Передумови формуванняідеї прав людини 8 страница

3. Вона дає власнику почуття впевненості, довіри до людей,
до речей і до землі, бажання вкласти у господарський процес
свою працю і свої цінності.

4. Приватна власність вчить людину творчо любити працю і
землю, своє оточення і батьківщину.

5. Приватна власність будить і виховує у людині правосвідо­
мість,....

6....приватна власність виховує людину для господарської
солідарності, що не порушує господарської свободи...»¹.

Допоки українське суспільство не стане таким, доки в ньому не сформуються й інші риси громадянського суспільства, про які йшлося вище, стверджувати, що в Україні воно існує, пе­редчасно. Необхідно еволюційним шляхом здійснити величезні революційні соціальні перетворення, які за своєю складністю набагато перевершують в економічному, політичному, куль­турному відношенні ті складнощі, що виникли після Жовтне­вої революції або Великої Вітчизняної війни. Адже тепер зав­дання полягає не в тому, щоб за допомогою владно-авторитар­них методів забрати, переділити чи навіть відбудувати, а в тому, щоб відродити приватну власність, сформувати цивілізо-

Ильин И, А. О частной собственности // Исупов К., Савкин И. Русская философия собственности (XVII-XX вв.). - СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 127-128.

-95-

ване підприємництво, поєднати його розвиток із соціальним за­хистом тих, хто безпосередньо ним займатися не може, а та­кож тих, хто об'єктивно через ті чи інші причини не здатний забезпечити собі гідне існування. Все це треба зробити демок­ратичними методами, на основі лібералізму, переборюючи «ті­ньову економіку» та її сучасну торговельно-лихварську орієнта­цію. Мафіозні структури, що у великій кількості існують в еко­номіці сучасної України, ніколи не приведуть до цивілізованого ринку, оскільки ніколи не відмовляться від неконкурентного типу поведінки, прагнення до торгової монополії і знищення конкуренції, в тому числі й фізичного, завжди орієнтувати­муться на спекулятивний надприбуток шляхом створення де­фіциту товарів і сировини, розвиваючи невиробничу сферу, зміцнюючи зв'язки з корумпованими представниками держав­но-владних структур тощо. Україна не може йти шляхом біль­шості країн Латинської Америки, де ось уже близько двохсот років будують «цивілізований ринок» і двісті років існує слабо-розвинутість, злидні, соціальні катаклізми й антагонізми, суб-кримінальний капіталізм¹.

Безперечно, найважливіша роль у реалізації цих складних завдань належатиме демократичній, правовій, соціальній дер­жаві Україна, яку разом з самим суспільством ні в якому разі не слід зневажати. Ще визначний російський вчений С. Л. Франк у суспільному житті виділяв два начала: плано­мірність і спонтанність, що представлені двома структурами — державою і громадянським суспільством. Наявність цих двох структур, на його думку, пов'язана відповідно з планомірністю і спонтанністю, а вони зумовлюють у суспільстві консерватизм і творчість, і те й інше є необхідним для соціального розвитку. Звідси все, що стосується формування і розвитку громадян­ського суспільства, залежить від держави, і навпаки. Франк писав: «Державність так само неможлива без своєї природної основи — громадянського суспільства з його самочинно утворе-

Радзиховский Л. Новые богатые. Кто еще хуже богатых? Только бед­ные // Столица. - 1993. - № 6. - С. 5-10; Стариков Е. Базар - не рынок // Знамя. - 1993. - № 6. - С. 182.

I

ною тканиною, — як останнє неможливе без планомірної єд­ності держави, що оформлює його»¹.

Українській державі для успішного формування громадян­ського суспільства слід насамперед забезпечити встановлення політичного компромісу між різними політичними партіями та іншими політичними силами, що діють у країні. Загальновідо­мо, що будь-який консенсус вимагає поступитися деякими власними інтересами і позиціями заради об'єднання зусиль для досягнення чогось більш загального. При цьому політичні ліде­ри мають зрозуміти, що у політиці, як, до речі, і в науці, прос­та кількісна більшість не має значення, а тому немає сенсу в тому, щоб підкорити собі всю політичну сферу. Політичні зу­силля слід насамперед спрямовувати на те, що об'єднує сус­пільство у вирішенні завдань виходу з соціальної та економіч­ної кризи. Поки такої єдності у суспільстві не буде, не варто розраховувати на значні позитивні зміни, а, отже, і на форму­вання громадянського суспільства.

