Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ЧЕСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЗА НОВИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕАЛІЙ




Досягнення певних позитивних для чехів зрушень у мовному питанні спричи-нило негативну реакцію німецьких консервативних політиків. З іншого боку, поміркованість вимог чеських лібералів

викликала невдоволення радикально на­лаштованих політичних сил. Так, ухвалена з з’їздом Національ­ної партії вільнодумців програма (1887р.) вимагала надання автономії

чеським коронним землям у складі Австро-Угорщини, засуджувала проект поділу Чехії на національні округи, наголо­шувала на необхідності закріплення прав чеської мови в адмініс­тративних і судових органах, у системі народної освіти.

Зростанню популярності младочехів сприяв їхній рішучий опір урядовій політиці, спрямованій на підтримку німецьких шкіл у Цислейтанії. Младочехи активно пропагували й від­стоювали концепцію розвитку нації на грунті "чеського дер­жавного історичного права" й рішуче вимагали загального виборчого права. Засуджуючи політичну лінію старочехів, демонструючи вкрай націоналістичний радикалізм стосовно німців та відверту опозиційність владі (в 1888 р. створено "Клуб незалежних чеських депутатів "у рейхсраті), Національна партія вільнодумців не тільки підносила власний авторитет в очах виборців, а й спонукала до певних змін у чеському суспіль­стві.

В міру активізації радикального руху дедалі виразнішою ставала реакційність консерваторів. У 1890 р. старочехи піш­ли на змову з німецькими панівними колами, проголосував­ши за розчленування Чехії на чесько-німецьку й німецьку частини. Тому в 1891 р. під час чергових виборів до рейхсрату старочехи зазнали цілковитої поразки. Депутатом не обрали навіть визнаного їхнього лідера Ф. Рігера. Провід у політично­му житті чеських земель остаточно перебрали младочехи. На своєму з'їзді в 1894 р. Національна партія вільнодумців за­явила про намір дотримуватися в політичній боротьбі лише законних методів та про бажання перетворитися на "достойну" парламентську опозицію.

Позиції младочехів зміцніли на виборах у листопаді 1895 р., коли вони одержали 89 мандатів проти 3 у старочехів. Від цього часу консерватори остаточно втратили вплив у законо­давчих органах країни. Одночасно на початку 90-х років на­була популярності соціал-демократія.

З 1893р. основну увагу чеської громадськості привернула бо­ротьба за загальне виборче право, ініціатором якої виступили соціал-демократи. Під їхнім керівництвом проходили сотні збо­рів і демонстрацій, у результаті яких вони залучили на свій бік молодіжну організацію "Омладина" та частину селянства. Голова уряду — Е. Тааффе — запропонував проект, що пе­редбачав збереження курій, але в міській і сільській куріях виборче право надавалося усім громадянам, яким виповнилося 24 роки. Однак німецькі ліберали перейшли в опозицію до канцлера, змусивши його у листопаді 1893 р. піти у відставку.

Наступний уряд, очолюваний К. Бадені, за активної під­тримки младочехів розробив реформу виборчого права, за­проваджену в липні 1896 р. Згідно з нею до попередніх чоти­рьох станових виборчих курій додавалася наукова курія за­гального виборчого права, для запису в котру не вимагався майновий ценз.

На чеських землях від середини 80-х років розвивається повий громадсько-політичний рух, ініціаторами й ідеологами якого стали професори Празького університету Т. Масарик (1850-1937), Й. Кайзл(1854-1901) та К.Крамарж(1866-1937)

Група молодих талановитих інтелігентів рішуче виступила за оновлення чеської громадської думки, що мало сприяти формуванню нової політичної еліти та модерної політичної культури народу. Одним із головних засобів досягнення постав­леної мети мало стати критичне ставлення до наявної реально­сті. Рух, який згодом дістав назву "реалістичного", було запо­чатковано на сторінках часопису "Атенеум", де молоді інте­лектуали розгорнули боротьбу за визнання фальсифікованими найдавніших чеських хронік (Краледворської та Зеленогірської), котрі в очах старшого покоління становили недотор­канну національну святиню. їх фальсифікація ганьбила не тільки чеську науку, а й вимагала, на думку молодих позити­вістів, первинного знання та права на критику в усіх сферах суспільного життя.

Поступово реалісти розробили власну концепцію держав­ної (в межах автономії) самостійності, яка гарантувала б не тільки національну самобутність, а й подальший розвиток нації взагалі. Наприкінці 80-х років головний акцент у своїй діяль­ності реалісти перенесли до сфери практичної політики й за­ходилися розширювати контакти з Національною партією, яка, незважаючи на значні втрати на виборах до Чеського сейму в 1889 р., все ще залишалася досить впливовою силою.

У січні 1890 р., після переговорів між представниками На­ціональної партії, історичної шляхти та німецькими ліберала­ми, підписано чесько-німецьку угоду "пунктації". Однак її при­йняття стало кроком назад від указів 1880 р., в яких мовна рівність чехів і німців не обумовлювалася територіальними межами. "Пунктації"передбачали своєрідну сегрегацію на чесь­ких землях: поділ за національними ознаками секцій земської шкільної освіти, промислової і торговельної палат та інших ор­ганів; при Чеському сеймі створювалися національні курії.

Лідери німецьких лібералів на чеських землях святкували перемогу, вважаючи, що чеський "мовний федералізм" поховано.

Однак прийняття "пунктацій" здійняло хвилю обурен­ня у чехів, котрі розцінили угоду як поступку лідерів староче­хів. Все це призвело до того, що Національна партія втратила в очах реалістів свою цінність як партнер, і стало причиною нищівної поразки старочехів на виборах до рейхсрату в 1891 р.

Усупереч відмові чеського сейму затвердити "пунктації" уряд поділив адміністративні й судові округи та органи освіти за національними ознаками, що викликало у чеського насе­лення бурхливі протести. Невдовзі ці протести переросли в демонстрації й сутички між чехами і німцями, що змусило владу у вересні 1893 р. запровадити стан облоги. Е. Тааффе не зміг уладнати ситуацію і це стало однією з причин його відставки.

Спроби досягти примирення між чехами і німцями здійс­нював і наступний уряд К. Бадені, який у квітні 1897р. видав укази про рівність чеської та німецької мов у судових і адмініс­тративних органах Чехії та Моравії. Ці розпорядження вима­гали від установ, підпорядкованих міністерствам фінансів, тор­гівлі та землеробства, а також судів у своєму листуванні ко­ристуватися мовою, якою подавалося клопотання або виголошувалася усна заява. Чиновники мали через чотири роки (з 1901 р.) знати обидві мови.

Урядові розпорядження викликали бурхливу реакцію авс-тро-німецьких політиків. У Відні та в місцях компактного про­живання німців на чеських землях відбулися масові мітинги та демонстрації протесту. Уряд К. Бадені пішов у відставку, що призвело до масових заворушень, у ході яких сталися по­громи німецьких крамниць і будівель. Голова нового уряду — П. Гауч — у грудні 1897 р. оголосив воєнний стан.

Уже в березні 1898 р. підготовлено проект закону про впро­вадження на чеських землях місцевих мов, згідно з яким офі­ційною мовою на певній території мала стати мова націо­нальної більшості, а в округах зі змішаним населенням гро­мадяни могли користуватися обома мовами. Чехи висунули зустрічні вимоги про створення Міністерства чеських земель, про відкриття в Брно політехнічного інституту з чеською мо­вою викладання та ін. Напруження в чесько-німецьких від­носинах, що зростало, спричинило відставку чергового уря­ду. Розгул національних пристрастей на чеських землях сягнув небезпечної межі, а протистояння охопило практично всі сфери життя.

Поглиблення етнічних та соціальних конфліктів на чеських землях сприяло подальшій диференціації національно-політичних сил. На рубежі століть відбулося розмежування всередині ви­звольного руху, течії якого відтепер репрезентували інтереси різних верств і станів чеської людності: буржуазії, інтеліген­ції, робітників, селян, службовців та ін.

