Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Велике представлення епохи бароко – опера. Оперні театри. Опери Генделя.




Художній стиль бароко, що прийшов на зміну Відродженню вже у другій половині ХVІ ст., незвично яскраво проявився в музичному мистецтві. Музикою бароко називають період у розвитку європейської класичної музики приблизно між 1600–1750 роками.

Слово «бароко» походить від португальського «perola barroca» – перлина незвичної форми або від латинського «baroco» – один з видів силогізму в схоластичній логіці. Живопис і архітектура цього періоду характеризувалися досить вибагливими формами, складністю, пишністю і динамікою.

В епоху бароко народилися такі геніальні твори як фуги Й. С. Баха, хор «Алилуя» з ораторії «Месія» Г. Ф. Генделя, «Пори року» А. Вівальді. Розвиток отримали такі поняття як теорія музики, діатонічна тональність, імітаційний контрапункт. В ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст. народжується одне з музичних чудес – фуга. Ця музична форма ввібрала в себе все поліфонічне багатство, яке здобуте Середньовіччям і Відродженням.

Музичний орнамент в епоху бароко став досить вибагливим, сильно змінилася нотна нотація, розвились способи гри на інструментах. Розширились рамки жанрів, виросла складність виконання музичних творів, появився такий вид творів, як опера.

Опера появилася при кінці епохи Відродження і символізувала собою уявлення про ідеал мистецтва гуманістів, які намагалися синтезувати різні види мистецтва. Вони хотіли додати ясність мови у музику, так як велика музична спадщина, унаслідувана від композиторів епохи Ренесансу, являла собою твори франко-фламандської школи, написані в техніці контрапункта. У так званий «вік почуттів» музика повинна була максимально наблизитись до слухача, проникнутись бішою чуттєвістю. Теоретичні роздуми породили новий тип мистецтва, в якому текст повине був мати інше вокальне втілення, далеке від техніки контрапункту.

Розквіт класичної літератури, нове трактування творів Платона, розвиток і незвичайна розкіш театральних постановок (багаті розмальовані тканини костюмів, декорації з індійського дерева), – все це було невід’єм-ними атрибутами світського мистецтва епохи бароко.

В останній третині ХVІ ст. стали відкриватися оперні зали, які зовсім не схожі на сучасні концертні аудиторії. Оперне мистецтво залишалося привілеєм аристократії, місця в залі були тільки для знаті, в театр ходили впливові, могутні люди, а також учені і члени академій. Своєрідна конкуренція між знатними сім’ями привела до досить «корисного» починання: були відкриті спеціальні зали, відділені від придворних будівель. Публіка, яка приходила на вистави, повинна була платити за вхід, або приносити господарям подарунок. Платні концерти, відкриті для всіх бажаючих, проводились від 1672 р. В 1637 р. у Венеції відкрився перший оперний театр – Сан Касьяно. Прем’єрною постановкою стала опера «Андромеда» Франческо Манеллі (1594 –1667). Суперництво між багатими сім’ями стимулювало відкриття нових театрів: Санті Джованні е Паоло (1639), Сан Мойсе (1640), Новіссімо (1641).

З точки зору соціальної еволюції оперних постановок з моменту зародження жанру і до його розквіту показовими є прем’єри опер Монтеверді. Якщо його «Орфей» (1607) вперше був показаний на сцені аристократичної Академії в Мантуї, то його остання опера «Коронація Поппеї», яка була написана в 1643 р., з успіхом йшла в театрі Санта Джованні е Паоло.

Опера швидко розповсюдилась по всій Італії – цій колисці оперного мистецтва. Батьківщиною жанру була Флоренція. Незабаром опера стає популярною в Римі і Венеції, пізніше – в Неаполі. Римська опера відзна-чалася незвичайним блиском і складними декораціями, які зачаровували глядачів, які чекали новацій. Міфічні боги літали над сценою, дерева падали від бурі, небеса розкривалися, вулкани палали полум’ям, мости Олімпу руйнувалися… Сценічна дія були наближена до максимальної натуралізації. Багато відомих художників брали участь в розробці цих декорацій, які ставали все більш грандіознішими. В Римі, за розпорядженням папи Урбана VІ, відкрився придворний «Teatro delle Quattro Fontane», який був розраховангий на три тисячі глядачів. Новий жанр швидко розповсюдився по всій Європі і вже до 1660 р. італійська оперна музика досягла свого розвитку. Її панування тривало більше двох століть.