. Сформульовані роздуми щодо знаходження консенсусу в суспільстві стосуються міжнаціонального і міжконфесійного питання в Україні. Деяким особливо «радикальним* політикам слід взяти до уваги, що в Україні проживає значна кількість неукраїнців. їх нараховується близько 14 млн., що за своєю чисельністю більше, ніж населення Болгарії та Угорщини. До того ж вони проживають зовсім по-різному. Так, євреї і біло­руси, кількість яких сягає 1 млн., живуть розкидано, переваж­но у містах, а молдавани, румуни, греки, поляки — компактно і в деяких регіонах становлять більшість населення. В нашій державі є населення зі слов'янськими, романо-германськими, тюркськими та іншими мовами. Існують практично всі конфе­сії християнства: православні, греко-католики, протестанти, різноманітні християнські секти. Багато людей сповідають іудаїзм, іслам, буддизм тощо.

Тому при формуванні вітчизняного громадянського суспіль­ства надзвичайно важливо по-новому підійти до вирішення цієї проблеми. Безперечно, її розв'язання можливе тільки на дійс­но демократичній основі, складовими якої є розвиток принци-

¹ Франк С. Л. Духовные основы общества. - М., 1992. - С. 141-152.

 

-96-

4 3—50

-97-

пу самовизначення та одночасного поширення народовладдя на інтернаціональній основі. А тому на сьогодні у цьому аспекті найважливішим завданням є створення дійових суспільних, політичних і економічних механізмів, що забезпечують орга­нічне сполучення національних та інтернаціональних інтересів. Таке сполучення, насамперед, можливе у вигляді відповідного закріплення прав і свобод, що набуває у демократичній держа­ві вигляду трикутника. «В його основі права людини, потім права меншин, а вже за ними права народів, їх рівність. Ви­знаючи це, ми правильно зможемо побудувати концепцію су­часної і майбутньої національної політики в країні»¹.

Ще однією надзвичайно важливою проблемою держави Ук­раїна у цьому напрямі є відсутність політичної волі її держав­них лідерів. Насамперед це стосується органів виконавчої вла­ди. Якби вони діяли рішучіше і розумно реагували на вислов­лювання того чи іншого депутата, партійного лідера, навіть офіційних і неофіційних представників інших держав, була б реальна гарантія того, що наша країна поступово просувалася б уперед, до повноцінного створення громадянського суспіль­ства. Що ж стосується останнього то, на наш погляд, була ли­ше імітація створюваної роботи, але не сама продуктивна пра­ця. Політичні дебати на симпозіумах і конференціях, заклики до громадськості, закордонні відрядження, навіть хаотичні на­магання щось робити самі по собі не здатні забезпечити ство­рення громадянського суспільства.

Як тут не згадати висновок Е. Коулі в англійському журналі «Економіст», що політична воля є «ахіллесовою п'ятою» ук­раїнського керівництва. Саме політичної волі йому не вистачає для здійснення економічних реформ. А загалом для цього про­цесу необхідно мати чотири чинники: добрий план; людей, які здатні його реалізувати; фінансову допомогу; політичну волю щодо здійснення цих реформ. Вважаючи, що перші три умови є, автор сумнівається щодо політичної волі. Нам потрібен по­міркований лідер, який би об'єднав спільною ідеєю регіони Ук-

¹ Копейчиков В В Народовластие и личность. - К. Украина, 1991 - С. 100.

раїни, дав відчуття загальної долі та сформував би політичну волю, щоб здійснити те, що треба здійснити¹.

Можна також погодитися з Е. Коулі в тому, що кадрам дер­жавного керівництва України притаманний низький професій* ний рівень, що і призвело до значних управлінських хиб у фі­нансово-грошовій політиці, приватизації, проведенні земельної реформи та інших управлінських діях. Автор захоплюється терпінням, з яким українці ставляться до некомпетентності своїх керівників, називаючи його слов'янським стоїцизмом.

«Український стоїцизм» не повинен перерости в песимізм, а тим більше в егоїзм, особливо в державних структурах — це теж одне з головних ідейно-духовних завдань держави. Бажа­но, щоб на рівні політичних і державних лідерів, виробників і науковців, простих громадян не було послідовників Макса Штірнера з його «союзом егоїстів» і Ф. Ніцше, який зазначав, що «...життя грунтується на неморальних передумовах: і будь-яка мораль відкидає життя»². Тут пропагується принцип егоїз­му, що є негативним передусім тому, що він прямо суперечить соціальній справедливості, яка за всіх інших умов обов'язково повинна бути забезпечена у громадянському суспільстві. Хоч слід визнати, що останнім часом в Україні в науково-публіцис­тичній літературі з'являється все більше теорій про необхід­ність формування в межах громадянського суспільства «арис­тократичної економічної еліти», «первинного накопичення ка­піталу, будь-якими шляхами і засобами», заперечення принци­пу рівності не тільки у його абсолютному розумінні, з чим, за певних умов, можна погодитися, а й у плані забезпечення кожному рівних можливостей для здійснення своїх позитивних

ініціатив тощо.

На противагу цьому заслуговує на увагу позиція вже згаду­ваного С. Л. Франка з питання прав особи, зокрема права власності. Він розглядає власника як уповноваженого володі­ти, користуватись і розпоряджатися власністю для служіння громадянському суспільству. Вчений стверджує, що «приватна

¹ Київські відомості. - 1994. - 23 серпня. - С 8.

Ницше Фридрих. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей, М.: REFL-book, 1994. - С. 215.

 

власність є реальною умовою буття людини як духовно-тілес­ної істоти; тим самим вона є реальною умовою його свободи.як члена суспільного цілого і, отже, умовою буття самого гро­мадянського суспільства»¹. Тобто, власність, у • розумінні С Л. Франка, по-перше, дає індивідуальну свободу людині, по-друге, забезпечує їй владу над оточуючим середовищем і, по-третє, пов'язує людину з суспільством, робить її його повно­цінним членом. Б. Констан зазначав: «Дух власника не набу-ваеться настільки ж легко, як сама власність. Збережи мене Боже думати, що багатство повинно являти собою якійсь при­вілей! Всі природні здібності, аналогічно, як і суспільні приві­леї, повинні знайти своє місце у політичній організації, і та­лант с не меншим багатством, ніж достаток. Але у добре орга­нізованому суспільстві талант завжди веде до достатку. Когор­та колишніх власників поповнюється новими членами — такий єдиний шлях розвитку, розвитку прогресивного, невловимого, що включає у себе часткові зміни. Поступове і еволюційне зба­гачення — зовсім інша справа, ніж насильницьке захоплення' власності. Людина, що збагачується за рахунок свого вироб­ництва або своїх здібностей, вчиться цінити те, чого вона на­буває. Той, хто збагачується за рахунок пограбування, стає не­гідним того, що награбував»².

Основна форма збільшення приватної власності у повсяк­денному житті — це підприємництво. Саме воно духовно збага­чує та дає життя громадянському суспільству, а тому держава також не може стояти осторонь. Загалом, за сутністю свого спрямування, завдання полягає в тому, щоб рішуче посилити роль державної влади у регулюванні, на демократичній основі, перш за все економічних суспільних відносин. Якоюсь мірою слід повернутися назад, у тому розумінні, щоб ліквідувати всі негативні результати придбання, володіння, використання та розпорядження державним та громадським майном. Держава повинна повернути собі довіру трудового народу, рішуче діючи у напрямі здійснення реформ і захист}' прав та свобод людини

і громадянина. Слід вдуматися у пророчі слова І. О. Ільіна про те, що «приватна власність — це влада: безпосередньо — над речами, але опосередковано — і над людьми. Не можна нада­вати владу, не навчаючи користуватись нею. Приватна влас­ність — це свобода. Не можна надавати свободу, не привчаючи до її благовикористання. Приватна власність - це право: цьому праву відповідають не тільки юридичні обов'язки, що згадувались, а й морально-соціальні, і патріотичні, - ніде не оформлені і не згадувані обов'язки. Приватна власність озна­чає самостійність і самодіяльність людини: не можна виходити з припущення, що кожний з нас «від природи» дозрів до неї і вміє її здійснювати в житті»¹.

На нашу думку, саме на цих теоретично-методологічних ос­новах та 'їх принципах і повинно формуватися громадянське суспільство в Україні, враховуючи, безперечно, ті особливості, про які також частково йшлося в цьому розділі.

 

¹ Франк С. Л. Духовные основы общества. - М., 1992. - С. 141-152.

Констан Б. Об узурпации // О свободе. Антология западноевропей­ской классической либеральной мысли. - М.: Наука, 1995. - С. 204.

¹ Ильин И, А. О частной собственности // Исупов К, Савкин И. Русская философия собственности (XVIl-ХХ вв.). - СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 132.

 

-100-

-101-

Держава - це об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам.

(І. Кант)