Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

СЛОВАЦЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ




Словацький національний рух наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. опинився у складному становищі. З одного бо­ку, він мав протистояти наростанню мадяризаторських тенденцій, а з іншого — його сили були роз­порошені.

Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років XIX ст.) характерним є переважання просвітни­цьких ідей. У цей період засновувалися народні школи, змі­нювався зміст навчальних програм, відкривалися заклади тех­нічної та професійної освіти. Підвищений інтерес до мину­лого сприяв появі історичних праць, що пробуджували патріотичні почуття словаків.

Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких "будителів " — патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. "Будителі" намагалися поєднати ідеї Просві­тництва з боротьбою за національні права словаків. Історії як засобу пробудження патріотичних настроїв та чиннику фор­мування національної свідомості надавалося при цьому важ­ливе значення. Так, Ю. Папанек (1738-1802) у виданій лати­ною праці "Історія словацького народу" доводив автохтонність словаків. Минувшина словаків, у яких не було традицій власної державності, розглядалася в рамках історії мадярів.

Особлива увага в книзі приділялася діяльності Кирила та Мефодія. Вчений одним із перших зробив спробу відтворити іс­торію Великої Моравії. Послідовники Ю. Папанека намагалися визначити межі словацької етнічної території, а в угорському завоюванні вони відмовлялися вбачати факт цілковитого під­корення словацьких земель, наголошуючи на сприйнятті да­вніми слов'янами угорців як своїх гостей.

До кінця XVIII ст. словаки не мали власної літературної мо­ви, а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протестантської літератури. Це сталося внаслідок того, що Контрреформація поділила інтелігенцію на два табори — като­ликів і протестантів-євангелістів. Так само у двох напрямах від­бувався розвиток національної культури та літератури. Однак обидва табори радо зустріли ідеї "освіченого абсолютизму", які на певний час стали їхньою спільною ідейною платфор­мою. Наприклад, "патент про толерантність" давав змогу біль­шій частині протестантської інтелігенції прилучитися до ак­тивної культурної діяльності. У 1785—1787 рр. видавалася пер­ша словацька газета "Прешпорськіновини", а в 1785—1786 рр. — перший словацький часопис "Старе новини литерниго умені".

Початок процесу формування словацької нації та національ­ної культури умовно можна датувати виходом у світ в 1782 р. в Братиславі першого словацького віршованого твору — "Перша книга різних віршів", написаного західнословацьким мовним діалектом. Автор книги — католицький священик Й. Бейза (1755—1836) — в передмові до наступного твору — першого словацького роману "Юнак Рене, пригоди та випробування" (1783), декларуючи принципове ставлення до мовної пробле­ми, звинувачував пращурів у зраді рідної мови. У своїй творчо­сті Й. Бейза одним із перших рішуче висловився за необхід­ність відновлення словацьких культурно-мовних традицій.

Першу науково обґрунтовану кодифікацію словацької літера­турної мови на основі західнословацького діалекту зробив Антон Бернолак (1762—1813). Він народився у північнословацькому місті Орава, здобув освіту в Трнаві та Відні. В 1787 р. вийшли друком його праці "Мовознавчо-критична філологічна розпо­відь про словацьку писемність", згодом — "Словацька грама­тика", "Етимологія словацьких слів", "Словацько-чесько-латинсько-німецько-угорський словник". Цими працями вче­ний заклав під словацьку мову міцні лінгвістичні підвалини й створив умови, необхідні для її різнобічного розвитку.

Варіант словацької літературної мови за граматикою А. Бе-рнолака поширювало "Словацьке вчене товариство", заснування у Трнаві в 1792 р. Головою товариства був А. Бернолак, а секретарем — письменник Ю. Фандлі (1750-1811). У цей час Відень уже став проводити антипросвітницький курс у сфері культури, який підтримала мадярська шляхта, а в Угор­ському королівстві насаджувалася мадярська мова.

Суспільно-політична ситуація в країні наприкінці XVIII ст. не сприяла плідній роботі "Словацького вченого товарист­ва". Наступ реакції та ослаблення згуртованості серед членів товариства призвели до припинення його діяльності. Попри наявність багатьох прихильників словацької мови, цей рух поступово занепадає. Проте його значення в розвитку слова­цького національного руху залишається величезним. А. Бер­нолак та його послідовники не тільки створили певний варі­ант літературної словацької мови, вершиною якої стали вірші та переклади Я. Голли (1785—1849), а й сформували концеп­цію словацького народу як самобутнього етносу.

У свою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживання чеської мови в Ті ортодоксальному варіанті, кано­нізованому перекладом "Краліцької біблії" ("біблійщина"). У за­вершальному вигляді їхні погляди репрезентувала поетична збірка "Муза словацьких гір" (1801), в якій простежується свідоме прагнення поета Ю. Палковича (1768-1850) вписати­ся до чеського літературного контексту. Інша тенденція про­стежується в поетичній та історично-філологічній діяльності Б. Табліца (1769—1832), автора праці "Пам'ятки чесько-словацьких поетів, які або народилися в Угорщині, або при­наймні в Угорщині жили" (1806—1812). Ця робота фактично доповнювала "Історію чеської мови та літератури" Й. Доб-ровського відомостями про чеськомовну поезію в Словаччині у XVI—XVIII ст. та про внесок словаків у спільну скарбницю літератури, написаної чеською мовою, чим певною мірою ві­докремлювала словацьке красне письменство від чеського.

Послідовна боротьба словацької протестантської інтеліге­нції привела до відкриття в 1803 р. при Братиславському єван­гелічному ліцеї кафедри чехо-словацької мови та літератури, яку очолив письменник, перекладач, видавець, професор Ю. Палкович. Але "біблійщину" вживали здебільшого серед­ні стани словаків, тоді як представники політичної та куль­турної еліти віддавали перевагу латині.

Найвпливовіші осередки словацької католицької інтелігенції зосереджувалися в Братиславі й Трнаві. У 1784 р. з дозволу Йосифа II в Братиславі був відкритий спеціальний навчаль­ний заклад — Генеральний семінар, у програмі якого передбачалося вивчення священиками словацької мови. Більшість словаків-католиків у повсякденному житті тяжіли до розмовного західнословацького діалекту. Саме католик А.Бернолак ко­дифікував мовний порядок, що базувався на західнословацькому діалекті з багатьма елементами середньословацького. Цей варіант літературної мови, відомий під назвою "бернолач-чина", використовувався католиками до середини XIX ст.

Словацьке культурне життя зосереджувалося в різноманіт­них регіональних об'єднаннях патріотичної інтелігенції. У 1810 р. з ініціативи Б. Табліца виникло "Наукове товариство Бансь-кої (гірничопромислової) області", яке до 1832 р. провадило краєзнавчі та етнографічні дослідження, вивчало народні тра­диції, збирало старовинні рукописи, літературні пам'ятки, іко­ни, картини тощо. Товариство очолювало боротьбу за підви­щення культурного рівня словацького населення, проти за­бобонів, невігластва, за поширення серед простого люду агрономічних і медичних знань.

Ще більшої ваги набула діяльність "Малоготського наукового товариства"(1808—1842). Коло наукових інтересів його чле­нів було надзвичайно широке — філософія, історія, педагогі­ка, соціологія, географія, природничі дисципліни тощо. То­вариство видавало щорічник, про авторитет якого свідчать численні рецензії на його публікації в окремих австрійських, чеських, німецьких виданнях.