У другій половині ХVІІ ст. в Мюнхені і Дрездені відкриваються театри, в яких показували переважно італійські опери. У Франції кардинал Мазаріні, італієць за походженням, ввів моду на італійську оперу при королівському дворі у Версалі. В Італії формується тип розважальної опери – опера «Служниця-господарка» Джованні Баттіста Перголозі (1733). Алессандро Скарлатті (1660 –1725) панував як в комічній опері, так і в опері seria. Він застосував новий тип арії – тричастинну форму, де третя була повним повторенням першої. Він же розробив інструментальну увертюру, яку тоді називали симфонією.

Після реформ Скарлатті італійська опера займала одне з перших місць в європейському мистецтві ХVІІІ ст. Найбільш відомими композиторами, які працювали в жанрі опери, були Георг Філіп Телеман (1681 –1767) і Георг Фрідріх Гендель, який створив такі чудові твори, як «Рінальдо» (1711), «Юлій Цезар» (1724), «Тамарлан» (1724), «Орландо» (1733) і «Ксеркс» (1738). Всі вони були поставлені в Лондоні, куди композитор приїхав у 1712 р. Гендель і його сучасники ознаменували своєю творчістю розквіт музики бароко, який набуває незвичайної яскравості у другій половині ХVІІІ ст. і приведе до джерел класицизму. Розвиток мистецтва в Європі радикально змінило музичні стилі. Оперні вистави стали улюбленою розвагою публіки, яка оплескувала композиторів і виконавців. Незвичним був спів «castrati» (кастратів). Широкий діапазон голосу дозволяв їм виконувати партійї сопрано, контральто і тенора, а в деяких випадках – половину регістру баритона. Сила їх голосу була незвичайною. Найзнаменитішими кастратами були Феррі, Сіфасе, Сенесіно, Фарінеллі, Пісточчі, Кафареллі, Марчезі, Тендуччі, Рауцціні.

Опера панувала по всій Євпропі: в Іспанії, Англії (Генрі Персел), Франції.УВерсалі жив і працював знаменитий флорентійський музикант, скрипаль і танцівник, який створив новий оперний стиль, який був протиставлений італійському. Мова йде про Жана-Батіста Люллі (1632 –1687), який створив французьку національну оперу. Саме він започатковує жанр ліричної трагедії , пасторалі і балету-комедії. Продовжувачем реформ Люллі був один із найвидатніших композиторів періоду бароко – Жан-Філіп Рамо (1683–1764), автор балету «Галантна Індія» (1735) та опер «Кастор і Поллукс» (1737), «Дардан» (1739) і «Зороастр» (1749).

2.Духовна музика епохи бароко: жанр ораторії; жанр кантати.

З появою стилю «concertato» церковна музика у ХVІІІ ст. зазнає великих змін. Мистецтву контрапункту і співу a cappella був протиставлений новий вокальний жанр з іструментальним супроводом.

З іменем італійського композитора Джакомо Каріссімі (1605–1674) пов’язують появу жанру ораторії. Ця драматична музична форма не була призначена для постановки. Вона з’явилася в середині ХVІІ ст. на основі італійської позалітургійної пісні – лауди. Основу ораторії складали дуети, арії і багаточисельні хорали монументального характеру. Тексти латинською мовою були взяті із Старого Завіту. Призначені для виконання під час великого посту, перші ораторії прозвучали у Римі.

Розквіт жанру ораторії припадає на останню третину ХVІІ ст. у творчості Алессандро Страделла і Алессандро Скарлатті. Вони вводять в ораторію арії і інструментальні частини із concerto grosso. Ці нововведення стали основою для великих творів Йогана Себастьяна Баха. Його «Страсті» також побудовані за принципом ораторії. Бах написав три ораторії, а Гендель, залишивши оперну кар’єру, повністю присвятив себе розвитку цього жанру і досяг на цьому поприщі незвичайних висот. Серед його ораторій – «Есфір» (1735), «Саул» (1739), «Ізраїль в Єгипті» (1739), «Самсон» (1743), «Іуда Маккавей» (1747) і, звичайно, «Мессія» (1742) – найкраща з ораторій, написаних за всю історію музики.

Не менш популярним вокально-іструментальним жанром епохи бароко була кантата, яка появилася у ХVІІ ст. Жанр кантати виник на основі мадригалу, її зміст пізніше був замінений цитатами із Священного Писання. Великий внесок у розвиток жанру кантати вніс Алессандро Скарлатті. Кантата була дуже популярною в Німеччині, завдяки творчості Дітріха Букстехуде, Йогана Себастьяна Баха і Георга Філіппа Телемана – музикантів, які створили чудові зразки жанру.







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 587. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия