УТВОРЕННЯ БОЛГАРСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Квітневе повстання викликало великий резонанс у країнах Європи й насамперед в етнічно близькій болгарам Росії. Російська громадськість чинила значний тиск на царський уряд, вимагаючи ак­ційного втручання в балканські справи. Проте, відчуваючи підтримку Англії, Порта не прийняла рекомендацій європей-і ЬКИХ послів, котрі наприкінці 1876 р. на Константинопольі і. і. 11 і конференції виступили за надання автономії Болгарії, Боснії та Герцеговині.

Відмова турецького уряду дала Росії зручний привід для розгортання воєнних дій. Австро-Угорщина підтримала на корпус

Сулеймана-паші. Ця перемога не тільки створила мо­жливість для російської армії розпочати визволення Південної Болгарії, а й відкривала шлях на Стамбул. Однак різкі про­тести Англії, що погрожувала Росії війною, примусили ро­сійське командування відмовитися від захоплення турецької столиці. 31 січня 1878 р. Порта підписала перемир'я, а 3 бе­резня у зайнятому російською армією містечку Сан-Стефано, за 12 км від Стамбула, сторони уклали мирний договір.

За Сан-Стефанським договором Болгарія відновлювала влас­ну державність і проголошувалася автономним князівством — васалом Туреччини. її територія мала включати не тільки пів­нічні, а й південні регіони (Македонію, Східну Румелію) з виходом до Егейського моря. Створення такої великої сло­в'янської держави Австро-Угорщина розцінила як порушен­ня Росією воєнної конвенції. Ні австрійців, ані англійців не влаштовувало посилення російського впливу на Балканах. Лондон та Відень вимагали оголосити Сан-Стефанський до­говір попереднім. Шляхом політичного тиску й демонстрати­вних військових приготувань вони домоглися від Петербурга скликання міжнародного конгресу, який відкрився 13 червня 1878 р. в Берліні. 13 липня був підписаний Берлінський трак­тат.

Під натиском Англії та Австро-Угорщини, котрі погрожу­вали Росії та її балканським союзникам новою війною, ос­новні положення Сан-Стефанського договору зазнали суттє­вих змін. Берлінський конгрес зменшив територію Болгарії, на­давши автономію лише її північній частині. Вона оголошувалася князівством, глава якого призначався Портою, але його особа узгоджувалася з великими державами. Формально князь Північ­ної Болгарії вважався васалом султана. Македонія залишалася в складі Османської імперії, а Східна Румелія дістала в ній част­кову автономію. Таким чином, довільно створивши нові кор­дони на Балканах, Берлінський конгрес перетворив цей регі­он на міну уповільненої дії.

Підсумки конгресу викликали різке невдоволення в бол­гарському суспільстві й призвели до стихійних збройних ви­ступів у південних краях, які не ввійшли до складу Болгарсь­кої держави. Однак вплинути на політичну ситуацію ці ви­ступи вже не могли. Болгарія на Берлінському конгресі стала розмінною монетою в тонких дипломатичних іграх великих держав, кожна з яких, безумовно, захищала передусім власні інтереси. Проте, незважаючи на положення Берлінського тра­ктату, що розчаровували, основне значення російсько-турецької війни полягало у відновленні національної державності Болгарії.