Водночас проти процесу створення та вдосконалення сло­вацької літературної мови виступали такі авторитетні слова­ки, як поет Ян Коллар (1793—1852), філолог Павел Шафарик (1795-1861) та ін. Всі вони були щиро переконані, що відмо­ва від чеської мови матиме негативні наслідки для створення чесько-словацької єдності й послабить позиції словаків у Габс-бурзькій монархії. Так виникла ідеологія "слов'янської вза­ємності", обгрунтована видатним словацьким поетом, про­повідником євангелічної громади в Пешті, професором архе­ології Віденського університету Я. Колларом. Він створив концепцію "єдиного чехо-словацького племені". Обгрунту­вання основних ідей теорії духовної єдності всіх слов'ян та їхнього зближення у сфері культури Я. Коллар сформулював у поемі "Донька слави" (1824) й у трактаті "Про літературну взаємність між племенами та наріччями слов'янськими" (1836).

Першим загальнословацьким осередком патріотичної інте­лігенції стало "Товариство аматорів словацької мови та літера­тури" (1834—1844), яке виникло в Пешті. У своїй діяльності, а також на сторінках літературного альманаху "Зоря" члени товариства прагнули відшукати компроміс між конфесійними те­чіями національного руху, намагалися зблизити дві мовні тра­диції, друкуючи статті і "бернолаччиною" і "біблійщиною".

Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик — автор "Історії слов'янської мови та літера­тури всіма наріччями" (1826). Вчений довів індоєвропейське походження слов'ян і показав їхній вагомий внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як само­стійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П. Шафарик написав двотомне дослідження "Слов'янські старожитності" (1837), в якому дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не пізніше середини І тис. н. е. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов'ян. Як один із найвагоміших доказш високого рівня розвитку слов'янських мов П. Шафарик наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мо­вою. Проте результати наукових досліджень П. Шафарика не підтверджували концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки, засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи словацьку національну самобутність, учений намагався "ословачити" чеську мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і словаків.

Ідея створення єдиної загальнословацької культурної орга­нізації була реалізована в таємному товаристві радикалів "Взаємність"(1837—1840), очолюваному адвокатом А. Верхов-ським: Проте в 1843—1844 рр. відбулася подія, яка викликала в національних колах тривогу за долю словацької мови. Держав­ні збори Угорщини ухвалили закони, згідно з якими мадярська мо­ва мала стати єдиною мовою законодавства, урядових установ, офіційного ділового життя та освіти на землях Корони Св. Іштвана. Невдовзі було закрито словацьку гімназію в Левочі, лік­відовано кафедру чехословацької мови та літератури в Брати­славському ліцеї і розпушено наукові товариства.

Однією з визначних подій словацького національного Від­родження було заснування в 1844 р. надконфесійного слова­цького товариства "Татрин ". Воно пов'язане з діяльністю вже третього покоління словацьких "будителів", яке очолював ві­домий поет, філософ, історик, лінгвіст Л. Штур (1815—1856). До національно-культурного руху словаків цього періоду на­лежали М. Годжа(1811-1878), Й. Гурбан (1817-1888), Я. Краль, Я. Францисці з "радикальної опозиції" 1845-1848 рр. та ін.

Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтрим­ку молодого покоління патріотів, дав нову інтерпретацію по­няттю "слов'янської взаємності". Його концепція розвитку слов'янства і словацького народу змінила колларівську теорію "чотиричленної структури" слов'янського народу з "чехо­словацьким племенем"усередині нього. Ідеї А. Коллара, що ві­діграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та інших слов'ян у попередні десятиліття, в 40-х ро­ках уже не відповідали процесові формування слов'янських націй та інтересам національно-визвольного руху. ПІтурівсь-ка концепція "оновлення слов'янства" базувалася на діалек­тичному розумінні "єдності в різноманітності", а словаків ква­ліфікувала як окремий самобутній народ.

Виходячи з цього посилання, Л. Штур заклав підвалини над-конфесійної літературної мови, якою стала розвиватися не єван­гелічна чи католицька, а словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну газету "Словацькі народні новини", яка почала видаватися з 1845 р. Л. Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку на­ціональної свідомості словаків. За допомогою своїх однодум­ців він сформулював антифеодальну програму руху, що місти­ла не тільки національні, а й соціально-економічні вимоги.

Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Держав­них зборів (осінь 1847 р.), містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових школах та вчительських семі­наріях, а також у вищих закладах освіти Угорського королівс­тва, де готували богословів, юристів, землемірів, навчання сло­вацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л. Штур висту­пав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.

В основу єдиної словацької літературної мови Л. Штур по­клав середньословацький діалект як найбільш поширений у сло­ваків. Він виклав і його граматичні норми в працях "Наука словацької мови" й "Наріччя словацьке та необхідність писа­ти на цьому наріччі". Вся громадська наукова та просвітни­цька діяльність Л. Штура була пронизана єдиною метою — розширення освіченості та культури словацького народу, за­провадження розробленого ним варіанту словацької літера­турної мови. Він не тільки послідовно відстоював право на її існування, а й боровся проти звинувачень у сепаратизмі, які лунали на його адресу з уст чеських громадських діячів.

Наприкінці 40-х років XIX ст. національні вимоги словаків переросли у вимоги визнання їхньої самобутності як нації. По­слідовне виконання цих вимог вело до децентралізації бага­тонаціональної Угорщини, чого мадярська політична еліта не могла допустити. Вже у 1847 р. підготовлено словацьку на­ціональну програму, яка передбачала ліквідацію привілеїв шляхти і звільнення селян за викуп, реформування політичної системи Угорського королівства, розробку конституції, при­йняття демократичних законів про запровадження загального виборчого права, розвиток системи освіти словацькою мовою.

 

УЧАСТЬ СЛОВАКІВ У РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 рр.

 

Революційні події, що розпочалися в березні 1848 р. в столиці Габсбурзької монархії, захоплено зустріли "штурівці"(так називали молоду генерацію словацьких політиків) й інші представники національного руху, які вба­чали можливість поглибити та реалізувати вже розроблені про­грамні вимоги.

Позицію словацьких громадських діячів у ході революції 1848—1849 рр. багато в чому визначала політика Відня та Бу­дапешта. Ця позиція безпосередньо залежала від протистоян­ня угорських революційних сил і габсбурзького уряду, а та­кож визвольних змагань інших народів як в Угорському ко­ролівстві, так і в усій Австрійській імперії.

Для розвою словацького національно-визвольного руху в цей період вирішального значення набуло цілковите ігноруван­ня угорським революційним проводом національних прагнень не тільки словаків, а й усіх інших народів Угорського королівства.

Ухвалення угорськими Державними зборами "закону про незалежність Угорщини" призвело до посилення політики ма­дяризації, яка проводилася під гаслами єдиної угорської нації. Всі інші народи королівства не дістали жодних гарантій за­безпечення їхніх національних прав. Навпаки, угорські рево­люціонери, очолювані Л. Кошутом, мали наміри розбудову­вати моноетнічну державу. Мадярські революціонери на цьо­му й зупинилися, оскільки не вбачали ніякого сенсу в продовженні та поглибленні демократичних реформ в Угор­ському королівстві. До того ж, словацька національна про­грама мала принципові розбіжності з мадярською не тільки стосовно національного питання, а й соціальних перетворень і перспектив демократизації політичної системи.

Певний радикалізм словацьких національних сил випли­вав з соціальної структури суспільства. Більшість словацького населення становило селянство, але провідну роль у революцій­них подіях відігравали нечисленна словацька шляхта й інтелі­генція. У цій ситуації було природним опозиційне ставлення більшої частини словацького суспільства як до проявів ма­дярського націоналізму, так і до соціально мотивованого еко­номічного гегемонізму, який демонструвала угорська шляхта.

