Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Рівні та ознаки стилю




Поняття стиль має як би декілька рівнів. Поняття «стиль» вже в стародавньому світі стало позначати літературний стиль, індивідуальну манеру. Воно й нині вживається для позначення сукупності художніх особливостей, властивих творчості письменника, художника, музиканта і т.д. (наприклад, стиль Мікеланджело, стиль А. С. Пушкіна), або навіть окремому періоду його діяльності (наприклад, стиль пізнього Рембрандта). Поняття стиль широко використовується і при визначенні типових для якої-небудь епохи художніх напрямків або тенденцій, які мають специфічне поєднання ознак. Як характер і межі, так і найменування таких стилів («стильових напрямів») вельми різноманітні («суворий стиль» в образотворчому мис-тецтві давньогрецької класики, «м’який стиль» в образотворчому мистецтві пізньої готики, «преціозний стиль» у французькій літературі 17 ст., «псевдо-російський стиль» у російській архітектурі 19 ст. і т.д.). Стилем вважаються і стійкі особливості архітектури та образотворчого мистецтва будь-якого народу, притаманні йому протягом тривалого часу і надалі стали предметом наслідування («давньоєгипетський стиль», «китайський стиль»).

Напрям– це певна принципова ідеологічна та світоглядно-естетична спільність художніх явищ на основі відношення митців до світу та художньої традиції. Явища одного напряму характеризуються спільною концепцією світу і особи, типом художньої реальності, схожими методами творення та засобами виразності, що проявляються через сукупність творів та через програмні теоретичні маніфести, які проголошують та обґрунтовують принципи їх створення. Напрям може проявлятися як у кількох, так і в одному виді мистецтва, в його межах можливе виокремлення художніх течій та шкіл. Художні течії, як правило, утворюються за певних національних та історичних умов і об’єднують художників, що діють спільно з метою вирішення конкретних завдань.

Нарешті, поняття «стиль» позначає періоди історії мистецтв («істо-ричні стилі», наприклад романський стиль, готика, бароко), що відрізняються єдністю образно-пластичного ладу в творах різних мистецтв.

Співвідношення між індивідуальними стилями стильовими напрямами та історичними стилями складався по-різному в різні епохи. Як правило, в ранні періоди розвитку мистецтва стиль був єдиним, всеохоплюючим, суворо підлеглим панівним релігійно-ідеологічним нормам: в межах загального стилю виділяються великі культурні пласти (офіційний, фольклорний і т.д.) і місцеві школи, але напрями та індивідуальності ще не завжди помітні. З епохою Відродження значення індивідуального стилю різко зростає. Стиль Мікеланджело, Тиціана, У. Шекспіра має не менше значення, ніж стиль, що панував в їхню епоху, оскільки вищі прояви стилю ніяк не вичерпуються його загальною характеристикою. Разом з тим кожен новий історичний стиль втрачає якусь частину своєї загальності у порівнянні з більш ранніми стилями. Первісна цілісність стилю піддається розмиванню, дробленню. Наростають і протиріччя всередині стилю (класичні тенденції в бароко, романтичні – у класицизмі і т. д.), що посилює хиткість, рухливість сти-лістичних кордонів. У 19 ст. яскравість індивідуальних стилів і стильових напрямів має свій зворотний бік – розпад великих стилістичних спільностей. У 2-ій половині 19 – початку 20 ст. тяжіння до нового синтезу мистецтв і до формування на новій основі цілісного стилю виявляється лише в обмеженій сфері – у музичній драмі Р. Вагнера, а також в архітектурі та декоративному мистецтві стилю «модерн» і конструктивізму.

Розквіт індивідуальних стилів, що пов’язаний з перемогами реаліс-тичного мистецтва 19–20 ст., утвердив множинність стилістичних рішень як одну з головних закономірностей розвитку художньої культури. У свою чергу, модернізм з його великою кількістю різнорідних плинів вніс хаотич-ність у стилістичну картину сучасного мистецтва.

Ознаки стилю позначаються по-різному в різні історичні епохи і в різних мистецтвах. Відродження та класицизм яскраво проявили себе в багатьох мистецтвах, але такі стилі, як бароко і рококо, наочно і чітко позначені переважно в мистецтвах пластичних. Стосовно до останніх і була раніше всього вироблена загальна теорія історичних стилів. Такі поняття, як театр бароко або музика рококо, виникають за аналогією з пластичними мистецтвами і не є загальноприйнятими.

При вивченні стилю пластичних мистецтв центральне місце займає категорія історичного стилю як етапу історії мистецтва, коли виробляється цільна художня система, що володіє внутрішньою (змістовною) і зовнішньою (формальною) єдністю. У цьому сенсі говоримо про стиль давньогрецької архаїки і класики, про елліністичний стиль, романський і готичний стиль, про стилі ренесансу, бароко, рококо і класицизму в мистецтві нового часу.

