Передумови формуванняідеї прав людини 6 страница

нації. Законодавець Лзу_ЖЧИИ ніж право; 3) його роздуми про

народна воля. Закон і слов'янського права, головними рисами

право втілилися в ідеі_народопредставництво; б) об'єднане во-

якого він вважав: а) мінування публічного права над приват-

лодіння землею; в) до^ „ дідовими здібностями.

ним; г) оцінку особи }_ших українських і російських вчених-

Одним з няШпоЩдра Яківна Єфименко (1848-1919) -

юристів була Олексаі)щ_К етнограф, суспільний діяч. Себе

видатний юрист, іст(,_{а до} прихильників ідеї народності та об-

О. Єфименко відноси.

- 70 -

щинного об'єднання. Правові її ідеї полягають у такому: 1) во­на вважала, що капіталізм в Росії має свої особливості та що його можливо реформувати, спираючись на селянство; 2) у поглядах на право надавала перевагу звичаєвому праву, нега­тивно ставилася до нормативного визначення права; 3) обсто­ювала ідею створення національного руського права на відміну від західноєвропейського, в основі якого повинні лежати санк­ціоновані звичаї, а не нормативно-правові акти; 4) держава має захищати економічно слабких, ліквідувати межі між зако­ном і життям, між народним правом і правом законним, щоб забезпечити в суспільстві соціальну справедливість.

Отже, в умовах національної ідеї у працях вчених-юристів чітко простежуються основні правові позиції демократизації прав і свобод людини в Україні.

Права і свободи людини в Україні було юридично закріплено в ряді конституційних законів на різних етапах розвитку нашої держави. Український конституційний процес має давні істо­ричні традиції. Ще в період Київської Русі на вічі укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях «Руської Правди». Цей доку­мент мав конституційне значення і закріплював та регулював кримінально-правові, цивільно-правові, сімейні, кримінально-та цивільно-процесуальні відносини і встановлював відповідні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Торговельні, житло­ві, спадкові та кримінально-правові відносини встановлювали­ся у нормативному договорі поміж Цісарем Турецьким і Вій­ськом Запорозьким з народом руським щодо торгівлі на Чорно­му морі, де закріплювалися відповідні суб'єктивні права і юри­дичні обов'язки¹.

У Новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 p., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну держа­ву, водночас встановлювала цілу низку демократичних для свого часу державних інституцій. У ній було закріплено поло-

Пріцак О. Український Чорноморський Флот в часи Богдана Хмель­ницького // Літературна Україна. - 1992. - 25 червня.

-71-

Ї І

ження, що до обов'язку Гетьмана входило «пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладати надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог... Через це нехай пани Пол­ковники, Сотники, Отамани, Урядники і Виборні не нава­жуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (ко­заків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх урядів чи в їхньому особистому підданстві...»¹.

За часів перебування України у складі Російської імперії суб'єктивні права та юридичні обов'язки людини регулювалися Зібранням малоросійських прав та збірником «Права, за якими судиться малоросійський народ». У цих нормативних актах закріплювалися шлюбно-сімейні, цивільні, кримінально-право­ві та процесуальні, земельні та деякі інші суб'єктивні права та юридичні обов'язки².

Початок реального конституційного процесу в Україні слід пов'язувати з поваленням самодержавства й організацією у бе­резні 1917 р. Української Центральної Ради. Перший Універ­сал Центральної Ради започаткував становлення української державності та розглядався як «статут автономії України».

Віхою у розвитку конституційного процесу стало прийняття З липня 1917 р. Другого Універсалу Української Центральної Ради, який можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. В Другому Універсалі проголошувався намір підготувати про­екти законів про автономний устрій України.

Важливим політико-правовим кроком стало прийняття Цен­тральною Радою 20 листопада 1917 р. Третього Універсалу, який проголошував встановлення вже не автономних, а феде­ративних відносин з Росією. Але така позиція Центральної Ра­ди не знайшла розуміння ні в російського Тимчасового уряду, ні в більшовицької влади, яка відхилила всі демократичні про-

Хрестоматія з правознавства: 36. нормат. документів / Уклад.: І. П. Козинцев (керівник), Л. М. Козаченко. - 2-е вид., доп. - К., 1998 -С. 20-21.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996. - С 148-179.

позиції України й почала проти Української Центральної Ради воєнні дії. За цих умов 9 січня 1918 р. був прийнятий Четвер­тий Універсал Центральної Ради, в якому проголошувалося, що «однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою укра­їнського народу».

Надаючи перевагу мирним засобам розвитку держави, пра­вової системи, Центральна Рада намагалася встановити в Ук­раїні справді демократичний устрій. Про це безпосередньо свід­чить текст Конституції УНР 1918 р. Статті 5—20 Конституції закріплювали демократичні права і свободи, а саме: а) грома­дянські права: на життя, честь і гідність, особисту недоторкан­ність, свободу совісті, таємницю листування, свободи слова, друку, сумління, перемін місця перебування та ін.; б) політич­ні права: участі в управлінні державою, місцевим життям, участі у виборах державних органів і органів місцевого само­врядування та ін.; в) соціальні та культурні права: на освіту, користування національною культурою та ін.; г) економічні права на працю та страйк та ін.¹. Вона, на жаль, так і не на­брала чинності, у день її прийняття в Київ увійшли німці. По­чалася доба Гетьманату Павла Скоропадського.

Серед державно-правових актів часів Гетьманщини насам­перед слід згадати гетьманську «Грамоту до всього українського народу» від 29 квітня 1918 p., яка скасувала всі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, проголосила право приватної власності фундаментом культури й цивіліза­ції, цілковиту свободу приватного підприємництва й ініціати­ви. В той самий день, 29 квітня 1918 p., було прийнято уста­новчий правовий акт під назвою «Закони про тимчасовий дер­жавний устрій України», в якому вирішувалися питання «про гетьманську владу», «про віру», встановлювалися «права і обов'язки українських козаків і громадян», у спеціальному роз­ділі «про закони» наголошувався особливий правовий статус цього закону. Йшлося також «про Раду Міністрів і про мініст­рів», «про фінансову Раду», «про Генеральний Суд».

¹ Конституційні акти України 1917-1920 pp. - К., 1992. - С. 73-77.

 

-72-

-73-

Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 р. до влади прийшла Директорія у складі п'яти членів на чолі з В. Винни-ченком. Фактично провідну роль у Директорії відігравав С. Петлюра, який пізніше став її головою. Серед правових ак­тів Директорії, що мали конституційне значення, слід назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 p., за­кон про тимчасове верховне управління та порядок законодав­ства в Українській Народній Республіці, закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки. Особливо слід зазначити, що за доби Директорії було розроблено розгорнутий проект Конституції УНР під назвою «Основний державний за­кон Української Народної Республіки».

Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення україн­ського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні. Радянська Кон­ституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 p., здебіль­шого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 p., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.

Створення в 1922 р. Союзу Радянських Республік і прийнят­тя в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни, пов'язані голо­вним чином з розподілом компетенції між союзною і республі­канською владою.

У грудні 1936 p., тобто в самий розпал сталінських репресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, проголошену найде -мократичнішою у світі. Конституція Української РСР, прийня­та в 1937 р. на основі «сталінської Конституції», повністю по­вторювала її основні положення. В Конституції закріплювали­ся демократичні політичні, соціальні, культурні та особисті права громадян.

Ліквідація культу особи Сталіна, певне розширення повно­важень союзних республік наприкінці 50-х років, декларуван­ня того, що Радянський Союз із держави диктатури пролета­ріату перетворився на загальнонародну державу, певні кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відкрито опозиційних рухів — усе це вимагало принаймні кос-

-74-

метичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повніс­тю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977 р. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя України. В ній були закріплені: а) політичні права: обирати і бути об­раним, здійснювати управління державою, критикувати дер­жавних службовців та ін.; б) економічні права: на працю, на відпочинок та ін.; в) соціальні права: на матеріальне забезпе­чення, на житло, на охорону здоров'я та ін.; г) культурні пра­ва: на освіту, на літературну, художню та наукову творчість та ін.; д) особисті права: на недоторканність особи, житла, осо­бистого життя та ін.