Завдяки індустріалізації на чеських землях швидко поши­рюється робітничий рух, який від самого початку розвивався під впливом австрійської соціал-демократії. Так, уже в 1878 р. засновано Чехословацьку соціал-демократичну робітничу пар­тію. Ідейно-політичні суперечки в середині 80-х років при­звели до розпуску цієї партії. Однак уже в 1889 р. чеські со­ціалісти зініціювали об'єднавчий з'їзд соціалістичних органі­зацій Цислейтанії. Основною метою нової інтернаціональної партії проголошувалося встановлення соціалістичного ладу. Серед найважливіших політичних вимог були: демократиза­ція країни, запровадження загального виборчого права, прийняття законодавства про працю та ін.

Чеські соціалісти послідовно домагалися реформування со-ціал-демократичного руху на національній основі і вважали за необхідне поєднати боротьбу за національні права й рівність народів з інтернаціоналізмом. На V загальноавстрійському з'їзді (1896) відбулася федералізація соціал-демократичного руху Цислейтанії, а серед шести створених за національними озна­ками соціал-демократичних партій була й чеська. Вже на ви­борах до рейхстагу в 1897 р. соціал-демократи Цислейтанії здобули 87 депутатських мандатів (на чеських землях 24 ман­дати дістали чехи, а 21 — німці). У 1910 р. еволюція відносин у робітничому русі спричинила поділ профспілок на чеські і німецькі.

На початку 90-х років XIX ст. на чеських землях поширю­ється прогресистський рух, який заснували брати Гайни, А. Ра-щин, В. Клофач та ін. Його соціальну базу складали інтеліген­ція, студентство та молоді робітники. Чітка демократична орієнтація, неприхований республіканізм прогресистів поєд­нувалися з радикальним націоналізмом, спрямованим проти німців (на чеських землях) та на інтеграцію Чехії, Моравії та Сілезії. Слідом за соціал-демократами, котрих підтримали ре­алісти, прогресисти в 1893 р. висунули вимогу про впрова­дження загального виборчого права. У 1897 р. на базі лівиці цього руху організаційно оформилася Радикально-прогресист-ська партія під керівництвом А. Гайна (1868—1949). Правиця прогресистів утворила Радикально-правову партію.

У 1898 р. конституйовано Чеську національно-соціальну пар­тію, котру очолив В. Клофач (1868—1942). Партія, спираючись на національно свідомих робітників, виступала за національ­ний соціалізм, що протиставлявся інтернаціоналізмові соціал-демократії, й обстоювала "чеське державне історичне право".

Тривалий процес становлення аграрного руху на чеських землях урешті-решт завершився заснуванням у 1899 р. Чесь­кої аграрної партії на чолі з А. Швеглою (1873—1933). Головне гасло аграріїв: "Чеське село — одна родина". Партія відобра­жала настрої здебільшого середніх прошарків землевласни­ків. Аграрії запропонували низку конкретних заходів для збе­реження землі переважно за чеським селянством. Партія ви­ступала за налагодження кооперації, розширення кредитної системи, перегляд земельного кадастру, встановлення дифе­ренційованого податку, запровадження прогресивних техно­логій і техніки та ін., що мало забезпечити провідні позиції чеському сільському господарству.

Процес соціально-політичної диференціації чеського сус­пільства завершився створенням Чеської народної (реалістич­ної) партії (1900) на чолі з лідером реалістів Т. Масариком. Головна програмна вимога реалістів полягала у визнанні "чесь­кого державного історичного права". Партія намагалася про­водити щоденну копітку роботу, спрямовану на економічне, культурне та духовне самовдосконалення чеської нації. Вона вимагала запровадження загального виборчого права та про­понувала здійснити реформу системи самоврядування для де­мократизації чеського суспільства.

На чеських землях у цей період виникли й інші партії, які репрезентували інтереси, наприклад, землевласників або пев­них конфесій. Ці партійні структури зберігали політичний вплив у межах окремих областей земель Чеської корони.

У практичній політиці чеські партії дотримувалися проавстрійських або опозиційних поглядів, які часом химерно пе­репліталися чи стикалися. Для координації взаємодії партій (крім соціалістів) у 1900 р. створено Чеську національну раду — гро­мадсько-політичну організацію, завдання якої полягало в об'єд­нанні політичних сил, зорієнтованих у розв'язанні національ­ного питання на державно-правову традицію. » На активізацію боротьби за демократизацію суспільства і впровадження загального виборчого права у Цислейтанії зна­чний вплив справили події першої російської революції. Так, у день відкриття чеського сейму (10 жовтня 1905 р.) відбувся одноденний загальний страйк. Водночас проходили демонст­рації в Кладно, Моравській Остраві, Пльзені та в інших чесь­ких містах.

У січні 1907 р. ухвалено закон про загальне виборчі право, що знаменувало завершення важливого етапу змагань національно-політичних сил. Кількість депутатів рейхсрату визна­чалася в 516 осіб, німці діставали 43 % місць, а решта віддава­лася представникам інших національностей. Водночас акти­вне виборче право обмежувалося цензом осілості (проживання в одній місцевості не менше одного року) та віковим і стате­вим (тільки для чоловіків, яким виповнилося 24 роки). Нові правила не поширювалися на вибори до ландтагів, на жінок та військовиків. Залишалася стара внутрішня структура пар­ламенту, яка усувала більшість депутатів від розв'язання важ­ливих державних питань.

Підсумки виборів у травні 1907 р. засвідчили новий роз­клад політичних сил у рейхсраті. Найширше в парламенті бу­ли представлені аграрії (28 мандатів), младочехи (18 манда­тів), католики Чехії та Моравії (17 мандатів). Серед німець­ких партій чеських земель найсильніші позиції мали аграрії (19 мандатів), ліберали (14 мандатів), народники (13 манда­тів), національні радикали (12 мандатів). На початку роботи рейхсрату чеські депутати об'єдналися в Чеському клубі, поста­нови якого мали обов'язковий характер.

Чеські політичні сили, репрезентовані в парламенті, нама­галися проводити реалістичну й прагматичну політику, спря­мовану насамперед на зміцнення позицій чехів. Так, восени 1907 р. було підтримано австро-угорську економічну угоду, яка забезпечувала принцип цілковитої свободи (в обох частинах монархії) у сфері внутрішньої й зовнішньої торгівлі, що відпо­відало прагненням чеських фінансових і підприємницьких кіл.

Важливіш напрямом діяльності чеських політичних сил була розробка концепцій зовнішньополітичних пріоритетів. Перша з них — "неославізм " — передбачала підтримку австрійсько-ро­сійського співробітництва; другу висунули ті, хто орієнтував­ся на Англію та Францію. Загальноприйнятною вважалася кон­цепція необхідності забезпечення інтересів на Балканах. Чеські політики віддавали перевагу мирній економічній експансії, тому анексія Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини в 1908 р. не знайшла у них підтримки.

Проведення влітку 1908 р. в Празі виставки та слов'янсь­кого з'їзду німецькі кола одностайно розцінили як "відро­дження панславізму". Невдоволення подібними тенденціями перебігу подій спонукало німецьких депутатів застосувати по­літику обструкції в Чеському сеймі, в результаті чого його діяльність було паралізовано. З іншого боку, постанова уряду про призупинення роботи сейму призвела до виходу чехів-міністрів із його складу, що спричинило вже парламентську кризу. Жорсткий характер протистояння між чеським і німе­цьким населенням у першій половині грудня 1908 р. змусив уряд запровадити надзвичайний стан і заборонити більшість чеських громадських організацій.

Наступний етап посилення опозиції властям Габсбурзької монархії пов'язаний з діяльністю Слов’янського союзу, в яко­му об'єдналися 125 депутатів рейхсрату слов'янського похо­дження (серед них — 83 чехи). У 1910 р. чеські парламентські фракції утворили Об'єднаний чеський клуб. Застосовуючи так­тику обструкції, Слов'янський союз щоразу демонстрував не тільки своє критичне ставлення до рішень цісарського ото­чення, а й забезпечив провал бюджету та інших законодавчих актів у парламенті. Це призвело до розпуску рейхсрату 30 бе­резня 1911 р.

