Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

СТАНОВИЩЕ СЛОВАЦЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ПІСЛЯ 1849 р.




Після поразки революції в Угорському королівстві фактично було встановлено військову диктатуру. Всі владні функції в державі перебрав на себе віденський

уряд. Німецька мова проголошувалася загальнодержавною. Угорщина поділялася на п'ять районів. У двох із них — Братиславському та Кошицькому — біль­шість населення становили словаки.

Посилення централізації та бюрократизації Австрійської імперії в післяреволюційний період мало як негативні, так іпозитивні наслідки. У 1850 р. по всій країні було запровадже­но жандармерію, в судочинстві введено принцип "презумпції невинності". Імператор Франц Йосиф Івиконав окремі ви­моги словаків, що стосувалися мовної сфери. Відтепер у дер­жавних установах дозволялося користуватися словацькою мо­вою, а в початкових і деяких середніх школах — викладати "біблійщиною". Стала виходити газета "Словенське новини". Поліпшенню становища сприяло призначення А. Коллара рад­ником австрійського уряду з словацьких питань.

Серед провідних діяч словацького національного руху па­нували депресія та настрої розчарування. Це пояснювалося тим, що словаки під час революції в основу своєї програми поклали не тільки мовні вимоги, а и визнання політичної самобутності словацького народу. З цього погляду певні поступки в мовному питанні не могли їх задовольнити — в словацьких осередках спостерігаються спроби повернення до вживання чеської мови та "бернолаччини".

У жовтні 1851 р. в Братиславі відбулися збори представни­ків католицької та протестантської течій словацького націо­нального руху. Після дискусії, в якій брав участь і Л. Штур, зібрання ухвалило пропозицію М. Годжі про запровадження нового правопису словацької літературної мови, наближено­го до чеського. Оновлені граматика та правопис, підготовлені М. Гатталом, вийшли друком у 1852 р. Реформована словаць­ка літературна мова стала поволі запроваджуватися в життя.

Проте політичні вимоги штурівців Габсбурги й надалі від­кидали як неприйнятні. Й не тільки тому, що вони передба­чали федералізацію монархії, а передусім через пропозиції ра­дикальних змін усієї політичної системи. Після придушення революції віденський уряд скасував усі рішення, прийняті Бу­дапештом, які входили до словацької політичної програми. Лише в 1853 р. імператорський патент остаточно ліквідував кріпацтво. Таким чином, стан політичної системи Австрійсь­кої імперії вступав у суперечність з головними вимогами націо­нальної програми словаків. До речі, імператор пропонував шту-рівцям високі державні посади, однак більшість із них відмо­вились.

Розчарування післяреволюційного періоду спонукало Л. Штура до глибшого дослідження проблем самобутності іс­торичного розвитку слов'ян. У праці "Слов'янство та світ майбутнього "(1851) лідер словацького національного руху про­понував як вихід із становища, що склалося, створити на ру­їнах Австрійської та Османської імперій велику слов'янську державу. Л. Штур уважав, що "світ майбутнього" належатиме слов'янам, тоді як інші народи приречені на занепад. В нових умовах слов'янські лідери мали допомагати своїм народам уникнути будь-яких ворожих запозичень (матеріалізму, ко­мунізму, революції). Православ'я в слов'янській державі ма­ло стати панівною релігією, а російська мова — загальносло­в'янською.

Специфічність економічного стану Австрійської імперії в післяреволюційний період полягала в тому, що словацькі землі в ній були сільськогосподарським придатком промислово роз­винених регіонів. У аграрному секторі після скасування пан­щини урбаріальних селян — власників спадкових ґрунтів та остаточної ліквідації кріпацтва розпочався процес інтенсифі­кації та спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Збільшилися посівні площі тютюну, кукурудзи та цукрового буряку.

У словацьких землях видобували велику кількість залізної та мідної руди, срібла. В гірничій промисловості було задіяно 25 % усіх словацьких робітників. Розвивалися харчова, тютю­нова, скляна та деревообробна галузі. Зростав експорт лісу, розвивалося паперове та хімічне виробництво. Словацьку про­дукцію збували на австрійському ринку, а також вивозили до Росії та Німеччини.

У словацьких містах виникають кредитні та господарські товариства тощо.

 

«МЕМОРАНДУМ СЛОВАЦЬКОГО НАРОДУ»

 

 

Поразка Австрії у війні з Італією (1859) спричинила в імперії політичну кризу. За цих умов імператор Франц Йосиф І був змушений піти на поступки вимогам лі­дерів словацького національного руху. Так, А. Радлінський ор­ганізував збір підписів під петицією з вимогою надати статус державної словацькій мові. Й. Гурбан підготував меморандум, у якому містилися вимоги запровадження словацької мови в освітніх установах і надання автономії Словаччині в межах імперії. ,

Поглиблення політичної кризи спонукало Імператорську раду до розробки конституції. Вимоги словаків у раді виклав загребський єпископ Й. Штроссмайєр. Згідно з указом (ли­пень 1860 р.) в 23 угорських регіонах разом з німецькою і мадярською дозволялося використовувати словацьку мову. Проте невдовзі імператор поступився тискові угорців і запро­вадив реформи на їхню користь. Державний диплом 1860 р. і Лютневий патент 1861 р. відновлювали в Угорщині дію Дер­жавних зборів, які дістали право вирішувати внутрішні проб­леми. Незабаром відродилася ідея формування єдиної угорської політичної нації шляхом мадяризації всіх народів королівства.

Політична активність словаків зросла під час підготовки виборів 1864 р. до Державних зборів. Так, у брошурі "Голос Словаччини" один із лідерів національного руху ПІ. Дакснер (1822-1892), відкидаючи концепцію "єдиної мадярської на­ції", обґрунтовував існування словаків як самобутнього на­роду й вимагав забезпечення йому всіх політичних прав. Ш. Дакснер сформулював основну тезу словацької національ­ної ідеї: "Ми цю державу (Угорщину) настільки визнаємо, наскільки визнані в ній ми є ". Логічним наслідком неврахування словацьких домагань було відчуження словаків у такій держа­ві. Однак на початку 60-х років словаки ще сподівалися на досягнення домовленостей з мадярами.

З березня 1861 р. в Будапешті видавалася словацька газета "Пештбудські відомості". її заснував Я. Францисці (1822-1905), колишній капітан загону добровольців під час революції 1848 р., який прагнув через часопис провадити агітацію за словацьких кандидатів до угорських Державних зборів. Але угорська влада затримала видання газети, й жоден словак не потрапив до парламенту.

За умов, що склалися, активісти національного руху вирі­шили зібрати Національні збори з метою розробки та виголо­шення основних вимог словаків.

У червні 1861 р. в Турчанському Св. Мартіні делегати Наці­ональних зборів затвердили програму, яка дістала назву "Мемо­рандум словацького народу". її авторами були ПІ. Дакснер та Я. Францисці. В документі містилися вимоги визнати слова­ків як самобутню націю, а територію Словаччини — як авто­номну адміністративну одиницю в складі Угорщини; запро­вадити словацьку мову в державних установах, у школах і в церкві тощо. Меморандум став основою державно-правової програми, хоча містив лише основні принципи й не був дета­лізований.

Словацька делегація представила "Меморандум" на роз­гляд Державним зборам. Угорська влада документ відхилила й розпочала антисловацькі акції. Така політика вочевидь за­свідчила, шо в мадярській внутрішній політиці нічого не змі­нилося.

У другій половині серпня 1861 р. загострилися відносини між Віднем і мадярами. Франц Йосиф І розпустив Державні збори і був готовий розглянути мовні проблеми народів Угор­ського королівства. Словацькі діячі вирішили скористатися сприятливою ситуацією і подали свої вимоги імператору. Во­ни прохали надати словацьким землям автономію з власними законодавчими й виконавчими органами влади. Проте імпера­тор обмежився неконкретними обіцянками, оскільки розгля­дав певні поступки словакам та іншим народам Угорщини лише як спосіб тиску на мадярів.

Словацький національний рух у 60-ті роки XIX ст. перебу­вав у кризовому стані. Поразка Меморандуму виявила, що намагання словаків досягти політичної та культурної авто­номії у складі Угорщини нездійсненні. Унаслідок цього національні сили поділилися на два табори. Деякі словацькі лідери, очолювані Ш. Дакснером, розраховували на добру волю імператора й, попри невдоволення його політикою, залишилися прибічниками "Меморандуму". Інші, під про­водом Я. Поларіка, були прихильниками орієнтації словаків на Угорщину, прагнули порозуміння з мадярами. Час пока­зав, що пошук шляхів співпраці з угорцями заводив у глухий кут.

Національні збори ухвалили рішення про заснування "Ма­тиці Словацької", котра мала стати головним культурним цен­тром словаків: опікуватися виданням книг, організацією куль­турного життя, підтримкою наукових досліджень та літера­турної творчості. Вже через два роки для цієї справи було зібрано понад 50 тис. злотих.

У серпні 1863 р., під час заходів на відзначення тисячоліт­тя просвітницької місії Кирила та Мефодія, у Великій Мора­вії було урочисто проголошено заснування "Матиці Словаць­кої". Очолив "Матицю" католицький єпископ III. Мойдес (1797-1869), а його першим заступником став євангелістський священик К. Кузмані (1806—1866). Так відбулося символічне об'єднання двох конфесійних напрямів словацького націо­нального руху.

Часи "Матиці Словацької" в історії національної культу­ри позначалися особливою плідністю. Вона від початку свого існування видавала "Літопис Матиці Словацької", де друку­валися праці з історії, мовознавства, етнографії, природни­чих наук. Щорічно улітку проводилося свято на честь закла­дення "Матиці", що являло собою огляд досягнень словаць­кої культури.

У цей період словаки зробили спробу ввести навчання сло­вацькою мовою в деяких середніх школах. Мадярські чинов­ники намагалися цьому перешкодити. Проте словаки на вла­сні кошти відкрили у вересні 1862 р. євангелістську гімназію в місті Ревуці. Незабаром вона перетворилася на осередок виховання словацької гнтелігенції. Згодом виникли ще дві сло­вацькі гімназії: євангелістська в Турчанському Св. Мартіні й католицька в Кляшторі під Зневом.

"Матиця Словацька" справила великий вплив на слова­цьку літературу. Вийшли друком твори багатьох письменни­ків. У цей період опубліковано перші вірші видатного поета доби реалізму Гвездослава. Серед прозаїкш зажили слави Л. Ку­бані та 3. Ласкомерекі. Серед драматургів — Я. Паларік, Я. За-борський.

 







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 690. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия