сторонам укладати договори, не передбачені актами цивільного законодавства за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Зазначене положення є таким, що безумовно пов’язане з дією принципу свободи договору, закріпленого в ст. 3 ЦК України. Про це свідчить ст. 627 ЦК України, яка, розкриваючи суть цього принципу, містить пряме посилання на ст. 6 ЦК України. У силу специфіки свого цивільно-правового статусу і спеціальної правосуб’єктності НПФ має право укладати обмежене коло договорів, на підставі яких або безпосередньо здійснюється діяльність з недержавного пенсійного забезпечення, або забезпечується здійснення основної діяльності НПФ. Договори, що укладаються НПФ, виступають засобом досягнення мети, для якої цю юридичну особу було створено — накопичення пенсійних активів і здійснення пенсійних виплат учасникам НПФ. Нетиповою порівняно з іншими цивільно-правовими договорами рисою договорів, стороною яких виступає НПФ, є зв’язок і вплив цих договорів на правосуб’єктність НПФ та її реалізацію. Договори однієї групи, як це було аргументовано нами у главі 5, мають безпосереднє значення для виникнення правосуб’єктності НПФ, договори іншої групи виступають підставами реалізації правосуб’єктності НПФ як юридичної особи приватного права. Для того, щоб набути повну правосуб’єктність, НПФ фактично зобов’язаний укласти договір про адміністрування, договір про управління активами і договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, причому у строк протягом одного року з дня його державної реєстрації, інакше Держфінпослуг може прийняти рішення про скасування запису про пенсійний фонд у державному реєстрі фінансових установ (ст. 12 Закону України про НПЗ). Відтак, стосовно НПФ встановлено межі свободи договору, що передбачена ст. 627 ЦК України. Свобода волевиявлення НПФ щодо укладення договорів про адміністрування, про управління активами і про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є відносною: воля НПФ хоча й не складається під тиском контрагентів чи інших осіб, але заздалегідь детермінована імперативними нормами, в силу яких правосуб’єктність НПФ залежить від фактів укладення цих договорів. Звичайно, НПФ може й не виявити волі до укладення жодного із зазначених договорів і, відповідно, не набути повної правосуб’єктності, але створення й існування такої неправосуб’єктної юридичної особи позбавлене будь-якого змісту. Дослідник принципу свободи договору в цивільному праві України А.В. Луць зазначає, що свобода договору, окрім можливості вибору контрагента та визначення змісту договору включає також: 1) вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини; 2) свободу вибору сторонами форми договору; 3) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, які законом не передбачені, але йому не суперечать; 4) право сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору; 5) право визначати способи забезпечення договірних зобов’язань; 6) право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов’язань тощо[203]. Регулювання договірних відносин за участю НПФ відбувається за допомогою значного масиву імперативних норм, дія яких спрямована на охорону приватноправових інтересів вкладників та учасників НПФ. У теорії під імперативними нормами розуміють категоричні, суворо обов’язкові нормативні приписи, які безпосередньо визначають поведінку суб’єктів суспільних відносин, позбавляючи їх можливості самостійно визначати для себе певні права й обов’язки[204]. Аналіз норм Закону України про НПЗ дозволяє зробити висновок, що імперативний характер правового регулювання договірних відносин за участю НПФ полягає у: 1) встановленні обов’язку НПФ укласти договори про адміністрування, управління активами та обслуговування пенсійного фонду зберігачем задля набуття повної правосуб’єктності НПФ та його здатності провадити основну діяльність; 2) визначенні видів договорів, що можуть укладатися НПФ при здійсненні ним основної діяльності; 3) встановленні вимог до контрагентів НПФ у договірних відносинах та обмежень стосовно суб’єктів, які не можуть виступати контрагентами НПФ, як правило, через відносини їхньої пов’язаності з НПФ (обмеження за суб’єктами); 4) встановленні для договорів, що обумовлюють виникнення повної правосуб’єктності НПФ, строків, протягом яких вони повинні бути укладені, та санкцій, що можуть бути застосовані Держфінпослуг внаслідок їх неукладення; 5) визначенні форми договорів, що укладаються НПФ; 6) встановленні широких переліків істотних умов договорів та інших умов, що обов’язково повинні бути включені сторонами в договір; 7) законодавчої напередвизначеності змісту більшості істотних умов та інших обов’язкових умов (застережень) договорів; 8) законодавчої регламентації підстав і порядку дострокового розірвання договорів. Суть імперативного характеру правового регулювання договірних відносин за участю НПФ підкреслює обмеження реалізації принципу свободи договору НПФ, адже детермінується не тільки волевиявлення НПФ до укладення договорів певних видів, але й обмеженими виявляються інші складові принципу свободи договору. Принцип свободи договору не можна розглядати як абсолютний і всепоглинаючий. Можна погодитися із Є.