До середини 19 ст. категорії стилю, що застосовувалася в різних сенсах, в мистецтвознавстві не надавалося принципового значення. Наприк-лад, німецький історик мистецтва Йоган Йоахим Вінкельман (1717–1768) називав окремі періоди давньогрецького мистецтва стилю за їх зовнішніми ознаками (строгий стиль, високий стиль, витончений стиль). У естетичних концепціях класицизму проблема стилю, «стильності» прирівнювалася до суворого дотримання нормативному ідеалу прекрасного. Німецький теоретик Г. Земпер розглядав генезис стилю як результат певних історичних умов, в першу чергу – матеріальної практики. Завдяки цьому категорія стилю по-ступово стала розумітися як вираження того чи іншого типу художнього мислення або бачення, а історія мистецтв розпочала трактуватися як законо-мірне чергування або зміна стилю.

Стиль не є байдужим до соціального змісту епохи. У великих історичних стилях отримують вираз кардинальні проблеми часу, які по-різному тлумачаться відповідно до громадянської позиції митця. Стиль – це об’єктивна категорія, що виражається в системі формальних ознак, але має глибокі соціально-історичні підстави. Мистецтво в своєму історичному розвитку не завжди кристалізується у формі певного стилю, що володіє послідовно розвиненим внутрішнім змістом за чітко виявленою і ясною формальною побудовою. Тому найбільш правомірно застосування поняття історичного стилю до тих епох і видів мистецтва (архітектура, декоративне мистецтво), де систематична впорядкованість формальних прийомів і засобів виразності виявляється найбільш послідовно. Стилістична єдність у мину-лому (наприклад, в античному і середньовічному мистецтві), як правило, мало однією з передумов синтетичність всієї художньої культури, перева-жання тенденцій до злиття різних мистецтв в єдине ціле. Боротьба напрямів і розвиток творчої індивідуальності, що принесли художній культурі 16-20 ст. найбільші досягнення, послідовно вели до розхитування стилістичної спіль-ності. На порубіжжі 19–20 ст. пошуки нової цілісності художньої свідомості багато в чому були позначені пафосом «боротьби за стиль», що призвело до дослідів створення стилістичної єдності в мистецтві «модерну», а пізніше в архітектурі і дизайні конструктивізму, який мав сильний вплив на стиліс-тичні пошуки в архітектурно-художній практиці 20 ст.

У широкому сенсі стиль – наскрізний принцип побудови художньої форми, що має відчутну цілісність, єдиний тон і колорит. У 18 ст. термін «стиль» засвоюється філософської естетикою. Гете і Гегель пов’язують поняття стилю з художнім втіленням, «опредмечуванням» істотних рис буття («... стиль спочиває на найглибших твердинях пізнання, на самій суті речей, оскільки нам дано його розпізнавати у зримих і відчутних образах»[9]. Напри-кінці 19 – початку 20 ст. стиль стає центральною естетичною категорією і нерідко тлумачиться досить розширено – як художня «фізіономія» культурної епохи.

 

Питання стилю в музиці

Питання стилю є невіддільним від питань історичного розвитку, ево-люції музичної творчості, а тому закономірно включається у проблематику історії музики. Разом з тим поняття стилю торкається естетики, теорії музики (основним чином в методиці аналізу). Отже, з категорією стилю неодмінно стикається і музикант-історик, і теоретик, і естетик, і культуролог, і вико-навець. Одночасно стиль зачіпає всі соціальні функції музичного мистецтва: створення музики (творчість), її відтворення (виконання) і сприйняття. Як вираз музичного мислення стиль в музиці пов’язаний також з психологією як в її об’єктивних, соціально-історичних, так і суб’єктивних, індивідуальних проявах.

Отже, ми розглядатимемо стиль в музичному мистецтві як один із важливих факторів музично-творчого мислення і психології сприйняття музики. Інтерпретація даної категорії у відношенні до різних видів художньої творчості буде зачіпатися нами побіжно.

Формування поняття «стиль» у музикознавстві відбувалося протягом століть, однак на початку ХХ ст. публікуються найбільш значні роботи, спеціально присвячені проблемі стилю в музиці. Це зокрема праці одного із найвидатніших музикознавців цього періоду Гвідо Адлера[10] «Стиль в музиці» (Лейпціг, 1929) та «Метод історії музики» (Лейпциг, 1919). Разом із більш пізньою колективною працею під його редакцією «Керівництво з історії музики» (Лейпциг, 1930) вони склали свого роду «трилогію», що міс-тить концепцію музичного стилю. Саме Г. Адлер поставив «стилезнавство» в центр уваги музичної науки. Згодом науковці наблизилися до розуміння стилю як системи внутрішньо організованих елементів.

Серед російських музикознавців, які пов’язані з проблемою стилю, насамперед слід назвати імена Бориса Яворського та Бориса Асаф’єва (1930-ті рр.). Їх об’єднує розуміння стилю як прояву і виразу музичного мислення. У 1960–1970-х друкуються книги А. Н. Соколова «Теорія стилю» (1968), С. Скребкова «Художні принципи музичних стилів» (1973).

Найбільш ґрунтовно розглянув стиль у музиці російський музико-знавець Михайло Михайлов (1981). Він вважає, що художній( а отже, також і музичний) стиль знаходиться в нерозривному зв’язку з художньо-творчим мисленням[11] і дає таке визначення: «Музичний стиль вираз особливостей музичного мислення як специфічної художньо-творчої форми мислення (на відміну від науково-творчої). Музичне мислення – мислення музично-образними уявленнями, засвоєними за допомогою музично-інтонаційного слухового досвіду – результату повторних музичних сприйняттів»[12].

Категорія стилю тісно пов’язана із категорією жанру, який є одним із суттєвих компонентів стилю. Еволюція стилю обов’язково накладає відбиток на еволюцію жанрів, у чому ми переконаємося в процесі вивчення. Досяг-ненням в галузі теорії музичних жанрів є праці В. Цуккерамана, А. Сохора, О. Соколова. Музична енциклопедія визначає термін «жанр музичний» як «багатозначне поняття, що характеризує історично складені роди і види музичних творів у зв’язку з їх походженням і життєвим призначенням, спо-собом і умовами (місцем) виконання і сприймання, а також з особливостями змісту і форми»[13].

Стильові рівні музичного мистецтва.В залежності від кола явищ, які охоплені спільністю стильових ознак, М. Михайлов визначає три основні рівні: стиль історичний, або епохальний, стиль напрямку і стиль індивідуальний[14]. Перші два об’єднуються поняттям колективних або гру-пових стилів, оскільки їх основою є творча діяльність повної кількості композиторів. При всіх індивідуальних відмінностях їх творчості притаманні певні спільні ознаки, що дозволяє говорити про їх приналежність до однієї стильової системи.

Стиль історичний – найбільш широка за масштабом категорія – уза-гальнює значне коло музичних художніх явищ в межах більш чи менш тривалого історичного відрізку часу. Основним критерієм використання даного поняття служить наявність відчутних в музиці якогось великого історичного періоду спільності певного комплексу стильових ознак, які зна-ходяться між собою в системному взаємозв’язку.

Менш широка різновидність – стиль напрямку – передбачає додаткові підрозділи в залежності від характеру об’єднуючих ознак: «течія», «школа» в різному розумінні цього поняття. Поняття стилю напрямку передбачає існування стильової спільності у кола композиторів, об’єднаних єдністю музично-естетичних принципів і в основному відповідає поняттю напрямку в музиці. Поняття стилю напрямку співвідноситься з поняттям «школа» («франко-фламандська», «веймарська», «московська», «київська», «львів-ська», школа М. Римського-Корсакова, С. Людкевича, Б. Лятошинського і т.п.). Приклад стилю напрямку: імпресіонізм, експресіонізм в якості пізнього етапу романтизму; неокласицизм. Ці напрямки не стали епохальними істо-ричними стилями.

Стиль індивідуальний є певною мірою передумовою стилів колек-тивних і одночасно їх виразом, тобто творчість окремих митців є першо-основою, на якій виникають колективні стильові напрямки. Індивідуальний стиль (або індивідуальна творча манера) – це наявність у різних творах одного композитора певних рис, що повторюються (стильвих елементів), певної «одноманітності». Індивідуальні стилі композиторів найбільш деталь-но досліджені музикознавцями. Індивідуальний стиль композитора не зали-шається незмінним, він розвивається, еволюціонує і може бути відмінним у пізній період у порівнянні з раннім (Бетховен – класицизм → романтизм), а тому у межах індивідуального стилю виділяємо ще один рівень – стиль різних етапів творчого шляху композитора.

Дещо окремо слід розглядати стиль національний. Це специфічне по-няття, яке знаходиться у складних взаємозв’язках із трьома вище названими рівнями. Зустрічається в науковій літературі поняття стиль твору, яке допускає двояке трактування. Воно може виражати приналежність твору до якоїсь певної стильової системи, або визнання на за ним особливої стильової автономності, до дозволяє розглядати його як свого роду самостійну стильову систему. До останньої категорії можна віднести Месу сі-мінор або Стасті за Матфеєм Баха, 9-у симфонію Бетховена, 6-у Чайковського і т.і.


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 1576. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.028 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7