Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ БОЛГАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ




 

Підкорення болгарських земель Османською імперією, відсутність найменших автономних прав ставили болгарську економіку у цілковиту залежність від турецької. Проте господарська криза в імперії, що розпочалася ще в XVI ст., набула із середини XVII ст. незворотного характеру.

Військово-феодальна сіпахійська система переживала у той період глибокий занепад. Заснована на завоюваннях усе но­вих і нових земель, вона неминуче мала виявити свої супе­речності після завершення територіального розширення ім­перії. Військові ленники-сіпахі прагнули тепер значно збіль­шити площу своїх тимарів і зеаметів, обкласти селян, які проживали на цих землях, додатковими поборами. Ще з кін­ця XVI ст. спостерігається зростання великих земельних во­лодінь. Віднині сіпахі міг володіти вже не одним, а відразу кількома земельними наділами. Створені таким чином великі маєтки з умовних земельних володінь перетворюються на безумовні. Якщо раніше сіпахі отримував основний прибуток від війни, то тепер, після завершення захоплення інших те­риторій, він почав вимагати від селян усе нових і нових пла­тежів. При цьому менталітет сіпахі змінювався не так швид­ко, як економічна кон'юнктура: оподаткування ним власних селян уже нагадувало воєнну контрибуцію.

Криза військово-ленної сіпахійської системи призвела до значного скорочення кількості ленників. Це суттєво послаб­лювало військову міць держави. Так, чисельність сіпахі всьо­го за 150 років (з середини XVI до кінця XVII ст.) скоротила­ся в 10 разів! Певною мірою розвалові сіпахійської системи сприяла також діяльність султанів. Скорочуючи державний земельний фонд, вони часто робили дарунки своїм прибічни­кам. Власники нових маєтків, як правило, не відбували за них військову службу. Як наслідок — інтереси держави і ве­ликих землевласників вступали в гостру суперечність.

Такі процеси негативно впливали на аграрні відносини в болгарських землях. Становище сільського населення Болга­рії в цей період значно погіршується. У нових володіннях, що перейшли в спадок — чифтліках — феодали заводили власні господарства. Безумовно, вони були заінтересовані в отри­манні додаткових прибутків і тому переводили селян на пан­щину. Це "друге видання кріпацтва " що здійснювалося за східно­європейським сценарієм, змусило багатьох селян рятуватися вте­чею від своїх господарів. Процес набув такого розмаху, що термін пошуку збіглих болгарських селян в Османській імперії було збільшено до ЗО років.

Разом з тим, саме у чифтліках поряд із панщиною почало­ся активне застосування оренди землі. Використання праці батраків (аргаті) сприяло поступовому виникненню на селі зародків нових виробничих відносин. Володарі чифтліків бу­ли тісно пов'язані з ринком і залежали від його кон'юнктури. Збільшення поставок на ринок сільськогосподарської про­дукції об'єктивно сприяло розвиткові внутрішньої торгівлі, певному пожвавленню товарно-грошових відносин в імперії.

Крім панщини, важливою причиною погіршення стано­вища болгарських селян було запровадження нової системи стягнення основного грошового податку — джизьї. Тепер йо­го називають хараджем. З кінця XVII ст. він значно зріс і сплачувався вже не з кожного двору, а з кожного чоловіка-християнина: спочатку з п'ятнадцяти, пізніше — з семи ро­ків. Загальна кількість різних податків у цей час наближалася в імперії до кількох сотень.

Погіршилося й соціальне становище християнської люднос­ті країни. З кінця XVII ст. тільки до нього застосовується термін райя (стадо), яким раніше називалося все населення імперії, що сплачувало податки, незалежно від віроспові­дання. У цілому, в ХУІІ-ХУШ ст. спостерігається вирівню­вання у правах різних категорій болгарського селянства. Се­ляни, які ще зберігали окремі привілеї, потрапили в повну залежність від поміщиків. Останні брали собі так багато, що це позбавляло болгарських селян будь-якої господарської іні­ціативи. Спроби селян покинути землеробство і зайнятися більш прибутковою діяльністю припинялись досить велики­ми штрафами. Лише завдяки суворим заходам поміщикам удавалося утримувати селян на землі, що сприяло їх даль­шому закріпаченню.

Значне полегшення болгарам принесло лише скасування на по­чатку XVII ст. ненависного девшурме ("податку кров'ю "). Хлопчиків-християн перестали насильно навертати до мусульман­ства й забирати до корпусу яничарів. Але це скасування дик­тувалося не стільки турботою Порти про іновірне населення країни, скільки ненадійністю яничарського корпусу, який став джерелом постійних невдоволень і смут. На відміну від сіль­ського господарства у болгарських містах у другій половині XVII — наприкінці XVIII ст. спостерігався певний економіч­ний прогрес. Міста імперії взагалі, й болгарські зокрема, ви­робляли різноманітну продукцію: від амуніції, обмундируван­ня, озброєння для армії до предметів розкоші, що мали знач­ний попит у Європі. Особливо помітним прогрес болгарської економіки був у другій половині XVIII ст.

Цей період характеризується прискоренням процесу урбані­зації. Поряд зі старими центрами ремесла й торгівлі — Со­фією, Пловдивом, Відином — з'являються нові — Троян, Габ­рово, Слівен, Котел. Як правило, нові міста виникали у міс­цевостях, віддалених від давніх торговельно-ремісницьких центрів. їх поява та зростання безпосередньо пов'язані з міг­рацією болгарського населення, що рятувалося від утисків ту­рецької влади. Незважаючи на те, що внутрішній ринок на Балканах був слаборозвинений, зростання міст значною мі­рою сприяло пожвавленню місцевої торгівлі.

На той час у великих містах Болгарії проживали десятки тисяч городян, кількість яких стрімко збільшувалася. Софія іл Пловдив, наприклад, входили до десяти найбільших міст і європейської частини імперії. Варто зазначити, що, на відмі­ну від старовинних міст, нові заселялися майже самими тіль­ки болгарами. З другої половини XVII ст. сталися зміни й у національному складі старих болгарських міст. Якщо протя­гом перших трьох століть османського володарювання ці мі-ота, як правило, мали турецький вигляд, то на межі XVII— VІІІ ст. турецька людність скрізь витісняється болгарською. І цей процес був тісно пов'язаний з деякими ментальними традиціями. Історично склалося так, що торгівля розглядалася османами як невигідна справа. Тому серед купців імперії пе­реважали греки, євреї, вірмени, болгари. Інша причина наці­онально-демографічних змін крилася в тісних зв'язках бол­гарських міст із сільською місцевістю, де переважно жили болгари. Розширення товарообміну між містом і селом сприяло постійній міграції селян до міст.

Економічні зв'язки міста і села, що постійно зміцнювалися, зумовлювали структурну перебудову виробництва. З'являються нові види ремесел. Особливо інтенсивно розвивалися галузі виробництва, які працювали на сільськогосподарській сиро­вині (текстильна, шкіряна, деревообробна та ін.). Оскільки багато галузей болгарської промисловості обслуговували по­треби османської армії, Порта сприяла їхньому подальшому розвиткові. Він стимулювався не тільки збільшенням урядо­вих замовлень, а й новою політикою стосовно болгарських ремісничих корпорацій.

Ще з кінця XVII — початку XVIII ст. ремісничі цехи імперії (еснафи) перебували в цілковитій залежності від місцевої вла­ди та лихварів. Система патентів (гедиків), запроваджена Пор­тою в 20-х роках XVIII ст., гальмувала розвиток ремесел і торгівлі. Віднині перш ніж відкрити невеличку крамничку чи майстерню слід було купити гедик. Коштував він досить до­рого, що змушувало нових ремісників і торговців звертатись за позиками до лихварів. Таким чином, ремесло й торгівля потерпали не тільки від свавілля чиновників, а й від торгове­льно-лихварського капіталу.

У другій половині XVIII ст. становище болгарських ремісни­ків поліпшується. Згідно з указом султана (1773) їхні корпора­ції дістали певний юридичний захист від зловживань місце­вої адміністрації. Проте підвищення їхнього юридичного ста­тусу зовсім не означало, що уряд став на шлях протекціонізму, хоч об'єктивно згаданий указ сприяв подальшому розвиткові виробництва.

Уже на межі XVII-XVIII ст. в Болгарії існувала регіональ­но-галузева спеціалізація. Назви окремих болгарських міст по суті стають торговельними марками виробів, які в них виго­товляються (Слівен, Габрово, Котел — шерстяні тканини; Пло-вдив, Нікополь — готовий одяг; Чипровець — ювелірні виро­би; Самоків — металообробка). З середини XVIII ст. вироби болгарських ремісників реалізуються в різних регіонах імпе­рії. Крім військового спорядження зростає випуск товарів гро­мадського вжитку.

Найрозвиненішою галуззю болгарського ремесла в цей час вважалося текстильне виробництво. У ньому, як і в метало­обробці, були задіяні тільки болгари. Шкіряне ж виробницт­во опинилося в руках турків.

У другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст. спостерігається розвиток ремесел і в болгарському селі, хоча процес відокремлення ре­месла від сільського господарства ще не завершився. Виняток становили лише райони, багаті покладами залізної руди. Міс-і ісві сільські ремісники сільським господарством не займалися.

Єдиний внутрішній ринок у Болгарії в другій половині XVII — наприкінці XVIII ст. ще не сформувався. Проте чимало болгар­ських міст на той час уже стали значними центрами місцевої торгівлі (Софія, Нікополь, Відин, Пловдив та ін.). Сучасники-июземці неодноразово відзначали багатолюдність болгарсь­ких базарів, велику кількість торговельних місць, різноманіт­ність продукції, що пропонувалася. Але за всієї прибутковос­ті торгівлі вона не привела до радикальних змін у становищі підкорених народів. До того ж на стан торгівлі в імперії взага­лі й у Болгарії зокрема негативно впливали такі фактори:

1) наявність внутрішніх митниць, що перешкоджали віль­ному товарообміну;

2)результати європейської "революції цін", що найбільш відчутно виявилися з середини XVII ст.;

3) заборона на вивіз у країни Європи деяких видів товарів;

4) відсутність надійного юридичного захисту купців, що були постійними жертвами вимагань і зловживань представників османської адміністрації;

5) особлива політика Порти стосовно купців з країн Захід­ної Європи.

Вже з XVII ст. в Османській імперії діяв "режим капітуля­цій ". Він дозволяв західноєвропейським купцям сплачувати досить низькі мита й робив іноземних торговців непідлеглими місцевій владі. Така комерційна політика Порти затримувала розвиток вітчизняної торгівлі та промисловості, перетворювала імперію на ринок збуту іноземної продукції, спричинювала дальше відставання держави від передових західноєвропейських країн.

Загальний соціально-економічний занепад Османської імперії в другій половині XVII- наприкінці ст. суттєво вплинув і на політичний розвиток Болга­рії. Основною рисою цього розвитку ста­ло посилення національно-визвольного руху.

Сама структура влади османів у Болгарії, її цілковите підпорядкування центральному урядові, зловживання місцевої влади та збирачів податків — все це штовхало болгар на про­довження боротьби проти завойовників. Форми цієї бороть­би залишались ті самі, що й у попередній період, хоча внутрі­шньополітичне й зовнішньополітичне становище імперії за­знало суттєвих змін.

Тривало дальше ослаблення центральної влади й зростання могутності місцевих феодалів. Величезна різноплемінна імперія вже не бажала сліпо виконувати накази, що надходили в усі її кінці зі Стамбула. Ненадійними стали і яничари, які колись вважалися опорою влади султана. Заколоти, змови, бунти в середовищі яничар поступово стають звичайним явищем.

