СЛОВАЧЧИНА У СКЛАДІ ДУАЛІСТИЧНОЇ МОНАРХІЇ

 

 

Основним конкурентом Австрії в боротьбі за гегемонію серед німецьких держав у другій половині ст. стала Пруссія. їхнє суперництво завершилося війною 1866— 1867 рр., у якій Австрія зазнала катастро­фічної поразки. Це спричинило кризу всередині імперії. Ім­ператор Франц Йосиф І в цій ситуації вирішив піти на посту­пки мадярам і створити дуалістичну монархію.

У1867р. імперію було поділено на дві рівноправні частини — Угорщину (Транслейтанію) і Австрію (Цислейтанію). Відтепер держава отримувала назву Австро-Угорщина. Залишалося три спільні міністерства: закордонних справ, військове та фінан­сів, а решту справ обидві країни розв'язували самостійно.

Після утворення Австро-Угорщини словаки потрапили в ду­же складне становище. Політична система в Угорщині давала можливість владі здійснювати мадяризацію і не зважати на настрої населення. Поняття єдиної угорської нації вважалося офіційною ідеологією. Національний рух словаків демагогічно зображували як панславізм і державну зраду. Під гаслами бо­ротьби з панславізмом придушувалися всі словацькі націо­нальні прояви.

Політика мадяризації проводилася систематично. Проте на початку існування Австро-Угорщини тиск на словаків ще не встиг набути достатньої сили. У 1867—1869 рр. словаки від­крили дві гімназії. У 1869 р. виникли дві словацькі спілки — Католицька спілка Св. Войтеха і Спілка словацьких жінок ("Жівена"). Однак створення цих організацій було останнім успіхом. Угорська влада не дозволила заснувати спілку слова­цької молоді. Після проголошення дуалістичної монархії мадяри заходилися чинити жорсткий тиск на словаків. За цих умов поглибився конфлікт у поглядах серед словацької інте­лігенції, що тривав після поразки "Меморандуму".

Опозиційна група, очолювана Я. Паларіком, заявила, що від Відня немає чого чекати, що словаки, котрі живуть в Угорсь­кому королівстві, мусять орієнтуватися на мадярські власті. Вони розглядали вимогу словацької територіальної автономії як надмірно радикальну і неприйнятну для подальших пере­говорів з Будапештом. Поряд із Я. Паларіком цією групою керували професор із Відня Я. Мали-Дусаров і амбітний сло­вацький підприємець Я. Бобула. Група дістала назву "Нова школа "на відміну від прихильників "Меморандуму" ("Стара школа").

Я. Бобула з січня 1868 р. видавав політичний журнал "Словацька газета", навколо якого намагався об'єднати своїх при­хильників, передусім словацьку молодь у Будапешті і тамте­шніх словацьких робітників. Я. Бобула сподівався, що завдя­ки його промадярській орієнтації влада піде на окремі мовні та культурні поступки словакам. Представники "Нової школи " шукали підтримки серед мадярської опозиції. Та опозиція ви­явилася вкрай радикальною і в національному питанні вирі­знялася меншою толерантністю, ніж представники властей.

Таким чином, ані влада, ані опозиція не бажали йти на най­менші поступки. Політика "Нової школи" призвела до розко­лу словацького національного руху й полегшила угорській владі проведення заходів з мадяризації. Проте незважаючи на без­перспективність попередніх кроків, "Нова школа" намагала­ся налагодити співпрацю з партією Ференца Дєака, що пере­бувала при владі і в 1872 р. була перейменована на Партію рівності.

Справжні цілі мадярської політики в національному пи­танні проявилися під час підготовки й ухвалення закону з цієї проблеми. У вересні 1868 р. Будапешт, на основі "істо­ричного права", визнав особливий статус хорватів у Транслейтанії, але водночас ухвалив закон, що не визнавав націо­нально-політичні права інших народів.

Угорську мову проголошено єдиною державною мовою Транслейтанії. Формально закон дозволяв використання словаць­кої мови у народних школах, створення культурних і госпо­дарських спілок, проте варто зазначити, що й ці поступки залишилися на папері. На практиці й надалі проводилася політика жорсткого придушення проявів національного ру­ху словаків.

Прийняття такого закону викликало обурення депутатів немадярських народів, які в знак незгоди покинули засідання сейму. Протестували й прибічники "Старої школи". Й. Гурбан опублікував гостру статтю з цього приводу, за що з нього стягнули штраф і ув'язнили на півроку. Проти закону висло­влювалися представники "Нової школи".

Мадярська національна політика змусила словаків перейти до оборони. Захист народу і його найелементарніших прав на тривалий час став основним змістом словацького національ­ного руху. Відновилися спроби пошуку розуміння й підтрим­ки в слов'янському світі. Більшість словацьких політичних і культурних діячів залишилися на позиціях "Меморандуму", хоча й усвідомлювали, що в угорській державі ці вимоги не­здійсненні.

 

Крах "Нової школи" призвів до того, що прибічники "Ста­рої школи" залишилися єдиними представниками словаць­кої політики.

Центр політичного й культурного життя словаків містився у Турчанському Св. Мартіні, де працювала "Матиця Словаць­ка". Лідером словацького політичного та культурного життя вважався В. Пауліни-Тоа (1826—1877), депутат Угорського сей­му, обраний на виборах 1869 р., і заступник голови Матиці Словацької. До Мартіна перебазувалася редакція "Пештбудівських відомостей", що дістала назву "Національні новини". Поступово формується політична партія — Словацька націо­нальна (СНП). В основу її програми було покладено положення "Меморандуму".

Зусиллям СНП, спрямованим на створення нових спілок і словацьких шкіл, чинили опір угорські власті. Поступово по­літика мадяризації посилювалася. Уряд не тільки не дозволяв відкривати нові словацькі школи, а й намагався перешкодити роботі вже діючих. У 1874-1875 рр. закрито три словацькі гімназії. У квітні 1875 р. угорська влада заборонила "Матицю Словацьку". Угорський прем'єр-міністр К. Тіса на засіданні сейму заявив, що ніякого словацького народу в Угорщині вза­галі не існує.

Провідною верствою словацького суспільства була інтеліген­ція та міські середні прошарки — дрібні підприємці, ремісники, торговці. Угорська влада та місцеві органи управління праг­нули мадяризувати саме ці прошарки людності. Якби їм це вдалося, словаки перетворилися б на німу безпорадну масу. Однак у цій діяльності угорці досягли тільки часткових успі­хів — піддавались такій політиці лише ті, котрі працювали службовцями, оскільки мадяризація сприяла їхній особистій кар'єрі.

Осередками мадяризації мали стати школи, а її жертвами передовсім молодь. З'явилися нові закони, засновувалися спіл­ки, які здійснювали мадяризацію. Так, Спілка господарсько­го навчання, що виникла в 1883 р. в Нітрі, орієнтувалася са­ме на роботу серед юнацтва, навіть вивозячи словацьких ді­тей до угорських областей.

Але головною опорою угорських урядовців у словацьких землях залишалася мадяризована словацька шляхта.

Головний осередок словацького національного руху міс­тився у Турчанському Св. Мартіні, де перебувало правління СНП, очолюване з 1877 р. адвокатом П. Мудронем (1835-1914). На чергових виборах до Державних зборів від словаків не було обрано жодного депутата. На знак протесту проти виборчих махінацій і терору, в 1884 р. СНП оголосила бойкот виборів до Державних зборів. Але словацький протест нічим не за­шкодив мадярській політиці. За умов, що складалися, сло­вацькі політики просто не бажали витрачати сили й кошти на передвиборчу боротьбу. їхні погляди зверталися на закордон. Так, письменник С. Гурбан (Боннський) (1847—1916) виступав як публіцист, проводячи ідеологію національного руху, зорі­єнтованого на Росію. Надія на поліпшення становища слова­ків після змін у Європі та на допомогу Росії залишалася елементом словацького політичного мислення аж до Першої світової війни.

Певні сподівання покладалися словацьким суспільством на співпрацю з чехами, котрі жили в Цислейтанії в набагато кра­щих умовах. Про становище словаків в Угорщині багато роз­повідалося в чеській пресі. У 1882 р. в Празі виникла слова­цька спілка "Дєтван ", завдання якої полягало в підвищенні освіченості своїх членів у царині словацької культури та істо­рії, ознайомленні чеської громадськості з життям словаків і словацькою культурою. її заснували словацькі студенти, що навчалися в Празькому університеті. У 1896 р. створено орга­нізацію "Чехословацька єдність ", яка виступила головним ор­ганізатором чеської допомоги та чесько-словацької співпраці.

Наприкінці XIX ст. у словацькому визвольному русі відбу­лася диференціація, що віддзеркалювала різні соціальні та ві­кові складники місцевого політичного спектру. Проте прин­ципового програмного поділу в словацькій політиці не стало­ся. Лідерів СНП критикувала передусім молода генерація. Вона не погоджувалася з орієнтацією на Росію і звинувачувала ке­рівництво партії в пасивності, ігноруванні роз'яснювальної роботи серед словаків. З критикою СНП виступала й лібе­рально налаштована інтелігенція.

Керівництво СНП усвідомлювало, що пасивність стосовно виборів породжувала стагнацію національного руху. Під тиском молодої інтелігенції партія ухвалила рішення про участь у ви­борах до мадярського парламенту 1901 р. Передвиборна про­грама СНП містила вимогу загального виборчого права та інших демократичних свобод. У національному питанні увага приділялася мовним аспектам. Депутатами сейму стали чет­веро словаків.

Значний вплив на активізацію політичного життя в сло­вацьких землях справила російська революція 1905—1907 рр. Посилився робітничий та соціал-демократичний рух. З 1904 р. за підтримки чеських соціал-демократів видається "Словаць­ка робітнича газета". Довкола неї згуртувалася група націо­нально свідомих робітників. У червні 1905 р. вони заснували самостійну Словацьку соціал-демократичну партію, котра че­рез рік організаційно приєдналася до Угорської соціал-демократичної партії, але в національному питанні зберегла авто­номію й продовжувала видавати власну газету.

Найактуальнішою політичною вимогою початку XX ст. в Угорщині залишалася вимога загального виборчого права. У 1907 р. цю вимогу реалізовано в Цислейтанії, але не в Угорщині, де мадяри становили меншість населення.

Прийняття закону про загальне виборче право загрожувало їм втратою домінантного становища.

Розпочалася нова хвиля мадяризації, яка зачепила й на­родні (початкові) школи, незабаром словацьку мову було за­боронено й там.

Перед Першою світовою війною тривала диференціація по­літичних сил словаків. Поряд із консерваторами, очолюваними С. Гурбаном (Ваянським), виникло католицьке (людове) кри­ло під проводом священика А. Глинки (1864-1938), котре в 1913 р. заснувало Словацьку людову (народну) партію. Опози­ційну політику щодо центру проводила молода ліберально-демократична інтелігенція, керована лікарем В. Шробарем (1867—1950). Самостійно діяли словацькі соціал-демократи. Мо­лодий журналіст М. Годжа (1878—1944) почав формувати ідейну основу словацького аграрного руху.

Проте тяжкі умови національного гноблення диктували не­обхідність згуртування національних сил. Прибічники різних політичних напрямів розуміли, що полеміка в періодиці ослаб­лює словацькі позиції в Угорщині. У зв'язку з цим дедалі більше усвідомлювалася необхідність об'єднання словацько­го визвольного руху на основі національних вимог. Імпуль­сом до об'єднання стала смерть голови СНП П. Мудроня в березні 1914 р. На його похороні зустрілися представники всіх політичних течій. Новий голова СНП М. Дула (1876— 1936) закликав словаків до створення загальнонаціонального представницького органу. 26 травня 1914 р. в Будапешті зі­бралися представники всіх словацьких організацій для вироб­лення спільної програми. Вони ухвалили рішення, що на уро­чистому зібранні в серпні 1914 р., присвяченому заснуванню "Матиці Словацької", буде проголошено створення "Слова­цької національної ради" як. найвищого представницького ор­гану словаків.

 

 

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СЛОВАЦЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

 

 

В останній чверті XIX ст. по всій Європі відбувається модернізація, викликана значним розвитком промислового виробництва. Модернізація не обминула й Угор­щини, хоча й відбувалася тут повільніше, ніж у Цислейтанії. Угорщина брала участь у європейському ринку, постачаючи здебільшого аграрну продукцію. Однак роз­вивалися й промислове виробництво, банківська справа, тор­гівля. Активно будувалися залізниці. Саме в цей час спору­джено більшість залізниць у Словаччині. Важливе значення мала магістраль, що з'єднувала Жиліну з Кошице і Братисла­вою. Розвиток залізничної мережі сприяв появі у Врутках най­більшого машинобудівного підприємства Словаччини з об­слуговування залізничного транспорту.

Залишаючись традиційно аграрним краєм, словацькі зем­лі вважалися у Транслейтанії індустріально розвинутим регіо­ном. Тут працювали старі мануфактури, котрі поволі пере­творювались на фабрики з паровими машинами. Виникали нові заводи. Тільки в Братиславі їх було декілька. Розпочав переробку нафти завод Аполло, виробництво динаміту — за­вод фірми Нобелів, виробництво зброї та набоїв — завод Патронка, виготовлення ниток, кабелів, гуми — завод Матадор, шоколаду — фабрика Столлверк.

У словацьких землях розвивалися традиційні промислові галузі — металообробна, деревообробна, текстильна, паперова та скляна. У будівництві нової паперової фабрики в Ружомбероку брав участь і словацький капітал. У Словаччині вели­ке значення мала промисловість, що переробляла аграрну про­дукцію. На початку XX ст. тут діяло кілька великих і багато малих млинів. Найбільший млин був у Великому Шароші. На ньому налічувалося 200 робітників. Найбільші цукрові за­води зосереджувалися у Південно-Західній Словаччині.

Угорська влада підтримувала розвиток промисловості. Про­те в Угорщині над усім домінувала політична ідея — витво­рення централізованої, мононаціональної мадярської держави. Власті побоювались, що розвиток промисловості сприятиме розвою національних рухів, і всіляко гальмували формування господарської бази на землях національних меншин.

Разом з тим напередодні Першої світової війни в словаць­ких землях видобувалося 70% залізної руди, вироблялося близько чверті всього чавуну, половина паперу й третина тек­стилю Транслейтанії, що становило 18,6 % загальної вартості її промислової продукції.

Незважаючи на окремі успіхи в розвитку економіки, в Сло­ваччині не виникло власної господарської структури з силь­ним підприємницьким і фінансистським прошарком.

В Угорщині створювалися великі заводи й мережа банків зі значним капіталом. Проте частка власності немадярів була непомірно низькою. Словацький капітал зосереджувався пе­редусім у дрібних довірчих товариствах і ощадних банках. З 1884 р. діяв єдиний словацький "Татра банк", котрий нале­жав до дрібних фінансових установ.

Зростанню кількості словацьких фінансових органів на по­чатку XX ст. сприяло збільшення їхнього капіталу в шість разів, однак він становив лише 10 % капіталу угорських бан­ків і кредитних установ у Словаччині.

Попри скасування кріпацтва в останній третині XIX ст. вибухнула криза сільськогосподарського виробництва. Вона най­більше проявилася в гірській місцевості, де жило словацьке населення. Тут селяни здебільшого перебували в напівфео­дальних умовах — звільнення від феодальних повинностей тривало аж до кінця XIX ст. Недостатня кількість землі особ­ливо відчувалася за високих темпів приросту населення. Го­лод у неврожайні роки гнав людей на заробітки в сприятливі для сільського господарства регіони країни.

Наприкінці століття на північних та східних землях масо­вого характеру набуває від7зд словаків до США та Канади. Таких переселенців налічувалося до 300 тис. чоловік. Слова­ки Північної Америки матеріально підтримували національ­ний рух у словацьких землях. У 1907 р. виникла Словацька ліга в Клівленді (США).

Соціальна структура населення наприкінці XIX — початку XX ст. змінюється. Більшість словаків продовжували працю­вати в аграрному секторі. Однак у процентному відношенні кількість задіяних у сільському господарстві значно зменши­лася. Зріс відсоток словаків у транспорті, торгівлі, промисло­вості. Виникла численна верства промислових робітників. Зро­сла кількість словаків у містах.

Робітники на промислових підприємствах у Словаччині працювали й жили в тяжких умовах. Робочий день тривав на більшості заводів 16 годин і тільки наприкінці XIX ст. змен­шився до 12. Для трудящих не існувало жодних соціальних га­рантій — соціальне законодавство у Транслейтанії з 'явилося тільки на зламі століть. Робітники зверталися до організова­них форм боротьби. Засновуються перші профспілки та ро­бітничі партії. У 1868 р. виникла Загальна робітнича спілка, в 1880 р. — Загальна робітнича партія Угорщини, в 1890 р. — Соціал-демократична партія Угорщини. До загальноугорських організацій належали й словацькі робітники, котрі, проте, не відійшли від національного руху.