Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ВІДНОВЛЕННЯ БОЛГАРСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. БОЛГАРІЯ НАПРИКІНЦІ ХІХ-ХХ ст.




· Суспільно-політичний рух у Болгарії в 60-70-ті роки XIX ст.

· Утворення болгарської національної держави

· Соціально-економічний і політичний розвиток Болгарії

· Болгарія в Балканських війнах

· Болгарія і Перша світова війна

· Болгарська культура

 

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ РУХ У БОЛГАРІЇ В 60-70-ті роки ХІХ ст.

 

 

Головним чинником політичного розвитку Османської імперії в середині XIX ст. стала Кримська війна з Росією (1853— 1856). Союзниками Порти в цій війні виступили Англія, Франція, Сардинсь­ке королівство, які намагалися перешкодити дальшому поси­ленню російського впливу на Балканах. Утім таке посилення викликало відверте співчуття серед пригноблених османами балканських народів. Воєнні успіхи російських військ вени пов'язували з власними сподіваннями на визволення.

Поразка Росії в Кримській війні відстрочила неминучий розпад Османської імперії. Під тиском західних держав Порта взялася в 1856 р. проводити окремі реформи. Так, маніфест султана підтверджував указ 1839 р., який визнавав рівність усіх конфе­сій перед законом. Проте у виграші від цього маніфесту вияви­лись не стільки південнослов'янські піддані імперії, скільки фінансисти західноєвропейських країн. Згідно з маніфестом іноземці мали право купувати нерухомість в імперії та ввозити до неї свій капітал. За допомогою цього капіталу прокладалися залізниці, багато з яких проходили через територію Болгарії.

Будівництво залізниць сприяло розвиткові національної економіки й торгівлі. Зросла кількість мануфактур, головним чином у легкій промисловості. З'являються нові фабрики, хоча їхня кількість не була значною (трохи більше 20 в третій чверті ХIX ст.). Незважаючи на певний економічний прогрес Болга­рія в цей період залишалася слаборозвиненою аграрною краї­ною.

Іноземні позики (понад 10 у третій чверті XIX ст.) поси­лювали фінансову залежність Порти від Заходу. Катастрофіч­не зростання зовнішнього боргу змусило османський уряд ого­лосити на початку 70-х років про банкрутство фінансової си­стеми країни. З метою покриття цього боргу Порта регулярно збільшувала податки.

Режим капітуляцій, що його підтверджував маніфест 1856р., призвів до експансії на внутрішній ринок дешевої промислової продукції з-за кордону. Це руйнувало кустарну болгарську про­мисловість й водночас сприяло її перебудові. Багато підпри­ємств пристосувалися до нової ринкової кон'юнктури, на­самперед ті, на яких успішно розвивалися нові виробничі від­носини й активно застосовувався поділ праці.

Зростання товарного виробництва було характерним і для сільського господарства. Цьому сприяло юридичне визнання 18 селянами в 50—60-ті роки XIX ст. права на землю. При цьому верховним власником землі, як і раніше, залишалася держава, на користь якої збирались податки, в тому числі й головний серед них — "десятина".

У 50—70-ті роки в Болгарії завершується формування єдино­го внутрішнього ринку. Воно було пов'язане з успіхами торгівлі, в якій чільну роль тепер відігравали болгарські купці. Ра-ЮМ із власниками мануфактур, фабрик, млинів вони попов­нювали ряди молодої національної буржуазії. Зростання її матеріальних прибутків і підвищення соціального статусу від­ішлися й на її світогляді. Якщо в першій половині XIX ст. серед болгарських підприємців і купців переважали проту-рецькі та прогрецькі настрої, то з середини століття в їхньому середовищі спостерігається зростання національної самосві­домості. Посилюється прагнення до незалежності, яка закрі­пила б їхнє панівне становище в суспільстві.

Формуванню молодої болгарської нації сприяло й загаль­не піднесення національної культури. У третій чверті XIX ст. помітно підвищився рівень освіти в Болгарії. Представники національної буржуазії брали активну участь у благодійній діяльності з організації нових шкіл і спеціальних середніх навчальних закладів. Обговорювався також проект заснуван­ня національного університету, але через опір османського уряду та грецького духовенства цей проект не був реалізова­ний. Болгарська молодь здобувала вищу освіту за кордоном — у Росії, Австро-Угорщині, Франції, Італії. Випускники там­тешніх університетів поповнювали ряди болгарської інтеліге­нції, в середовищі якої прагнення до національного визво­лення було особливо сильним.

Поширенню освіти серед болгар сприяла мережа бібліотек-читалень, а також різноманітних гуртків і спілок (благо­дійних, культурно-просвітницьких, жіночих, наукових, літе­ратурних). Серед останніх особливу роль відігравало заснова­не в 1869 р. "Бьлгарско книжовно дружество ". Воно об'єднувало багатьох відомих болгарських письменників і вчених. Згодом на його основі виникла Болгарська Академія наук.

Діяльність різноманітних спілок особливо активізувалася з розвитком видавничої справи. У 1857 р. в Пловдиві просвіт­ник Христо Данов заснував перше болгарське книжкове ви­давництво. Всього за 20 років, що передували визволенню країни, в Болгарії виходило друком понад 60 періодичних ви­дань. Багато газет і журналів національною мовою видавало­ся й за її межами. В імперських і закордонних виданнях авто­ри статей по-різному бачили майбутнє країни. Якщо конс­тантинопольський "Царградський вісник" демонстрував лояльність стосовно Порти, то газети, шо друкувалися в Бу­харесті — "Независимост" і "Будушност" — закликали до рево­люційної боротьби та відновлення болгарської державності.

Просвітницька й літературна діяльність кращих представ­ників болгарської інтелігенції дала певні результати. Вона сприяла значним зрушенням у культурному розвитку народу, посиленню його прагнення до визволення країни.

Це прагнення насамперед утілилося в русі за церковну са­мостійність (автокефалію). Грецьке засилля в болгарській церкві, цілковите її підпорядкування патріархові Константи­нопольському, ворожість останнього до будь-яких проявів бол­гарської національної самосвідомості викликали рішучі про­тести переважної частини віруючих болгар. Рух за автокефа­лію розпочався наприкінці 1856 р., коли до Константинополя з'їхалися делегати з різних регіонів Болгарії з петиціями до уряду. В них містилися прохання парафіян звільнити болгар­ську церкву від ієрархічного підпорядкування патріархові Кон­стантинопольському.

Після відмови патріаршого собору піти на поступки болгарській пастві у квітні 1860 р. сталася подія, яка де-факто започаткувала болгарську автокефалію. Під час великодньої літургії в болгарській церкві Константинополя один із лідерів руху за церковну самостійність Іларіон Макаріопольський на вимога парафіян змінив текст молитвослів'я. Замість того, щоб згадати в ньому патріарха Константинопольського як ду­ховного владику православних Порти, Іларіон вимовив "уся­ке православне єпископство". Аналогічним чином відтоді ста­ли здійснюватися відправи й на території Болгарії. Священи­ків, вірних патріархії, віруючі виганяли з храмів. Порта визнала самостійність Болгарського екзархату тільки через 10років, у 1870р., але навіть після цього патріарх відмовлявся наслідувати приклад султана й на одному з соборів оголосив про відлучення болгар від церкви.

Запровадження автокефалії стало першим великим успіхом болгарського національного руху. Характерною рисою його ново­го етапу, що розпочався після Кримської війни, було створення й активна діяльність впливових революційних груп. їх учасники вбачали свою кінцеву мету вже не в змаганнях за окремі поліп­шення становища болгар, а в їх національному визволенні з-під османського іга. Попри відмінності в поглядах, зумовлені на­лежністю до різних соціальних груп, молоді болгарські рево­люціонери виступали за найрадикальніші форми боротьби й, перш за все, за збройне повстання.

Найрішучіше були налаштовані представники болгарської діаспори в християнських країнах Європи. Сподіваючись на військову допомогу Росії, вони ще під час Кримської війни заснували за кордоном свої організації (Бухарестський комі­тет, Одеське болгарське настоятельство тощо). У самій Ос­манській імперії діяло законспіроване "Таємне товариство'", яке містилося в Константинополі. Ці об'єднання надавали всіляку підтримку російському командуванню, зокрема за­безпечували його важливою розвідувальною інформацією. Але поразка російської армії в Кримській війні призвела до втра­ти цими організаціями колишнього впливу. Після війни бу­харестський комітет змінив тактику й перетворився на благо­дійну спілку "Доброчесна дружина". Програма нової організа­ції ставила за мету, як і раніше, визволення Болгарії. Вважалося, що цього можна досягти шляхом створення єди-і юї держави сербів і болгар з широкою автономією обох на­родів.