Досить несприятливим для Порти виявилося й зовнішньо­політичне становище. Приєднання України до Росії, зміцнен­ня Австрії, невдалі російсько-турецькі війни — все це підри­вало вплив Османської імперії у міжнародних справах й об'єк­тивно сприяло піднесенню національно-визвольного руху пригноблених народів.

На всі прагнення цих народів до незалежності Порта відпо­відала традиційним способом — посиленням репресій. Заохочу­валися спалахи релігійного мусульманського фанатизму та кри­ваві злодіяння фанатиків-башибузуків. Почастішали випадки насильного навернення до ісламу цілих болгарських селищ. Боротьба османського уряду з південнослов'янськими право­славними церквами вступила в нову фазу.

Зважаючи на зміцнення Росії, Порта все більше побою­ється її впливу на етнічно близьких одновірців. За цих умов уряд зробив спробу остаточно підпорядкувати болгарську цер­кву грецькому духовенству. Еллінізація здійснювалася пов­ним ходом. Мовою релігійних відправ ставала грецька. З гре­ків рекрутувалася й вища православна ієрархія Болгарії. Така політика цілком улаштовувала лояльних туркам греків-фанаріотів*. Еллінізація болгарської церкви дала змогу фанаріо­там посилити своє торгове проникнення до Болгарії. Саме за їхніми настійними вимогами султан видав у 1766 р. фірмани (укази), згідно з якими архієпископство Охридське підпорядко­вувалося патріархові Константинопольському.

Така політика османського уряду суперечила інтересам хри­стиянських народів імперії і змушувала болгар шукати союзників

___________

* Від назви стамбульського кварталу Фанар, де жили патріарх Конс­тантинопольський і найвпливовіші представники грецьких торговельно-промислових кіл.

за кордоном. Як і в попередню добу, повстання в дер­жаві спалахували щоразу, коли Порта починала воєнні дії про­ти християнських країн.

Наприкінці 40-х років XVII ст., після піввікової бездіяльнос­ті, болгари зробили рішучі спроби звільнитися від османського іга. Було укладено таємну угоду про спільні дії з волохами. Також болгари сподівалися на підтримку європейських дер­жав. З цією метою болгарський боярин Петр Паркевич відві­дав з таємною дипломатичною місією Польщу, Венецію, Ав­стрію. Поїздка виявилася невдалою. Тільки Венеція погоджу­валася допомогти болгарам, однак П. Парцевич розраховував на більше. У 1655 р. він створив таємну спілку балканських християн. Лише пасивність західних країн у черговий раз від­строчила відкритий виступ. Австрія припинила вагатися тіль­ки тоді, коли над нею самою нависла смертельна небезпека. У 1683 р. турки намагалися взяти Відень, але зазнали під його стінами поразки. Проти Османської імперії утворилася "Свя­щенна ліга ", до складу якої увійшли Австрія, Венеція, Поль­ща, Росія. Війна з лігою для турків проходила досить невда­ло. Поразки на фронтах спричинили заколот яничарів і пова­лення султана.

У Болгарії повним ходом тривала підготовка до повстання. Його центром мала стати стародавня столиця Болгарської дер­жави — Тирново. Символічними виявилися не тільки вибір місця виступу, а й кандидатура його проводиря. Ним став Ростислав Срацимирович, за легендою — нащадок болгарсь­кого царя Івана Срацимира. Відвідавши в 1686 р. Москву, він установив тісні контакти з патріархом Московським і пообі­цяв сприяти підпорядкуванню православних церков на Бал­канах Московському патріархатові. У той момент, коли Сра­цимирович повертався з Росії, підготовлений план повстання виказав зрадник. Почалися "жнива голів". Османську армію, що прямувала на польський фронт, було кинуто на взяття Тирново. Повстанці не зуміли захистити своє місто. Більше половини його жителів знищили яничари. Поранений Сра­цимирович вибрався з міської фортеці й переховувався в од­ному з важкодоступних монастирів. Звідси через три роки він виїхав до Росії.

Виданий зрадником план, очевидно, передбачав одночас -ііе повстання в декількох болгарських містах і регіонах. У цьому переконують час і географія наступних виступів: у 1687 р. взялися до зброї жителі Силістри й Нікополя, у 1688 р. спала­хнуло потужне повстання в місті Чипровець.

Чипровецьке повстання розпочалося після успішного на­ступу австрійських військ. Вибивши турків із Белграда, авст­рійці рушили в південному напрямі й наблизилися до бол­гарських земель. їхній подальший наступ, згідно з австрійсь­ко-болгарською взаємною домовленістю, мав підтримати національно-визвольний рух у запіллі османських військ. Але в розпалі Чипровецького повстання плани австрійського ко­мандування раптом змінилися. Відступ австрійців у Трансіль­ванію поставив болгар у скрутне становище. Погано озброє­ні, недосвідчені у військовій справі ремісники, торгівці, селя­ни не змогли протистояти численній турецькій армії. Воєводи, які очолювали загони повстанців, не скоординували своїх дій і були розгромлені поблизу села Кутловіци угорцями, які пе­рейшли на бік османів. Повстанці, що залишилися живими, відступили до Чипровця, який став для них могилою. Місто дошенту зруйнували, а його населення знищили. Тільки оди­ниці втекли у Волощину й Трансільванію, таким чином уря­тувавши власне життя.

Поразка чипровчан пояснюється не тільки їхньою неза­довільною військовою організацією та чисельною перева­гою противника. Серед інших причин варто назвати й неба­жання православних болгар битися на боці католицьких країн. У XVII ст. зафіксовано чимало прикладів кривавих сутичок між католиками і православними. Австрія та Польща могли стати для болгар не менш жорстокими поневолювачами, ніж османи. Місіонерська діяльність римо-католицьких проповід­ників, задовго до Чипровецького повстання, не залишала сумнівів у прагненні Римської курії навернути православ­них болгар у католицтво.

Цей конфесійний антагонізм, що наростав, сприяв немину­чому зближенню болгар з Росією. Контакти, встановлені Сраци-мировичем із Москвою напередодні "тирновського заколо­ту", успішно розвивалися. Під час російсько-турецької війни 1686-1700 рр. російські війська захопили Азов. Цей успіх по­силив у Болгарії надії на визволення: в мирний договір, що підбивав підсумки війни, було внесено пункт про свободу ві­росповідання в Османській імперії.

У 1710 р. Порта розпочала нову війну проти Росії. Ця подія викликала значний резонанс у південнослов'янських землях. Петру І повідомляли з Балкан про готовність право­славних народів підняти повстання в запіллі османських військ. Очікуючи на прихід російської армії, активізувалися гайдуки та озброєні селяни Західної Болгарії. Однак Прутський похід Петра І в 1711 р. закінчився поразкою росіян, і рада одного з волоських князів допомогла туркам оточити російські війська й відсікти їх від південнослов'янських за­гонів. Провал Прутського походу змінив наміри болгарських патріотів. У результаті цього загальний виступ у Болгарії не відбувся.

Усі наступні російсько-турецькі війни XVIII ст. давали зна­чний поштовх визвольному рухові на болгарських землях. Від се­редини XVIII ст. основну роль в антиосманській боротьбі в Європі відіграє вже не Австрія, а Росія. її успіхи сприяли подальшому ослабленню Османської імперії і підвищували шанси підкорених народів на визволення. Показовою щодо цього є російсько-турецька війна 1768—1774 рр. Порта в ній зазнала поразки, а низка статей Кючук-Кайнарджийського мирного договору давала змогу Росії взяти під захист пра­вославних на Балканах. Це зміцнювало культурні, релігійні та політичні зв'язки болгарських земель із Російською ім­перією, багато в чому посприяло початку національного Відродження болгар.

 

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 3151. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.033 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7