О. Сухановим, що в ринкових умовах свобода договору не може мати абсолютного характеру і неодмінно підпадає під ті чи інші обмеження, встановлені в публічному інтересі[205]. Ці обмеження полягають у тих винятках із договірної свободи сторін, при яких вони позбавляються права вибору того чи іншого елемента договірного правовідношення, або отримують обов’язок обрати його саме в певному виді[206]. Сібільов М.М. акцентує увагу на переосмисленні значення договору в регулюванні договірних відносин у сучасних умовах: договір не може більше розглядатися лише як юридичний факт, підстава виникнення триваючого договірного зобов’язання та юридичний документ, що фіксує факти волевиявлення суб’єктів права. Науковець розглядає договір як одну із базових моделей правового регулювання договірних відносин (внутрішнє регулювання, саморегулювання), поряд із зовнішнім (імперативним, державним) регулюванням. Причому перевага в договірній сфері, на думку вченого, віддається саморегулюванню як децентралізованому регулюванню на диспозитивних засадах усіх особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності суб’єктів[207]. На нашу думку, імперативні норми в регулюванні договірних відносин за участю НПФ є цілком допустимими, оскільки вони сконструйовані в цілях охорони приватноправових інтересів споживачів послуг з недержавного пенсійного забезпечення й публічних інтересів держави і передбачені на рівні нормативно-правового акту вищої юридичної сили — закону. Імперативні норми закону, що встановлюють межі реалізації принципу свободи договору НПФ, не замінюють договірні норми і не трансформуються в договірні умови, а регулюють договірні відносини (визначають їх зміст) безпосередньо, саме як правові норми. Однак пріоритетним і найбільш важливим у регулюванні договірних відносин за участю НПФ є договір, що не виключає в окремих випадках застосування імперативних норм закону та, зрозуміло, їх вищу юридичну силу. У договорі втілюється метод цивільного права, що характеризується юридичною рівністю, самостійністю, ініціативою учасників відносин, диспозитивністю регулювання. Для більш структурованого підходу до розуміння договірних відносин за участю НПФ пропонується провести класифікацію договірних відносин, у яких НПФ бере участь, за декількома критеріями. Перш за все доцільно провести класифікацію договорів за юридичною конструкцією, що визначає їхню належність до договору певного виду (типу). При цьому під „типом” договору матимемо на увазі ширшу класифікацію договорів, що відповідає главам ЦК України, та включає у себе більш дрібні – види, що у свою чергу відповідають параграфам ЦК України[208]. Отже, за юридичною конструкцією договори за участю НПФ розподіляються на: а) самостійні — договори, що не належать до жодного виду (типу) договорів, передбачених ЦК України, і до яких застосовуються норми про найбільш схожий вид (тип) договорів і загальні норми зобов’язального (договірного) права, із дотриманням правила про аналогію закону й аналогію права (пенсійний контракт, договір про виплату пенсії на визначений строк); б) змішані — договори, у яких поєднуються елементи (умови) договорів різних типів (видів), що передбачені законодавством, та до яких застосовуються відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (договір про адміністрування, договір про управління активами, договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем). За критерієм зв’язку із основною діяльністю НПФ — діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення — договори, стороною яких є НПФ, можна поділити на: а) договори з основної діяльності — це договори, що укладаються НПФ або від його імені у зв’язку із провадженням основної діяльності, іншою стороною яких є суб’єкти недержавного пенсійного забезпечення (договір про адміністрування, договір про управління активами, договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, пенсійний контракт, договір про виплату пенсії на визначений строк, агентський договір); б) договори для забезпечення основної діяльності — це договори, що укладаються НПФ з метою забезпечення основної діяльності, іншою стороною яких може виступати й