Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

СЛОВАЧЧИНА У СКЛАДІ ДУАЛІСТИЧНОЇ МОНАРХІЇ






 

 

Основним конкурентом Австрії в боротьбі за гегемонію серед німецьких держав у другій половині ст. стала Пруссія. їхнє суперництво завершилося війною 1866— 1867 рр., у якій Австрія зазнала катастро­фічної поразки. Це спричинило кризу всередині імперії. Ім­ператор Франц Йосиф І в цій ситуації вирішив піти на посту­пки мадярам і створити дуалістичну монархію.

У1867р. імперію було поділено на дві рівноправні частини — Угорщину (Транслейтанію) і Австрію (Цислейтанію). Відтепер держава отримувала назву Австро-Угорщина. Залишалося три спільні міністерства: закордонних справ, військове та фінан­сів, а решту справ обидві країни розв'язували самостійно.

Після утворення Австро-Угорщини словаки потрапили в ду­же складне становище. Політична система в Угорщині давала можливість владі здійснювати мадяризацію і не зважати на настрої населення. Поняття єдиної угорської нації вважалося офіційною ідеологією. Національний рух словаків демагогічно зображували як панславізм і державну зраду. Під гаслами бо­ротьби з панславізмом придушувалися всі словацькі націо­нальні прояви.

Політика мадяризації проводилася систематично. Проте на початку існування Австро-Угорщини тиск на словаків ще не встиг набути достатньої сили. У 1867—1869 рр. словаки від­крили дві гімназії. У 1869 р. виникли дві словацькі спілки — Католицька спілка Св. Войтеха і Спілка словацьких жінок ("Жівена"). Однак створення цих організацій було останнім успіхом. Угорська влада не дозволила заснувати спілку слова­цької молоді. Після проголошення дуалістичної монархії мадяри заходилися чинити жорсткий тиск на словаків. За цих умов поглибився конфлікт у поглядах серед словацької інте­лігенції, що тривав після поразки "Меморандуму".

Опозиційна група, очолювана Я. Паларіком, заявила, що від Відня немає чого чекати, що словаки, котрі живуть в Угорсь­кому королівстві, мусять орієнтуватися на мадярські власті. Вони розглядали вимогу словацької територіальної автономії як надмірно радикальну і неприйнятну для подальших пере­говорів з Будапештом. Поряд із Я. Паларіком цією групою керували професор із Відня Я. Мали-Дусаров і амбітний сло­вацький підприємець Я. Бобула. Група дістала назву "Нова школа "на відміну від прихильників "Меморандуму" ("Стара школа").

Я. Бобула з січня 1868 р. видавав політичний журнал "Словацька газета", навколо якого намагався об'єднати своїх при­хильників, передусім словацьку молодь у Будапешті і тамте­шніх словацьких робітників. Я. Бобула сподівався, що завдя­ки його промадярській орієнтації влада піде на окремі мовні та культурні поступки словакам. Представники "Нової школи " шукали підтримки серед мадярської опозиції. Та опозиція ви­явилася вкрай радикальною і в національному питанні вирі­знялася меншою толерантністю, ніж представники властей.

Таким чином, ані влада, ані опозиція не бажали йти на най­менші поступки. Політика "Нової школи" призвела до розко­лу словацького національного руху й полегшила угорській владі проведення заходів з мадяризації. Проте незважаючи на без­перспективність попередніх кроків, "Нова школа" намагала­ся налагодити співпрацю з партією Ференца Дєака, що пере­бувала при владі і в 1872 р. була перейменована на Партію рівності.

Справжні цілі мадярської політики в національному пи­танні проявилися під час підготовки й ухвалення закону з цієї проблеми. У вересні 1868 р. Будапешт, на основі "істо­ричного права", визнав особливий статус хорватів у Транслейтанії, але водночас ухвалив закон, що не визнавав націо­нально-політичні права інших народів.

Угорську мову проголошено єдиною державною мовою Транслейтанії. Формально закон дозволяв використання словаць­кої мови у народних школах, створення культурних і госпо­дарських спілок, проте варто зазначити, що й ці поступки залишилися на папері. На практиці й надалі проводилася політика жорсткого придушення проявів національного ру­ху словаків.

Прийняття такого закону викликало обурення депутатів немадярських народів, які в знак незгоди покинули засідання сейму. Протестували й прибічники "Старої школи". Й. Гурбан опублікував гостру статтю з цього приводу, за що з нього стягнули штраф і ув'язнили на півроку. Проти закону висло­влювалися представники "Нової школи".

Мадярська національна політика змусила словаків перейти до оборони. Захист народу і його найелементарніших прав на тривалий час став основним змістом словацького національ­ного руху. Відновилися спроби пошуку розуміння й підтрим­ки в слов'янському світі. Більшість словацьких політичних і культурних діячів залишилися на позиціях "Меморандуму", хоча й усвідомлювали, що в угорській державі ці вимоги не­здійсненні.

 

Крах "Нової школи" призвів до того, що прибічники "Ста­рої школи" залишилися єдиними представниками словаць­кої політики.

Центр політичного й культурного життя словаків містився у Турчанському Св. Мартіні, де працювала "Матиця Словаць­ка". Лідером словацького політичного та культурного життя вважався В. Пауліни-Тоа (1826—1877), депутат Угорського сей­му, обраний на виборах 1869 р., і заступник голови Матиці Словацької. До Мартіна перебазувалася редакція "Пештбудівських відомостей", що дістала назву "Національні новини". Поступово формується політична партія — Словацька націо­нальна (СНП). В основу її програми було покладено положення "Меморандуму".

Зусиллям СНП, спрямованим на створення нових спілок і словацьких шкіл, чинили опір угорські власті. Поступово по­літика мадяризації посилювалася. Уряд не тільки не дозволяв відкривати нові словацькі школи, а й намагався перешкодити роботі вже діючих. У 1874-1875 рр. закрито три словацькі гімназії. У квітні 1875 р. угорська влада заборонила "Матицю Словацьку". Угорський прем'єр-міністр К. Тіса на засіданні сейму заявив, що ніякого словацького народу в Угорщині вза­галі не існує.

Провідною верствою словацького суспільства була інтеліген­ція та міські середні прошарки — дрібні підприємці, ремісники, торговці. Угорська влада та місцеві органи управління праг­нули мадяризувати саме ці прошарки людності. Якби їм це вдалося, словаки перетворилися б на німу безпорадну масу. Однак у цій діяльності угорці досягли тільки часткових успі­хів — піддавались такій політиці лише ті, котрі працювали службовцями, оскільки мадяризація сприяла їхній особистій кар'єрі.

Осередками мадяризації мали стати школи, а її жертвами передовсім молодь. З'явилися нові закони, засновувалися спіл­ки, які здійснювали мадяризацію. Так, Спілка господарсько­го навчання, що виникла в 1883 р. в Нітрі, орієнтувалася са­ме на роботу серед юнацтва, навіть вивозячи словацьких ді­тей до угорських областей.

Але головною опорою угорських урядовців у словацьких землях залишалася мадяризована словацька шляхта.

Головний осередок словацького національного руху міс­тився у Турчанському Св. Мартіні, де перебувало правління СНП, очолюване з 1877 р. адвокатом П. Мудронем (1835-1914). На чергових виборах до Державних зборів від словаків не було обрано жодного депутата. На знак протесту проти виборчих махінацій і терору, в 1884 р. СНП оголосила бойкот виборів до Державних зборів. Але словацький протест нічим не за­шкодив мадярській політиці. За умов, що складалися, сло­вацькі політики просто не бажали витрачати сили й кошти на передвиборчу боротьбу. їхні погляди зверталися на закордон. Так, письменник С. Гурбан (Боннський) (1847—1916) виступав як публіцист, проводячи ідеологію національного руху, зорі­єнтованого на Росію. Надія на поліпшення становища слова­ків після змін у Європі та на допомогу Росії залишалася елементом словацького політичного мислення аж до Першої світової війни.

Певні сподівання покладалися словацьким суспільством на співпрацю з чехами, котрі жили в Цислейтанії в набагато кра­щих умовах. Про становище словаків в Угорщині багато роз­повідалося в чеській пресі. У 1882 р. в Празі виникла слова­цька спілка "Дєтван ", завдання якої полягало в підвищенні освіченості своїх членів у царині словацької культури та істо­рії, ознайомленні чеської громадськості з життям словаків і словацькою культурою. її заснували словацькі студенти, що навчалися в Празькому університеті. У 1896 р. створено орга­нізацію "Чехословацька єдність ", яка виступила головним ор­ганізатором чеської допомоги та чесько-словацької співпраці.

Наприкінці XIX ст. у словацькому визвольному русі відбу­лася диференціація, що віддзеркалювала різні соціальні та ві­кові складники місцевого політичного спектру. Проте прин­ципового програмного поділу в словацькій політиці не стало­ся. Лідерів СНП критикувала передусім молода генерація. Вона не погоджувалася з орієнтацією на Росію і звинувачувала ке­рівництво партії в пасивності, ігноруванні роз'яснювальної роботи серед словаків. З критикою СНП виступала й лібе­рально налаштована інтелігенція.

Керівництво СНП усвідомлювало, що пасивність стосовно виборів породжувала стагнацію національного руху. Під тиском молодої інтелігенції партія ухвалила рішення про участь у ви­борах до мадярського парламенту 1901 р. Передвиборна про­грама СНП містила вимогу загального виборчого права та інших демократичних свобод. У національному питанні увага приділялася мовним аспектам. Депутатами сейму стали чет­веро словаків.

Значний вплив на активізацію політичного життя в сло­вацьких землях справила російська революція 1905—1907 рр. Посилився робітничий та соціал-демократичний рух. З 1904 р. за підтримки чеських соціал-демократів видається "Словаць­ка робітнича газета". Довкола неї згуртувалася група націо­нально свідомих робітників. У червні 1905 р. вони заснували самостійну Словацьку соціал-демократичну партію, котра че­рез рік організаційно приєдналася до Угорської соціал-демократичної партії, але в національному питанні зберегла авто­номію й продовжувала видавати власну газету.

Найактуальнішою політичною вимогою початку XX ст. в Угорщині залишалася вимога загального виборчого права. У 1907 р. цю вимогу реалізовано в Цислейтанії, але не в Угорщині, де мадяри становили меншість населення.

Прийняття закону про загальне виборче право загрожувало їм втратою домінантного становища.

Розпочалася нова хвиля мадяризації, яка зачепила й на­родні (початкові) школи, незабаром словацьку мову було за­боронено й там.

Перед Першою світовою війною тривала диференціація по­літичних сил словаків. Поряд із консерваторами, очолюваними С. Гурбаном (Ваянським), виникло католицьке (людове) кри­ло під проводом священика А. Глинки (1864-1938), котре в 1913 р. заснувало Словацьку людову (народну) партію. Опози­ційну політику щодо центру проводила молода ліберально-демократична інтелігенція, керована лікарем В. Шробарем (1867—1950). Самостійно діяли словацькі соціал-демократи. Мо­лодий журналіст М. Годжа (1878—1944) почав формувати ідейну основу словацького аграрного руху.

Проте тяжкі умови національного гноблення диктували не­обхідність згуртування національних сил. Прибічники різних політичних напрямів розуміли, що полеміка в періодиці ослаб­лює словацькі позиції в Угорщині. У зв'язку з цим дедалі більше усвідомлювалася необхідність об'єднання словацько­го визвольного руху на основі національних вимог. Імпуль­сом до об'єднання стала смерть голови СНП П. Мудроня в березні 1914 р. На його похороні зустрілися представники всіх політичних течій. Новий голова СНП М. Дула (1876— 1936) закликав словаків до створення загальнонаціонального представницького органу. 26 травня 1914 р. в Будапешті зі­бралися представники всіх словацьких організацій для вироб­лення спільної програми. Вони ухвалили рішення, що на уро­чистому зібранні в серпні 1914 р., присвяченому заснуванню "Матиці Словацької", буде проголошено створення "Слова­цької національної ради" як. найвищого представницького ор­гану словаків.

 

 

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СЛОВАЦЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

 

 

В останній чверті XIX ст. по всій Європі відбувається модернізація, викликана значним розвитком промислового виробництва. Модернізація не обминула й Угор­щини, хоча й відбувалася тут повільніше, ніж у Цислейтанії. Угорщина брала участь у європейському ринку, постачаючи здебільшого аграрну продукцію. Однак роз­вивалися й промислове виробництво, банківська справа, тор­гівля. Активно будувалися залізниці. Саме в цей час спору­джено більшість залізниць у Словаччині. Важливе значення мала магістраль, що з'єднувала Жиліну з Кошице і Братисла­вою. Розвиток залізничної мережі сприяв появі у Врутках най­більшого машинобудівного підприємства Словаччини з об­слуговування залізничного транспорту.

Залишаючись традиційно аграрним краєм, словацькі зем­лі вважалися у Транслейтанії індустріально розвинутим регіо­ном. Тут працювали старі мануфактури, котрі поволі пере­творювались на фабрики з паровими машинами. Виникали нові заводи. Тільки в Братиславі їх було декілька. Розпочав переробку нафти завод Аполло, виробництво динаміту — за­вод фірми Нобелів, виробництво зброї та набоїв — завод Патронка, виготовлення ниток, кабелів, гуми — завод Матадор, шоколаду — фабрика Столлверк.

У словацьких землях розвивалися традиційні промислові галузі — металообробна, деревообробна, текстильна, паперова та скляна. У будівництві нової паперової фабрики в Ружомбероку брав участь і словацький капітал. У Словаччині вели­ке значення мала промисловість, що переробляла аграрну про­дукцію. На початку XX ст. тут діяло кілька великих і багато малих млинів. Найбільший млин був у Великому Шароші. На ньому налічувалося 200 робітників. Найбільші цукрові за­води зосереджувалися у Південно-Західній Словаччині.

Угорська влада підтримувала розвиток промисловості. Про­те в Угорщині над усім домінувала політична ідея — витво­рення централізованої, мононаціональної мадярської держави. Власті побоювались, що розвиток промисловості сприятиме розвою національних рухів, і всіляко гальмували формування господарської бази на землях національних меншин.

Разом з тим напередодні Першої світової війни в словаць­ких землях видобувалося 70% залізної руди, вироблялося близько чверті всього чавуну, половина паперу й третина тек­стилю Транслейтанії, що становило 18,6 % загальної вартості її промислової продукції.

Незважаючи на окремі успіхи в розвитку економіки, в Сло­ваччині не виникло власної господарської структури з силь­ним підприємницьким і фінансистським прошарком.

В Угорщині створювалися великі заводи й мережа банків зі значним капіталом. Проте частка власності немадярів була непомірно низькою. Словацький капітал зосереджувався пе­редусім у дрібних довірчих товариствах і ощадних банках. З 1884 р. діяв єдиний словацький "Татра банк", котрий нале­жав до дрібних фінансових установ.

Зростанню кількості словацьких фінансових органів на по­чатку XX ст. сприяло збільшення їхнього капіталу в шість разів, однак він становив лише 10 % капіталу угорських бан­ків і кредитних установ у Словаччині.

Попри скасування кріпацтва в останній третині XIX ст. вибухнула криза сільськогосподарського виробництва. Вона най­більше проявилася в гірській місцевості, де жило словацьке населення. Тут селяни здебільшого перебували в напівфео­дальних умовах — звільнення від феодальних повинностей тривало аж до кінця XIX ст. Недостатня кількість землі особ­ливо відчувалася за високих темпів приросту населення. Го­лод у неврожайні роки гнав людей на заробітки в сприятливі для сільського господарства регіони країни.

Наприкінці століття на північних та східних землях масо­вого характеру набуває від7зд словаків до США та Канади. Таких переселенців налічувалося до 300 тис. чоловік. Слова­ки Північної Америки матеріально підтримували національ­ний рух у словацьких землях. У 1907 р. виникла Словацька ліга в Клівленді (США).

Соціальна структура населення наприкінці XIX — початку XX ст. змінюється. Більшість словаків продовжували працю­вати в аграрному секторі. Однак у процентному відношенні кількість задіяних у сільському господарстві значно зменши­лася. Зріс відсоток словаків у транспорті, торгівлі, промисло­вості. Виникла численна верства промислових робітників. Зро­сла кількість словаків у містах.

Робітники на промислових підприємствах у Словаччині працювали й жили в тяжких умовах. Робочий день тривав на більшості заводів 16 годин і тільки наприкінці XIX ст. змен­шився до 12. Для трудящих не існувало жодних соціальних га­рантій — соціальне законодавство у Транслейтанії з 'явилося тільки на зламі століть. Робітники зверталися до організова­них форм боротьби. Засновуються перші профспілки та ро­бітничі партії. У 1868 р. виникла Загальна робітнича спілка, в 1880 р. — Загальна робітнича партія Угорщини, в 1890 р. — Соціал-демократична партія Угорщини. До загальноугорських організацій належали й словацькі робітники, котрі, проте, не відійшли від національного руху.

 

 







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 750. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Экспертная оценка как метод психологического исследования Экспертная оценка – диагностический метод измерения, с помощью которого качественные особенности психических явлений получают свое числовое выражение в форме количественных оценок...

В теории государства и права выделяют два пути возникновения государства: восточный и западный Восточный путь возникновения государства представляет собой плавный переход, перерастание первобытного общества в государство...

Закон Гука при растяжении и сжатии   Напряжения и деформации при растяжении и сжатии связаны между собой зависимостью, которая называется законом Гука, по имени установившего этот закон английского физика Роберта Гука в 1678 году...

Педагогическая структура процесса социализации Характеризуя социализацию как педагогический процессе, следует рассмотреть ее основные компоненты: цель, содержание, средства, функции субъекта и объекта...

Типовые ситуационные задачи. Задача 1. Больной К., 38 лет, шахтер по профессии, во время планового медицинского осмотра предъявил жалобы на появление одышки при значительной физической   Задача 1. Больной К., 38 лет, шахтер по профессии, во время планового медицинского осмотра предъявил жалобы на появление одышки при значительной физической нагрузке. Из медицинской книжки установлено, что он страдает врожденным пороком сердца....

Типовые ситуационные задачи. Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт. ст. Влияние психоэмоциональных факторов отсутствует. Колебаний АД практически нет. Головной боли нет. Нормализовать...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.025 сек.) русская версия | украинская версия