Найважливішими подіями періоду революції в словацькихземлях стала розробка "штурівцями" національної програми "Вимоги словацького народу "та її затвердження 11 травня 1848 р. на багатотисячних зборах у Ліптовському Св. Мікулаші. Сло­вацьке зібрання ухвалило також петиції до австрійського ім­ператора та уряду революційної Угорщини, в яких містилися такі вимоги: визнання самобутності й національних прав сло­вацького народу; запровадження словацької мови в держав­них установах та системі освіти; створення Словацького сей­му та скасування кріпацтва без поділу і повернення землі по­міщикам; запровадження загального виборчого права; демократизація громадського та політичного життя.

Революційний уряд Угорщини відхилив петицію зі слова­цькими вимогами, а на її авторів видав ордери на арешт. Л. Штур, М. Годжа, Й. Гурбан мусили залишити Словаччину й переїхати до Праги. В Чехії вони брали участь у підготовці та проведенні Слов 'янського з їзду.

Слов'янський з’їзд ухвалив резолюцію зі словацького питан­ня, виходячи з передумови збереження цілісності Угорщини. Сло­ваків та інші народи королівства мадяри мали визнати рівно­правними й дозволити скликати національні сейми; організу­вати систему освіти словацькою (рідною) мовою викладання — від початкових шкіл до університету. Також висувалася ви­мога демократичних свобод.

Після поразки Празького повстання словацькі лідери під проводом Л. Штура переїхали до Відня. Після встановлення контактів з правлячою династією були проведені переговори з хорватами та сербами Воєводини з метою організації спіль­них збройних виступів проти угорських властей. Наприкінці серпня 1848 р. у Відні виник словацький добровільний збройний загін, який очолили чеські військові Ф. Зах та А. Влоудка.

З ініціативи Л. Штура та його прихильників 16 вересня 1848 р. у Відні було засновано Словацьку національну раду, яка виступила з вимогою про надання автономії Словаччині в межах Угорського королівства. У досить складній політичній ситуації словацький загін у вересні 1848 р. перетнув кордон Угорщини і зайняв місто Міява у Західній Словаччині. Але після кількох боїв угорські гвардійці наприкінці жовтня виті­снили словацький загін до Моравії.

Для придушення угорського революційного руху до Угор­щини в середині грудня 1848 р. була спрямована австрійська армія під командуванням фельдмаршала А. Віндішгреца. Сло­вацька національна рада, підтримуючи Габсбургів, організувала другий похід добровільного загону словаків (2 тис. воя­ків) проти угорців. Наступ здійснювався двома напрямками. Перший загін словаків наступав у напрямку Тєшин—Жиліна й незабаром оволодів північною частиною Середньої та Схід­ної Словаччини. Другий загін взаємодіяв з австрійськими вій­ськами в Південно-Західній Словаччині. Проте, незважаючи на участь Відня у воєнній операції проти революційної Угор­щини, розв'язати "словацьке питання" так і не вдалося.

Після придушення за допомогою російської армії револю­ції в Угорському королівстві габсбурзький уряд навіть не зга­дував про автономію чи інші вимоги словаків. У березні 1849 р. від імені Словацької національної ради імператорові Францу Йосифу І була подана петиція, в якій містилася вимога на­дання Словаччині автономії на основі етнічного принципу в складі Австрійської імперії. Але австрійська влада використа­ла перемогу над революційною Угорщиною лише для зміц­нення власних позицій, а політична програма національних сил щодо здобуття автономії словацькими землями так і зали­шилася гаслом до Першої світової війни.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Историография истории южных и западных славян. Москва, 1987.

 

История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1959. Т. 2.

 

История южньїх и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

 

Краткая история Венгрии. Москва, 1991. Краткая история Чехословакии. Москва, 1988.

Кузьмин М. Н. Школа и образование в Чехо-Словакии. Москва, 1971.

 

Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европьі в зпоху Просвещения. Москва, 1988.

 

Освободительное движение народов Австрийской империи. Период утверждения капитализма. Москва, 1981.

 

Хрестоматия по истории южных и западных

славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.

 

Dejiny Slovenska. Bratislava, 1998. Slovenske dejiny. Martin,1992.

 







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 2377. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.007 сек.) русская версия | украинская версия