особа, що не є суб’єктом недержавного пенсійного забезпечення (договори оренди, договори з інвестиційними консультантами тощо). За критерієм значення для правосуб’єктності НПФ договори, стороною яких є НПФ, поділяються на: а) договори, що спрямовані на забезпечення правосуб’єктності НПФ (договір про адміністрування, договір про управління активами, договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем); б) договори, на підставі яких реалізується правосуб’єктність НПФ як суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення (пенсійний контракт, договір про виплату пенсії на визначений строк). Залежно від способу реалізації правосуб’єктності НПФ доцільно провести класифікацію договорів на: а) договори, що укладаються від імені НПФ адміністратором (пенсійний контракт, договір про виплату пенсії на визначений строк, агентський договір); б) договори, що укладаються від імені НПФ особою, що здійснює управління активами (договори банківського вкладу, договори купівлі-продажу цінних паперів, договори купівлі-продажу нерухомого майна тощо); в) договори, що укладаються самим НПФ в особі голови ради фонду як керівника чи членів ради, якщо вони належним чином уповноважені на такі дії. З точки зору цивільно-правового статусу НПФ найбільш вагомою класифікацією договорів є їх поділ за критерієм значення для правосуб’єктності НПФ на договори, що забезпечують правосуб’єктність НПФ, та договори, за допомогою яких реалізується правосуб’єктність НПФ. До того ж, такі різновиди договорів досі були практично невідомими вітчизняній правовій науці і правозастосуванню, що підкреслює їхню самобутню правову природу. З цих міркувань подальші глави даної роботи будуть присвячені цивільно-правовій характеристиці договору про адміністрування, договору про управління активами, договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, а також пенсійному контракту і договору про виплату пенсії на визначений строк. ВИСНОВКИ: - договірні відносини за участю НПФ характеризуються такими рисами: 1) відсутність у ЦК України безпосередньо таких різновидів договорів, що укладаються НПФ як суб’єктом недержавного пенсійного забезпечення, та закріплення їх лише на рівні спеціального закону; 2) здатність НПФ у силу спеціальної правосуб’єктності укладати виключно обмежене коло договорів, на підставі яких або безпосередньо здійснюється основна діяльність НПФ, або забезпечується здійснення основної діяльності; 3) обумовленість виникнення і реалізації правосуб’єктності НПФ укладенням договорів, прямо передбачених спеціальним законом; 4) запровадження в регулюванні договірних відносин за участю НПФ значного масиву імперативних норм, спрямованих на охорону приватноправових інтересів вкладників і учасників та публічних інтересів держави, що однак не скасовує пріоритетності договору в регулюванні цих відносин; 5) встановлення меж реалізації принципу свободи договору НПФ, що зумовлено наявністю імперативних норм як компоненту правового регулювання договірних відносин за участю НПФ; - договори, що укладаються НПФ, поділяються за такими критеріями: за юридичною конструкцією, що визначає їхню належність до договору певного виду (типу) — на самостійні та змішані; за зв’язком із основною діяльністю НПФ — на договори з основної діяльності та договори для забезпечення основної діяльності; за значенням для правосуб’єктності НПФ — на договори, що спрямовані на забезпечення правосуб’єктності НПФ, та договори, на підставі яких реалізується правосуб’єктність НПФ як суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення; за способом реалізації правосуб’єктності НПФ — на договори, що укладаються від імені НПФ адміністратором, договори, що укладаються від імені НПФ особою, що здійснює управління активами, договори, що укладаються самим НПФ в особі голови ради фонду як керівника чи членів ради, якщо вони належним чином уповноважені на такі дії; - з точки зору цивільно-правового статусу, значення договорів, що укладаються НПФ, полягає в їх безпосередньому зв’язку із правосуб’єктністю цієї юридичної особи. Договір про адміністрування, договір про управління активами і договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем спрямовані на забезпечення правосуб’єктності НПФ, адже саме з моменту укладення всіх цих договорів у НПФ виникає повна правосуб’єктність. Пенсійний контракт і договір про виплату пенсії на визначений строк є договорами, спрямованими на реалізацію правосуб’єктності НПФ як суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення, оскільки забезпечують досягнення мети створення НПФ в її обох компонентах — відповідно накопичення пенсійних активів та здійснення пенсійних виплат.
|
