БОЛГАРІЯ І ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА

Після початку Першої світової війни Болгарія проголосила нейтралітет, однак пе­реговори з представниками різних коалі­цій тривали. Утім контакти з дипломатами Антанти мали ли­ше одну мету — дезорієнтувати опозицію, інтелігенцію, широкі народні маси, які протестували проти виступу на боці австро-німецького блоку.

Всупереч волі більшості партій та їхніх виборців уряд 6 ве­ресня 1915 р. уклав договір про дружбу й союз із Німеччи­ною. Антанта в цей час зазнавала поразок на фронтах, і уря­дова преса переконувала громадськість країни в правильності такого рішення. Оскільки Антанта не могла задовольнити те­риторіальні претензії Болгарії за рахунок своєї союзниці Сер­бії, Німеччина пообіцяла болгарам частину сербської терито­рії (Вардарську Македонію та Поморав'я). У разі вступу у вій­ну Румунії і Греції на боці Антанти Болгарія розраховувала на Південну Добруджу та Південну (Егейську) Македонію. 6 ве­ресня було підписано болгарсько-турецьку угоду, згідно з якою Порта передавала новій союзниці частину Східної Фракії.

Остаточне сформування Четвірного союзу (Австро-Угорщина, Болгарія, Німеччина, Османська імперія) змуси­ло лідерів опозиції шукати особистої зустрічі з царем. Однак аудієнція у Фердінанда не зупинила маховика війни, а засте­реження опозиційних лідерів про можливі наслідки цієї аван­тюри лунали так наполегливо й палко, шо одного з них — О. Стамболійського — ув'язнили.

Болгарія розпочала воєнні дії проти Сербії 14 жовтня 1915 р. Спочатку здавалося, що її вступ у війну є цілком виправда­ним. До кінця року болгарські війська окупували Вардарську Македонію та значну частину Сербії. Ці швидкі успіхи зму­сили замовкнути противників союзу з Центральними держа­вами. Шовіністична істерія згуртувала суспільство. Значно під­вищився престиж уряду В. Радославова, котрий заявив, що "болгарською буде та земля, на яку ляже слід болгарського коня".

Проте копитам болгарських коней не судилося дуже на­слідити на Балканах. Греки за допомогою англо-французького експедиційного корпусу зупинили наступ болгарської армії на Південну Македонію. Тут утворився Салоніцький фронт, активні дії на якому відновилися лише наприкінці війни.

У жовтні 1916 р. Болгарія розпочала бойові дії проти нового союзника Антанти — Румунії. Наприкінці грудня разом з ні­мецькими й турецькими військами болгари загарбали Доб­руджу. Прибуття російських військ дало змогу румунам стабі­лізувати Добруджанський (Дунайський) фронт, на якому сторони перейшли до позиційної війни. Таким чином, уряд В. Радославова не виконав обіцянки закінчити бойові дії за 3—4 місяці.

Війна, що затяглася, загострила суперечності в болгарсь­кому суспільстві. Промисловість терміново переводилася на воєнні рейки. Підприємства та майстерні, не пов'язані з об­слуговуванням військових потреб, часто закривалися за роз­порядженням влади. Проникнення до Болгарії німецьких ка­піталів перетворювало її на сировинний придаток Німеччи­ни. Водночас військові поставки та крадіжки армійського майна приносили величезні прибутки вузькій групі промис­ловців, чиновників та вищих військових.

Важким було становище і в аграрному секторі. Масові мо­білізації (до 40% чоловічого населення) знекровили болгарсь­ке село, а постійні реквізиції зменшили поголів'я худоби. Це призводило до скорочення посівних площ, зменшення збору сільськогосподарської продукції та, зрештою, до перебоїв у постачанні населення продовольством. Слідом за Німеччи­ною в Болгарії запровадили картки на основні продукти хар­чування, але через постійне зменшення норм видачі загроза голоду в країні набувала реальних обрисів. Процвітав "чор­ний ринок".

Під час війни в Болгарії запроваджено цензуру. Скасову­валися конституційні свободи. Паралельно зі скороченням ре­альної заробітної платні збільшувався робочий день. Широкі народні маси були доведені до злиденного стану й політично­го безправ'я.

Посилювалися заворушення в армії. Вони стали особливо помітними після Лютневої революції в Росії. Від стихійного братання з російськими солдатами та поширення листівок антивоєнного характеру в армії на межі 1917—1918 рр. пе­рейшли до відкритих мітингів і акцій непокори. У парламент­ському виступі одного з лідерів опозиції йшлося про те, що за півтора року війни дисциплінарні покарання за антивоєнну діяльність отримали близько 800 офіцерів і 400 тис. солдатів. Свого піку всенародне невдоволення сягнуло влітку 1918 р. Про ненадійність армії наочно свідчило червневе повстання 27-го Чепінського полку.

За цих умов цар Фердінанд оновив уряд. Замість лідера лібералів В. Радославова прем'єром у червні 1918 р. призна­чено керівника Демократичної партії А. Малінова. Але ні він, ані його наступник — лідер радикалів Т. Косшурков — не по­долали економічної та політичної кризи. Курс на продовжен­ня війни в союзі з Центральними державами залишався не­змінним.

У середині вересня 1918 р. в районі Добропола війська Антанти прорвали фронт. У районі Скоп'є оточено цілу німе­цьку армію, а болгарські війська розпочали безладний від­ступ. Репресії Верховного командування не змінили ситуації на фронті. 23-24 вересня у військових частинах спалахнули антивоєнні й антиурядові виступи під гаслами "На Софію!", "Смерть винуватцям катастрофи!". Розгромивши штаб-квар­тиру командування, повстанці 26 вересня зайняли місто Ра-домир, що в 30 км від столиці. Намагаючись урятувати стано­вище, уряд вирядив до повстанців лідера БЗНС А. Стамболійського, котрого звільнили з в'язниці, та його соратника Р. Даскалова. Водночас у штаб командування Антанти до Салонік вирушила інша делегація, до складу якої увійшов спів­робітник американського посольства Мерфі. їй належало за будь-яку ціну укласти перемир'я з Антантою і таким чином заспокоїти повсталих солдатів.

У ході переговорів з повстанцями лідери БЗНС приєдна­лися до них. О. Стамболійський очолив Тимчасовий уряд рес­публіки, проголошеної 27 вересня в Радомирі, а Р. Даскалов — її війська. Уже на другий день армія Р. Даскалова опинилася поблизу Софії, біля села Владая. Намагаючись уникнути кро­вопролиття, керівництво повсталих направило урядові ульти­матум з вимогою здати столицю без бою.

Столиця була охоплена панікою. Уряд, мобілізувавши останні резерви, звернувся по допомогу до німецького ко­мандування. Водночас повідомлення про повстання в бол­гарській армії змусило представників Антанти поквапитися з виробленням умов перемир'я з Болгарією. 29 вересня в Сало­ніках перемир'я, що передбачало капітуляцію болгарської ар­мії, було підписане. Воно дало можливість урядові змінити ситуацію на свою користь. Уже 30 вересня, за допомогою німецьких частин, урядові війська розгромили головні сили повстаанців. Через кілька днів були ліквідовані останні осередки опору.

Однак жорстоке придушення повстання не врятувало дик­татуру царя Фердінанда. Чергова, друга за рахунком, національна катастрофа, до якої цар призвів країну, змусила його зректися престолу. Царем проголосили його сина Бориса III. Фердінанд утік до Німеччини. У жовтні 1918 р. найважливіші стратегічні пункти країни зайняли війська Антанти.