Особливу роль у болгарському національно-визвольному русі відігравали представники революційно-демократичного напряму. Його започаткував знаний поет і публіцист Георгій Раковський (1821—1867). Виходець із родини торговця, актив­ний учасник руху за автокефалію, Г. Раковський у роки Крим­ської війни був одним із лідерів "Таємного товариства". Він створив загін, який мав діяти спільно з російськими війська­ми. Результати війни не примусили його відмовитися від ак­тивної революційної діяльності. Він брав участь у виданні за кордоном таких друкованих органів, як "Будущност", "Бмгар-ска старина ", "Бьлгарска дневница" та ін. Публікації Г. Ра-ковського закликали болгар до національного повстання, яке він готував з початку 60-х років. Припускалося, що сигналом до нього стане війна Сербії проти Османської імперії. На серб­ській території Г. Раковський формує озброєний загін із 600 болгарських добровольців (Перший болгарський легіон) для спільних дій із сербськими військами та повстанцями на теренах Болгарії.

Однак сербсько-турецьку війну відвернули зусилля вели­ких держав. Болгарський легіон розпустили, а закидання окре­мих чет з Сербії до Болгарії не дало суттєвих результатів. У 1867 р. Г. Раковський заснував нову підпільну організацію з семи осіб, для якої написав програмний документ — "Тимча­совий закон про народні лісові загони (чети) на 1867 р." У цьому документі він знову заявляв про необхідність загально­національного повстання, яке мали підготувати гайдуцькі че­ти, перекинуті з Сербії. Але в розпалі підготовки до виступу Г. Раковський помер від сухот.

Після смерті Г. Раковського на перше місце в болгарсько­му революційному русі висуваються його послідовники — Любен Каравелов і Васил Левський.

Виходець із родини торговця, Л. Каравелов (1834-18'/'9) став відомим письменником, філософом, громадським діячем, од­ним із засновників болгарського критичного реалізму. Під час навчання в Московському університеті він активно пропагу­вав у російській пресі ідеї Г. Раковського. Після переїзду з Ро­сії до Белграда Л. Каравелов заснував тут у 1867 р. Болгарсь­кий комітет, основним завданням якого стало формування чи­сленних чет для перекидання їх до Болгарії. Але четницький рух 1867—1868 рр. завершився невдачею через незадовільну вій­ськову організацію та двоїсту позицію сербського уряду. Фак­тично Л. Каравелов репрезентував ту аполітичну частину бол­гарської інтелігенції, яка сподівалася домогтися визволення не шляхом повстання, а шляхом перекидання до Болгарії озброє­них чет, котрі б діяли спільно з арміями балканських країн.

Інші форми боротьби обстоював відомий представник бол­гарського національно-визвольного руху В. Левський (1837— 1873). Він народився у сім'ї ремісника, в юнацькому віці пі­шов у монастир, але покинув його, щоб вступити до Першого болгарського легіону Г. Раковського. Розпуск легіону та не­вдачі четницького руху 1867—1868 рр. змусили В. Левського підмовитися від практики перекидання до Болгарії чет, що не мали міцних зв'язків з автохтонним населенням. Він розгор­нув енергійну роботу на місцях і в 1869 р. створив у Болгарії мережу законспірованих революційних комітетів. Таким чи­ном, В. Левський пов'язував надії на визволення країни з революційними виступами широких народних мас. У цьому і і полягала головна відмінність його поглядів від поглядів .) І. Каравелова.

Незважаючи на ідейні розбіжності, обидва лідери націо­нально-визвольного руху заснували в Бухаресті нову револю­ційну організацію — Болгарський революційний центральний комітет (БРЦК). Його програма побачила світ у 1870 р. на сторінках женевської газети російських народників "Народ­іте дело". її написав Л. Каравелов, хоча в опрацюванні тек­сту брали участь В. Левський та інші члени комітету. В про-і рамі відбилася гостра ідейна боротьба керівників БРЦК, які репрезентували різні суспільні групи й обстоювали різні спо­соби досягнення мети. Такою метою, говорилося в програмі, було "...визволення Болгарії шляхом революції, моральної та збройної". Проте збройна боротьба розглядалася як надзви­чайний засіб. Основними способами здобуття незалежності визнавалися пропаганда, публікації й порозуміння з осман­ським урядом. У програмі не йшлося про майбутній політич­ний устрій Болгарії.

У 1871 р. В. Левський уклав " Статут-проект". Він ви­явився значно радикальнішим за програму Л. Каравелова. У "Статуті" прямо говорилося про всенародну революцію, яка не тільки дасть змогу досягти національного визволення, а й сприятиме встановленню демократичної республіки, ліквіда-іні феодальної та буржуазної експлуатації, рівності всіх наро­дів Болгарії.

Попри відмінності програми та статуту, їх прийняли у кві­тні—травні 1872 р. об'єднані збори болгарських комітетів, що проходили в Бухаресті. З метою консолідації всіх патріотич­них сил члени комітетів не уточнювали форму майбутнього державного устрою Болгарії. Разом з тим збори відкрито на­звали болгарських чорбаджі зрадниками народу. Збори обрали керівництво БРЦК. Його очолили Л. Каравелов (голова) та К. Цанков (заступник голови). В. Левського призначили головним емісаром комітету в Болгарії і в цій ролі він виїхав туди для підготовки збройного повстання. Під час цієї підго­товки прибічники В. Левського іноді вдавались до терору та експропріацій, але ця тактика виявилася згубною для самих болгарських комітетів. Помічник В. Левського — Д. Обшті — після пограбування ним пошти, на допиті, намагаючись на­дати цьому нападові не кримінального, а політичного харак­теру, підтвердив існування мережі підпільних організацій. Він також назвав їхні адреси та керівний склад. Арешти, що ста­лися після зізнань Д. Обшті, викликали паніку в БРЦК. Л. Ка­равелов вимагав від В. Левського негайно розпочати збройне повстання. Однак В. Левського наприкінці 1872 р. видав зрад­ник, і в лютому наступного року його повісили.

Страта В. Левського деморалізувала БРЦК. Л. Каравелов утратив вплив у комітеті, вийшов з нього й надалі провадив тільки просвітницьку діяльність. БРЦК очолили прибічники радикальних методів В. Левського, котрі гостро критикували Л. Каравелова за його поміркованість і схильність до компро­місів. Чільне місце серед них посідав революційний демок­рат, видатний поет і публіцист Христо Ботев (1848—1876). У його творах з особливою силою проголошувалася ідея неза­лежності та духовного відродження народу. На сторінках га­зет "Будилник" та "Змаліє", які він видавав, X. Ботев обстою­вав необхідність негайної всенародної революції. Діяльність X. Ботева та його прихильників, безумовно, сприяла тому, що протягом 70-х років провідну роль у визвольному русі став віді­гравати революційний напрям, а ідеї незалежності знаходили відгук в усіх верствах болгарського суспільства.

У1875 р. в Боснії та Герцеговині спалахнуло потужне анти-османське повстання. Воно луною відгукнулося в Болгарії, де місцеві комітети взялися готувати аналогічні виступи. У вере­сні 1875 р. повстали жителі Старої Загори, якими керував соратник X. Ботева — С. Стамболов. Це повстання не дістало широкої підтримки в сусідніх містах і селах і було потоплене в крові. На 1 травня 1876 р. болгарські революціонери — Н. 06-ретенов, С. Стамболов, П. Волов та інші — спланували нове повстання. Підготовка до нього проводилася одночасно в кіль­кох революційних округах. Найбільших результатів добились патріоти Пловдивського округу, очолювані Г. Бенковським. Але через зраду це повстання розпочалося раніше визначено­го терміну —- 20 квітня.

У Квітневому повстанні брали участь різні верстви болгар-ського населення — селяни, ремісники, торгівці, представ­ники духовенства й інтелігенції. Воно охопило близько 50 населених пунктів і наймасовішого характеру набуло в Панагюрському окрузі. Саме тут, у місті Панагюриште, болгарські патріоти створили Тимчасовий уряд.

До кінця місяця Порта зламала ситуацію в бунтівних округах. Регулярні армійські частини та іррегулярні загони баши-бузуків взяли під свій контроль міста, визволені болгарськи­ми патріотами. Повстанці значно поступались карателям і в і сивій силі, і в озброєнні, й у військовій організації. Крім і того, надто неузгоджено діяли революційні комітети. Керів­ники багатьох із них, дезорієнтовані передчасним виступом, ні і рішили розпочинати боротьбу лише після прибуття з Руму­нії болгарських чет X. Ботева.

Все це, безперечно, згубно вплинуло на результати Квіт­невого повстання. 7 травня 1876 р. повстанці зазнали остаточної поразки. Невеличкий загін X. Ботева потрапив до Болгарії вже після того, як османи ліквідували останні осередки Опору. Загін оточили, а сам X. Ботев загинув у бою. Проте, незважаючи на загибель проводиря, його відділ вирвався з оточення й діяв на болгарській території протягом усього мі­сяця.

Квітневе повстання не вирішило свого основного завдання — національного визволення Болгарії. Зробити це власними силами виявилось практично неможливим. Загострення "східно­го питання" після поразки виступу посилило надії болгар на збройну допомогу Росії. Саме зовнішнє втручання в поєднанні з внутрішньою боротьбою могло принести остаточний успіх бол­гарським патріотам.


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 2331. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.016 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7