Отже, нормативні документи в Україні, починаючи з Київ­ської Русі, закріплювали певні суб'єктивні права і свободи лю­дини та громадянина. Поряд з правами закріплювалися і юри­дичні обов'язки.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки:

1) виникнення і розвиток суб'єктивного права людини має
давню історію, останнє невід'ємне від історії виникнення і роз­
витку самої людини як соціальної істоти;

2) на різних етапах розвитку суспільства права і свободи
людини мають різний зміст;

3) змістовно найбільш повного обсягу права і свободи осо­
бистості набувають в умовах громадянського суспільства і фор­
мальної рівності;

4) сучасна характеристика і зміст прав та свобод людини і
громадянина вбирають в себе значну частину можливостей і
характеризуються відповідним рівнем соціального життя в су­
часній державі та громадянському суспільстві.

-75-

Громадянське суспільство - це люди, які думають і діють незалежно від держави.

(Дж. Сорос)

РОЗДІЛ 91

Громадянське суспільство -

основа виникнення й існування прав,

свобод та обов'язків людини і громадянина

§ 1. Суспільство і держава; аспекти співвідношення

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відби­вається у визнанні відносно незалежного існування і функ­ціонування правової держави і громадянського суспільства. Державу не можна ототожнювати з суспільством, бо в такому разі і суспільство, і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму. Термін «тоталітаризм» ввів у науко­вий обіг німецький учений Карл Шмітт. Цей термін означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шля­хом поглинання першою другого. Однак між державою і сус­пільством повинна існувати певна дистанція, що і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадян­ського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолют­на, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства.

Правильною щодо цього є думка Гегеля, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспіль­ства і пояснював їх взаємозв'язок діалектично. Він зазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб, які його складають. А якщо це так, то зрозуміло, що вони мають влас­ні, іноді навіть протилежні інтереси, для узгодження яких і не-

-76-

обхідна держава, що є організацією загального зв'язку кожно­го з кожним¹. Отже, вірно підкреслюючи об'єктивний харак­тер походження і необхідність держави для формування і роз­витку громадянського суспільства, Гегель водночас помилявся, стверджуючи, що держава — це абсолютна мета його існу­вання.

Приблизно аналогічної позиції дотримувався М. О. Бердяев, коли стверджував, що держава у суспільстві є об'єктивно не­обхідною, але в такому вигляді вона існує до певних меж. «Держава, на його думку, — це об'єктивна, природна та істо­рична реальність, яка не може бути ні створена, ні зламана че­рез людське свавілля»². Якщо держава повністю узурпує сус­пільство, то це означатиме, що вона знищує людину, як вільну особистість.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що у співвідношен­ні суспільства і держави можна виділяти різні етапи, що від­різняються притаманними їм формами, принципами, метода­ми, механізмами тощо, але всі вони врешті-решт демонст­рують ту роль і місце, які посідала держава в громадянському суспільстві. Ці роль і місце істотно змінювалися з плином часу і дійшли тієї межі, коли в системі суспільних зв'язків доміную­чим є їх' відношення, що грунтується на принципах саморегу­ляції та самоуправління, за якими має перебудовуватись і фор­муватись державність. Але остання у різних формах і з різним ступенем владності буде необхідною у весь найближчий період розвитку людства. Доказом цього є те, що зі збільшенням інститутів громадянського суспільства, а саме політичних пар­тій, рухів, громадських об'єднань тощо, діяльність держави, її. регулятивна роль від цього не втратить своєї актуальності, хоч форми, методи, обсяг регулювання можуть змінюватися.

Актуальність і необхідність державного регулювання в ме­жах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтися без цього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності

¹ Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Ке­римов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - С. 279-289.

Ыев Н. А. Философия неравенства. - М., 1923. - С. 77.

-77-

прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і грома­дянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національ­ної безпеки тощо.

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовими, а тим більше авторитарно-владними методами, оскільки в становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відіграти не суб'єктивний фактор, а об'єктивний, природно-історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливі­шу роль як головна виробнича сила суспільства, основний суб'­єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучас­ним поколінням людей випало на долю сформувати громадян­ське суспільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатства українського суспільства, забезпечити його еволю­ційний прогрес. А для цього необхідно, насамперед, зупинити падіння суспільства за всіма показниками, що фіксуються, а потім уже поступово виправляти становище. Не можна забува­ти, що за неофіційними даними засобів масової інформації ще у першій половині 1993 р. національний прибуток в Україні зменшився на 40 відсотків, що перевищує рівень аналогічного зниження у роки Великої Вітчизняної війни. Сучасний еконо­мічний стан України характеризується ще більшою і глибшою кризою, що є підставою для твердження про те, що не можна розраховувати на швидке виправлення економічного стану Ук­раїни. Тому тільки процес відновлення, напевне, займе не 20— 25 років, як прогнозують деякі вчені-економісти, а набагато більше, і то за умови сприятливого політичного стану і соціаль­ного консенсусу в суспільстві.

Отже, український народ не повинен орієнтуватися на швидке вирішення соціально-економічних та інших проблем. До того ж надмірна поквапність у таких справах теж до добра не доводить. Водночас не слід розуміти ці процеси спрощено, у практичному житті українського народу відновлення втрачено­го і рух у напрямі формування громадянського суспільства здійснюватимуть разом, вони діалектично взаємопов'язані. То­му питання про формування громадянського суспільства не по­винно зніматися, забуватися, втрачати актуальність. Надалі,

-78-

навпаки, необхідно чітко визначитися хоча б із загальною кон­цепцією діяльності у цьому напрямі, з урахуванням не тільки теоретично-наукових ідей, світового досвіду його побудови, а й, що особливо актуально, з розумінням реалій нашого сього­дення.

Закономірності соціальної психології вимагають також не допустити песимізму, людського відчаю щодо можливості фор­мування громадянського суспільства. Історія розвитку людства знає надзвичайно багато позитивних і негативних прикладів, що звеличували або ж принижували силу духу людини і тим самим вирішували долю народів: були пригнічені та темні на­товпи, що спалювали відьом, однак їй відомі й горді та неза­лежні афіняни і римські громадяни, серед останніх був Калігу-ла, але був і Муцій Сцевола, який на знак непокори спалив власну руку на очах парфянського царя. Певно, що україн­ському народові слід за приклад обирати останнього, бо без максимальної самовідданості важко чекати успіху в цій над­звичайно важливій справі.

§ 2. Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства

Виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду в різних країнах, можна виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Кон­ституцією України і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і його ознаками:

—свободу та ініціативність особистості, що спрямовані на
задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для
його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 та інші Конституції
України);

—розвиток суспільних відносин відповідно до фундамен­
тального принципу кантівської філософії, за яким людину
завжди слід розглядати як мету і ніколи як засіб (статті 21, 22
Конституції України);

—ліквідацію відчуженості людини, неприйняття людьми со­
ціально-економічних реформ і перетворень, економічних і по-

-79-

літичних структур та інститутів (статті 34, 35 Конституції Ук­раїни);

—реальне забезпечення здійснення принципу рівних можли­
востей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства
(ст. 24 Конституції України);

—постійний захист прав і свобод людини і громадянина, що
зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського
суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);

—плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна влас­
ність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа іні­
ціативної, творчої, підприємницької та іншої господарської ді­
яльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки
власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держа­
ви особою (ст. 41 Конституції України);

—існування в абсолютній більшості так званого середнього
прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і спо­
живачем і бути соціальною базою громадянського суспільства.
Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і
дуже бідних (ст, 48 Конституції України);

—плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого
визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократич­
них загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);'

—офіційна заборона і практична відсутність з боку держави
та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-
якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32'
Конституції України);

—існування і функціонування розвинутої соціальної струк­
тури, що гарантує задоволення різноманітних інтересів різних
груп і верств населення;

~ активну участь у всіх сферах суспільного життя недержав­них самоврядних людських спільнот (сім'я, корпорація, госпо­дарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36—40 Конституції України);

— розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї
сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм
власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції
України);

-80-

— визнання і гарантування ідей верховенства права, що ві­
дображається у його поділі на публічне і приватне, теорії роз­
поділу права і закону та визнанні того, що право може існува­
ти поза своєю інституційною формою — законодавством. Ма­
гістральна орієнтація права на людину-трудівника і власника,
на рівний правовий статус у сфері приватного права держав­
них, громадських структур і окремого громадянина;

— підпорядкованість громадянському суспільству демокра­
тичної правової соціальної держави, сутність соціальної спря­
мованості якої виявляється в тому, що держава, використо­
вуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлін­
ських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу
безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Навіть загальний аналіз цих принципів у 'їх порівнянні з су­часним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не всі компоненти громадянського сус­пільства в ній існують. А тому саме на "їх створення і розвиток повинна спрямовуватися діяльність демократичної правової со­ціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтен­сивно і паралельно зі становленням громадянського суспіль­ства, При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б кореспондували принципам грома­дянського суспільства. Так, держава є об'єднанням консолідо­ваних, законослухняних і свідомих громадян; в ній панує пра­во як загальна міра свободи, рівності та справедливості в су­спільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших право­вих актів; на високому рівні врегульовано і забезпечено правовий статує людини і громадянина; достатньо розвинута система чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок, завдяки ефективній діяльнос­ті правоохоронних органів; громадянам притаманний високий рівень правосвідомості та правової культури; забезпечено циві­лізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.

-81-

Отже, громадянське суспільство — це така організація лю­дей, в якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішен­ня. Йому притаманна віра в людину, в загальну справедли­вість, в людський розум, тобто це «відкрите суспільство», як його називає К. Поппер, вважаючи, що воно є реальністю в розвинутих західних демократіях. У наш час ці суспільства ще далекі від абсолютної досконалості, в них існує злочинність, зловживання вільним ринком, проте, зазначає Поппер, вони значно кращі, вільніші, переважно чесніші та справедливіші порівняно з усіма суспільствами, що існували до них¹.

Щодо інших принципів і ознак громадянського суспільства, то слід зазначити, що різні дослідники виділяли досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Арістотеля, до них відносили та­кі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові від­носини громадян; рівність усіх громадян перед законом; свобо­ду слова і пересування; реальність принципу розподілу влад; виборність державного органу і його підзвітність; певний тер­мін здійснення державним органом своїх повноважень.

Істотно доповнив ці принципи й ознаки громадянського сус­пільства Гегель. Він вважав, що до них слід віднести: приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда; безпосередньо особисту свободу, що обов'язково має бути за­безпечено державно-правовим захистом; визнання прав, сво­бод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер завдяки єдності та обов'язковості для держави їх інтересів; всезагальну обізна­ність у справах суспільства і держави, що має стабільний ха­рактер; високий рівень зндчущості та розвитку громадської думки; принцип справедливості, що втілюється у праві та ви­магає неухильного дотримання вимог законів; надзвичайну роль у вирішенні можливих конфліктів правосуддя, яке надій­но захищає особисті й суспільні інтереси; достатню розвине­ність правової основи суспільства, ефективність усіх видів пра­вового регулювання; розвиток і вдосконалення найрізноманіт-

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: В 2-х т. / Пер з англ О. Коваленка. - К.: Основи, 1994. - Т. 1. - С 13.

ніших видів корпорацій, під якими Гегель розуміє політичні, економічні, культурні та інші громадські об'єднання¹.

При цьому сучасна теорія громадянського суспільства роз­глядається як парна категорія не тільки правової, а й соціаль­ної держави. Більш того, зазначається, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки це поняття органічно вбирає в себе цілу низку позитивних властивостей, що притаманні й громадянському суспільству. Такими спільни­ми властивостями громадянського суспільства і соціальної дер­жави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя в розумінні їх матеріального добробуту і соціального захисту; га­рантування особистої свободи громадянам; боротьба цивілізо­ваними методами за соціальну злагоду, мирне вирішення мож­ливих конфліктів.