На виборах до рейхсрату в 1911 р. чеські політичні сили зміцнили свої позиції: аграрії одержали 38 мандатів, младо­чехи — 18, національні соціалісти — 16, католики — 7. Най­більшими німецькими партіями на чеських землях стали ра­дикали (22 мандати) та аграрії (21 мандат), представництво лібералів зменшилося до 12, народників — до 9 мандатів.

Тим часом криза в чеському сеймі поглиблювалась, а про­тистояння загострювалося. Спроби примирити ворогуючі сто­рони успіху не мали. Оскільки обструкція німецьких депута­тів повністю паралізувала діяльність сейму, його виконавчий орган утратив фінансові та інші засоби й був неспроможний виконувати свої функції. За цих умов чеський сейм було роз­пушено в червні 1913 р., а управління Чехією передано комі­сії чиновників.

У січні 1914 р. уряд вдався до чергової спроби розв’язати че­сько-німецькі суперечності. Опубліковано проект нового зако­ну про мови, згідно з яким мовою урядових органів у кожно­му окрузі Чехії мала стати мова більшості населення; в окру­гах, де меншість населення складала принаймні 35 %, внутрішньою державною мовою мала, стати мова більшості, а в стосунках між владою та населенням належало вживати оби­дві мови; обидві мови визнавалися офіційними в структурах, діяльність яких поширювалася на всі землі Чеської корони. Проект закону відхилили і німці, і чехи. Тактика обструкції, застосовувана в рейхсраті, призвела до його розпуску в бере­зні 1914 р. Уряд Цислейтанії почав правити без парламенту, на основі статті 14 чинної конституції.

Фактично до самою початку війни чеські національні сили трималисякурсу на збереження Австро-Угорщини з на ступною її трансформацією в федерацію.

Лише напередодні 1914р. з’явилися проек­ти розв'язання чеського національного питання поза межами мо­нархії. Чеська економічна й політична еліта претендувала на рі­вні з німецькими та угорськими панівними колами умови та мо­жливості. Водночас чеським лідерам була притаманна достатня тверезість у виборі тактики та методів політичної діяльності.

Виступивши одними з ініціаторів війни, правлячі кола Ав­стро-Угорщини сплатили за воєнну авантюру сотнями тисяч убитих і покалічених на фронтах, померлих від хвороб і голо­ду людей різних національностей. Парламент Цислейтанії при­пинив свою діяльність (до 1917 р.), конституційні свободи було обмежено, повсюдно діяли трибунали. Під час наступу російських військ у Галичині в 1914 р. посилилися репресії в Чехії. За антинімецьку орієнтацію заарештували лідерів мла­дочехів К. Крамаржа, А. Рашіна та ін., яких звинуватили в зраді й засудили до страти. Тільки смерть імператора Франца Йосифа (листопад 1916 р.) зробила можливим їх звільнення.

Військово-бюрократичний режим Габсбургів для більшості че­хів утілював у собі всі нещастя й лиха, пов 'язані з війною. Еко­номічні труднощі на теренах Габсбурзької монархії прояви­лися раніше, ніж в інших країнах, що воювали: промислові підприємства були мілітаризовані, в селян насильно реквізу­вали продовольство. Антигабсбурзькі настрої та ідеї загально­слов'янської солідарності віддзеркалювалися в гаслах анти­воєнних маніфестацій і страйків, акціях мобілізованих при відправці на фронт, дезертирстві й, нарешті, масових здачах чехів у полон на російському та сербському фронтах.

Війна змушувала чеських політиків зробити вибір між двома варіантами розв 'язання "чеського питання " — або залишитися в складі монархії, або проголосити незалежну державу. Одна група політичних сил (аграрії, партії католицької орієнтації та соціал-демократи) розглядала майбутнє чехів крізь призму демократичної еволюції державного устрою Австро-Угорщини. Інша (здебільшого младочехи під проводом К. Крамаржа) — розраховувала на перемогу у війні держав Антанти та поси­лення позицій Росії в Центральній Європі, що мало привести до утворення союзу слов'янських держав (або Слов'янської імперії) під скіпетром династії Романових. Третій політичний напрям очолював лідер партії реалістів Т. Масарик, який вважав неминучою поразку та розпад Австро-Угорщини й утво­рення на її основі незалежних держав.

Лідер реалістів Т. Масарик виїхав за кордон у листопаді 1915р., заснувавши в Парижі центр національно-визвольного руху — Чеський національний комітет, який після приєднан­ня групи словацьких політиків під проводом М. Штефаника перетворився на Чехословацьку національну раду.

Центром антигабсбурзької опозиції в чеських землях з 1915р. стала "чеська мафія " — досить розгалужена підпільна організація, яка збирала розвідувальні дані для Антанти. Во­сени 1916 р. провідні чеські політичні партії створили Чесь­кий союз (об'єднання парламентських фракцій) у Відні та Національний комітет у Празі.

Важливе значення мала координація діяльності чеських і словацьких емігрантських організацій у США: Чеського на­ціонального об'єднання та Словацької ліги, які в Клівленді у жо­втні 1915р. висловили прагнення чехів і словаків до створен­ня державної федерації братніх народів.

Лютнева революція в Росії сприяла подальшій активізації національно-ліберальних кіл чеської та словацької еміграції. На початку травня 1917 р. в Києві відбувся з'їзд Союзу чехо­словацьких товариств, який визнав Чехословацьку національну раду керівним органом чехословацького руху і створив її ро­сійський відділ. Отже, "чеське питання" вийшло на міжна­родну арену, шо свідчило про сумнівність її подальшого пе­ребування у складі Австро-Угорщини.

Восени 1917 р., після Жовтневого перевороту в Росії, радикалізуються гасла, форми та методи діяльності чеських націо­нальних сил. Відтепер головною тенденцією визвольного руху чехів стала боротьба за створення чеської суверенної держави під егідою країн Антанти.

Чехословацька національна рада розгорнула формування військових легіонів у Росії, Франції, Італії. Влітку 1917 р. в чехословацьких легіонах налічувалося 40 тис. вояків, а в сере­дині 1918 р. — 128 тис. (92 тис. в Росії).

Передбачаючи неминучий крах Габсбурзької монархії, кіль­ка чеських політичних партій у лютому 1918р. об'єдналися у Державно-правову партію на чолі з К. Крамаржем. У липні 1918 р. було реорганізовано празький Національний комітет, до складу якого ввійшли представники всіх (крім соціал-демократів) чеських політичних партій. Оновлений комітет мав стати насамперед чинником "збереження порядку", а вже потім органом майбутньої державної влади. У червні 1918 р.

Франція офіційно визнала Чехословацьку національну раду її кпершооснову майбутнього чехословацького уряду.

Переконливою демонстрацією активності робітничого руху та національних сил стало проведення 14 жовтня 1918 р. в Чехії загальнонаціонального страйку, щоб запобігти вивезенню австрійськими властями продовольства. Ця акція була органі­зована з ініціативи "Земельної економічної ради" та "Соціаліс­тичного кола" (об'єднання всіх партій соціалістичної орієнта­ції). В ході страйку висувалися вимоги надання національної і іезалежності та утворення "вільної Чехословацької республіки".

28 жовтня 1918р., в день, коли уряд Австро-Угорщини ого­лосив про намір укласти перемир'я з країнами Антанти, пра­зький Національний комітет перебрав до своїх рук цивільну та військову адміністрацію й оголосив про створення незалежної дер­жави. 14листопада 1918р. в Празі на урочистому засіданні Тим­часових Національних зборів була проголошена Чехословацька ре­спубліка. Першим її президентом обрали Т. Масарика, а уряд "загальнонаціональної коаліції" очолив К. Крамарж.







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 1250. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.006 сек.) русская версия | украинская версия